НОВИНИ   СТАТТІ   ТРАДИЦІЯ   ФОРУМ   РУС   ENG   DE   ESP   POL   PDA   RSS

Головна
Новини
Публікації
Згадай себе!
Українські ЗМІ
Книги
Соціоніка
Символіка
Наш фотоальбом
Вільна фотогалерея
Вільний форум
Флеш-анімація
Літній відпочинок
Дошка оголошень
Відправка СМС
ВЕБ-пошта
Реклама
Про портал

Наш банер

Транзитом через Україну в нікуди?

ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ 1085 переглядів

Опубліковано - 4.02.2010 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Малоросійство як форма духовної інфантильності інтелектуальної верхівки нації часто призводило в Україні до століть неволі. Втім, ще не пізно розділити відповідальність зі своїм народом за спільну з ним долю, вірячи в те, що вона буде кращою.

Ці вибори, на яких так багато поставлено на карту, коли доля країни може бути вирішена на досить довгий період (якщо не назавжди), заставляють кожного громадянина України взяти на свою совість величезний тягар відповідальності. Ми переживаємо екзистенціальний виклик на останній межі, стоячи, без жодного перебільшення, над історичною прірвою. Вибір справді не дуже відрадний, але іншого немає. У грудні 1981 року польський генерал Войцех Ярузельський, який, на думку багатьох аналітиків, врятував Польщу від повторення чехословацької трагедії зразка 1968 року, звертаючись до поляків, сказав: «Бувають ситуації, коли нації доводиться робити вибір не між добром і злом, а між більшим і меншим злом». Так, сьогодні вибір не настільки однозначний і зрозумілий, не настільки надихаючий, як 2004 року, але не менш доленосний і ще більш небезпечний. Може статися так, що всі жертви впродовж останніх 20 років, усі колосальні зусилля, всі надії виявляться марними. А можливо, й ні.

Цей вибір неабиякою мірою залежить від тих, кого називають «володарями дум», представників елітарної української інтелігенції.

А вони — люди дійсно талановиті, успішні, відомі у світі, які є для світу духовним обличчям України, не ображені визнанням, грантами, запрошеннями до найпрестижніших університетів, сьогодні частенько обирають надзвичайно дивну, якщо не сказати абсурдну позицію, яку можна висловити: «Чума на обидва ваші доми!» З цим можна було б погодитися, якби йшлося про неприйняття лише двох претендентів на вищу посаду в державі, але ситуація така, що «чума» досить реально може впасти на наш спільний український дім. Зарозуміле небажання копатися в убогому наборі, запропонованому нам певною мірою і В.А. Ющенком (зараз не вдаватимемося до деталей, але історія ще дасть оцінку його діяльності і бездіяльності, як дала її Грушевському, Винниченку, Поршу та іншим), на практиці означає реальну підтримку одного з двох кандидатів (так склалася виборча кон’юнктура). Зрозуміло, цим елітаріям не доведеться в разі чого прожити невизначено багато років під «пацанською владою». Їх завжди приймуть Гарварди та Оксфорди, звідки вони зможуть час від часу робити високопатріотичні заяви, давати цінні поради українцям, які залишилися вдома, і писати есе про те, як вони вкотре втратили Україну. А товариш Сталін улітку 1941 року в аналогічній ситуації вжив набагато сильніше дієслово...

Загалом наші «володарі дум» демонструють звичайну емігрантську відстороненість від своєї країни. Це не звинувачення, а констатація об’єктивного факту. Знаю по собі, варто на місяць виїхати із Києва, як потім стільки ж доводиться знову входити в київське життя. Навіть Ленін у швейцарському краї проспав лютневу революцію в Росії, абсолютно не гадаючи, що вона станеться, і дізнався про неї з місцевих газет. Так, на Заході, де так часто вдаються до творчих радощів наші надзвичайно талановиті інтелектуали, будь-які вибори не можуть змінити долю країни і мільйонів людей корінним чином. У нас — можуть. Ось чому до них не можна ставитися із західною інтелігентською іронією. Так, вибір не широкий. Але він поки що є, і національно відповідальна людина повинна шукати різницю між претендентами на «булаву». І навіть якщо вона хоч трохи на користь Україні, то її слід взяти до уваги і підтримати. Більше того, потрібно використовувати свій авторитет, аби всебічно підсилювати цю різницю, укладаючи, скажімо так, публічну угоду про умовну підтримку в разі виконання кандидатом певних умов. Це було б справді (а не на словах) по-європейськи.

Нехай наші таланти не тішать себе тим, що вони виступають «Проти всіх» (як сказав Патріарх Філарет, президента на прізвище «Противсіх» в Україні бути не може) або взагалі не братимуть участі в голосуванні. Насправді, хочуть того чи ні, вони об’єктивно підтримують, голосують за одного з тих, хто йде до влади. І якщо «він» переможе, ці українські інтелектуали, які відсторонилися від важкого вибору, повинні будуть визнати свій особистий чималий внесок у такий результат виборів. Їм не вдасться полегшити свою совість...

