НОВИНИ   СТАТТІ   ТРАДИЦІЯ   ФОРУМ   РУС   ENG   DE   ESP   POL   PDA   RSS

Головна
Новини
Публікації
Згадай себе!
Українські ЗМІ
Книги
Соціоніка
Символіка
Наш фотоальбом
Вільна фотогалерея
Вільний форум
Флеш-анімація
Літній відпочинок
Дошка оголошень
Відправка СМС
ВЕБ-пошта
Реклама
Про портал

Наш банер

Маловідомі сторінки з життя Степана Бандери

УКРАЇНЦІ 3129 переглядів

Опубліковано - 8.01.2009 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (2)

Степан Бандера з родиною

До 100-річчя з дня народження Степана Бандери.

Однією з найменш вивчених постатей української історії нажаль і досі залишається Провідник Організації Українських Націоналістів Степан Бандера. Визначний життєвий шлях борця за незалежність України поки що не здобув належної уваги з боку істориків. У той час, коли про сучасників С. Бандери – Шарля де Голля, Теодора Рузвельта, Уїнстона Черчілля та багатьох інших написано численні томи біографічних досліджень, Провіднику ОУН в основному присвячено публіцистичні твори та сухі енциклопедичні матеріали.

Неодноразово перебуваючи у львівському історичному музею мені до рук потрапляли різного роду історичні документи в тому числі із життя неординарної фігури Степана Бандери.

Те, що Степан Бандера посів трете місце в десятці «Великих українців», зовсім не означає, що його життя й суспільно–політичні погляди є знайомими та близькими широкому загалу. Бандера залишається для багатьох більшою мірою містичним прапором національно–визвольного руху, аніж реальною людиною.

Прізвище

Бандера походить не від "бандит" і не має жодного стосунку до м. Бендери в Молдові. У романських мовах досі це слово вживається у значенні "прапор", "хоругва", в такому ж значення воно побутувало на Західній Україні. Багатозначним сьогодні видається й ім’я майбутнього Провідника ОУН - "Степан" у перекладі з грецької воно означає "вінок" - від самого народження доля ніби пророкувала цій людині вінець страждань...

Степан Бандера студентом

Родинне походження

Доводилось зустрічати різноманітні екзотичні теорії походження Брандерів. У житті все досить просто. Рідня батька - стрийські міщани, мати - з досить давнього священичого (греко-католицького) роду Глодзінських. Є свідчення, що саме по- материнській лінії одним із нащадків Бандерів можна вважати Мирослава Любачівського (покійного екзарха УГКЦ). В Старому Угринові свого часу парохом був брат Президента ЗУНР Євгена Петрушевича - Володимир, тут же народився Микола Саєвич - сотник УГА, доктор філософії, інженер-лісівник, родичами якого були Войнаровські- нащадки племінника Івана Мазепи...

Родина Бандери належала до тогочасної повітової еліти, у домівці була хороша бібліотека, й часто заходили відомі постаті визвольного руху. Степан у своїй автобіографії «Мої життєписні дані» згадуватиме, що від гостей раз по раз чув різні історії про Українську революцію і короткочасну українську державність. Згодом Бандера писав: «Під час Першої світової війни я пережив дитиною–юнаком чотириразове пересування воєнних фронтів через рідне село в 1914–1915 і 1917 роках, а в 1917 році важкі двотижневі бої. Через Угринів переходив австро–російський фронт, і наш дім був частково знищений гарматними снарядами».

Батько Андрій Бандера

Доля братів та сестер

У сім’ї Андрія і Мирослави Бандер було восьмеро дітей, щоправда, наймолодша дитина померла немовлям. Решта семеро прожили насичене страдницьке життя. Усі четверо братів загинули насильницькою смертю, а троє сестер відбули довгі роки ув’язнень.

Ще за «польських» часів батько подбав, щоб усі його діти отримали належну освіту — гімназійну та університетську. Після смерті дружини Андрій Бандера віддав своїх доньок на виховання у близькі священицькі родини, а після здобуття відповідної освіти вони повернулися до батьківського дому. Найстарша сестра, Марта, закінчила учительську семінарію і долучилася до націоналістичного підпілля. Володимира Бандера після навчання в Стрийській гімназії одружилася й разом із чоловіком виховувала шістьох дітей. Активно займалася громадською діяльністю. Наймолодша сестра, Оксана, після закінчення гімназії допомагала батькові й учителювала. Втім лише до 1941 року, а далі батька та доньок заарештують і сестри на довгі роки опиняться поза Україною. Лише Володимирі Бандері–Давидюк вдалося пережити лихоліття війни на рідних землях. Матір шістьох дітей разом із чоловіком–священиком заарештували вже у 1946 році. У час, поки подружжя відбувало кару на далекій Півночі, діти опинилися в сиротинцях.

Доля братів Степана Бандери була не менш драматичною. У тогочасному суспільстві освіті чоловіків присвячувалося значно більше уваги. Тож Олександр і Василь, молодші брати Степана, після закінчення Стрийської гімназії навчалися на агрономічному факультеті Львівської «Політехніки». Таку ж освіту здобув і Провідник ОУН, але далі його життєва дорога звивалась через в’язниці та польські й німецькі концтабори. Олександр та Василь продовжили навчання після «Політехніки»: Василь вступив на філософський факультет Львівського університету, а Олександр виїхав до Італії, де продовжив навчання у Римській вищій школі економічно–політичних наук, яку завершив із ступенем доктора.

Брати Степана

Брати Бандери були активними діячами націоналістичного руху, тому їхній арешт нацистами не можна пов’язувати лише з діяльністю старшого брата. Промовистий факт — Олександр, який досить комфортно облаштувався в Італії і навіть одружився з родичкою міністра закордонних справ Італії Чіано, після проголошення ОУН 30 червня 1941 року Акту відновлення Української Держави свідомо повернувся, щоб працювати в Україні. Коли Степан Бандера перебував у нацистському концтаборі Заксенхаузен, Олександр і Василь відбували ув’язнення в сумновідомому Аушвіці (Освенцімі). У липні 1942 року обох братів замордували польські фольксдойчі. Розслідування смерті Олександра Бандери посприяло тому, що українцям полегшили умови перебування у найвідомішому «млині смерті».

По смерті Василя Бандери залишилася продовжувач роду — донька Дарина, яка згодом одружилася з відомим митцем та дисидентом Опанасом Заливахою. Наймолодший із братів Бандер — Богдан, в час ІІ Світової війни у складі похідних груп ОУН пішов на Південь і, найімовірніше, загинув від рук гестапо в 1943 році у Херсоні.

Із дитинства Степан мав погане здоров’я — через ревматизм суглобів йому відмовляли ноги, часом він навіть не міг ходити. Те, що Бандера згодом зможе долати різні незгоди в житті — в’язниці та концентраційні табори, — є заслугою великої сили волі, яку на диво цілеспрямовано виховував у собі майбутній провідник ОУН. Прикладом застосування такої акумульованої волі є історія його вступу до української скаутської організації «Пласт», що тоді був однією з небагатьох легальних спортивно–патріотичних організацій для молоді. Ставши учнем Стрийської гімназії, Бандера водночас захотів вступити до «Пласту», проте, через проблеми зі здоров’ям його не взяли до організації. Бандера таки домігся свого, з третьої спроби, у третьому класі.

Обвинувачення

14 червня, за день до вбивства генерала Пєрацького, польська поліція заарештувала Бандеру разом із його товаришем-інженером Богданом Підгайним ("Биком"), бойовим референтом КЕ ОУН, при спробі перейти чесько-польський кордон.

Було заарештовано ще кілька членів організації, причетних до вбивства міністра, зокрема, Лебедя та його наречену, згодом дружину – Дарію Гнатківську.

Слідство тягнулося довго, і, можливо, підозрюваних не вдалося б підвести до суду, але до рук поліції потрапило біля двох тисяч документів ОУН, так званий "архів Сеника", який зберігався в Чехо-Словаччині. Документи цього архіву дали можливість польській поліції встановити величезну кількість членів та керівників ОУН.

