Актуально
71089 переглядів
 |
Зима вперше зустрічається з Літом - гарною, рум’яною дівчиною |
Після тривалої зими та тріскучих морозів з особливою радістю чекають перемоги літа над зимою. Врешті приходить Стрітення (2 лютого), і Зима, яка в народній уяві поставала старою бабою, вперше зустрічається з Літом, гарною, рум’яною дівчиною.
Християни східного обряду відзначають Стрітення Господнє (15 лютого) як пам’ять про те, що Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після його народження, де відбулася зустріч зі старцем Симеоном. Богослови тлумачать цю зустріч дитини Христа із Симеоном як зустріч Старого і Нового Заповітів, зустріч даного єврейському народу Закону Божого і найвищого закону Божественної любові, принесеного у світ Ісусом Христом.
Походження свята
Але корені цього свята уходять у сиву давнину. За язичницьких часів Стрітення називалося іще як Стрічення, Стріщення, Громниці, Зимобор. Головним дійством у цей день зустрічі двох стихій було освячення вогню і води.
Освячення вогню трансформувалося з прийняттям християнства у освячення свічок, які називали громничними. Освячували їх у церкві після освячення води, там же запалювали і несли до хати.
Протягом року зберігали такі свічки на покуті, або ж вплітали у дідухи. Такі свічки, за повір’ями, мають виняткову силу і оберігають оселю від бурі, зливи чи смерчу, ниву – від бурелому чи граду, а членів родини – від “злого ока” та хвороб.
Запалювали громничну свічку у таких випадках:
- коли над оселею гуляє страшна негода;
- коли виникали труднощі при пологах;
- коли у селі пожежа, або катаклізм;
- коли починалася війна;
- коли людину схопить “чорна хвороба” (епілепсія);
- як людина помирала, запалювали свічку, аби спокійніше перейти їй у світ інший.
Також у цей день святять воду. Стрітенську воду збирали з бурульок і додавали до звичайної води, за повір’ями – така вода цілюща і лікує від багатьох напастей:
- лікує рани і внутрішні захворювання;
- рятує від “злого ока”, відьми, вовкулака, від “пристріту”;
- нею кропили вояків перед боєм та чумаків перед походом;
- пасічники окроплювали нею вулики на початку сезону
а господарі окроплювали худобу під час першого вигону на пасовисько;
- окроплювали стайні та обори від відьм, щоб “не виссали з корови молока”
Кого ж перемагає Літо?
На Стрітення припадає середина астрономічної зими, проте Літо починає потроху нагадувати про себе. До прильоту птахів ще далеко, а саме вони мають принести весну з Ірію на своїх крилах, але перші подихи теплого вітерцю починають гріти зиму.
У народній уяві зима уявлялася власною та незалежною старою бабою. У неї були свої слуги, які допомагали їй триматися увесь цей час.
Дід Мороз у праукраїнській міфології
Також знаний, як Дюдя, Зюзя, Дід Мороз, Морозко, Тріскун, Студенець – міфічний персонаж, чоловік баби-зими, що уявлявся огрядним велетнем зі снігом-інеєм на обличчі, у сніговому кожусі.
За повір’ям приходить 9 листопада з Залізної гори, найчастіше уособлюється в образі сердитого діда з булавою-кострубом у крижаному вбранні. У праслов’янському епосі займав місце бога зими й холоду, був родичем Сонця й Вітру, проте на час зими навіть могутнішим за них.
Баба-зима призначає його воєводою і він бере землю у своє володіння: сковує землю, заморожує ріки, заморожує ліс і від його холоду-духу скріплять дерева і стогне земля, люди ховаються до хат, а худоба – до хліву. Ані на полі, а ні в лісі не залишається нічого живого – усе ховається від зими, ховається від морозу.
Згадки про Діда Мороза знаходимо у давніх заклинаннях та обрядових ритуалах. Дід Мороз дуже злився на тих, хто не кликав його на кутю у Свят-вечір. Щоб того не сталося, господар виходив на поріг з ложкою куті і гукав: “Діду Морозе, діду Морозе, а йди до нас куті їсти! Коли не йдеш, то не йди на жито, пшеницю і всяку пашницю!”.
Дід Мороз у зарубіжній фольклорній традиції
У російській міфології М.Некрасов показав Мороза злим і жорстоким чаклуном, який морозив людей. У поемі «Мороз — Червоний ніс» Морозко заради забави вбиває в лісі бідну молоду селянську вдову, залишаючи сиротами її малолітніх хлоп’ят.
У англо-саксонській фольклорній традиції знаходимо повну відповідність слов’янському Діду Морозу. Ці народи називають свого міфічного персонажа Jack Frost, що уособлює злий зимовий холод і хрусткий мороз.
Відповідно до англо-саксонських традицій та вірувань до обов’язків Jack’а Frost’а входило малювання візерунків на вікнах. Цей персонаж крім власного мав щонайменше ще три втілення: Old Man Winter та Father Winter. Доречі з християнізацією Британії ім’я Father Winter було замінене на Father Christmas.
Натомість, у сучасній новорічній традиції ми спостерігаємо Діда Мороза, як привітного і лагідного до дітей добродія.
Тож звідки узявся такий незвичний для цього персонажа образ?
Дід Мороз, як різдвяний персонаж, у Росії вперше з’явився на Різдво у 1910 р., проте не отримав широкої популярності. Сучасний образ Діда Мороза формувався переважно радянськими художниками і кінематографістами, протиставляючи його американському Санті, що проник після Другої світової війни до Європи, і категорично мав протиставлятися будь-яким різдвяним традиціям.
За радянські часи образ Діда Мороза створений радянськими кінематографістами у 1930-х рр. У грудні 1935 р. соратник Сталіна, член Президії Центрального Виконавчого Комітету СРСР Павло Постишев опублікував в газеті «Правда» статтю, де запропонував організувати для дітей святкування Нового року.
У Харкові було організоване перше дитяче новорічне свято за участю позитивного Діда Мороза.
Як всім відомо, істина глаголить устами немовляти. Діти на підсвідомому рівні відчувають негативну енергетику образу Діда Мороза, що віками формувався народом. А тому і не дивно, що перша у житті дитини зустріч з Дідом Морозом стає м’яко кажучи шоковою. І лише після отримання подарунка та жартів перше враження змінюється на позитивне.
Сніговій
Другий персонаж, який допомагає зимі кличеться Сніговій. Він уявлявся чепурним дядьком-вуйком, зодягнутим у дорогі шати. Стоїть він на високій горі і за першим наказом Діда Мороза накидає лопатою на землю сніг.
Його діти-сніговії роздмухують сніг, і він рівненьким шаром лягає на землю. Таким чином Сніговій є приятелем Землі, бо укриває її ковдрою від сковуючого холоду. Весною цей сніг тане, напуваючи землю. Але він і боїться весни, бо улітає з першим подихом теплого вітру.
Завірюха та Метелиця
Це наступні персонажі зимового дійства. Завірюха – це гарна, огрядна, весела молодиця, що за наказом свого чоловіка із дітьми-сніговіями розносить сніг по всіх усюдах покриваючи ним землю, щоб добре було саньми їздити.
Метелиця – уявлялася молодою дівчиною, у білому вінку з білими стрічками, у корсетці. Метелиця гарно танцює, граючись зі снігом і підкидаючи його.
Публiкацiї за темою «Народний календар»:
