На головну сторінку
Раді Вас бачити! Увійти
На головну сторінку

Складний пошук

Іду на ти

Користувач gregg1 
Іду на ти
07.04.2014 14:17:03
У цій статті мова піде про одну з фундаментальних граматичних конструкцій, важливість збереження яких я вже обґрунтовував у своїй попередній праці «Мови-переможці», яка, в свою чергу, народилася з дискусії навколо звернення на «ви» до однієї особи, загальноприйнятого в нашій мові (і не лише в нашій) щодо сторонніх, малознайомих або ж старших за віком людей та в офіційному спілкуванні.
Якщо спитати будь-кого, в чому полягає вияв поваги у зверненні в множині до однієї персони, навряд чи отримаємо у відповідь якесь логічне пояснення. Швидше за все ми почуємо демагогічні теревені про «історичні культурні традиції цивілізованого світу». Чому ж тоді ми щодня використовуємо у спілкуванні цю граматичну конструкцію, яка з точки зору здорового глузду є цілковитим абсурдом? Адже формальна логіка мови диктує, що 1 людина – однина, що відповідає у другій особі займеннику ти; більш як 1 людина – множина, у другій особі – ви. Спробуємо розібратися з цією відвертою нісенітницею, і, оскільки ми вже згадали про історичні традиції, почнемо з історії.
Колись, у сиву давнину, коли наша матінка-Русь була могутньою і самодостатньою державою, а відтак свято шанувала, перш за все, власну культурно-історичну спадщину, наші предки не те що до незнайомців, а й до вельмиповажних представників вищих верств руського суспільства – князів і навіть сивих волхвів – зверталися на «ти». Хіба при цьому вони виявляли неповагу? А от з впровадженням на Русі християнства, що супроводжувалося нещадним винищенням найкращої частини народу – всіх, хто ціною власного життя готовий був відстоювати віру предків і родові цінності, почався період глибокого духовного занепаду руської нації, який триває й донині. Чужинська віра принесла на Русь новий світогляд і породила в нащадках славетного орійського роду комплекс національної меншовартості перед «цивілізованою Європою». Відтоді й почалося плазування перед іноземщиною, сліпа й нерозважлива відмова від власних традицій і підміна їх модними закордонними, якими б безглуздими вони не були.
Одним із таких запозичених шедеврів абсурду і стало свого часу введення в обіг звернення до однієї особи на «ви» як вияв поваги, що нібито свідчило про високий рівень культури спілкування людини, яка зверталася до співрозмовника в такий спосіб. Яким чином порушення логіки мови свідчить про культуру і вияв поваги, залишається тільки здогадуватись.
Але погляньмо на це питання з іншого боку. До своїх рідних, друзів і приятелів людина звертається на «ти». Отже виходить, що їх вона поважає менше, ніж якусь сторонню особу, яка не факт, що взагалі заслуговує на повагу? Абсурд! Та й це ще не все. Людина звертається в однині до Бога з його всеобіймаючою багатопроявною сутністю, тож саме в цьому випадку звернення у множині виглядало б цілком обґрунтованим. Але ж ні. І знов-таки, звідси випливає, що людина зневажає Бога, ставлячи його нижче за якогось незнайомця? Повний абсурд!
З огляду на вищесказане хочу звернути увагу читача ще на один момент. Окрім порушення логіки мови, повсякденне вживання звернення у множині до однієї особи призводить на рівні підсвідомості до самоприниження людини, оскільки сама себе людина сприймає в однині. Чому? Та тому, що на тому ж рівні підсвідомості «ви» має вищий рівень пріоритету, ніж «ти» чи «я», бо множина відповідно вища за однину (недаремно короновані особи мають звичку іменувати себе у множині займенником «ми», возвеличуючи у такий спосіб себе коханих). Як тоді впливає таке самоприниження на суспільство в цілому? Пригадаймо, кого ще ми називаємо на «ви» – різної масті керівників. Отже в підсумку ця традиція виховує в народі покору і конформізм.