Дружина Ярослава

Два роки допитів, фізичних і моральних тортур. Бандеру перевели в одиночну камеру, закували в кайдани. Але і в цих умовах він шукає способу зв'язатися з товаришами, підтримати їх, намагається вияснити причини провалу. Під час їди йому розковували руки, і він встигав за цей час писати на дні миски записки до друзів.

Про причини успіхів слідчої поліції Бандері стало відомо перед самим процесом від адвоката.

Аналізуючи всі можливі шляхи, якими архів потрапив до поляків, Бандера дійшов висновку, що єдиним, хто міг би бути польським шпигуном, був Ярослав Барановський, референт зв'язку з Краєм та діючий секретар ПУНу, рідний брат провокатора Романа Барановського. Висновок про зраду Барановського був однією з причин майбутнього розколу в ОУН.

Від 18 листопада 1935 року до 13 січня 1936 року у Варшаві відбувався суд над дванадцятьма членами ОУН, звинуваченими в співучасті у вбивстві міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Пєрацького. На лаві підсудних з Бандерою були Дарія Гнатківська, Ярослав Карпинець, Микола Климишин, Богдан Підгайний, Іван Малюца, Яків Чорній, Євген Кочмарський, Роман Мигаль, Катерина Зарицька, Ярослав Рак, Микола Лебедь. Акт звинувачення обіймав 102 сторінки машинопису. Звинувачені відмовлялися говорити по-польськи, віталися окликом "Слава Україні!", перетворили зал процесу у трибуну пропаганди ідей ОУН.

Марка з нагоди 100 ліття

Вирок

13 січня 1936 року у переддень Нового року оголосили вирок, за яким Бандеру, Лебедя, Карпинця було засуджено до страти, інших – від 7 до 15 років криміналу.

Процес мав всесвітній розголос, польський уряд не наважився виконати вирок над трьома смертниками і розпочав переговори з легальними українськими політичними партіями про "нормалізацію" українсько-польських взаємин, і згодом проголосив амністію. Бандері і його двом товаришам було замінено кару смерті на довічне ув'язнення.

Це дало можливість провести над Бандерою та членами Крайової Екзекутиви ОУН ще один процес у Львові у справі кількох терористичних актів, які вчинила ОУН: вбивство директора гімназії Івана Бабія, який співпрацював з польською поліцією, та поліційного агента Якова Бачинського.

У Львівському процесі, який розпочався 25 травня 1936 року, на лаві підсудних був уже 21 звинувачений. На цьому процесі Бандера відкрито виступав як крайовий провідник ОУН.

На Варшавському і Львівському процесах Степан Бандера отримав у загальному сім довічних ув'язнень. Кілька спроб підготувати його втечу з тюрми були невдалими. У в'язниці Бандера просидів аж до 1939 року – до захоплення Польщі німцями.

Уже в ті роки НКВД цікавиться діями ОУН, зокрема, Бандери. 24 червня 1936 року, коли Бандера давав свідчення на Львівському процесі, у залі до його слів уважно прислухався московський дипломат Свєтняла. Бандера, пояснюючи мету і методи боротьби українських націоналістів проти російського більшовизму, говорив:

"ОУН виступає проти більшевизму тому, що більшевизм – це система, якою Москва поневолила українську націю, знищивши українську державність... Більшевизм засобами фізичного винищування бореться на східноукраїнських землях з українським народом, а саме – масовими розстрілами в підземеллях ГПУ, виголоджуванням мільйонів людей і постійними засланнями на Сибір та Соловки... Тому що більшовики приміняють фізичні методи, тому й ми вживаємо в боротьбі з ними фізичний метод...".

Тож дошукуймося правди, а не навішуймо ярлики. Спробуймо кожен розібратись у засадничих деталях історичних подій, а не переповідаймо готові, сформульовані кремлівськими ідеологами підтасовані висновки. Можливо ці люди в чомусь дріб”язково-життєвому і помилялись, та жили вони, за великим рахунком, тільки заради України, яку любили і в яку вірили. Після десятиліть оббріхування і наклепів, вони, в Українській Державі, заслуговують на пошану. Будьмо гідними їхньої жертви!

