Актуально
22609 переглядів
По давньому народному календарю сьогодні, 20 лютого, починається Колодій (або Масляна), що триватиме цілий тиждень – до 26 лютого. Це час, коли парубки вибирали собі наречених, неодруженим прив'язували колодку, а страви їли переважно молочно-масляні (вареники, пироги з сиром і сметаною, млинці тощо). На цьому тижні жінки не шили і не пряли, а переважно розважалися.
Зараз здебільшого про Масляну знають лише як про свято млинців, коли “сметана та масло ллються рікою, господині печуть млинці і загортають у них ікру, мед, сир та усе найсмачніше, що трапляється у господарстві” (цитата з українського ЗМІ). А ще вважають, що Масляна – це свято зустрічі весни.
Масляну пов’язують з останнім тижднем перед Великим постом – цей тиждень так і називають Масляною, а закінчується він так званою Прощеною неділею, коли кожен повинен забути про кривди та попросити пробачення в усіх, кого образив.
Масляна (Масниця, Масляниця) , як і багато інших давніх українських народних свят, була включена до Християнського календаря, але з прив’язкою до Великодня, тоді, як раніше Масляну святкували напередодні Новоліття – Нового року наших давніх пращурів. Новий рік в них починався з першим весняним Молодиком, який настає перед весняним рівноденням. А цього року він настає 1 березня об 11 год. 10 хв.
На масляному тижні не вживали м’яса, а виключно молочні продукти, та зазвичай вшановували худобу. У храмі освячували продукти тваринного походження, зокрема, масло, молоко, сир, які складали біля образів Велеса. Звідси й приказка: "У Велеса й борода в маслі". Люди вірять, що Велес у цей день пильно наглядає за тваринами. Тому з образом Велеса йшли благословляти тварин і кропити їх свяченою водою.
Масляна отримала таку назву, тому що основною обрядовою стравою були вареники з сиром, які вживалися з маслом чи сметаною. Виготовляли також млинці і пиріжки. Ними частували протягом усього тижня. Досить популярними серед селян були сколотини від масла. "Нехай буде, - казали в таких випадках, - і маслянка, аби щоранку!"
А ще це свято з давніх давен називалося Колодкою або Колодієм. Увесь цей тиждень заміжні жінки справляли "колодку". В понеділок зранку вони збиралися в корчмі "колодкувати". Ось як описує свято Колодки-Колодія Степан Килимник у книзі «Український рік у народних звичаях в історичному освітленні»:
«На останньому тижні перед Великим постом, сирної, чи сиропустної неділі, в понеділок - сходилися лише жінки до корчми. Непомітно одна з жінок кладе на стіл сповите полінце й тоді всі разом викрикують: "Народилась, Колодка (чи Колодій) – народилась! Бралися всі за руки й жвавими рухами, з веселими викриками-вигуками та співом відповідних пісень, співаних нині на хрестинах, на зразок: "А вже наше дитя народилось, а вже дитя на світ Божий та й з'явилось", – тричі обходять навколо стола. Колодка народилась! Тут же, навколо, "колодки", що лежала посеред стола, розкладали принесені вареники, сир, масло, яєчка, ставили пляшку й веселилися. Кожна з жінок мала з собою маленькі колодочки. Коли приходять в той час до корчми чоловіки – тут же їм чіпляли колодку, а вони мусили ставити викуп – горілку чи мед... Характерним є те, що зарання умовлені заміжні жінки мусили дістати пелюшки з 3-х хат, де є немовлята та сповивач, і цим сповивали колодку. Після цього балювання жінки розходились по своїх домівках. У вівторок замужнього жіноцтва збирається вже значно більше до корчми, де залишалась на столі покладена в понеділок колодка. Після веселого балювання, співів та взаємного поштування принесеним, - а на цей час уже приходили й чоловіки в більшій кількості, яким одразу чіплялася колодка й які розважаються вже разом. «Колодка» - збір спогаданої людяності, – виходила поза межі корчми, на село. Свято-звичай приймав загально громадський характер. Жінки несли з собою сповиту в понеділок народжену "колодку", та й кожна жінка мала 2-3 колодки, які чіпляли в першу чергу бездітним чоловікам з подружжя, та чоловікам, у яких були сини на оженені й не одружилися минулих м'ясниць та матерям, що мали доньок-дівчат на порі й також не видали заміж. Як покарані, всі ті, що їм причеплена колодка до ноги, мусять відкупитися прийняттям, а чи горілкою, інакше не мають права знімати колодку. Чіпляли колодку й парубкам, власне в першу чергу, які не женились та дівчатам, насамперед тим, що відмовили тому чи іншому парубкові. Колодка діяла та галасала по всьому селу з понеділка до суботи, до "похорону колодки". До прийняття жіночого гурту-колодки готувалися всі ті батьки, які мали синів на одружені та доньок на порі. Колодку прив'язували чоловікам до лівої ноги, а хлопцям-парубкам та дівчатам – до лівої руки, а чи до пояса. Чіпляли й дівчата хлопцям колодку. Це маленька колодка, оздоблена кольоровим папером та стрічечками. Парубок мусив відкупитися: купував дівчині (зарання) намисто, чи дві стрічки, своїй дівчині здебільшого хлопець купував хустку та ще щось. А дівчина на Великдень мусила "віддати колодку" – подарувати хлопцеві кілька писанок у гарно вишитій хусточці. Парубок за це наймав дівчині танець.»
|
До теми:
