Путін добре розуміє, що таке «армія, мова, віра» України

Автор/джерело -  © Павло Казарін, Радіо Свобода 

Володимир Путін вирішив бути завжди. Після того, як Держдума «обнулила» йому президентські терміни ‒ він отримав право ще на дві каденції. Відтепер його горизонт ‒ це 2036 рік.

Він переживе ще трьох президентів США. На 12 років пересидить Зеленського. Ті, хто народився у рік його першої інавгурації, встигнуть відсвяткувати 35-річчя. Ті, кому було 16 на момент його обрання, до кінця правління розміняють шостий десяток.

Українська оптика не пристосована до таких горизонтів. Із 2000 року в нашій країні змінилося п’ять президентів. Ми пишаємося змінністю своєї влади і звикли до змін. І якщо в нашій країні і є якийсь острівець стабільності ‒ так це наші загрози.

Ще шість років тому ми могли думати, що їх перелік вичерпується внутрішніми проблемами. Архаїчною системою держуправління та олігархічною економікою. Корупцією і правовим нігілізмом. Відсутністю системи правосуддя та правоохоронної системи.

Але в 2014 році до цього списку додалася загроза зовнішня. Володимир Путін почав цю війну ‒ і тепер він планує пробути на чолі Росії ще 16 років. А це означає лише те, що підходи Кремля до Києва залишаться незмінними. І контури цих підходів російський президент не втомлюється окреслювати у своїх останніх інтерв’ю.

Вони досить прості. УкрАїнці жили на кордонах Російської імперії, а украЇнців придумали австрійські спецслужби. УПЦ (МП) ‒ незалежна українська церква, а Крим, Причорномор’я і Донбас не мають стосунку до України. Українська мова ‒ результат «ополячення» російської, а за «охолодженням відносин» між Москвою та Києвом стоїть Захід.

Путіну заважають «армiя, мова, вiра»

Та людина, яка почала війну проти України, анексувала один її регіон та окупувала інший ‒ чомусь не цурається розмов про ідентичність. Його позиція проста і стабільна. Українців не існує, бо вони росіяни. Вся їхня відмінність від росіян ‒ це мова та віра. І ще армія, яка дозволяє тримати контур безпеки. Якщо прибрати «штучні відмінності», то всім стане зрозуміло, що ми ‒ «один народ». Але коли російський президент вважає «армiю, мову, вiру» перешкодою на шляху об’єднання ‒ в Україні готові ці позиції оголосити другорядними та списати в утиль.

У нашій країні багато хто звик сприймати томос як передвиборний прийом Порошенка. Мову ‒ як порядок денний консерваторів. Армію ‒ як потрібне, але не першорядне питання. Але російський президент над усіма цими речами чомусь сміятися не готовий. Навіть більше ‒ саме їх він вважає перешкодою та перепоною.

Деякі стіни є несучими

Можливо, річ лише в тому, що Володимир Путін дозволяє собі говорити те, що думає?

Зрештою, главу Кремля нічого не стримує. Опозиції в Росії не існує, парламенту теж, а тому російський президент може дозволити собі грати довго. Його погляди залишаться колишніми, його опис реальності ‒ незмінним. Українці можуть втомитися від однієї реальності й почати на виборах шукати іншу ‒ але людина, яка шість років тому вирішила влаштувати вторгнення, змінюватися не має наміру.

До того ж, Україна сама полегшує йому завдання. Кожна передача влади в нашій країні стає «кризовою». Кожні президентські вибори йдуть під гаслами перебудови країни. Кожен новий претендент обіцяє перекласти державне «лего». Такий собі необільшовизм, що пропонує зносити зачатки відбудованого лише тому, що виборцю хочеться скласти з букв ОПЖА слово «вічність».

Ми звикли ототожнювати ідеї та спікерів. Сперечаємося не про сказане, а про промовця. Авторство стало первиннішим за смисли, і ми радісно спрощуємо навколишнє життя вірою або зневірою. Як у Стругацьких ‒ якщо вже віримо, то до втрати свідомості та найвідданішого щенячого вереску. Якщо ні, то зі хтивістю харкати жовчю на всі ідеали ‒ помилкові та справжні. Але в тому й річ, що деякі стіни виявляються несучими. І якщо нам не до душі архітектор ‒ це зовсім не дає нам права їх зносити.

І якщо вас із Володимиром Путіним дратують в Україні одні й ті самі речі, то проблема явно не у Володимирі Путіні.