Чому старі гріхи так легко вписалися в нові житлово-комунальні тарифи, не можуть пояснити ні їхні творці, ні дідько лисий

Автор/джерело -  © Іван Крайній  

Різко — вдвічі, а подекуди — в три-чотири рази — підвищені восени минулого року житлово-комунальні тарифи до печінок дістали рядових добропорядних громадян.

На їхні плечі переклали невмотивований тягар подорожчання примітивно-застарілого набору послуг без пропорційного підвищення їх якості і доходів споживачів. Хто тягне, того й поганяють?


За себе і за того хлопця

Звісно, відчутні стрибки цін на імпортоване з північного сходу блакитне паливо об'єктивно тягнули за собою підвищення тарифів на послуги вітчизняного житлово-комунального господарства (ЖКГ). Але ж не настільки! Скориставшись моментом, місцева влада в багатьох випадках вписала старі гріхи в нові тарифи, включивши туди і попередні борги комунгоспівців, і прорахунки недолугого менеджменту, й непомірну амортизацію застарілих енергопожираючих технологій.

За два роки, що минули від старту державної програми реформування ЖКГ, не тільки нічого не змінили на краще, а стан справ погіршився настільки, що аналітики РНБОУ дійшли висновку про реальну загрозу національній безпеці, яка визріває в черевах великих українських міст. Та якби вище керівництво держави не переймалося цією застарілою, вже з метастазами, проблемою, воно за своїм соціальним статусом і рівнем доходів неспроможне зрозуміти «маленького» українця, сумлінного платника податків: як він зводить кінці з кінцями, який рівень комфортності його стосунків із збанкрутілою житлово-комунальною системою. Це ж він оплачує послуги за себе і за того хлопця, який отримує платню у конверті, декларуючи мінімальні прибутки, і за тих, чия праця за кордоном оцінюється в тисячу доларів чи євро, а їхні родини в Україні користуються субсидіями.

Ніхто не звертає уваги на конкретного споживача, обплутаного, як дротами ЛЕП високої напруги, хитромудрими комунальними мереживами. Ці «першопричини», якщо їх не враховувати, підточать основи будь-яких суперсучасних моделей ЖКГ, придуманих найсвітлішими у Вітчизні головами.

Проілюструємо кількома прикладами. Зауважте: взяті вони із життя відносно благополучного обласного центру Прикарпаття — міста, де вчасно розпочався опалювальний сезон, постійно в квартири подається холодна вода і чітко за графіком — підігріта.

Хунвейбінам і не снилося

Упродовж останніх року-півтора КП «Івано-Франківськводоекотехпром», як стверджують міські чиновники, демонструє позитивні економічні показники. Проте мало хто знає, звідки вони беруться. Поглянемо лише на одне з малопрозорих джерел успішності «водоеківців».

Не стимулюючи придбання приладів обліку в кожній окремо взятій квартирі, монополісти водопостачання і водовідведення останнім часом ідуть шляхом встановлення «спільних» будинкових лічильників. Це ноу-хау, якому позаздрили б навіть хунвейбіни і ті, хто ще марить побутовими казарменними категоріями. Такий лічильник води у підвалі багатоповерхівки переводить усіх власників квартир, без індивідуальних приладів обліку (вони, між іншим, за кубометр води, згідно з тарифами, і так платять значно більше, ніж «обліковані») у категорію заручників дикого ціноутворення. Оплата за холодну воду і водовідведення зростає ще принаймні вдвічі порівняно з новими, так би мовити, економічно обгрунтованими тарифами.

Природно виникає запитання: звідки взялася ця страхітлива цифра? В бухгалтерії «Водоекотехпрому» таємниць не роблять — з будинкового лічильника. Кажуть, що від його показників віднімають кубометри, зафіксовані індивідуальними лічильниками, а решту — «розкидають» на кількість мешканців «безприладних» квартир. Ця процедура раз на місяць нібито відбувається у присутності представницької трійці — від «Водоекотехпрому», ЖЕО та мешканців будинку. Стоп! Чому не обнародуються ці показники, хто уповноважував у свідки і як звати того втаємниченого «делегата» від громадськості, зрештою, у чиїх руках пломба від «спільного» лічильника? Чи це не те саме, що цапові доручити стерегти капусту, а вовкові — овець?

Власникам водопровідних і водостічних мереж байдуже: цілі чи діряві труби в підвалі вашого будинку. Хай вода струменить, як з брандспойта, аби лиш справно крутилося невмолиме коліщатко гранд-лічильника. Виявляти й ремонтувати «пробоїни» — компетенція ЖЕО, якому теж начхати, яку суму, що потрапляє не на їхні рахунки, конкретно вам наприкінці місяця виставлять за спожиту чи пролиту воду.

За принципом «Самі собі купимо штори»

Гаразд, є тут і спонукальний момент, щоправда, схожий на старий єврейський анекдот. Пам'ятаєте, як Сара, роздягаючись, попросила свого чоловiка, аби купив у спальню штори, бо її, мовляв, оголеною можуть побачити хлопці із сусіднього гуртожитку. Проте Абрам знайшов інший вихід: «Коли хлопці тебе побачать, вони самі собі куплять штори».