До речі, наведу ще один яскравий приклад мовної одиниці, спрямований на самоприниження людини, який теж діє на рівні підсвідомості. Це щойно згаданий займенник «я». Зверніть увагу, що літера «я» є останньою літерою абетки, тоді як з давніх давен на означення першої особи однини використовувався займенник «аз», який, в свою чергу, був першою літерою абетки (порівняйте, наприклад, з англійською мовою, в якій займенник «І», відповідний нашому «я», хоч і не є першою літерою абетки, проте завжди пишеться з великої літери). Чи варто нагадувати, що ця «дивовижна» зміна також відбулася в християнські часи – часи панування релігії, спрямованої на виховання в людині покори і комплексу меншовартості. Втім, про ментальний, а точніше – ментально-енергетичний вплив звернення на «ви» ми поговоримо трохи згодом, а зараз повернемося до його абсурдності з точки зору елементарної логіки.
Як я вже відзначав, цілковитим абсурдом є вживати звернення на «ви» як вияв поваги до окремої людини, при цьому звертаючись до Бога і найближчих (а отже, найбільш шанованих) людей на «ти». Але от що цікаво. В англійській мові, з якої бере початок ця граматична конструкція, вона нині не виглядає настільки безглуздо, як у нашій, адже в англійській взагалі відсутня однина другої особи, тобто немає звернення на «ти», а відтак немає вищеозначеного логічного дисонансу, якого розумні англійці врешті віднайшли можливість позбавитись.
Ознайомившись з моїми аргументами, дехто може заперечити, мовляв у деяких місцевостях нашої Батьківщини (навіть у переважній більшості) споконвіку прийняте звернення до батьків на «ви». Таким чином виходить, що розглядана граматична конструкція з одного боку має вітчизняне походження, а з другого все-таки є виявом поваги? Ні, панове – ні те, ні те. Бо в даному разі звернення до батьків є винятком, що має зовсім іншу етимологію. Справа в тому, що це пов’язано з культом Бога Рода, якому поклонялися наші пращури. Батьки для людини уособлювали весь рід – всі попередні покоління предків роду, саме тому до них і зверталися у множині.
Відтак, переконавшись, що звернення на «ви» до однієї особи є логічною нісенітницею, задамося цілком закономірним питанням: а яку ж загрозу містить у собі порушення логіки мови як для окремої людини, так і для нації взагалі? Окрім того, що я вже писав з цього приводу у своїй попередній статті «Мови-переможці», мова, безперечно, є основним засобом мислення людини. Саме тому порушення логіки мови неодмінно тягне за собою порушення логіки мислення, поступово руйнує здатність людини адекватно оцінювати реальність і робити правильні висновки. На рівні суспільства це призводить до інтелектуальної деградації нації та її занепаду. Саме таку картину ми спостерігаємо нині в Україні. Ясна річ, що негативний вплив порушення логіки мови внаслідок зміни лише однієї (хоча й фундаментальної) граматичної конструкції дуже важко помітити неозброєним оком, проте, поза всяким сумнівом, накопичуючись з плином поколінь і поєднуючись з іншими деструктивними факторами, згадане порушення вносить і свою чималу руйнівну частку в означений процес національного занепаду…
Розібравшись із формально-логічним аспектом звернення на «ви», перейдемо до іншого – ментально-енергетичного аспекту, який ми вже мимохідь зачепили раніше. Тут слід відзначити два, на мою думку, найбільш важливі моменти.
Перше. Прошу читачів пригадати свої шкільні або студентські роки і відповісти на дуже просте запитання: в якому випадку матеріал, викладений вчителем, засвоювався краще – коли вчитель пояснював усім учням разом, чи кожному учню персонально? Впевнений, розбіжностей у відповідях не буде. Адже це закон педагогіки – чим менша слухацька аудиторія, тим легше засвоюється матеріал. Причому, краще не лише учням чи студентам, краще й самому викладачу, оскільки значно легше сконцентрувати увагу на одному слухачеві, ніж розосереджувати її на всю групу.
