На головну сторінку
Раді Вас бачити! Увійти
На головну сторінку

Складний пошук

Одне просте питання до москвинів

Користувач gregg1 
Одне просте питання до москвинів
09.09.2014 12:27:00
Одне просте питання до москвинів

Очільники Кремля стверджують, що нинішня українська влада – це фашистська хунта, нацисти або ж, у крайньому разі, бандерівці-націоналісти. Я не питатиму в 90% населення Московії, що підтримує агресію своєї держави проти України, які є реальні підстави для подібних тверджень. Адже я чудово розумію, що зомбованій шовіністичною пропагандою бидломасі дуже важко аргументовано відповісти на таке «складне» питання. Також я не питатиму, яким це дивом чинні керівники України юдеї-ліберасти Порошенко, Турчинов, Яценюк потрапили до розряду українських націоналістів. Це також для пересічного недолугого москвина надто складно. Тому я задам дуже просте питання:
Якщо кремлівське керівництво називає українську владу фашистською чи нацистською хунтою (у що свято вірять щойно згадані пересічні москвини), чому ж тоді дії московського уряду спрямовані на підтримку і подовження агонізуючого існування цієї «хунти»?
На перший погляд подібна постановка питання може здатися парадоксальною, якщо не абсурдною. Проте, це зовсім не так. Щоб переконатися, достатньо відповісти на 2 наступні питання:
1. З ким воює Московія?
2. З ким воює українська влада?
Відповідь на перше питання: з українським народом. Бойові дії, що відбуваються на південному сході України жодним чином не загрожують центральній українській владі. Більше того, Путіна цілком влаштовує чинне продажне, корумповане бездарне олігархічне українське керівництво, з яким завжди можна знайти спільну мову за допомогою економічних важелів, на відміну від влади справжньої української національної еліти, яка врешті прийде йому на зміну – найімовірніше, революційним шляхом. А тому основна увага московських регулярних військ зосереджена не на підрозділах Збройних Сил України, а на добровольчих батальйонах Національної Гвардії, які потенційно становлять головну рушійну силу майбутньої революції і є тією елітою нашого народу, яка внаслідок означеної революції і повинна прийти до влади.
Окрім того, воюючи проти України, Путін вирішує ще одну, вже внутрішню, московську проблему. Йдеться про так званих добровольців, які з перших же днів цієї неоголошеної війни масово перекидаються в Україну з території Московії. Що собою являють ці добровольці? Переважно це ті, хто має бойовий досвід у гарячих точках (Афганістан, Чечня, Абхазія) або ж ті, хто просто вміє і любить тримати зброю в руках, але не має на батьківщині гідно оплачуваної роботи, відповідної досвіду та вподобанням, або ж не має роботи взагалі. Відтак, цей контингент московських громадян становить потенційну загрозу для чинної влади, оскільки в разі виникнення будь-яких внутрішніх заворушень одразу ж знайде «гідне» застосування своїм «талантам» у лавах протестувальників. Отже, бачимо, що для Путіна війна в Україні – ще й чудова нагода позбавитись потенційно небезпечної частини населення…
Перейдемо до відповіді на друге питання: з ким воює українська влада? Для цього пригадаймо насамперед здачу Московії Криму без жодного пострілу. Далі подивімося, як розгорталися події на сході. Коли українська влада мала можливість придушити сепаратистський рух у самому зародку практично без людських жертв серед мирного населення – достатньо було розстріляти бойовиків при їх перших спробах захоплення адміністративних споруд. Натомість із Києва пролунав чіткий наказ спецпризначенцям, що охороняли ці будівлі і готові були захищати їх ціною власного життя: не чинити збройного опору.
Тепер погляньмо, що відбувається зараз. Що повинна була в першу чергу зробити центральна влада, щоб запобігти надходженню підкріплення лугандонській армії з боку Московії у вигляді бронетехніки, озброєння, добровольців та регулярних військових підрозділів? Ясна річ – кинути всі сили на перекриття українсько-московського кордону. Це не було зроблено.