Отже, треба робити, як хлопці — негайно самим собі ставити квартирні лічильники. Та не дуже розганяйтеся. У «Водоекотехпромі» цим ніхто не хоче займатися — їм і так добре. У приватників — багатоденні черги. Крім того, ринковий механізм там працює бездоганно: ажіотажний попит — ажіотажні розцінки. Виявляється, цей «малий бізнес» легалізований і для ЖЕОвських сантехніків, але в бухгалтерії експлуатаційників житла немає калькуляції на такі роботи, як, до речі, немає там і розцінок на встановлення елементарного водяного крана. Треба домовлятися тет-а-тет. Вартість робіт — як сантехнікам на душу ляже. Про якість краще не питати. Якось я сам у такий спосіб замовив послугу — заміну старого змішувача води на новий, то вже зранку «веселий» сантехнік — не встиг я рота роззявити — заліз брудними гумовими чоботами прямо у ванну і за кілька хвилин понівечив напередодні куплену річ: різьба, виявилося, була лівою, і він — нівроку здоров'як — крутив праворуч. Претензії, як казав один мій знайомий, — дідові в кедах: усна домовленість не має жодних правових наслідків.

Від кожного комунальника по можливостях, кожному — по потребі

Невже трохи вищі від сантехніка за посадою керівники не здатні врегулювати ці дріб'язкові проблеми, які щоденно поглинають мільйони нервових клітин і гривень власників квартир у багатоповерхівках ? Низько берете. Ви давно спілкувалися з начальником ЖЕО? Якщо цей утриманець за ваш кошт з'їв на посаді хоч кілограм солі, то поставить вас на місце в один момент. Скаржитеся на сантехніка? Ось вам від начальника коронне запитання в лоб: «А ви працюватимете в побутовому бруді і каналізаційних стоках за 500 гривень?». Спробуйте порадити справедливіше перерозподіляти отримані від громадян кошти на користь низового персоналу. Адже оплата послуг ЖЕО знову зросла вдвічі, а сходові клітки як не прибирав ніхто, так і не прибирає. Та для начальника це — дитячий лепет.

Але не будемо піддаватися емоціям, тим паче, ступаючи на територію газового господарства. Якщо ви не подбали про газовий лічильник для кухонної плити, коли пан Міллер ще продавав нам «блакитне паливо» за ціною, меншою від півсотні баксів за тисячу кубометрів, то тепер, звісно, нарікайте самі на себе.

У ВАТ «Івано-Франківськгаз» уже кілька місяців не приймають заявок на встановлення лічильників у помешканнях, обладнаних лише газовими плитами та колонками підігріву холодної води. Кажуть, що всі сили кинуті на оселі з котлами та печами. Газовики встановлення приладів обліку монопольно тримають у себе, проте за добрі, мабуть, очі погодилися віддати в конкретні приватні руки суперприбуткову справу — виготовлення «Розгорток димовивідних та вентиляційних каналів». Робота — не бий лежачого. Можна й за адресою не виходити: штампуй розгортки під копірку, адже в типових кухнях типових багатоповерхівок канали — теж типові. Вартість клаптика паперу-копії — 70 гривень. Крім того, потрібно виготовити «Проект на встановлення лічильника» — ніби не звичний прилад обліку встановлюєш на кухні, а персональну атомну міні-електростанцію. І монополісти знають собі ціну: за роботу двох майстрів-газовиків, котрі за годину-півтори встановлять у квартирі лічильник ( вартість найдешевшого — 270 гривень), треба заплатити ще 300 гривень. Зауважте, що це — майже половина офіційної півмісячної зарплатні лікаря-хірурга, котрий має справу не з «болгаркою» і куском труби, а зі скальпелем і життєво важливими органами. Відчуваєте різницю?

Гігакалорія як психотропна зброя

Послуг-п'явок, подібних до виготовлення проектів, — десятки. Не вірите? Ось вам приклад з іншої, «сяючої» галузі. Івано-франківський РЕМ (район електромереж), як і належить доброму господарю, не подарує жодного чвертькіловата. За кількістю контролерів ця поважна організація, мабуть, не на багато поступається чисельності Збройних сил України. Та немає в її штаті звичайного електрика, дяді Васі чи дяді Петі, який міг би «переставити» у квартирному коридорі електричний лічильник, бо «прихожа» не поміщається. Переставляй, як хочеш, а потім викликай РЕМінця, аби він поставив пломбу. Його хвилинна робота коштує 15 гривень.

Ми ще не згадали незлим тихим словом постачальників тепла і гарячої води, які, на заздрість усім комунальникам, володіють магічною гігакалорією. Формулу її ціноутворення, вочевидь, не дано зрозуміти нікому із споживачів. Та що там споживачі. Майстер (між іншим, чоловік із вищою технічною освітою) котельні, котра обслуговує наш мікрорайон, чесно зізнався, що теж точно не знає, як формується «вихідна» вартість гігакалорії. Щомісячна оплата за тепло, як на хлопський розум, залежить від спаленого в котельні природного газу. А далі — дідько його втямить.

З індивідуальним опаленням — інша катавасія. Аби отримати дозвіл на його встановлення, треба пройти всіма колами пекла і на кожному з них залишити певну суму грошей, необтяжених квитанціями. Хоча успіх і за такої запопадливості не гарантований.

* * *

У пошуку виходу з житлово-комунальної пастки в нас подекуди самозароджуються і демонструють непогані результати господарювання об'єднання громадян за місцем проживання. Їхніх досвід варто вивчати і поширювати. Державний супровід цього непростого процесу має бути зваженим і гнучким, а система стимулів та дотацій повинна враховувати не тільки вік мешканців багатоквартирних осель, а й стан самих споруд та їхніх комунікацій, бо не можна відпускати у «вільне плавання» з однакових стартових позицій будинок часів пізнього Брежнєва і «п'ятиповерхівку» раннього Хрущова.

Вочевидь, об'єднання громадян за місцем проживання і створення у ЖКГ конкурентного середовища — це кроки у правильному напрямi, які за продуманої державної підтримки можуть вивести комуналку з національно небезпечного лабіринту. Поки ж що нас змушують задобрювати молоха, запрограмованого на визиск і приниження.