Буковинські традиції на Андрія

Автор/джерело -  © Степан Карачко, краєзнавець 



Дата публiкацiї - 11.12.2009 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1513

Буковина має великий прошарок, культури багатьох століть вшанування, пам’яті одного з християнських свят, апостола Андрія. В же стало доброю традицію, що в цей день надвечір на Андрія відбувається цілий народний обряд мова про, що піде далі.

Святий - християнський, а традиції - язичницькі

13 грудня православні християни відзначають свято на честь святого апостола Андрія Первозванного. Водночас день Андрія був в народі великим зимовим молодіжним святом. На Андрія дівчата зазвичай ворожили.

Андрій — один із дванадцяти апостолів, який перший був покликаний Христом в його апостоли, тому в православній традиції й називається Первозваним.


При народженні Андрія, а це перша половина I століття, місто Віфсаїда, йому зразу пророчили велике майбутнє та велике страждання за християнську віру.

З юних років Андрій надавав перевагу духовним, вічним цінностям і тому коли почув проповідь Іоанна Хрестителя про покаяння, став його учнем. Андрій відразу пішов за Христом. Потім Андрій покликав свого брата Симона, якого пізніше Господь назвав Петром, тобто Скелею. Андрій став першим послідовником Ісуса Христа, тому й одержав найменування Первозваний.

Апостол Андрій, як і інші апостоли, був свідком проповіді Ісуса Христа. Андрій бачив страждання Спасителя, Його смерть і Воскресіння. В кінці своєї подорожі апостол з берегів Понту через Пропонтиду перейшов до Фракії, а потім до Греції.

Вірний своєму імені, що грецькою означає "мужність" Андрій прийняв муки ради Христа. У місті Патри він був розіп'ятий при римському імператоі Нероні у 60 році за наказом проконсула Егея (Егеата) на Х-подібному андріївському хресті.

Буковина має великий прошарок, культури багатьох століть вшанування, пам’яті одного з християнських свят, апостола Андрія.

В же стало доброю традицію, що в цей день надвечір на Андрія відбувається цілий народний обряд мова про, що піде далі.

 

На буковинських землях свято Андрія принаймні від початку нашого століття вважалося основним і найсприятливішим часом для дівочої ворожби. Всі обряди виконувалися ввечері, а то й опівночі напередодні Андрієвого дня. Уявлення про репертуар цього свята в другій половині 1910-х років дають спогади місцевих старожилів. Для ворожби збиралися разом дівчата з однієї магали, тобто кута, частини села, і почергово виконували ряд обрядів: випікали з кукурудзяної муки паляничку (воду наношували з криниці ротом), а для завершення дійства кликали собаку; із зав'язаними очима вибирали дев'ятий кілок у плоті; кидали постіл або черевик почерез хату; "запитували" у свині, через скільки років слід сподіватися весілля; "перев'язували вулицю" і пильнували, хто з парубків перейде першим; зі свічкою намагалися розгледіти на дні криниці зображення судженого. За свідченням місцевих старожилів, наведені ворожіння в основному виконувалися і наприкінці 30-х, а почасти і в повоєнний час.

Більшість із наведених обрядів мають повні відповідники серед андріївського репертуару українців Карпатського регіону. Примітно, що й сам вечір колективних ворожінь місцеві молдаванки розпочинали ворожбою на пирогах, - що загалом характерно і для сценарію цього свята в українців. Дійство (принаймні наприкінці 30-х) розпочинали опівночі. Кожна дівчина почергово витягала з криниці відро води і, набравши її повен рот, таким чином доставляла до хати, де виливала до миски з мукою. Належало здійснити дев'ять ходок. Наступна учасниця повторювала ці дії - відро набиралося наново, бо вода у всіх дівчат мусила бути нерозпочатою. Саме така вода як магічний засіб у шлюбній магії фігурує у старовинному фольклорі буковинських румунів, зразки якого зібрав і опублікував у другій пол. ХІХ ст. С.Ф.Маріан. На самій воді замішували кукурудзяну муку і пекли палянички. Їх розкладали на підлозі, а тоді впускали до хати собаку. За якою послідовністю він з'їдав випічку, за такою дівчатам належало вийти замiж. Якщо чиясь паляничка зоставалася нез'їденою, тій дівчині провіщали довге дівування. У міжвоєнний період до цієї ворожби могли долучатися й парубки.

Структура ворожильного обряду практично тотожна з аналогічним українським: приготування ритуальної страви з рядом ускладнень складає підготовчі дії, отримання "знака" долі здійснюється за посередництвом собаки, аналогічним є й тлумачення "знака". Предметний символ обряду - ритуальна страва у вигляді випічки - у деяких випадках міг бути взятим із молдавської народної кухні (напр., паляничка з кукурудзяної муки). Однак, як засвідчують експедиційні матеріали, у більшості молдавських сіл над Верхнім Прутом та в румунських над Верхнім Серетом для цього андріївського ворожіння готували вареники або балабушки, які широко фігурують в аналогічному українському обряді. Ускладнена доставка води з криниці для приготування страви зустрічається у ряді молдавських сіл. Водночас подібне випробування для цього обряду добре відоме серед українців: як у буковинських селах, - так і на інших українських землях, як-от: на Покутті, Поділлі. Роль чудодійного помічника в молдавському обряді відводилася собаці: наприклад, у Боянах та Строїнцях собака подекуди й досі вибирає "щасливий" вареник. Цю ж свійську тварину широко залучають для вибору "знака" долі українці Прикарпаття над Дністром і Прутом. Натомість українці гірської зони, зокрема гуцули, віддають перевагу котові, і вплив цієї практики можемо спостерігати у ворожінні румунок Верхнього Серету, які викладали на порозі вареники перед котом (Ропче).

