X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

21 листопада 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Голодомор
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Корабель СКР-112 – легенда українського військового флоту

Військова справа 48514 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 10.07.2008 | Всі публікації | Версія для друку

СКР-112 (ВМС України) з бортовим номером 200 стоїть біля Угольної стінки у Севастополі, 1993 р.
СКР-112 (ВМС України) з бортовим номером 200 стоїть біля Угольної стінки у Севастополі, 1993 р.
Подія, що сталася 21 липня 1992 року в Україні, набула гучної назви “сенсація” і надовго залишила свій слід в історії Українського військового флоту.

Несподіваний і відважний перехід сторожового корабля Чорноморського флоту СКР-112 із Кримської військово-морської бази до порту Одеса підняв на Чорноморському флоті справжній “дев’ятий вал”, і був охрещений “Авророю” і “Прометеєм” Українського флоту.

Про складну долю легендарного корабля, який першим увійшов до складу Військово-Морських Сил України, розповідає Перший Командувач ВМС України, народний депутат України, голова Спілки офіцерів України віце-адмірал БОРИС КОЖИН.

Сьогодні, через багато років після цієї легендарної події, напередодні 10-ї річниці створення Військово-Морських Сил України, ми повинні заново переглянути цікаві сторінки історії Українського військово-морськового флоту для того, щоб цінувати той величезний здобуток, за який боролися мільйони українців протягом довгих років – Українську Незалежну Державу.

Яскравим прикладом відчайдушної любові і відданості Україні був вчинок екіпажу сторожового корабля СКР-112. Важливо, що це відбувалось в складний час, коли Україна ще тільки починала жити у умовах незалежності, і фактично залишалася під впливом Росії. Справді, важко повірити в те, що не так давно у спину людям, які одягнули форму українських моряків, свідомо і твердо обрали шлях підтримки і творення національної держави, лунала лайка і погрози. Навіть неупередженій людині зрозуміло, що безперервний психологічний тиск подеколи важчий, ніж погрози фізичної розправи. Останнім часом робляться спроби “підфарбувати” період відродження Українського флоту людьми, які мали лише дотичне відношення до нього у найважчий час 1991-1992 років. Чи то робиться на замовлення і догоду, чи від гіпертрофірованої амбітності, однак правда залишається все ж за тими, хто брав на себе сміливість розпочинати з нуля, розв’язувати неймовірно складні державотворчі питання без винагород і похвали.

Першу звістку про несподіваний перехід сторожового корабля СКР-112 в п. Одеса я отримав о 10-й годині ранку 21 липня 1992 року. Як командувач Військово-Морськими силами України я негайно зателефонував начальнику штабу Чорноморського флоту віце-адміралу Г.Гурінову і запропонував: “Якщо є воля людей, то хай корабель іде в Одесу”. На це віце-адмірал відповів погрозою, що при потребі він використає зброю.

Тоді не було часу для роздумів, діяти треба було негайно. Терміново я виїхав на севастопольське радіо з метою проінформувати севастопільців про подію і попередити про ймовірне застосування зброї командуванням ЧФ проти СКР-112.

Перервавши радіоефір місцевого радіо, я звернувся до севастопільців з наступною промовою: “Шановні севастпольці! До Вас звертається командувач ВМС України контр-адмірал Б.Кожин. 20 хвилин тому мені стало відомо про те, що екіпаж сторожевого корабля СКР-112, який дислокувався в Донузлаві, підняв Державний прапор України, вийшов в море і зараз направляється в порт Одеса. Перед цим особистий склад цього корабля на чолі з командиром капітан-лейтенантом Сергієм Настєнко прийняв військову присягу на вірність народу України. Корабель з мирною метою вийшов в море, підняв Державний прапор України, проходить в її териториальних водах і направляється в порт Одеса. Коли я звернувся до начальника Чорноморського флоту віце-адмірала Гуринова з проханням не протидіяти сторожевому кораблю СКР-112, то отримав відповідь, що по караблю буде застосована зброя, а це може привести до людських жертв. У складі цього екіпажу відбувають службу і представники міста Севастополю, ваші діти та онуки.

