Агресією проти України Кремль загнав свою країну в пастку

Автор/джерело -  © Юрій Федоров, Радіо Свобода 

Світові ЗМІ, політики та аналітики сперечаються про те, наскільки ефективні міжнародні санкції проти Росії.

Питання залишається відкритим: дієвість санкцій залежить від того, наскільки послідовно вони будуть застосовуватися. Але в будь-якому разі це нагадування російському істеблішментові про персональну відповідальність за розв’язування і сприяння агресії проти суверенної держави. Хочеться вірити, що список персонажів кремлівського паноптикуму, які потрапили під санкції, стане списком підсудних Міжнародного трибуналу ООН в Гаазі. Але це – в майбутньому. А зараз США і НАТО повинні зупинити російську агресію проти України і нейтралізувати російську загрозу Європі.

Кремль спровокував кризу в європейській країні, здатну спричинити громадянську війну, хаос, гуманітарні й техногенні катастрофи. Наслідки цієї кризи можуть бути на порядок важчі, ніж наслідки балканських воєн 1990-х років. У широкому просторі «між Росією і ЄС» зруйнований міжнародний порядок, заснований на праві. Російські диверсійні групи і загони найманців розпалюють громадянську війну у східних і південних районах України. Загроза повторення «українського сценарію» в Молдові і Балтії цілком реальна.

Починаючи з 1999 року, Росія регулярно проводить стратегічні навчання у балтійській зоні. У навчаннях «Союзна безпека – 2004», «Щит союзу – 2006», «Захід-2009» та «Захід-2013» відпрацьовувалися дії військ в умовах застосування тактичної ядерної зброї. В будь-якому разі, російське військове командування жодного разу не спростувало таку інформацію у пресі. Тим часом військові навчання завжди показують, до яких воєн і в яких районах готуються війська. В іншому разі маневри безглузді.

Москва категорично відмовляється обговорювати питання про контроль над тактичною ядерною зброєю на європейському континенті. А розгортання оперативно-тактичних ракет «Іскандер» поблизу західних кордонів і перебазування до Криму субстратегічних бомбардувальників Ту-22М3, про що було оголошено відразу після анексії півострова, свідчать про підготовку Росії до ядерного протистояння з НАТО. Ці ракети і бомбардувальники ідеально придатні для ядерної війни в Європі.

Російська ставка на тактичну ядерну зброю не випадкова. Агресія проти Латвії, Литви чи Естонії поставила б НАТО перед дилемою: або піти на військове зіткнення з Росією, яке може перерости в ядерний конфлікт, або, щоб уникнути цього, не виконати зобов’язання за статтею 5 Вашингтонського договору. В останньому разі НАТО буде повністю дискредитована як військова та політична сила, а міжнародний порядок, що склався в Європі після Холодної війни, буде остаточно зруйнований, чого, власне, і домагається російське керівництво.

Такої загрози Захід ігнорувати не може. Зараз формується довгострокова стратегія її нейтралізації. Це – тривалий процес: необхідно виробити і погодити ефективні заходи впливу на Росію, що завдають мінімальної шкоди самим західним країнам. Уже ясно, що вони будуть охоплювати заборону на поставки до Росії продукції та технологій військового і подвійного призначення, дедалі більше зниження частки російських вуглеводнів у Європі, скорочення або навіть припинення кредитування російських банків і підприємств. Менше йдеться про власне військовий бік справи. Можна гадати, яких конкретно заходів вживатиме НАТО для гарантування безпеки Румунії і балтійських держав. Важливіше інше: чи зможе Росія не програти протиборство з Заходом, що насувається, в тому числі нову гонку озброєнь, подібно до того, як СРСР програв Холодну війну?