• Українці у світі: 11 серпня виповнилось 60 років Стіву Возняку
  Степан Карачко, шеф-редактор «Буковинські старожитності»
  Возняк Стів народився 11.08.1950 р., місто Санівейл, штат Каліфорнія, США — піонер комп’ютерних технологій, конструктор (разом зі Стівом Джобсом) одного з перших персональних комп’ютерів у світі (США).

• В авіакатастрофі під Смоленськом загинула українка, доля якої колись змінила долю Польщі
  Валентина Одарченко, “Радіо Свобода”
  Ганна Валентинович (уроджена Ганна Любчик) стояла біля витоків вільних профспілок Польщі і підштовхнула до активізації робітничого руху в Гданську – саме того, з якого розпочалася нова ера не лише для поляків, а й для всієї Східної Європи.

• Мама Нонна. Копержинська: актриса літ минулих
  Олег ВЕРГЕЛІС, “Дзеркало тижня” № 9 (688) 8 — 14 березня 2008
  10 червня минуло 10 років, як від нас пішла незабутня Секлета Лемириха. Вона ж - Рогнєда Карпівна з відомої пирятинської бензоколонки. Її ще називали «українською Фаїною Раневською»...

• Предтеча української державності. Лев Ребет: політик, вчений, публіцист
  Ігор СЮНДЮКОВ, «День»
  ...Близько 10-ї години ранку 12 жовтня 1957 року до місця своєї роботи (будинок на Карлплатц, 8 у Мюнхені) швидкою ходою наближався середнього віку чоловік із крупними вольовими рисами обличчя. Він, мабуть, дуже поспішав, бо не звернув уваги на те, що на сходах біля входу в будинок на нього чекає незнайомець, який тримав у руках газетний згорток...

• Володимиру Івасюкові сьогодні виповнилось би 60...
  Денис МАНДЗЮК, Олена ДЗІК, “Газета.ua”
  — Івасюк спочатку зняв, як тепер кажуть, аматорське відео на свою “Червону руту”. Приніс на телебачення плівку. Ідея музичного фільму на фоні Карпат сподобалася керівництву, й почалися професійні зйомки...

• Барон і космос
  Наталя ЗІНЧЕНКО, “Хрещатик”
  Академік архітектури Анатолій Ігнащенко мріє піднести в небо Орфея над Хрещатиком і циганську кибитку над Бабиним Яром.

• Маловідомі сторінки з життя Степана Бандери
  Степан Карачко, краєзнавець
  До 100-річчя з дня народження Степана Бандери.

• «- Будемо жити, Маестро!..»
  “Аратта - Україна”
  12 грудня виповнилося б 80 років видатному українському і радянському актору та режисеру Леоніду Івановичу Бикову, - легендарному комеску Титаренко, хвацькому Максиму Перепелиці, романтичному Альошці Акішиному, героїчному єфрейтору Святкіну…

• Лев Силенко приятелював із батьком Катерини Ющенко
  Павло ВОЛЬВАЧ, “Газета по-українськи”
  25 листопада цього року від запалення легенів на 87-му році пішов з життя основоположник Рідної Української Національної Віри Лев Силенко. У травні 2008 р. Л.Силенко повернувся до України, але через несприятливі обставини у вересні був вимушений повернутися до Канади. Пропонуємо вашій увазі одне з останніх інтерв`ю з духовним лідером РУН Віри.

• Козак серед папуасів
  Марія Влад, “Міжнародний туризм”
  Ім’я цієї людини слушно займає одне з почесних місць у світовій науці. Немає материка, де б не побував Миклуха-Маклай. Його вітали в багатьох країнах світу. Але доля видатного філософа, антрополога, етнографа, анатома, біолога, географа, письменника, художника невіддільна від батьківщини — України. Її він любив, нею пишався.