Тому, дорогі севастопольці, не втрачаючи часу, телефонуйте по всіх телефонах на командний пункт Чорноморського флоту і вимагайте від його командування в жодному випадку не застосовувати зброю проти сторожового корабля СКР-112.

З прибуттям в Одесу компетентної комісії, нею будуть оперативно і всебічно вивчені причини такого відчайдушного кроку екіпажу, про що ви будете своєчасно проінформовані через усі засоби масової інформації”.

Та незважаючи на всі спроби уникнути конфлікту, який міг привести до людських втрат, протягом восьмигодинного переходу корабель СКР-112 переслідували направлені з командного пункту флоту кораблі МКД-184 і МПК-93 з метою примусити ”втікача” повернутися. Застосовувалося все: стрільба із артилерійської установки в повітря та по курсу корабля, небезпечне маневрування із зближенням з метою навалу і нанесення пошкоджень, спроби висадження на корабель групи захоплення. Проте, ніякі заходи командування ЧФ не примусили екіпаж корабля СКР-112 змінити свій курс і о 18 год. 50 хв. корабель прибув до порту Одеса і пришвартувався біля пірсу бригади прикордонних кораблів України.

Ще й досі, ми не можемо з впевненістю назвати всі причини, що привели до такого відчайдушного кроку екіпаж корабля СКР-112. Це зумовлено тим, що дехто не хоче допустити розголошення компроментуючих фактів. Але деякі з них все ж таки відомі. Як заявив сам командир корабля капітан-лейтенант Сергій Настенко, головною причиною, що примусила екіпаж до несанкціонованих дій, були неправомірні дії командування Чорноморського флоту в умовах відсутності рішень щодо флоту на рівні державних комісій.

Дійсно, у липні 1992 року на флоті склалася нездорова атмосфера. Незважаючи на Дагомиську угоду, на кораблях і в частинах посилився тиск на тих, хто присягнув на вірність Україні. У моряків не вистачало терпіння, щоб винести всі приниження і утиски з боку керівництва Чорноморського флоту. Не витримуючи щоденного психологічного натиску, моряки-чорноморці, які присягнули Україні, в буквальному значенні тікали з кораблів і зверталися по допомогу до орггрупи ВМС України.

У дні, які передували переходу СКР-112 до Одеси, були усунуті з посади начальник штабу 17-ї бригади кораблів ОВРта капітан 2 рангу Микола Жибарєв, заступник командира бригади капітан 2 рангу Юрій Тарабукін, помічник командира дивізіону із роботи з особовим складом капітан-лейтенант Василь Горобець. Від Сергія Настенка неодноразово вимагали подати рапорт на звільнення в запас. Причина вже відома: складання присяги на вірність народу України. Частині офіцерів, з цієї ж причини, безпідставно не присвоювались наступні військові звання. Виключали неблагонадійних зі списків на отримання житла. Все це виявилося останніми краплинами, що переповнили чашу терпіння. Підтверджує згадані факти і спогад безпосереднього організатора і учасника тих подій, начальника штабу бригади капітана 2 рангу Миколи Жибарєва: “13 липня 1992 року мене було усунено від посади начальника штабу з’єднання. Разом з моїми підлеглими офіцерами В. Устименком, В.Горобцем, В.Зарембою, С.Настенком ми вирішили вчинити незвичайний вчинок, який би прикував увагу до 17-ї бригади кораблів охорони водного району Кримської ВМБ, бо бачили пасивність керівництва Міністерства оборони України. У цьому становищі, на думку багатьох офіцерів, якщо не вжити рішучих заходів, то нас переб’ють, як перепілок. Вранці 21 липня на зустрічі з офіцерами і мічманами корабля команда вирішила йти до Одеси під Державним прапором України”.

Реакція командування Чорноморського флоту на чолі з адміралом І.Касатоновим була передбаченою. Як і очікувалося, адмірал назвав перехід СКР-112 злочином. Уже 21 липня він виступив із заявою для представників ЗМІ, де звинуватив Міноборони України, через односторонні дії якого становище на флоті продовжує бути вибухонебезпечним. На його думку, орггрупа ВМС України перейшла до практики вихоплення кораблів із бойового складу флоту, приведення його до присяги, захоплення бойової техніки та пунктів управління.