Наприкінці 1980-х років сукупний ВВП держав НАТО перевершував аналогічний показник країн Організації Варшавського договору приблизно вчетверо, а загальні військові витрати держав Північноатлантичного альянсу були в 2-2,5 рази більші, ніж у країн, що входили в ОВД. В СРСР перед його розпадом на військові цілі витрачалося, за різними підрахунками, від 12 до 15 відсотків ВВП, хоча іноді називають і вищі цифри. Іншими словами, військовий паритет НАТО і ОВД підтримувався за співвідношення військових витрат 2-2,5 до 1 на користь НАТО, а витрати на військові цілі, що складали 12-15 відсотків ВВП, виявилися для радянської економіки не під силу і стали однією з причин її краху.

У 2013 році сумарний ВВП країн НАТО склав близько 35 трильйонів доларів, а їхні військові витрати перевищили в сумі трильйон доларів, що еквівалентно 2,9 відсотка загального ВВП. ВВП Росії у 2013 році в перерахунку за паритетом купівельної спроможності дорівнює 2,6 трильйона доларів. У 2014 році російські витрати за розділом «національна оборона» визначені в 2,49 трильйона рублів, або близько 100 мільярдів доларів. За оцінками Інституту Гайдара, загальне військове обтяження економіки Росії у 2014 році може перевищити 5 відсотків ВВП. Іншими словами, економічний потенціал Росії сьогодні у 13,5 разів менший, ніж у країн-членів НАТО, на військові потреби Росія витрачає в 10 разів менше, ніж НАТО, а частка цих витрат у її ВВП приблизно в півтора раза вища, ніж у країнах НАТО.

Якщо підтримання паритету з НАТО вимагає співвідношення військових витрат 2-2,5 до 1, як це було під час Холодної війни, то витрати на оборонні потреби в Росії повинні досягти 400-500 мільярдів доларів, тобто збільшитися в чотири-п’ять разів і скласти 15-17 відсотків ВВП. Але навіть за мінімально можливого співвідношення оборонних бюджетів, скажімо, 5 до 1 на користь НАТО, російський військовий бюджет має збільшитися вдвічі і скласти від 8 до 10 відсотків ВВП.

За словами директора Департаменту озброєння Міністерства оборони Росії Анатолія Гуляєва, більшість російських оборонних підприємств використовує застарілі технології 1980–90-х років. Обладнання, не старіше від 10 років, становить менш як 20 відсотків, а загальний знос машин і устаткування перевищив 70 відсотків. Отримати нові технології, необхідні для модернізації російського військово-промислового комплексу, можна тільки у технічно розвинених країнах – США, низці держав ЄС і Японії. А ембарго на постачання до Росії технологій військового і подвійного призначення вже практично запроваджене.

Нарешті, здатність створювати сучасні озброєння критичним чином залежить від стану науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт. Це визначається обсягом коштів, що надаються на ці цілі. За цим показником Росія безнадійно відстала від США і ЄС. У 2011 році в Росії на ці цілі було витрачено 35 мільярдів доларів, у США – 430, у ЄС – 320, а в Японії – 146 мільярдів доларів.

Таким чином, анексувавши Крим і розв’язавши агресію проти України, Кремль загнав свою країну в пастку. Продовжувати нинішню політику і не реагувати на гонку озброєнь, що починається, неможливо. Але оскільки на слово Путіну більше ніхто не вірить, то, щоб зупинити гонку озброєнь, він повинен ділом довести: сталася відмова від агресивних устремлінь; підтвердженням цього може стати ліквідація тактичної ядерної зброї, що загрожує Європі. Це неприйнятно для російських генералів і еліти військової промисловості, які разом зі співробітниками спецслужб утворюють політичну та силову базу режиму.

Втягування в чергову гонку озброєнь і, отже, консолідація всіх доступних ресурсів в ОПК і збройних силах, а також перехід до мобілізаційної економіки радянського зразка неминучі. Однак подолати дедалі більше відставання від Заходу у військовій галузі Росія все одно не зможе.

При цьому запровадження мобілізаційної економіки означає зниження споживання у країні до мінімального рівня. Невдоволення, насамперед, середнього класу, що виникає в результаті, може бути придушене масовими репресіями. Про те, що буде далі, можна прочитати в останніх книжках Володимира Сорокіна.