Який союз, такі й методи

Автор/джерело -  © Олександр Крамар, “Український тиждень” 

З економічного погляду Митний союз ЄЕП не дає жодної економічної перспективи своїм потенційним учасникам, тому що є всього-на-всього об’єднанням аутсайдерів, які досі не змогли інтегруватися до світового торговельного простору (СОТ) та зорієнтовані не на модернізацію своїх відсталих та моноспеціалізованих економік, а на паразитування на надмірних запасах природних ресурсів.

За даними спільного дослідження Інституту народногосподарського прогнозування РАН та Інституту економіки та прогнозування НАН України, у разі входження України до Митного союзу Росія зможе наростити позитивний баланс експорту до України машинобудівної та хімічної продукції, целюлози та паперу.

До того ж приклад Білорусі дає підстави стверджувати, що держави, які вступили до цього утворення, стають ще більш беззахисними у протистоянні Москві. Під час останнього енергетичного конфлікту з Мінськом російська сторона не просто висунула партнеру по МС чергові претензії, зокрема, про заборгованість 6,4 млрд рублів спільних ввізних мит союзу, а й стала наполягати на перегляді їхнього розподілу (який з вересня 2010 року й так здійснюється у досить «взаємовигідний» спосіб: 88% – РФ, 4,7% – Білорусі та 7,3% – Казахстану. Така пропорція, до речі, свідчить і про справжнє співвідношення сил в об'єднанні, де цілком і повністю домінує РФ, а Білорусь і Казахстан є лише другорядними придатками.

Мабуть, тому спроби путінського керівництва втягнути нових членів до чергового реінтеграційного проекту на пострадянському просторі супроводжуються таким шаленим тиском, як у випадку України.

Митна війна

Неоголошена митна війна з боку РФ, ознаки якої після зміни влади в Україні, принаймні з початку 2011 року, вже помітні після невдалого квітневого візиту Путіна, і особливо заяви Дмітрія Мєдвєдєва від 18 травня, якою він по суті перевів цю війну у формат оголошеної, перейшла у гостру фазу.

Фактично виконуючи оголошений Мєдвєдєвим ультиматум, уже з кінця травня на українських експортерів у широкому спектру галузей чиниться тиск. Рішенням №648 від 19 травня цього року Комісія митного союзу ухвалила перше рішення щодо України – затвердила список товарів, яких торкнуться антидемпінгові та спеціальні захисні заходи, що діють у кожній із країн союзу. Під дію цих заходів підпадатимуть сталеві та нержавіючі труби з України, а також поліамідна технічна нитка – скловолокно, столові прилади, машинобудівні кріплення і кріпильні вироби. 14 червня було ініційовано втричі підвищити мита на імпорт шин для сільськогосподарської, будівельної та промислової техніки на територію Митного союзу. Експерти одностайні в думці, що цей крок призведе до витіснення наведеного переліку українських товарів і з ринків Казахстану та Білорусі.

Постановою уряду РФ №445 від 3 червня було ухвалено рішення про введення з 8 липня спеціального захисного мита ($294,1 за тонну) на ввезення української карамелі. Вона розрахована на три роки і застосовуватиметься до льодяникової карамелі, тофі та іншої карамелі. Якщо нині з України щорічно ввозиться лише до Росії 16 млн кг карамелі, то після введення фактично заборонних мит очікується зниження цього показника до символічного мінімуму. 8 червня 2011 року фахiвцi Митного союзу розпочали iнспекцiю українських м'ясо-молочних підприємств на предмет надання їм права постачання продукції до Росії, Бiлорусi, Казахстану, але, не дочекавшись її завершення, голова правління Національного союзу виробників Росії молочної продукції («Союзмолоко») Андрєй Данілєнко 14 червня 2011-го висунув ініціативу подальшого обмеження імпорту до РФ сирів із України. Звичайно ж, під приводом їх сумнівної якості: «Нас дуже непокоїть ситуація з імпортом сирів із України, де обсяг виробництва молока не зростає, зате виробництво сирів, хоч як дивно, збільшується гігантськими темпами. У нас є багато запитань щодо якості українського сиру, ми маємо факти, які підтверджують, що в ньому замало молока, а 70% того, що є, закуплено на приватних подвір'ях, i його якість доволі суперечлива з погляду ветеринарної безпеки».