Йдемо далі. Ворог виявляє неабияку поінформованість про дислокацію та передислокацію сил АТО, через що наші війська зазнають шалених втрат, потрапляючи у ретельно підготовані засідки. Інформація до сепаратистів надходить безпосередньо від військового керівництва України. Цікаво, що коли цей факт вже стало неможливо приховувати від громадськості, декількох високопосадовців з Генерального Штабу було відсторонено від посад. Завважте, панове: не заарештовано, а лише відсторонено. І це за державну зраду, тим більше під час війни!
Але й це ще не все. Бойова техніка й досі мирно перебуває на складах, а 14 млрд. грн., відведених з держбюджету на озброєння українського війська, лежать мертвим вантажем у казначействі. Вже майже півроку у країні триває війна, а уряд все ще белькоче про організацію тендерів на закупівлю військової техніки та оснащення і держзамовлення для відповідних підприємств, замість того, щоб негайно дати команду на виробництво необхідної військової продукції та перепрофілювання важкої промисловості на потреби оборони.
Отже, проти кого воює українська влада? Проти Московської Федерастії та Лугандонських Рашпублік? Ні, шановне панство – проти українського народу.
Як бачимо, інтереси Кремля у нинішній війні цілком збігаються з інтересами керівництва України, і їхня найголовніша спільна мета – це знищення української національної еліти.
Найразючішим прикладом, що підтверджує такі висновки, стали події в Іловайську, де наші елітні батальйони Нац. Гвардії потрапили в оточення таких само елітних регулярних військових формувань Московії, оснащених в належній кількості найкращою найсучаснішою бронетехнікою (на відміну від наших бійців). А тим часом київська верхівка холоднокровно спостерігала за знищенням наших хлопців, і навіть пальцем не поворухнула, аби надати їм дієву допомогу, займаючись натомість підготовкою і проведенням військового параду та салюту на честь Дня Незалежності. Парад – це звісно корисна річ для підняття бойового духу армії і нації взагалі, тим більше що військові підрозділи, які брали в ньому участь, одразу після параду відправлялися в «зону АТО». Проте жодної військової частини не було спрямовано до Іловайську. В особистій розмові з президентом Порошенком поранений командир батальйону «Донбас» Семен Семенченко просив і вимагав підмоги батальйонам в Іловайську, але у відповідь – жодного слова про військову допомогу. Натомість Порошенко почав щось верзти про представлення Семенченка до державної нагороди (бажано посмертно – мабуть подумки сказав президент України). Нарешті військове керівництво таки спромоглося послати до Іловайську якусь танкову частину, що на півдорозі зупинилася і повернула назад. Абсолютно впевнений: не з власної ініціативи.
Далі було ще цікавіше. Семенченко вкотре калатає у дзвони, намагаючись вибити військову допомогу нашим батальйонам, а речник Інформаційного центру РНБО Андрій Лисенко на всю країну лицемірно заявляє, що Іловайськ перебуває під контролем сил АТО!
Скажіть, будь ласка, які ще потрібні факти і докази, щоб зрозуміти, хто для чинної української влади є ворогом №1 – Владімір Путін чи Семен Семенченко?
Гадаю, панове, ми неправильно пишемо прізвище нашого президента: треба писати не Порошенко, а Порашенко або ж навіть Парашенко, тим більше, що московською мовою воно практично так і звучить.
У підсумку, розглянувши всі аспекти, я все ж лишаю москвинам самим відповісти на питання, яке, власне, і є темою даної статті. Проте особисто в мене виникає інше питання: чи не деталі сценарію подій в Іловайську обговорювали на нещодавній зустрічі у Мінську очільники обох держав – Вальцман-Порошенко і Шльомов-Путін?
Вибачте, тільки зареєстровані користувачі можуть писати в цьому форумі.

Авторизуватись