Командування Чорноморського флоту аж із шкіри лізло, щоб скласти про цей інциндент громадську думку в усьому світі як про корабель, що порушив усі норми і правила і став справжнім терористом.

Посипалися протести і заяви, активізувалися прес-конференції командувача Чорноморським флотом адмірала Касатонова, на яких за старим сценарієм звинувачувалося керівництво Міністерства оборони і ВМС України. У громадськості хотіли створити імідж проведення в такий спосіб протиправної акції державного рівня.

Через два дні після переходу бойового корабля у Севастополі зустрілися парламентські делегації Росії та України. Присутніх на прес-конференції особливо цікавила позиція І. Касатонова. Ось найсуттєвіше із адміральської анафеми Україні: “Міноборони України і Служба базпеки перейшли на поодиноке вербування кораблів”, “це інспірована операція”, “втеча корабля…результат того, що приймається українська присяга”, “таємна війна проти Чорноморського флоту” та ін. Проте, “касатонівцям” не вдалося очернити цей героїчний вчинок в очах представників свідомої громадськості. Поодинокі люди, колективи та представники різних громадських організацій всебічно підтримували моряків СКР-112. Про це свідчить наявність багатьох листів подяки. Наприклад, приведу витяг з листа мешканця міста Севастополя Бондаренка: “Підтримую дії екіпажу СКР-112. Це приклад для всіх, як треба любити свою Вітчизну. Ті, хто вболіває за флот України і за свою Вітчизну, усі з Вами, адмірал Кожин!”

Після довгих з’ясувань ситуації на Чорноморському флоті, у штабі ЧФ відбулась прес-конференція, на якій адмірал Касатонов відповів на запитання журналістів про відгін СКР-112 Кримської ВМБ до Одеси. І.Касатонов визнав, що корабель штабу МДК зробив попереджувальну чергу із артустановки. Він заявив протест першому заступнику голови ВР України В. Дурдинцю, який очолював українську державну делегацію на переговорах про флот, а також міністру оборони України генерал-полковнику К.Морозову. При цьому Касатонов неодноразово наголошував, - що самовільна передача корабля до складу ВМС України – це акція політичного характеру.

Після цього в Севастополі відбулася незвичайна чотиригодинна зустріч керівників делегацій на переговорах про Чорноморський флот – Ю.Ярова і В.Дурдинця. У розмові, в якій обговорювалися питання здійснення Дагомиських домовленостей про Чорноморський флот, взяли участь офіцери орггрупи ВМС України, члени військової ради Чорноморського флоту, голова Верховної Ради Криму М. Багров, представник Президента України в Севастополі І.Єрмаков, голова Севастопольської міськради В.Семнов, інші офіційні особи. Особливість зустрічі полягала в тому, що вперше представники місцевої влади спробували якось вплинути на учасників переговорів про долю Чорноморського флоту.

За “круглим столом”, я мав бесіду з адміралом Касатоновим. Ми висловили кожен свою думку щодо недозволеного переходу сторожового корабля СКР-112 із Кримської ВМБ до Одеси. Я зі свого боку заявив про те, що якщо подивитись не на формальний бік справи, а врахувати причини більш глибокого характеру, то цей перехід є криком душі людей, які в числі перших присягнули Україні, і зазнали лише приниження та морально-психологічного тиску, знаходячись у безправному становищі. Пам’ятаю, що моя думка знайшла добрі відгуки серед присутніх.

В ті часи, Український флот був нерозривно пов’язаний з політикою Російської Федерації, яка не могла спокійно поставитись до такого небезпечного для неї інцеденту.

29 липня 1992 р. МЗС Росії направило МЗС України ноту, в якій наголошувалося на тому, що факт “угону” корабля і його місцезнаходження в порту Одеса вносить дестабілізуючий елемент у становище на Чорноморському флоті і створює складнощі у справі стабілізації Дагомиських угод між Російською Федерацією та Україною про подальший розвиток міждержавних відносин від 28 червня 1992 р. в частині, яка стосується Чорноморського флоту. В зверненні пропонувалося вирішити проблему шляхом повернення корабля СКР-112 у склад Чорноморського флоту і проведення спеціального розлідування по факту “угону”. Таким чином, події, пов’язані з екіпажем СКР-112, виплеснулися на міждержавний рівень.

Дуже важливо, що саме в апогей протиукраїнської напруги навколо переходу СКР-112 військове керівництво Української держави виявилося спроможним зайняти ясну і тверду позицію, яка не стала фарватером курсу державної машини Росії, що розпалася. Саме ця позиція чітко простежується в заяві міністра оборони України генерал-полковника К.Морозова з приводу становища, що склалося на Чорноморському флоті. По-перше, у заяві Міністерство оборони України заявило рішуший протест командуванню Чорноморського флоту і поставило вимогу негайно припинити протиправні дії проти громадян України, які проходять військову службу в своїй державі. По-друге, міністр наголосив на тому, що Україна розглядає питання про флот на підставі рішення Верховної Ради про цілісність, неподільність та недоторканість її території. Для розвитку Дагомиської угоди між Україною та Російською Федерацією державна делегація на переговорах з питань Чорноморського флоту запропонувала головні напрямки їх рішення, які б привели до окремого базування флотів України та Росії на її територіях. Незважаючи на правову основу розгляду Україною саме таких напрямків, російська сторона заявила свої претензії на частину Чорноморського флоту, включаючи інфраструктуру, і, не погоджуючить на роздільне базування сил, заводить переговори в глухий кут.

Для вирішення цих проблем міністр оборони пропонував переглянути свої позиції людям, що причетні до питання про Чорноморський флот, переглянути з точки зору особистої відповідальності за нагнітання обстановки і можливих негативних наслідків. Наприкінці, К.Морозов заявив: “Ми не входимо у військові блоки, не розміщуємо свої війська на територіях інших держав. І на нашій території не повинно бути військ, підлеглих іншим державам… Ми готові на компроміси, готові проявити добру волю, але ділити Україну – ніколи! Вона неподільна і недоторкана!.”

Тому, доля вирішила так, що коли керівництво обох держав не могло вирішити питання про флот і люди залишалися не захищеними, на допомогу приходило Міністерство оборони України. “Приймаки у рідній хаті”, - так називали орггрупу ВМС України в місті Севастополі очевидці тих подій. Зокрема, Микола Жибарєв пригадує, що “У Севастополі, в цьому “городе русской славы”, містився штаб Чорноморського Флоту під орудою войовничого адмірала Касатонова та орггупа ВМС України (Кожин). Касатонівці мешкають у розкошних особняках, а група Кожина притулилася по-сирітському у школі прапорщиків. Школа нагадує Смольний 1917 р. Кожного Божого дня добираються сюди офіцери та мічмани, списані з касатонівського флоту за присягу Україні. Тікають матроси з кораблів, як колись невільники із галер турецьких. Тікають від мордобою, від катувань”.

Для того, щоб оперативно розібратися в остановці, вияснити морально-психологічний настрій особового складу корабля, до Одеси негайно відбув капітан 3 рангу М.Мамчак, кореспондент газети “Флот України”. Доповідаючи мені про свої спостереження, перехід сторожового корабля СКР-112 він охарактеризував як “світова сенсація”.

Мені сподобалось те, що Мирослав Андрійович поставив перед собою завдання розібратися в мотивах, які спонукали екіпаж до такого кроку. Ось висновки Мирослава Мамчака: “Провівши бесіди практично з усіма членами екіпажу, можу погодитися тільки з тим, що, дійсно провокації були. Але тільки з боку шовіністично налаштованого командування бригади і Кримської ВМБ. Саме образливе, зневажливе ставлення до людей, які на законній підставі, за покликом свого серця присягнули Україні, призвело до безпрециндентного виклику екіпажу СКР-112”.

