НОВИНИ   СТАТТІ   ТРАДИЦІЯ   ФОРУМ   РУС   ENG   DE   ESP   POL   PDA   RSS

Головна
Новини
Публікації
Згадай себе!
Українські ЗМІ
Книги
Соціоніка
Символіка
Наш фотоальбом
Вільна фотогалерея
Вільний форум
Флеш-анімація
Літній відпочинок
Дошка оголошень
Відправка СМС
ВЕБ-пошта
Реклама
Про портал

Наш банер

“Якщо Яник виграє вибори, я еміґрую!”

ДУМКА УКРАЇНЦЯ 1546 переглядів

Опубліковано - 3.02.2010 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (2)

Україно, стережись!!!

Молоді, перспективні українці відмовляються жити в одній країні з президентом Януковичем.

Не раз чув я цю фразу від багатьох своїх знайомих. Не раз казав її сам. Не раз серйозно обмірковував таку перспективу, водно з найдрібнішими подробицями такого вчинку. І питав, у себе й в інших, чи це була б зрада. Досі важко відповісти.

Чому так відбувається? Чому люди, які мають силу-силенну перспектив, відмовляються навіть від думки, що Янукович може виграти вибори? Як від кошмарного сну. Спробуймо дослідити логіку таких людей. Уважно і послідовно.

Перша причина - сором. Страшенний сором за те, що Президент твоєї країни називає Ахматову Ахметовою, а Чехова - українським поетом.

Що плутає Словаччину зі Словенією, а Бухарест з Будапештом.

Що заледве здатен написати своє прізвище без орфографічної помилки, а от уже слово "коаліція" стає для нього нездоланною перешкодою.

Що не потрапить доладно промовляти до аудиторії без суфлера.

Що відмовляється від дебатів, безсоромно називаючи їх "обміном брехнями".

Що на сміх європейським чиновникам вдягає на перемовини крокодилові черевики. Що жартує бандитським сленґом.

Що політика для нього - це "лайно (цитую: дєрьмо), куди вляпався".

Що весь час, коли бачиш його на екрані, сором'язливо опускаєш очі, навіть коли нікого немає поруч, і бридливо намагаєшся перемкнути.

А ще більший сором, що у твоїй країні десятки мільйонів (!) людей щиро вважають, що він був би ідеальним Президентом.

Хіба вони - твої герої?

Друга причина - бридкість перед "братвою". Ти можеш скільки завгодно критикувати своїх за брехню, лайки, образи й постійні чвари, проте, коли бачиш "стройниє ряди" бритоголових депутатів з Партії Реґіонів, що радше нагадують кримінальних злочинців, і знайомишся з "послужними списками" кожного з них у відкритому (!) просторі, коли вдивляєшся у ці самовдоволені, не надто обтяжені зайвим інтелектом, обличчя, які так подібні між собою, стає млосно від того, що вони посідатимуть твою країну.

Чомусь створюється враження України як дівчини перед ґвалтівниками (ох, уже ці сентименти!), яку просто нікому захистити, німецьких дівчат на вулицях Берліна у 45-му перед радянськими "воїнами-визволителями", і це викликає обурення до стискання кулаків і до, знову ж таки, безсилого гніву.

Терпіти "братву" ти не хочеш. Не хочеш, щоб ґубернаторами стали донецькі мафіозі і влаштували справжній дерибан, захиститись від якого вже не буде змоги ніяк. І найбільша бридкість - що десятки мільйонів (!) моїх співвітчизників вважають це кращим варіантом від демократії й намагання боротись з корупцією. Як-то кажуть, "кради собі тихо сам і давай красти іншим". Але ж тут не лише крадіжка. Тут - зґвалтування...

Третя причина - ненависть його особиста і його команди до всього українського. З приходом Януковича до влади всі ті слабкі і кволі паростки національного відродження будуть закатані в бетон, "замочені в сортирі". Для нього ми - вороги. І він сприймає нас саме так.

"Казли, каториє пастаянна мєшают нам жить". Для нього ворог - Бандера. І Шухевич. І Петлюра. І Мазепа. І Грушевський. Для нього нічого не варто збиткуватись з Голодомору або з битви під Крутами.

Для нього герої ті, хто були потойбіч. Уявиш собі віце-прем'єром Табачника, другу державну, засилля російськомовної попси і фільмів, податки на українські книжки і призабуте, добре знайоме "А п'чілавєчіскі ґаваріть можеш?", і дрож пробирає до ниток.

Дев'ятнадцять років згаяти! Заради чого? Щоб замінити Андруховича Донцовою, а Пономарьова Сердючкою? Щоб маскульт не лише буяв у всій красі, а й переможно скалився? Щоб знову українське знаходити у ксероксах? А десятки мільйонів (!) зате вважають, що нічого, все окей, "а нєчіва!"...

Четверта причина - ненависть до всього незрозумілого і "слішкам умнава". Це перегукується з першою й третьою причинами.

Ти готовий плазувати?

Ми інстинктивно, підсвідомо, з замиранням серця відчуваємо, що він - не наш. Для нього ідеальне все те, що ганебне і злочинне для нас.

Ми - не опоненти. Ми - світоглядні протилежності.

Ющенко був наш, і це всі ми знаємо, як би хто до нього не ставився. Йому не варто було пояснювати, хто є той або той, або чому варто вшанувати тих або тих. Або вклонитись жертвам. Чи вшанувати подвиг. Ющенко знав, що таке Конотоп, і Крути, і Голодомор, хто такі Розумовський, Мазепа або Петлюра.

Ми були з ним на одній хвилі. І, чесно, це було в кайф. Ющенко раз був прохопився, що "от саме зараз читав Цибулька". Читав Цибулька, уявляєте! Аж повіяло студентськими роками, вином і ґітарою, коли ми зачитувались його першими збірками й ненавистю до тієї, не нашої, байдужої і отупілої "україни"...

Спитайте у Януковича, хто такий Цибулько. Або Розумовський. Так отож!

Його команда на дух не переносить інтелектуалів. Інтелектуал - це потенційний ворог. І вони з тупою впертістю цих інтелектуалів доводитимуть до ручки. Бо бути розумним, їхньою мовою "слішкам умним" - це діагноз. Лихий діагноз. Найгірша лайка, яку лише можна собі уявити.

І, що найпаскудніше, десятки мільйонів (!) моїх земляків з ними погоджуються. З Ющенком можна було б дискутувати, як із старим приятелем, хто мав рацію, Донцов чи Липинський, Петлюра чи Скоропадський, до хрипоти, не погоджуючись і нервуючись, але перебуваючи у своєму домі. Про що можна було б дискутувати з Януковичем?!

П'ята причина - прости Господи, вдавана релігійність. Подумати лишень, лідер партії, більшість членів якої награбували бандитським чином мільярдні статки, тримають у дикому страсі цілі області, займаються рейдерством і контрабандою і щомиті порушують закон! Як звертатись до Бога? Що йому сказати?!

Мені цікаво, про що думав Янукович на Атосі? Про що думає він у церкві? Чи справді молиться? За що? Які ж це такі мають бути "добрі наміри", до яких треба йти так злочинно?!! І як прикро, до болю й сліз прикро, дивитись на панотців і ченців (байдуже, якого патріархату!), які вихваляють його у політрекламах, як щирого православного...

Про що думають люди, які голосують за нього? Невже й вони всі обмежуються традиційною паскою, раз на рік навідуючись до церкви на Великдень і вистоюючи до кінця освячення, чекаючи на нього, буцім на манну небесну?

Ще багато є причин. Десятки, напевне.

І не кажи, що тебе не попереджали! (обкладинка видання “Тиждень” від 29.01.10 р.)

Коли думаєш про те, що поїдеш за кордон і десь у Франції чи Німеччині, в оточенні колеґ почуєш щось подібне до "А, Україна... Янукович!", хочеться крізь землю провалитись. Провалитись, щоб не згадувати, як згаяли ми Революцію. Щоб не бачити очей, на нас спрямованих. Щоб не дай Боже, не усвідомити, що за чи не двадцять років незалежності наш народ так і не спромігся стати європейською нацією.

Коли продадуть наші газогони, приєднають до ЄЕП, струсять усі з такими зусиллями виплекані "європейські нашарування", згорнуть свободу слова, а, врешті, ще й до ОДКБ приєднають (це ж не НАТО, можна й не питати!), коли наша дорога пройде водно з Росією, Китаєм та Іраном, Кубою, КНДР та Гезболлою, коли ми визнаємо "незалежність" кримінальних маріонеткових режимів Абхазії та Самачабло ("Південної Осетії"). Все, що ти любив у цій країні буде втрачено на десятиліття, а то й з надлишком.

Жити в країні, що власними руками поруйнувала твої і свої (хоч ще їх, може, й не усвідомила!) мрії, яка так легко прощається зі свободою і відмовляється боротись за власні права, яка вважає героїв зрадниками, а катів - героями, якій "всьо равно", аби було "Крівоє Зєркало" і чергова Мариніна з Сердючкою, - жити у цій країні після того, як зазнав свободи, коли ще пам'ятаєш помаранчеві прапори на Майдані, і журналістські страйки, і перші кліпи Лами на М1, і перші у світі переклади "Гаррі Поттера", і кайф від україномовного "Аватару", і рукостискання грузинів, і перемоги профспілок на "Масандрі", і виконання перших зобов'язань перед ЄС, і таке вже близьке НАТО, - це було б повільне самогубство. Тож, перше, що спадає на думку, - еміґрація.

Якщо люди хочуть такої влади - ніхто не має права заборонити їм її мати. Демократія забезпечує право вільного вибору. Пам'ятаєте - "Я не погоджуюсь з Вами, але я помру за Вашу право висловити свою думку!"? Але, запевне, без багатьох з нас. Бо ми не лише не хочемо її - ми просто не зможемо жити під нею!