Мені б теж хотілося вибирати між абсолютно світлим і абсолютно темним, але історія не надала нам такої можливості. Доводиться тяжко розмірковувати над нюансами.

Як писав Шевченко — «не дуріть самі себе!» У нинішній ситуації елітарна українська інтелігенція, яка не бажає робити непростий і відповідальний вибір між очевидною катастрофою та неочевидним порятунком, докладе свою руку до трагічної історичної поразки України. Вона може виявитися безповоротною...

На жаль, легковажність і безвідповідальність значної частини наших «володарів дум» вражає і пригнічує. Це, до речі, пояснення причин сумної долі України впродовж століть. Малоросійство як форма духовної інфантильності інтелектуальної верхівки нації часто призводило в Україні до століть неволі. Втім, ще не пізно розділити відповідальність зі своїм народом за спільну з ним долю, вірячи в те, що вона буде кращою. Коли потрібно робити дуже важку національну роботу, не слід боятися забруднити свій «білий одяг»...

• Творімо разом українську Україну, або Роздуми з приводу другого туру виборів Президента

• “Якщо Яник виграє вибори, я еміґрую!”

• Доля журналістів – це недоля країни
  Олександр Народецький, “Радіо Свобода”
  Багато чого змінилося за майже двадцять років формальної незалежності України, але одна обставина залишилася незмінною, а дехто вважає, навіть гіршою, ніж була.

• Місіонер в одеській опері
  Євген Сверстюк
  Декілька років тому точилася навколоцерковна полеміка, головним фігурантом якої був митрополит Одеський Агафангел, кавалер совєтських орденів, екс-депутат Верховної Ради.

• Луценко: Я завів собі блокнотик за принципом «ніщо не забуте, ніхто не забутий»
  Анна Ященко, УНІАН
  Країна, яка мріє про порядок, може одразу йти до тюрми – там найбільший порядок. А наша країна мріє про свободу в ім’я демократії і процвітання – це дещо інше поняття, ніж сьогодні в РФ чи в оточенні Януковича.

• Харків. Парк Горького. Тест української громадськості на вошивість
  Олексій Василюк, Національний екологічний центр України
  Ніхто не чекав, що саме в Харкові, у “східній столиці” України розгорнеться найпотужніше в історії нашої країни екологічне протистояння влади і громадськості.

• Геть партійні прапори!
  Ігор Лосєв, “Український тиждень”
  Опозиція не зрозуміла, що їй сьогодні доведеться боротися не просто з Партією регіонів, а з малоросійською філією «Єдіної Росії».

• Освіта. Собачка. Ком. ЮА
  Брати Капранови, “Українська правда”
  Один художник вигадав цікавий трюк – на кожній своїй картині він малював собачку. Зазвичай у найнесподіванішому місці – пейзаж, натюрморт чи портрет, а поруч собачка. Худрада завжди вимагала собачку замазати через те, що вона недоречна, а художник боронив свій витвір до останнього, говорив, що це його бачення, що це свобода вираження і таке інше.

• Транзитом через Україну в нікуди?
  Ігор ЛОСЄВ, “День”
  Малоросійство як форма духовної інфантильності інтелектуальної верхівки нації часто призводило в Україні до століть неволі. Втім, ще не пізно розділити відповідальність зі своїм народом за спільну з ним долю, вірячи в те, що вона буде кращою.

• Заява Політради Всеукраїнського об’єднання “Свобода”
  Політрада Всеукраїнського об’єднання “Свобода”
  Результати голосування на виборах Президента України 17 січня 2010 року засвідчили, що в другому турі за посаду глави держави боротимуться лояльні до Кремля кандидати. Цей невтішний підсумок президентства Віктора Ющенка поставив патріотичних українців перед проблемою: проголосувати проти всіх або не прийти голосувати, чи все-таки віддати свій голос за “менше зло”.

• Юрій Іллєнко: Єдиним і головним ворогом діючої влади є український народ
  Виступ Юрія Іллєнка на ХХІ З'їзді ВО “Свобода”
  Центрально-європейський парадокс полягає в тому, що на очах цілого світу українська Держава запроваджує геноцид над українською нацією, яка створила цю державу.

• Останній шанс врятувати Софію і Лавру
  “Iнфопорн”
  Попри численні громадські протести, попри звернення мешканців до всіх наявних органів української влади, навіть попри звернення ЮНЕСКО, незаконне будівництво триває і своєю руйнівною живучістю доводить кожного дня: закон не працює, громадяни України не можуть зупинити руйнацію пам’ятника національного значення і руйнацію своїх будинків, що є пам’ятками історії та архітектури.