Те ж саме явище спостерігаємо і в разі звернення на «ти» чи «ви» до однієї особи, але вже на енергетичному та підсвідомому рівні. З одного боку, коли до людини намагаються донести якусь інформацію, звертаючись до неї на «ти», вона підсвідомо більше концентрує свою увагу, відчуваючи, що інформацію адресовано лише до неї, тоді як при зверненні на «ви» людина підсвідомо зосереджується гірше, сприймаючи оце розмите, безособове «ви» як розподіл уваги джерела і власне інформації між нею самою та уявною рештою аудиторії, яку вималювала її підсвідомість (більше того, іноді слухач реагує так, ніби до нього це взагалі не має відношення). З іншого боку – те саме стосується й людини, що передає інформацію. Звертаючись на «ти», вона концентрується на слухачеві і підсвідомо вживає у своїх висловах більше конкретики, що в свою чергу допомагає більш точно і доступно як передавати, так і приймати інформацію. Натомість розосередження уваги між фактичним слухачем та уявною аудиторією в разі звернення на «ви» примушує підсвідомо вдаватися до більш загальних фраз, що відповідно призводить до протилежного ефекту.
Абсолютно таку саму картину маємо й з енергетикою. При зверненні на «ти» енергія концентрується, що поліпшує сприйняття передаваної інформації, при зверненні на «ви» – навпаки розосереджується. Хіба ви ніколи не були свідками діалогів, у яких сторони ніби не чують, не розуміють одна одну або ж розмовляють різними мовами?
І другий момент. Він, знов-таки, діє на рівні підсвідомості. Гадаю, ніхто не заперечуватиме того факту, що звернення на «ти» зближує людей, тоді як звернення на «ви» тримає на певній відстані. Відтак, звернення на «ти» сприяє встановленню більш тісного контакту між співрозмовниками, а отже і їхньому взаєморозумінню. На рівні суспільства це гуртує націю, що особливо важливо у нинішній складній для нашої держави ситуації, коли злочинна керівна верства намагається використовувати будь-яку нагоду, щоб роз’єднати українців, діючи за старовинним принципом «розділяй та володарюй». Говорячи про звернення на «ти» як фактор зближення між людьми, відзначу, що наразі у нас все перевернуто з ніг на голову і порушено причинно-наслідкові зв’язки: ми переходимо у спілкуванні на «ти», лише достатньо зблизившись з людиною, замість того щоб зблизитись із нею за допомогою звернення на «ти».
У підсумку, після розгляду всіх аспектів і наслідків звернення у множині до однієї особи, стає більш зрозумілою необхідність збереження та відновлення в рідній мові фундаментальних граматичних конструкцій, про що я писав у своїй попередній праці «Мови-переможці». Звісно ж, я не проти того, щоб запозичувати щось путнє і з інших мов, тим більше що, виходячи з сучасних світових реалій, уникнути цього практично неможливо. Але робити це потрібно вдумливо і обережно, не зачіпаючи світоглядних основ мови, що беруть активну участь у формуванні менталітету як окремої людини, так і нації в цілому. І українська національна еліта в особі провідних фахівців-мовознавців мусить пильно відстежувати та контролювати даний процес.
Ясна річ, я чудово усвідомлюю, що відновити втрачене дуже й дуже важко, бо завжди непросто долати звички і усталені традиції та йти проти загальноприйнятих у суспільстві стандартів. Проте, ми повинні чинити саме так, дбаючи про світле майбутнє української нації. Поза сумнівом, знайдеться ціла когорта розумників, які, переглянувши цю розвідку, назвуть наведені у ній аргументи сумнівними, суперечливими або ж навіть «притягненими за вуха». Задам їм лише одне питання: що в дійсності обумовило таку реакцію на прочитане – здоровий глузд чи елементарне небажання подолати власну лінь і зробити дієві висновки?



Редаговано разів: 1. Востаннє 07.04.2014 14:20 користувачем gregg1.
Вибачте, тільки зареєстровані користувачі можуть писати в цьому форумі.

Авторизуватись