Криза жанру

Розгортаючи торговельну війну проти України, Митний союз продовжував інформаційну обробку, метою якої було видати бажане за дійсне. Однак спостерігати за цим було кумедно. Адже критичний погляд одразу виявляв очевидність внутрішньої суперечливості відчайдушних спроб Москви переконати Україну у перевагах східного вектора об'єднання.

Так, 4 червня 2011 року відповідальний секретар комісії Митного союзу Сєрґєй Ґлазьєв зробив відверто неправдиву заяву про те, що «Митний союз Росії, Білорусі та Казахстану відповідає всім нормам СОТ, тому Україна може бути одночасно як членом СОТ, так і членом Митного союзу... коли кажуть, що Україна не може вступити до Митного союзу з нами, але може вступити в Євросоюз, – тут складається шизофренічна ситуація». Про те, що держави ЄС усі без винятку членами СОТ є, а жодний учасник Митного союзу – ні, він чомусь не згадав.

Наступного дня ще більш внутрішньо суперечливу заяву зробив уже голова російського МЗС Сєрґєй Лавров. По-перше, він просто заперечив озвучену за два тижні до цього слова російського президента (який згідно з конституцією цієї країни визначає зовнішню політику), заявивши, що «жодних протиріч між процесами, що відбуваються на нашому інтеграційному просторі з одного боку, та інтеграційними процесами в Європі з другого немає... Це, знов-таки, я вважаю, провокаційне протиставлення».

Але тут же спростував свої ж слова, фактично повторивши Мєдвєдєва: «якщо раптом Україна відкриває свої кордони для Євросоюзу, то Митний союз, який керується усередненими нормами СОТ, захищатиметься… це не погрози, це чиста економіка». А як іще, окрім як не відкривши свої кордони для країн ЄС, Україна може інтегруватися до Союзу, цей досвідчений дипломат пояснювати не став.

Усе це є цілком логічним підсумком спроб приховати за вигадками про взаємовигідну співпрацю справжню мету цього інтеграційного проекту – створення торговельно-економічного підґрунтя для реставрації втраченої на початку 90-х років минулого століття наддержави із центром у Москві.

«Воссоєдінєніє націі»

Останній Митний союз, який створювався аналогічно, – це Німецький митний союз 1834 року, який завершився повним поглинанням Пруссією решти учасників та створенням на її основі Німецької імперії 1871 року. Як тут не згадати репліку Путіна під час газової війни взимку 2006-го, коли він порівняв дотації країнам СНД із витратами ФРН на інтеграцію до її складу колишньої Східної Німеччини: «Ґєрманія платіт за воссоєдінєніє націі, а ми за что платім?»

Цілком у цьому ж дусі 7 червня поточного року російський прем’єр перед початком засідання Комітету з питань економічної співпраці українсько-російської міждержавної комісії, по суті, порадив повернутися до питання «воссоєдінєнія націі», заявивши: «Переконаний: нові можливості відкрило б активніше залучення України до багатосторонніх інтеграційних процесів, насамперед, звісно, до Митного союзу та Єдиного економічного простору… шайба на українському боці».

Справді, Росії ХХІ сторіччя Митний союз потрібен для того, що й Пруссії ХІХ століття. Це не більш як спроба розширення своїх внутрішніх ринків до меж імперської території, на яку поширювалися їхні претензії. У випадку тогочасної Пруссії – це були землі ефемерної «Священної римської імперії німецької нації», у випадку сучасної Росії – такого самого ефемерного СНД. Щоправда, частка РФ у створеному нею Митному союзі значно вища, ніж частка Пруссії в Німецькому.

Кінцева мета також спільна, і Владімір Владіміровіч її не приховував від того часу, коли опинився біля керма російської держави: подолання наслідків «найбільшої геополітичної катастрофи ХХ століття» (так він назвав розпад СРСР) на основі економічного поглинання пострадянського простору.