Значною популярністю серед румунок і молдаванок Чернівецької області користуються й інші характерні андріївські ворожіння українців. Серед них слід назвати віднайдення "віщого" кілка в плоті, перекидання чобота через хату, "перев'язування вулиці", вибір "знака" долі з-під однієї з посудин та деякі інші. Так, при виборі "віщого" кілка місцеві дівчата дотримувалися тих же ритуальних умов, що й українки Карпатського регіону: намацували кілок із зав'язаними очима, обирали дев'ятий за рахунком, при цьому користувалися лічилкою "навиворіт", на зразок: "Ні дев'ять, ні вісім, ні сім..." - і так до одного. Символіка вибраного кілка теж була практично однаковою. Наприклад, прямий кілок так само вказував на стрункого жениха, зігнутий - на горбаня, довгий - на високого зросту, короткий - на низькорослого, тонкий - на худого або бідного, сучкуватий кілок означав старого. Аналогічно до українського обряду, ворожили і за перекиненим через хату взуттям (чоботом, черевиком, постолом): у якому напрямку вказував носок (чи халява), у тому дівчині й випадало вийти заміж. Подекуди кепським знаком вважалося, якщо постіл падав підошвою догори - тоді дівчині не судилося заміжжя.

 

Цікаво, що аналогічний обряд відомий серед українців Карпат. Так, на Лемківщині дівчина, яку цікавило майбутнє, у ніч на Андрія стукала у двері хліву, запитуючи: "Тук-тук, свиня, чи буду я на той рік газдиня?" Коли свиня рохкала, це означало позитивну відповідь. У гуцулів ця ворожба інколи приурочується до Святвечора, після вечері дівчина йде до стайні і гримає ліктем у загорожу до свині. Якщо та відізветься за першим разом, то дівчина вийде заміж того ж року. Подібне ворожіння за реакцією льохи побутувало ще у другій половині 1940-х років на Косівщині. Натомість у безпосередніх сусідів румунів і молдаван області - в українських селах Буковини - ворожіння за посередництвом свині мало відмінності. Ще наприкінці 1940-х було прийнято в ніч на Андрія переганяти свиню з одного хліва до іншого - "би дівка борзо си віддала" (тобто "щоби дівчина швидко вийшла заміж") (М. Кучурів).

Цікаво відзначити, що один із найхарактерніших андріївських обрядів - символічна "сівба" і "боронування" "посіву" конопель чи льону, який відомий серед усіх етнографічних груп українців Карпатського регіону (та й інших українських земель), - не зафіксований у репертуарі цього свята в румунів та молдаван Чернівецької області. Для прикладу наведемо обряд ворожби на посіяному маку, який, за нашими матеріалами, побутував ще в другій пол. 1940-х у буковинському селі Топорівцях. Символічна дія супроводжувалася примовлянням: "Андрію, Андрію! / Я на тебе мак сію. / Горботкою мак волочу, - / Бо дуже са віддати хочу!". Водночас потрібно відзначити, що символічні аграрні дії, які лежали в основі цієї ворожби, присутні в зимовій обрядовості східних романців краю. Так, символічне "посівання" зустрічається у магічних дійствах, до яких румуни і молдавани Чернівецької області, як й українці регіону, вдавалися на Новий рік та інші зимові свята. На етнічному прикордонні східних романців й українців у зимовому фольклорі побутують колядки, типу "pluguor" або "plugurel", близькі до українських т. зв. "плужних щедрівок".

Значну увагу молдаванки і румунки області приділяли магічним числам: 3 і 9, - які добре відомі в "андріївській" ворожбі українців регіону. Ці цифри фігурували в обрядах ворожби на пирогах, на кілках, з мисками (предмети з різноманітною символікою ховали під дев'ятьма посудинами) тощо. Примітною рисою "андріївських" ворожінь у молдавських селах у міжвоєнний час була участь у деяких обрядах парубків: так, вони поряд із дівчатами випікали для власної ворожби палянички.

Ворожіння на Андрія загалом збереглися в молодіжній обрядовості в молдавських та румунських селах і в повоєнний час, а в наші дні спостерігається навіть підвищення інтересу до цих обрядів, як і в цілому до дійств шлюбної магії. Щоправда, розширення репертуару сучасної андріївської ворожби відбувається не стільки завдяки відродженню старовинних обрядів, скільки за рахунок залучення оказіональних ворожінь "книжного" характеру, які здебільшого слабко пов'язані із самобутньою місцевою обрядовою традицією.

Таким чином, традиційний обрядовий репертуар свята Андрія як дівочого свята, а також відповідний народний культ апостола Андрія як патрона шлюбу і дівчат на відданні у календарній практиці румунів та молдаван Чернівецької області утвердилися під впливом сусідів-українців, внаслідок між культурного контакту на етнічному порубіжжі. Більшість андріївських матримоніальних обрядів східних романців мають повні відповідники в андріївському репертуарі українців Карпатського регіону. Водночас дівоча ворожба на Андрія в молдавських та румунських селах області мала ряд характерних особливостей, які опиралися на власну обрядову традицію.

Наостанок потрібно відзначити, що традиційні календарні звичаї та обряди населення нашого багатонаціонального краю від недавнього часу стали об'єктом особливої уваги дослідників та етнографів не тільки з України, а навіть з за кордону. Вивчення цієї культури залишається преорітетом для багатьох етнографів та дослідників в Україні та за її межами.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.