Президенте, зробіть хоча б три кроки!

Автор/джерело -  © Людмила Яновська, «Вечірній Київ»  

Всеукраїнські ж збори, що відбулися 16 червня в Українському домі, як зазначено в резолюції, вимагають від Віктора Ющенка, «взяти курс на посутні корективи конституційного устрою країни і піти назустріч сподіванням суспільства мати в Україні сильну президентську владу – на взір тієї, що була у Франції в часи де Голля».

Виступає Кирило Стеценко

16 червня, у п`ятницю, в переповненій залі Українського дому відбулася Всеукраїнська народна рада, яка пройшла під гаслом - «Захистимо Україну».

Її організатори й учасники на п'ятнадцятому році незалежності України наснагу позичали в інших народів, в інших століть. Про повстання під проводом Мініна й Пожарського, яке піднялося в Росії тоді, коли про свою Вітчизну не турбувалася державна влада, згадав музикант і культуролог Кирило Стеценко. Зауваживши: хоч і не вірить, що до цього дійде і в нас, але вчитися відстоювати саму себе громадськість повинна. Бо парад регіональності російської мови на сході й півдні України свідчить: «духовна війна вже вийшла на матеріальний рівень», а захищати суверенітет влада не поспішає.

Микола Жулинський, голова Нацради з питань культури й духовності, Україну в нинішній ситуації порівняв із Чехословаччиною, яка «перед здобуттям незалежності пережила значно складніший період.

Коли моравські селяни приїздили на базар у Прагу, ніхто з чеських інтелігентів не міг з ними порозумітися: повне онімечення Праги і не тільки її. І що тоді зробив Масарик? Почав цілеспрямовану політику впровадження чеської мови як державної. Я переконаний: доки такої державної політики не буде в Україні, ми збиратимемось на народні ради і говоритимемо, що робити далі». Пан Жулинський зазначив: Нацрада з питань культури й духовності при Президентові України запропонувала Віктору Ющенку ініціювати створення Міністерства у справах мовної та інформаційної політики, програму підготовки й видання підручників для вищої школи, щоб перевести її на українську мову. Тому що «без ідеології державотворення, без своєї системи цінностей ми ніколи не змінимо нашого суспільства».

А як це суспільство може стати національно свідомим, якщо, приміром, на Луганщині, – повідомив голова Луганської «Просвіти», доцент університету Володимир Семистяга, – відбувається інформаційна блокада: немає українських газет і фактично не працює українське телебачення? Письменниці з Дніпропетровська Лесі Степовичці, для якої «Помаранчева революція – це найкраще, що було в житті», – дуже болить те, що відбувається на її малій батьківщині. Але пані Лесю втішає, що вдалося пригальмувати встановлення в Дніпропетровську пам’ятника Катерині II. Що є в Дніпропетровську молоді люди, котрі нині мешкають у наметовому містечку перед міськрадою, яку вони пікетують, протестуючи проти надання російській мові статусу регіональної. І, незважаючи на зливи й інші незручності негоди, кожен день починають на схід сонця з молитви «Отче наш» та гімну «Ще не вмерла Україна».

Український єврейський поет Мойсей Фішбейн своє ставлення до маршалів та вояків параду регіональних мов сформулював словами французького філософа: «Якщо ти не розмовляєш мовою тієї землі, на якій живеш, ти або загарбник, або гість, або дебіл». І додав уже від себе: «Забагато у нас загарбників – геть з України! Гості мають пам’ятати, що вони гості. А місце дебілам, принаймні, не в парламенті…»

Мойсей Фішбейн зі сцени Українського дому звернувся до Президента України: «Вікторе Андрійовичу, ми нічим вам не зобов’язані. Ви зобов’язані нам. Десять кроків назустріч людям – це чудово. Але я чекаю від вас бодай трьох кроків назустріч українській нації. Є французька Франція, німецька Німеччина, італійська Італія тощо. Коли буде українська Україна, то добре житимуть у ній всі, починаючи із сущих українців і закінчуючи іншими сущими в Україні».