З Тимошенко багато в чому сила-силенна людей не погоджується. Особисто я, слухаючи її останні заяви на телебаченні, зі здивуванням відзначив для себе величезну кількість речей, проти яких категорично виступав увесь час.

За Тимошенко у будь-який інший час я ніколи і ні за яких умов не проголосував би. Але сьомого проголосую.

Вона теж має неймовірну кількість вад. Але все ж, трошки скидається на нашу.

Я дам себе обдурити. Хоча знаю, що з нею на нас чекатимуть важкі і скрутні п'ять років. З закручуванням гайок, де треба й де не треба. З переділом власності. З постійними політичними кризами або ж "білою стабільністю".

Проте, вона не нищитиме державу. Можливо, це найголовніше. Ми якось самі, потроху й зі скрипом, повернемо країні власну ідентичність. А, де належатиме, і створимо.

Впевнений, голосувати сьомого потрібно. Щоб потім не хитати головами на дурість інших, а по-патриціанськи мати силу сказати: "Я зробив усе, що міг...". Щоб згадувати і цей день в історії, як день, коли, сціпивши зуби, ми знов не дозволили їм пройти і нас зганьбити, або ж як день, коли наші корогви знов похитнулись і впали у брудний і підталий лютневий сніг...

• Дим «Отєчєства чужого»
  Євген Сверстюк
  Нас потроху вкриває дим з московських торф’яних боліт. Давно забулося, що Москва – то колишнє болото. Давно болото висохло, а при різких перепадах температури те болото озвалося, торф’яники загорілися, дихати нічим...

• Василь Овсієнко: «Тепер в Україні фактично є влада росіян, а не українців»
  Роман Скрипін, “Радіо Свобода”
  Колишній політв`язень і правозахисник вважає, що треба буде ще боротися за встановлення Української влади в Україні.

• Юні християни чи новітній сталінюґенд?
  Сергій Грабовський, “Раділ Свобода”
  Йдеться про гримучу суміш неосталінізму та православного чорносотенства, характерну передусім для нинішньої Росії та для південно-східних регіонів України.

• Андрухович: “Криму й Донбасу треба дати можливість відокремитися”
  Оксана Климончук, УНІАН
  - Що повинен робити патріот? Усвідомити, що це не програна битва, як стверджують деякі, а програна війна. Наслідком програної війни є окупація країни. Окупантові слід чинити опір – для початку ненасильницький. Бойкот і саботаж є дуже ефективним методом. Несплата податків – там, де це можливо. Невиконання їхніх розпоряджень. Ну й таке інше...

• Сергій Жадан: “Пропоную включити до шкільної програми п’єсу Подерв’янського “Кацапи”
  Сергій Жадан, ТСН
  Заява нового міністра освіти про доцільність включення до шкільної програми лише мертвих письменників повернула надію та віру в справедливість у багатьох із нас.

• Олег Скрипка застерігає: українці втрачають свою мову та самоідентифікацію
  Оксана Климончук, УНІАН
  Коли з нас хочуть висмоктати всі ресурси, то кажуть, що ми з росіянами один народ… Хибне розчарування суспільства в минулій владі переросло в реальний розпач за влади нинішньої…

• Між програмою Януковича та діями влади - нічого спільного
  Анна Ященко, УНІАН
  Доктор економіки, екс-міністр фінансів Віктор Пинзеник не знайшов приводів казати, що уряд, сформований парламентською більшістю на чолі з Партією регіонів, виконує програму Президента Віктора Януковича.

• Президент Янукович панічно боїться своєї країни, свого народу
  Оксана Пеленська, “Радіо Свобода”
  Юрій Андрухович – письменник, поет, публіцист, людина чіткої творчої й громадянської позиції. Андрухович – одна з чільних осіб, які поставили свій підпис під Зверненням інтелектуалів, політиків і громадських діячів України до парламентів, урядів і народів світу, він один із тих, до чиїх поглядів прислухаються, чия думка має вагу.

• Альтернатива сепаратизму
  Володимир Ференц, “Портал Українця”
  Гляньте на телеекран, послухайте політиків, успішних бізнесменів – там домінує світ наживи під уніфікованим російським гуманітарним кліше! Глобальний бізнес не звик розмінюватись на сентименти до українського – дешевше і вигідніше зробити всіх українців російськомовними і байдужими до власного краю.

• Неполіткоректна стаття
  Ігор Лубківський, “Портал українця”
  От хоч убийте мене, але нічого не можу з собою зробити – от не вірю я в те, що люди, які голосували за Януковича, цілком нормальні психічно. Ні, ну в прямому значенні цього слова звичайно так, здорові – ніякий психіатр там точно нічого не знайде. А от в сенсі хвороби духу...? Голосувати за те, щоб зека обрати президентом? Б-р-р-р-р!