У середені серпня 1992 року група офіцерів ОГ ВМС України під моїм керівництвом в Одесі вивчала стан справ на сторожовому кораблі СКР-112. Пам’ятаю: ми дві доби ночували на кораблі, я провів індивідуальні бесіди з усіма військовослужбовцями корабля. В результаті, я прийшов до висновку: незважаючи на те, що корабель знаходився на відстої і мав дещо поламану матеріальну частину, настрій людей був чудовий. Моряки пишались тим, що свій намір перейти на службу до ВМС України вони здійснили першими на Чорноморському флоті. І цю радість не змогла затьмарити навіть трагічна смерть штурмана корабля старшого лейтенанта П.Канюкова.

Нас касатонівці не раз звинувачували в тому, що ми зробили СКР-112 своїм пропагандистським “прапором”. Дозволю собі з цим не погодитися. Прикро було те, що різні численні поточні події якраз і не дали змоги привернути увагу до СКР-112 всього особового складу ВМС України, Чорноморського флоту, населення Севастополя, Криму й України.

Через декілька років після тих конче бурхливих непередбачувальних подій, які ввійшли щербиною в моє життя і життя моїх бойових друзів, важко дати відповідь, куди ж дівся легендарний СКР-112?

Пам’ятаю: ходили різні чутки, лунали різні пропозиції стосовно подільшої долі корабля. Перемогла суспільна думка, що краще визначити місце його “вічної стоянки” – Дніпровську набережну в місті Запоріжжі.

Правда, “СКР-112” самостійно повернувся до Севастополя, - гучна історія з його відгоном дістала своє продовження.

Але, відверто кажучи, ніколи, навіть в страшному сні, я не міг уявити, що ми так безглуздо втратимо корабель – історію, живу морську реліквію України, який міг стати діючим музеєм для громадян України, служив би справі військово-патріотичного виховання молоді. Комусь цей корабель був як кістка в горлі. На мою думку, скоріше всього, на чиєсь замовлення хтось спеціально хотів знищити героїчну славу корабля СКР-112.

У Севастополі був навіть створений “Комітет захисту сторожового корабля СКР-112”, в якому діяли представники громадських організацій з багатьох областей України. Ніколи не забуду, скільки клопоталася щира патріотка зі Львова Лідія Мадоян, щоб не дати знищити корабель. Вона зверталася до командування ВМС України, переконувала, просила, але її голос так і залишився не почутим.

На початку серпня 1996 року в українських газетах, по радіо і телебаченню йшла мова про звернення до вищих посадових осіб держави з проханням не допустити знищення корабля. Але відповідні посадові особи не приділили тому належної уваги. Чому? Відбутися мовчанням не можна, коли сталося духовне пограбування України, історичного надбання її народу.

Хочу зауважити, що історія сторожового корабля мала особисто для мене важливе значення ще й тому, що саме на цьому легендаврному кораблі СКР-112 я прослужив у молоді офіцерськом майже п’ять років і був його командиром, борознив простори Середземного моря й Атлантичного океану. Тому, важко уявити наскільки болісно і водночас радісно було мені за те, що саме цей корабель одним з перших увійшов до складу ВМС України. Вважаю – це поклик долі, що саме цей корабель став першим кораблем відроджуваного Українського флоту.

Історія СКР-112 свідчить про те, як нам треба берегти і плекати свої духовні святині. Бо яким важким не було б економічне становище в Україні, але наші люди, мабуть, як ніхто, добре знають, що не хлібом єдиним живе людина. Вона потребує духовної їжі, яка дає потужний заряд енергії, моральної та фізичної сили, перш за все нашій молоді.

На закінчення хочу наголосити: історія не знає умовного способу. Вона не залежить від нашої памяті. Вона залежить від наших дій. Сьогодні ми не просто будуємо Український військовий флот. Разом з ним ми відроджуємо морську славу України.

Борис КОЖИН,
перший головнокомандувач ВМС України, віце-адмірал.

Січень, 2002 р.
Сторожевий корабель СКР-112 – легенда українського військового флоту
Сторожевий корабель СКР-112 – легенда українського військового флоту

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Військова справа»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Найкращий державний устрій для будь-якого народу - це той, який зберіг його як ціле”
Мішель Монтень

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.