Про політтехнології на Інтернет-сайтах

Автор/джерело -  © Ігор Лубківський, VOX.com.ua 



Дата публiкацiї - 30.05.2006 | Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=174

Якщо існує дія, значить, - і існує протидія. Чим дорослішою стає Українська держава, тим сильніша протидія її розвитку. Мережа Інтернет, а особливо інтернет-форуми, - потужні інструменти такого протистояння. За матеріалами роботи на сайті Юлії Тимошенко, автор розкриває методику інформаційних інтернет-диверсій.

Ви можете не вірити,
але маєте право знати
Олена Реріх

Людська пам’ять має асоціативну природу. Тобто щось завжди запам’ятовується у зв’язку з чимось, а по більшому рахунку – запам’ятовується вся картина події повністю. Але людський розум працює, використовуючи два механізми роботи, – не тільки такого запам’ятовування – синтезу, але і розділу цілісної картини події на складові частини – аналізу. Після того як така цілісна картина подій розкладається на свої складові, між подіями і їхніми наслідками починає вибудовуватися причинно-наслідковий зв’язок. Так працює розум і логіка – і кінцевою метою цього процесу стає створення не просто асоціативної статичної картини в пам’яті, але й створення динамічних зв’язків між різними такими картинками, - тобто в кінцевому результаті – створення вже динамічної моделі світу.

Звичайно, така модель – наших знань і уявлень - буде лише наближенням до реального стану справ, в більшій чи меншій мірі правильною. Чим більш точним виявляється таке наближення – тим краще людина орієнтується в реальній життєвій ситуації. В даному випадку – в політичних реаліях. Природно, що чим краще він орієнтується, то тим більш ефективно зможе приймати участь в управлінні державою. В ідеальному варіанті повинен існувати освічений народ, який володіє повноцінною інформацією і правильно розуміє взаємозв’язки між різними подіями, їхніми причинами й наслідками, який приймає дієву активну участь в управлінні державою.

Творець комунізму В.Ульянов називав таке «жива творчість мас». Таке іноді дійсно буває. В нашій історії таке бувало в перші роки після завершення громадянської війни, коли, дійсно, певний час панувало якесь народне піднесення, під час віддушини 60-х років, в перші роки перебудови, та на Майдані в часи помаранчевої революції. І цього, на жаль, не сталося вже тепер, коли наслідки цієї революції мали б привести в кінці-кінців до такого ж результату і такого ж піднесення. Чому ж таке не відбулося?

А вся справа в тому, що існує і радикально інший підхід до справи побудови держави, при якому ні про яку «живу творчість мас» і не йдеться, при якому народ розглядають як пасивну інертну масу, якою треба управляти, і чим більш керованою і залежною вона є - тим краще. І механізм такого управління є лише один – БРЕХНЯ. Тобто – для цього треба створити в умах людей картину світу, яка би максимально відрізнялася від реального стану справ, не відповідала б дійсності. А ще краще – щоб вони жили якимись нереальними, міфічними уявленнями. Повертаючись до того, про що ми вже говорили – зробити це можна лише одним способом – створенням неправильних логічних зв’язків між подіями і їхніми наслідками. Тобто між двома, абсолютно незв’язаними між собою подіями створюється штучний причинно-наслідковий зв’язок. Робити це можна навіть зовсім механістичним способом, пов’язуючи між собою абсолютно різні асоціативні образи. Наприклад: Тимошенко-прем’єр – Голова Нафтогазу Івченко – підвищення цін на газ і погіршення життя. Але оскільки такий логічний зв’язок не відповідає дійсності, то в силу об’єктивних психічних законів така невідповідність буде його знищувати. Тому таке штучне утворення необхідно додатково підсилювати. Методів такого підсилення існує всього два:

- повторення;
- емоційна наповненість.

Тобто, одне і те ж хибне логічне утворення, вигідне якійсь окремій групі населення (правлячій еліті), необхідно частіше повторювати. Але оскільки, як ми вже говорили, людська пам’ять має асоціативну природу, то запам’ятовується цілісна картина – не тільки самі події, не тільки логічні зв’язки між ними, але й почуття, які вони викликають, хороші чи погані. Тому таке хибне твердження повинно обов’язково підкріплюватися насиченими емоціями, бажано навіть їхніми крайніми проявами у вигляді любові чи ненависті.

І що ми тепер бачимо? На якомусь певному сайті створюється спеціалізована група користувачів, які повторюють визначений стандартний набір тверджень із постійною повторюваністю.

Наприклад, на сайті Юлії Тимошенко, таких тверджень, в основному, два:

а) Стосовно самої Тимошенко, – або приписуючи їй минулі невдачі, або створюючи образ, нібито вона не зможе впоратися з можливими труднощами в майбутньому;

б) Стосовно України, – постійно пропагуючи те, що такої держави нібито ніколи і не існувало, ставлячи під сумнів існування української мови й українського народу, територіальну цілісність держави, право України на існування в її теперішніх кордонах, тощо.

Повторення ж ідуть однакові, у різних темах і в різних ситуаціях. Це теж має своє значення, пов’язане все з тією ж асоціативною структурою пам’яті – тому що недостатньо сказати щось в одній темі, назва якої відповідає предмету обговорення – для закріплення такого хибного твердження необхідно повторення якраз у найрізноманітніших ситуаціях – і чим повнішою буде картина – тим краще. Саме тому якесь повідомлення йде в різних темах, незважаючи на предмет обговорення, – і так, наприклад, повідомлення про бандерівців виникають в «Міжнародній ситуації», проблеми мови – в обговореннях економіки, а проблема Криму і кордонів України, – взагалі, всюди і повсякчас. Але найголовнішим є те, що таке твердження повинно супроводжуватися СИЛЬНИМ ЕМОЦІЙНИМ СПЛЕСКОМ. Тому перед тим, як сказати щось подібне, під час цього, чи одразу після того, автор такого твердження повинен викликати в інших учасників дискусії якісь почуття, якось спровокувати їх. Саме тому, звичайно, в такі моменти йдуть недоречні переходи на персоналії, особисті образи і звинувачення. Проте і це ще не все.

Таке неприємне почуття може поєднатися в пам’яті з тим, хто його викликав і, відповідно, з автором хибного твердження. Саме тому мова і йде саме про провокації, – тобто, що все потрібно зробити так, щоб потім в такій сварці винним виявилася інша сторона, – якраз та, яка і хотіла відстояти істину і неприємне відчуття поєдналося саме з нею, та з тим, що досі здавалося правильним. Ну і бажано ще, щоб той, хто спровокував ситуацію, і хто залишився в результаті «білим і пухнастим», мав ще якийсь псевдонім, який легко запам’ятати на майбутнє – щоб створити йому відповідний образ знаючої людини, такого собі «Гуру». Тепер все! Результат досягнуто – Істина тепер викликає лише негативні відчуття, а хибне твердження здається логічним і правильним і асоціюється тільки з чимось позитивним.

P.S. Ви можете не вірити в усе це – але маєте право знати, як з вами працюють на найрізноманітних Інтернет-форумах такі «знаючі» люди. За великим рахунком, це далеко не жарти, – адже мова йде про безпеку і майбутній розвиток держави.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.