Який Президент – таке й майбутнє

Автор/джерело -  © Олександр Народецький, “Радіо Свобода” 

Для переважної більшості політологів Віктор Янукович не являє собою жодної загадки. Абсолютно прогнозований, зрозумілий до останніх дрібниць, він поки що не розчарував жодним несподіваним вчинком і висловленням.

Ледве не від самого початку йому було відведено стійке місце прихильника ручного управління державою. В такому режимі люди типу Януковича відчувають себе найбільш придатними.

Натомість справжнє реформування системи створює в подібних до президента людях дуже сильний дискомфорт. Вони втрачають самі себе, не знають свого місця, виглядають анекдотичними і незграбними. Таким, зокрема, він постає, коли говорить про цінності західного вектора розвитку України.

Якщо комусь хочеться зрозуміти різницю між своїм власним переконанням і чужими думками, треба уважно вслухатися в те, як Президент України Віктор Янукович викладає міркування про плани щодо демократичних реформ в країні.

А заодно необхідно зважити, чому популярність Януковича при цьому так стрімко валиться донизу. Проблема довіри, а точніше недовіри виходить на перший план, коли втрачаєш упевненість.

Інша справа, якщо треба насварити підлеглого або грюкнути по столу кулаком (напевно, не тільки по столу). Тоді-то типажі-януковичі відчувають свою повну силу і необхідність своєї участі.

Війна проти опозиції

Нічим не поступився український Президент, пробачте, Президент України, виступаючи недавно під час зустрічі з кандидатами на посади голів районних держадміністрацій щодо тактики влади під час парламентських виборів восени 2012 року.

Янукович буквально сказав наступне: «Якщо нам вдасться зберегти стабільність і далі, уряд, парламент і Президент будуть працювати в єдиному ланцюгу – у нас буде успіх».

Це, здавалося б, просте завдання пояснює, чому численні політичні діячі вважають, що майбутні парламентські вибори перетворяться практично на найбруднішу громадянську війну, якої ще не було в новітній історії незалежної України.

Янукович чітко дав зрозуміти, що жодних компромісів не повинно бути і місцеві органи влади мають зберегти статус кво, забезпечивши повну перемогу Партії регіонів.

Програма мінімум – другий термін

Віктор Янукович не може не усвідомлювати, що результати цьогорічних парламентських виборів напряму пов’язані з результатами президентських виборів 2015 року. Тобто доля самого Президента вирішується вже зараз.

Якщо правлячий блок втратить контроль над парламентом, то другого президентського строку для Віктора Януковича може не бути.

У цьому контексті жодне сьогоднішнє питання, яке розглядаються урядом або Адміністрацією Президента не може за важливістю переважати питання другого терміну Януковича.

Економічна стратегія держави, пенсії для інвалідів, поліпшення рівня медичного обслуговування, стосунки України зі Сходом і Заходом – все це стає другорядним у порівнянні з тим, що необхідно зробити, щоб забезпечити безсумнівну перемогу Януковича на наступних президентських виборах.

Саме для цього розтрощуються опозиційні лави. Саме у цій площині треба шукати, чому влада пішла на такий явно непопулярний у світі крок, щоб ізолювати в неволі найбільших конкурентів Януковича.

Програма максимум – влада залишається в родині

Отож план в принципі дуже простий і чіткий. Перші п’ять років в основі своїй будуть витрачені на безкомпромісне забезпечення другого президентського терміну. Усі інші поточні проблеми вирішуватимуться у режимі ручного управління.

У Януковича поки що теоретично може з’явитися можливість піти на третій строк президентства. Це залежить, наскільки правлячий блок зміцнить свої позиції в державі.

Не можна виключати такого розвитку подій на зразок довічних президентів у Центральній Азії. Якщо ж Януковичу не пощастить, то у нього залишається реальна можливість підготувати собі надійну заміну, яка зможе уберегти Президента від судових переслідувань.

В цьому плані у Віктора Януковича завжди про запас залишається резервний варіант, коли до влади плавно підведуть Віктора Януковича-молодшого.

Вже зараз можна помітити, що син Президента, депутат Верховної Ради виконує якісь державні доручення. До 2020 року ще достатньо часу, щоб залишити владу у правлячій родині.