Мали що сказати главі держави й багато про що його запитати й інші учасники Всеукраїнської народної ради.

«І ті, що віддали перевагу Ющенку, і ті, що Януковичу, голосували за того, хто має відповідати за стан справ у державі. Пан Ющенко обіцяв нам, що приходитиме на Майдан щомісяця і звітуватиме про здійснене. Але жодного звіту немає й досі. Що йому заважає навести порядок? Пане президенте, беріть ситуацію в свої руки!» (Микола Карп’юк, заступник голови УНА-УНСО).

«Чому президент не виконує своїх обіцянок? Є тільки дві відповіді. Або не хоче їх виконувати. Або не може – через те, що він не самостійна фігура у нашій політиці» (кінорежисер Юрій Іллєнко).

«Що заважає сьогодні уряду, президентові при затвердженні будь-якої особи на державну посаду вимагати знання української мови? Віктор Ющенко став Президентом України тому, що йому повірили люди. Але нині щодня зростає недовіра до нього» (Рафат Чубаров).

Та, на жаль, президент не чув жодного з цих та інших звернень. На запрошення бути почесним гостем і учасником Всеукраїнської народної ради «Захистимо Україну» він не відгукнувся.

Найголовніша загроза для України змальована ось в таких рядках резолюції Всеукраїнської народної ради громадських організацій і партій національно-державницького спрямування:

«У країні різко посилюються прояви некерованості, безладу, беззаконня. Продовжується дерибан національного багатства, в тому числі землі. Донищується колиска і перспектива України – село. На сході і на півдні України зухвало-виклично втілюються у життя ідеї сепаратизму, зокрема мовного, усе можливе робиться, щоб не допустити євроінтеграції країни. Ворожі до незалежної України сили, як зовнішні, так і внутрішні, рвуть її сьогодні на частини, і маємо ситуацію, за якої на карту поставлено соборність України, саму її державність».

Які ж шляхи порятунку державності України бачать учасники народної ради?

Юрій Іллєнко вважає, що держави у нас практично не було ніколи. Здійснилась Помаранчева революція? Революція – це зміна устрою: кадрово, політично, культурно, економічно. А в нас не змінилося нічого. І пропонує організувати новий потужний всеукраїнський рух – «Українську домінанту».

«Давайте назвемо не домінантою, бо це догма, – вніс поправку Дмитро Павличко. – Створимо фактично новий рух – організацію, яка візьме на себе все, що обіцяно на Майдані, але не виконано».

На думку Юрія Костенка, таки чогось досягнули: маємо незалежну державу і першого її національного президента. Але українська держава створюється не на нарадах, а на майданах і на вулицях. І першим кроком Української народної партії в цьому напрямі ініціює Український марш протесту проти знищення української мови. А його однопартієць Іван Заєць продовжує «перший крок» до створення координаційної ради, під крилом якої зібралися б і постійно діяли всі патріотичні партії, громадські організації.

Василь Червоній конкретизує це завдання: у вересні Всеукраїнська народна рада має провести з’їзд, на якому представники партій напишуть письмове зобов’язання, що їхні політичні сили готові розпуститися і влитися в Єдину українську партію національного порятунку.

Любов Голота, головний редактор газети «Слово Просвіти», застерігає не забути і про таку деталь, як повернення у свідоцтва про народження та паспорти представників титульної нації графи «національність».

Всеукраїнські ж збори, що відбулися 16 червня в Українському домі, як зазначено в резолюції, вимагають від Віктора Ющенка, «з огляду на те, що нинішній розподіл влади між різними гілками обернувся тотальною безвідповідальністю та безконтрольністю, взяти курс на посутні корективи конституційного устрою країни і піти назустріч сподіванням суспільства мати в Україні сильну президентську владу – на взір тієї, що була у Франції в часи де Голля».