Актуально
27739 переглядів
 |
У понеділок в Азербайджані на рівні Президентів вирішувалися шляхи прокачування нафти у європейському напрямку. А напередодні Прем’єр-міністр Юлія Тимошенко та її російський колега Володимир Путін домовились підписати до 15 вересня довгострокову угоду про поставки газу в Україну. Так, принаймні, сказала сама Тимошенко, повернувшись із Москви. Про конкретну ціну, яку готова платити Україна з 1 січня 2009 року, прем’єр не повідомила. Отож чи йдеться тут про «західну» ціну за газ? Чи готова Україна платити «західні» ціни? Із цим питанням Радіо Свобода звернулося до радника прем’єра з енергетичних питань Олександра Гудими.
– Україна є найближчим сусідом Росії, і в Україні ніколи не буде західної ціни на газ. В Україні буде завжди українська ціна, бо Україна розділяє тисячею кілометрів Євросоюз від Росії. Тобто межі Словаччини і Польщі чи Румунії – там ціна інша, а вже на кордоні, скажімо, Чехії і Німеччини – там іще зовсім інша ціна. Це є така гра слів – «ринкова», «середньоєвропейська». Можна говорити, що саме про це йдеться – про таку ціну на газ для України.
– А конкретніше?
– А конкретніше – ця ціна цього разу прем’єрами Путіним і Тимошенко не обговорювалася. Говорилося про принципи формування тієї ціни на декілька років. Колись Путін та Медвєдєв називали 5 років, сьогодні Тимошенко говорить про 3–4 роки, але ніхто не говорить, що ця ціна сформується за один рік чи за півроку. І Путін у своєму інтерв’ю це підтвердив. Так що я не думаю, що робочі групи вже на сьогодні знали б ціну на газ. Вони закладають у стратегічну угоду також параметри збільшення вартості транзиту російського газу газотранспортною системою України. І направду я думаю, що сьогодні такої ціни ще ніхто не знає. Головне, щоб була динаміка щорічного збільшення ціни на російський газ і була мета (чи кінцева стадія, скажімо, 2011 чи 2012 рік), коли ціна на газ для України буде формуватися за принципом формування ціни для європейського споживача.
– А чому Україна не хоче платити західні ціни? Це ж в якійсь мірі могло б визволити її від російської залежності?
– Україна хоче, і ніхто з держаних чинників – ні Президент, ні Прем’єр-міністр – не робить заяв, що ми не хочемо. Питання в тому, що були заяви Путіна і Медведєва, що для України як для стратегічного партнера буде адаптаційний період, тому що одна справа адаптувати українську економіку впродовж планомірного підвищення ціни на газ за 4–5 років, а зовсім інша справа – шоковий удар по українській економіці, скажімо, за 1 рік.
– Так, Юлія Тимошенко якраз і сказала, що «шокової терапії не буде» саме тому, що відбулися такі переговори. Але вона також зазначила, що «підвищення ціни для України протягом року неможливе для економіки України». Чому прем’єр вважає, що це неможливо?
– У нас економіка розглядається в декілька етапів: ми говоримо про населення – це також дуже важлива складова, яка забезпечується власним газом; ми говоримо про комунальну сферу, яка також має дотації від газу українського; і ми говоримо про промислових споживачів, які споживають виключно неукраїнський газ – для них, звичайно, збільшення ціни на газ вдвічі, про що говорив Олексій Міллер (голова правління Газпрому, він же заступник голови Ради директорів Газпрому), але потім Путін цього не підтвердив, буде насправді шоковим ударом. Так що тут ми маємо потужний важіль: ми маємо газотранспортну систему, через яку транспортуємо російський газ до Європи, і росіяни це добре відчувають.
– Чи відомо Вам, чи на переговорах між прем’єрами України та Росії йшлося, зокрема, і про РосУкрЕнерго, чи буде нарешті усунута ця компанія з газової формули України?
– Ви знаєте, скільки би заклинань Юлія Тимошенко не говорила в присутності Путіна один на один чи публічно, це є все справа Російської Федерації. Врешті, ми звільнились від посередників на своїх теренах, і це вже абсолютно справа Російської Федерації, чи вони будуть мати РосУкрЕнерго, чи вони будуть мати якусь іншу компанію. Це є європейські вимоги, це, врешті, світова спільнота хотіла б, щоб Росія позбулася і тих тіньових посередників, які фігурують у різних звітах Інтерполу, ФБР, і в тому числі Семен Могилевич, який сьогодні є під вартою в Росії. Але Україна не може тиснути аж так на Росію, з ким вона, Росія, повинна працювати… Україні, я вважаю, достатньо того, що вона позбулася УкрГаз-Енерго і РосУкрЕнерго на своїх теренах.
Публiкацiї за темою «Інший погляд»:
