На головну сторінку
Раді Вас бачити! Увійти
На головну сторінку

Складний пошук

Кому що болить (про нацизм, фашизм і Московську державу)

Користувач gregg1 
Кому що болить (про нацизм, фашизм і Московську державу)
25.08.2014 16:31:03
Кому що болить...

І чого в оці брата свого ти заскалку бачиш, колоди ж у власному оці не чуєш?
(Мт., 7: 3)


Існує таке прислів’я: «Кому що болить, той про те й говорить». І, мабуть, важко не помітити, що після скинення режиму Януковича на адресу України лунають постійні закиди у нацизмі та фашизмі з боку «братньої» держави, яка сама є ледь не взірцем миролюбності, свободи і демократії [іронічна посмішка]. Озвучують ці закиди як офіційні московські ЗМІ, так і незліченна когорта проплачених ФСБ так званих «тролів», що інтенсивно працює на всіх можливих інтернет-ресурсах. Варто також відзначити, що у вустах кремлівських глашатаїв (а вслід за ними і переважної більшості населення Московії, зомбованого шовіністичною пропагандою державного керівництва) терміни нацизм і фашизм завжди крокують поруч.
Якщо хтось запитає в самих москвинів, чому це так, то навряд чи отримає чітку осмислену аргументовану відповідь, адже пересічні москвини не надто розуміються ні на суспільних та ідеологічних системах, ні навіть на власній (я вже не кажу світовій) історії. І для них такі терміни як нацизм і фашизм – лише завчені штампи, накинуті ідеологами з «білокам’яної». А справа тут, найімовірніше, у рефлекторному мисленні, вихованому у широких масах московською владою. Бо пересічний москвин, почувши слова нацизм і фашизм, одразу ж згадає ІІ світову війну, в якій фашистська Італія була союзником нацистської Німеччини проти їх власної комуністичної Московії, а відтак нацизм і фашизм є поняттями, ворожими для москвина. Тому пересічний москвин з обуренням категорично заперечуватиме причетність Московії до нацизму та фашизму, незважаючи на будь-які аргументи здорового глузду; тому в розумінні пересічного москвина ці поняття завжди стоять в одному ряду (попри те, що в дійсності належать до різних суспільних категорій: нацизм – це ідеологія, а фашизм – форма державного устрою); і саме тому москвини підсвідомо намагаються причепити ярлик нацистів та фашистів будь-яким ворогам своєї країни. Тут одразу ж відзначимо (в контексті згаданих на початку статті обвинувачень московської пропаганди на адресу України), що Гітлер, Муссоліні та їхні однодумці, мабуть, у труні перевернулися б від гніву, якби почули, кого нині москвини охрестили нацистами і фашистами. Але мова в даній розвідці не про це, а про справжній нацизм і фашизм та про їхні тісні зв’язки з Московською державою.
Щойно я вже звертав увагу читача на те, що нацизм і фашизм належать до різних категорій, а відтак є не порівнюваними поняттями. Але цікавим є той факт, що символ нацизму – лівостороння свастика – з точки зору формальної логіки суперечить самому слову «фашизм».

http://s006.radikal.ru/i214/1408/1b/45f495a1570e.jpg

На малюнку ми бачимо прапор НСДАП і ІІІ Рейху. В центрі прапору – лівостороння свастика, яка з часів гітлерівської Німеччини і стала уособленням нацизму. Насправді ж лівостороння свастика є давньоорійським сакральним знаком і символізує обертання хреста проти напрямку руху Сонця ( від минулого до майбутнього через Наву). На відміну від правосторонньої свастики, яка є збиральною або доцентровою, лівостороння використовувалася нашими предками в період від сіяння зерна до проростання збіжжя (тобто на час його перебування під землею – у світі Нави), а отже є розсіювальною або відцентровою. Як відомо, термін «фашизм» походить від італійського fascio — «зв'язка», «об'єднання». Відповідно до своєї назви фашизм як державний устрій (про що поговоримо трохи згодом) являє собою об’єднання працівників за професіями в синдикати, а далі – синдикатів у корпорації, які й були представлені у вищих органах державної влади Італії часів правління Беніто Муссоліні. Отже, бачимо, що розсіювальний символ нацизму – свастика – є фактично антиподом як назві, так і самій сутності фашизму.
Ясна річ, пересічний москвин не перейматиметься такими дрібницями як логічні суперечності, тим більше, що «авторитетні» державні мужі ставлять ці терміни в один ряд. Пересічний москвин, що, як ми вже казали, не надто обізнаний зі світовою історією і культурою, дуже далекий від розуміння, хто такі давні орії, яким був їх світогляд, що таке свастика, які є її різновиди і що вони уособлюють. Натомість пересічний москвин з розвиненим рефлекторним мисленням одразу ж вам скаже, що свастика – це символ фашизму (більш освічений скаже, що це символ нацизму). А якщо повідомити (чи нагадати) тому ж пересічному москвину, що до становлення нацизму в Німеччині свастика широко використовувалася в самій Московії, швидше за все, він відповість, що це брехня або американська пропаганда. Проте, це щира правда, до того ж у найближчому, порівняно із приходом до влади Гітлера, часі. Наведу лише декілька прикладів.
Ось грошова купюра Тимчасового уряду Керенського:

http://s019.radikal.ru/i635/1408/ed/20f1b0700c5f.jpg

Ось нарукавна нашивка на одностроях бійців одного з фронтів Червоної Армії:

http://s56.radikal.ru/i151/1408/4f/fd994b4935c9.jpg

А ось печатка Ради з Праці та Оборони (щоправда тут, як бачимо, використовується вже правостороння свастика):

http://s006.radikal.ru/i215/1408/2b/a78617fa5bc9.jpg

Що це в дійсності означає? На мою думку – нічого, але існує таке поняття як генетична пам’ять, поєднання якої зі вже згаданим рефлекторним мисленням москвинів може спонукати до певних міркувань та висновків…
Повертаючись до лівосторонньої розсіювальної свастики як атрибуту нацистської ідеології та нацистської держави, маємо відзначити, що цей символ надзвичайно влучно передає їхню роль у світовій історії: розсіювання – тобто розбрат, війна, смерть (рух від минулого до майбутнього через Наву – світ мертвих). І тут наштовхуємось на дивний збіг: чи не нагадує вам, панове, слово розсіювання офіційну назву Московії – Росія? Навіть у власне московській мові рассеивание скидається на поширену серед москвинів простонародну назву їхньої країни Рассея. Чи випадковий цей збіг? Не факт, особливо якщо взяти до уваги наслідки діяльності означеної держави принаймні за останні 100 років. Тож, як на мене, лівостороння розсіювальна свастика виглядала б значно доречніше на гербі Московії, ніж нинішня чорнобильська курка-мутант з двома головами.
Та залишимо у спокої символіку, і спробуємо розібратися із сутністю нацизму. Як відомо, нацизм – це ідеологія, що проголошує вищість однієї певної нації над рештою, які вважаються неповноцінними. Відтак, нацистам властиве зневажливе ставлення до інших народів, інших культур, інших мов, вони вважають себе вправі накидати іншим державам і націям свій світогляд, мову та культуру, вирішувати їхні долі, встановлювати над ними панування. Чи не таку політику ми спостерігаємо з боку нинішнього (і далеко не лише нинішнього) керівництва московської держави, підтримуваного ледь не 90% населення Московії? Пригадаймо насамперед маніакальну ідею історичної місії Москви як Третього Риму (це лише в мене виникає стійка асоціація з Третім Рейхом?). Особливої ж сили ця ідея набула після ІІ світової, коли тодішня радянська пропаганда почала подавати московського Ваньку як визволителя народів. І він таки дійсно почав «визволяти»: Угорщина – 1956 р., Чехословаччина – 1968 р., далі – Афганістан, далі (вже в пострадянський період) – Придністров’я, Чечня, Абхазія, і, нарешті, нині – Україна. І треба сказати, що саме у ставленні до України та українців московський нацизм розкрився у всій своїй «красі». Байка про «старшого брата» (який в дійсності нам хіба що у пра-пра-правнуки годиться, до того ж і по крові – зовсім не рідня), що вже кілька століть невпинно накидається кремлівськими ідеологами пересічним москвинам по відношенню до українців, на нижчих рівнях московського суспільства виливається у відверту зневагу, а подекуди й неприховану ненависть до українського народу (вустами москвина – тупих хохлів), української культури, а більш за все – української мови. Пропагандистське гасло про «великий могучий русский язык» породило врешті у московському суспільстві ставлення до української як до «телячьей мовы» (цей доволі поширений штамп насправді лише яскраво демонструє рівень культури самих москвинів, а точніше – її цілковиту відсутність). І навіть від більш освічених і поважних московських діячів нерідко можна почути, що українська мова – це «вымирающий диалект русского языка», хоча в дійсності все практично з точністю до навпаки.
До проявів московського нацизму слід віднести і проголошену нинішнім очільником Кремля політику «собирания русских земель». Пригадайте відомий вислів колишньої першої леді Московії»: «Наша земля там, где звучит русский язык».
Які ж реальні підстави у москвинів, що етнічно являють собою поміс мисливських угро-фінських племен з дикою монголо-татарською ордою, вважати себе вищою нацією? Мабуть, у відповідь на це питання більшість нормальних людей просто саркастично посміхнеться, хтось із них на додаток наведе відому приказку про «загадочную русскую душу» чи не менш відомі поетичні рядки Тютчева, що давно вже стали крилатими: «Умом Россию не понять». Але особисто я переконаний, що будь-яка манія величі виникає з підсвідомого комплексу меншовартості. Між іншим, саме на цьому підґрунті й відбувалося становлення німецького нацизму в 30-х роках минулого століття після поразки у І світовій війні та принизливих умов Версальської угоди…
Остаточно розібравшись з нацизмом, перейдемо до розгляду фашизму. Як вже йшлося вище, працівники за професіями об’єднуються в синдикати, які, в свою чергу, об’єднуються в корпорації. Ось як характеризує фашизм у своїй праці «Націократія» видатний класик українського націоналізму Микола Сціборський:
«Законодавчою установою фашистської держави є парламент, що складається з представників згаданих корпорацій і різних науково-культурних організацій. Ці установи не мають права вільних виборів, як це бачимо в демократії. Вони лише намічують у певній пропорції кандидатів до парламенту, подаючи їх реєстри на розгляд так званої Великої Ради, що представляє найвищий політичний орган держави. Велика Фашистівська Рада управнена викреслювати небажаних їй кандидатів і заступати їх іншими. Затверджений реєстр кандидатів до парламенту ставиться на всенародне голосування. Населення може голосувати "за" чи "проти" цілого реєстру, а не окремих кандидатів.
В ідеї, фашистівський парламент має реалізувати участь об'єднаного в корпораціях населення в державному управлінні. Фактично він лише реєструє й формально ухвалює рішення Великої Фашистівської Ради...
Цілою політикою держави кермує Велика Фашистівська Рада; до неї входять провідники фашистівської партії та представники уряду. Таким чином, єдина й легальна в країні партія (всі інші партії – заборонені) ототожнюється з державною владою й вона купчить у своїх руках все управління. Широко розгалужена партійна організація охоплює не лише центральний державний апарат, але й владу на місцях...
... Вся повнота державної влади перебуває в руках "дуче" – Муссоліні. Це є вождь, що його ніхто не обирав, він сам взяв до рук владу».

Отже, фундамент фашистської державної піраміди складають синдикати, які по суті являють собою не що інше як профспілки. Прийшовши до влади в Італії у 1922 р., Беніто Муссоліні, який розпочинав своє політичне сходження з ліворадикальних поглядів, не став «винаходити велосипед», а фактично взяв на озброєння теоретичні розробки лідерів тодішньої комуно-більшовицької Московії. Пам’ятаєте крилатий ленінський вислів «Профсоюзы – школа коммунизма»? Взагалі треба сказати, що в 1920-21 рр. серед радянського керівництва розгорілася широка публічна дискусія про роль профспілок. Зокрема, один з головних ідеологів марксизму Лейб Бронштейн, загальновідомий під ім’ям Лев Троцький, наполягав на передачі профспілкам функцій керування державою, що невдовзі й реалізував у Італії Муссоліні, але на базі не комуністичної, а націоналістичної ідеології. Уважно придивившись до устрою фашистської держави, побачимо, що не лише провідну роль профспілок запозичив Муссоліні у Радянської Московії: сюди ж віднесемо і однопартійну систему державної влади (згодом втілену і у нацистській Німеччині), і голосування на безальтернативній основі за єдиним списком кандидатів. А відтак констатуємо абсолютно очевидну наявність московського коріння у фашизмі.
Поданий вище опис державного ладу, власне, і є єдиним і справжнім тлумаченням фашизму. Та всім добре відомо, що термін «фашизм» використовується і в «більш широкому розумінні». Проте, хочу застерегти, що подібні узагальнення коректно вживати лише у переносному або ж метафоричному значенні. Бо речі треба називати своїми іменами, щоб відбити бажання певних політиканів-популістів гратися термінологією і будувати на цій підставі хибні демагогічні теорії. Хоча я не маю звички дивитися на світ крізь рожеві окуляри, і цілком свідомий того, що в реаліях світу, в якому ми живемо, завжди знайдуться охочі скористатися підміною понять і означеними «широкими узагальненнями» у власних, аж ніяк не найчистіших, інтересах, вводячи в оману як окремих людей, так і цілі народи. Втім, оскільки «широке розуміння» фашизму стараннями далеко не лише московських ідеологів і пропагандистів міцно вкоренилося у свідомості світової спільноти, було б несправедливо з мого боку обійти його своєю увагою. Цитую Вікіпедію, яка хоч і не є взірцем достовірності інформації, у визначенні фашизму не різниться з іншими, більш авторитетними джерелами: «Фашизм (італ. fascismo, від італ. fascio — «зв'язка», «об'єднання») — різновид політичного режиму, концепція, а також радикальна авторитарна імперіалістична ідеологія, характерними ознаками якої є сильний культ особи, мілітаризм, тоталітаризм, імперіалізм та ідея постійної війни й панування».
А тепер скажіть, будь ласка, поклавши руку на серце, яка сучасна країна на всі 100% підпадає під це визначення?
То що, панове москвини: хайль Путлер чи віва Путано? – вибір за вами. На початку цієї коротенької праці я вже згадував прислів’я, яке й виніс в її заголовок. А ще існує приказка про перекладання з хворої голови на здорову…
Вибачте, тільки зареєстровані користувачі можуть писати в цьому форумі.

Авторизуватись