Тисяча і одна брехня. Навіщо потрібна правда?

Автор/джерело -  © Ігор Ткачов, “Школа життя” 



Дата публiкацiї - 24.07.2010 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=1679

Ми живемо в світі, повному міфів і легенд, цікаво розказаних нам з екранів телевізорів, сторінок газет і з підручників історії. У світі вправних вигадок і казок зі щасливим кінцем, в яких добро перемагає зло. У світі тисячі неправд.

"Говорити правду - легко і приємно"
М.А.Булгаков


Ось лише деякі найпопулярніші у народа релігійно-історичні помилки, що знайшли відображення не тільки в популярному чтиві, але і в більш серйозній літературі...

Адам і Єва з'їли яблуко з дерева пізнання (не грушу, фігу або фрукт пристрасті), внаслідок чого обидва були вигнані з раю. Леонардо да Вінчі був геніальним вченим всіх часів і народів, який доклав руку до багатьох наук і мистецтв. Ньютону на голову впало яблуко (знову його провина - прямо-таки фатальний фрукт), після чого ця визначна людина відкрила закон всесвітнього тяжіння. Шекспір - єдиний автор всім добре відомих безсмертних творінь (та й до чого він взагалі - це ще питання!). Магеллан був першим з мореплавців, які здійснили навколосвітнє плавання. Джеймс Кук відкрив Австралію і був з'їдений людожерами. Першим президентом Сполучених Штатів Америки був Джордж Вашингтон. Едісон винайшов лампочку. Наполеон Бонапарт був коротуном. Цариця Катерина була надзвичайно велелюбною, і через її спальню пройшло більше тисячі коханців. І так далі, і тому подібне.

Візьміть будь-яку історичну подію - і ви отримаєте брехню. Брехню, розведену, як коктейль, наполовину, одну третину або одну десяту справжнійми історичними подіями, але обов'язково ніколи в чистому вигляді. Тому що в чистому вигляді правда зовсім не цікава, і що найгірше - часто шкодить національним інтересам.

Якийсь вчений, перед тим як ковтнути цикути, прорік, а за ним швиденько повторило з десяток хитрих політиків: «Народу потрібні міфи? Народ їх отримає». Час великих звершень і перемог, за яким так волооко сумує добра половина наших співгромадян, - радянських часів, було такою епохою тисячі міфів і неправд.

Епохою страшної брехні, яка коштувала життя мільйонам. Якщо не можеш зробити бувальщину казкою, то хоча б застав у казку повірити. Навіть якщо й за допомогою батога.

Що є наше життя? Гра? О, так! Одна суцільна ілюзія, в яку так приємно вірити. Ми живемо у світі, витканому з наших уявлень про нього - не більше і не менше, що мають мало що спільного з реаліями. І не треба, як кажуть, далеко ходити, щоб переконатися в цьому. Достатньо лише ширше розкрити очі, увімкнути критично-аналітичне мислення і схилитися серцем до того, що відбувається, на своєму, локальному рівні, щоб побачити, як політики, керівники, історики, вчителі, аналітики, пропагандисти, методисти та інші трактують події, учасниками яких стали і ви. Співпаде ваше бачення події, прямим свідком якого ви стали, з думкою загальноприйнятою, релігійною, морально-етичною? Навряд чи. Швидше за все, над вами доведеться попрацювати. Попрацювати до тих пір, поки ваші незалежні трактування та інтерпретації не почнуть самостійно співпадати із спільними (читайте «національними», «гуманними», «альтруїстичний»).

Кажуть, вустами немовляти говорить істина, і в зв'язку з цим пригадується андерсенівський голий король і його «політкоректний» двір. Дитина, ще не навчена брехливими матусями-няньками, вихователями, вчителями, старшими товаришами говорити і думати, як треба - тобто, брехати, - ближче всього до правди. Біле вона називає білим, чорне - чорним. Зиску не шукає, зробити приємне не прагне. Звичайно, ненадовго. Бо брехливий і підступний світ, на зразок кровожерного тигра, вже приготувався до стрибка на невинне агнятко, і бути останнім пожерті. Дитина дуже скоро зрозуміє, що правда болюча і невигідна, в той час як уміло побудована брехня дозволяє домагатися поставлених цілей.

Хоча все життя нас вчили говорити правду, ніщо нас так не коробить і не лякає, як ця сама правда. Пригадується фільм, здається, з Георгієм Віциним, чий герой всього на один день вирішується говорити правду. І втрачає роботу, дружину, друзів. Хіба не сумно? Хоча, питається що це за робота, дружина, друзі? Відповідаю: нормальні такі, які скрізь.

Брехня, що видається за істину, дозволяє американцям вести війну в Афганістані та Іраку. Хто прагне до гегемоніальної експансії? Куди зникають вуглеводні з регіону? Де випробовуються нові види зброї і сучасна тактика ведення бою? Хто демонструє світу свою силу найбільш дієвим способом - брязкання зброї? Де було знайдено заборонену зброю масового ураження? Де були знищені найбільші поля опіумного маку? Де було знайдені ватажки Аль-Каїди, створеної свого часу американцями? Ніхто. Нікуди. Ніде. Ніколи. Головне, що гасло не втрачає актуальності: «В ім'я демократії і свободи». Слоган, що подається в нових коннотаціях та інтерпретаціях. І «In God We Trust» на стодоларовій купюрі. І більше громадян з промитим мізками, у більшості з яких вони можуть стати на місце тільки по поверненню додому, часто в інвалідному візку.

Брехня під назвою радянська пропаганда свого часу дозволила ввести в той же Афганістан радянські війська для того, щоб «будувати лікарні, школи та дому» і нести «свободу братньому афганському народу». На ділі ж - для того, щоб піти звідти, навічно залишити там близько двадцяти тисяч свого контингенту і близько мільйона афганського населення.

Потім був Чорнобиль. Ще одна велика, підла брехня, коли тисячі ліквідаторів голими руками вічно героїчної радянської людини усували наслідки аварії, щоб вже через місяць почати живцем розкладатися, «позабуті» державою (один з таких вимушених героїв тихенько лежить і в нашій сімейній крипті).

А в новій історії - «Курськ», «Норд-Ост», Беслан. Розстріляна шукачка правди Політковська. Посаджений Ходорковський. В Білорусі - «стабільна національна валюта» 31 грудня, щоб вже 1 січня ця «стабільна валюта» знецінилася на 30%, і повільно зубожіючий народ, якому продовжують розповідати казку про те, як він добре живе.

Правда - не те що б непривабливо. Правда вбиває. Вірніше, за неї вбивають противники того, щоб правда в жодному разі не стала надбанням народу. Як у тій притчі про правду, де її шукали, а знайшовши, в найдальшому кутку, так її злякалися, що тікали від неї, щоб вже не бачити ніколи. Народ прагне міфів? Народ їх отримує.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.