Актуально
18457 переглядів
 |
Сталося так, що на другий день після виборів мені по сімейних справах довелося їхати на схід України, на Харківщину. І тільки зайшли в вагон дніпропетровського потягу, як попутниця – старша жінка з Новомосковська, стала щось нас розпитувати про вибори.
Ні сперечатися, ні щось доводити мені вже не хотілося – і ситуація не та, та й сенсу не було – вибори ж-бо вже закінчилися. Тим більше, що з мого боку така суперечка була би не зовсім чесною – пропрацювавши майже три роки модератором сайту Юлії Тимошенко, я всі її аргументи наперед знав.
Незрозуміло було тільки, чого це раптом вона на нас накинулася – ніхто ж її не зачіпав, про політику ми взагалі не говорили. Тим більше що дискусія була на рівні „Я с Днепропетровска, я лучше вас знаю!”
Згодом, по приїзді в Красноград, побачили протилежну картину – якась жіночка сама підійшла до моєї мами, бо почула, що ми „с западной” – вона теж була за Юлю. Відкрита і добра. Так би може ця історія і закінчилася певним компромісом, якби не далі...
В силу життєвих обставин нам довелося затриматися на сході майже три тижні – доглядали за вмираючою бабусею. Нерви звичайно і без того були на межі зриву.
Хоча, правда, для жителя західної України нічого аж надто особливого в тому немає – що поробиш, Бог дав (життя), Бог і взяв.
Але навіть за таких умов невдовзі мамин брат налетів на нас – точно так само як і та жіночка з Новомосковська. Почав вчити, як нам жити і як все правильно розуміти. Я ще мовчав до пори до часу, аж поки не почув сакраментальне – „У нас люди за деньги не голосуют, а на западе – все за деньги!”
Ось тут вже в мене нерви й здали. Вони, бачте, розумні, а ми тут всі дурні, по їхньому! Крики стояли такі, що навіть бабуся замовкла. На той момент вона вже звикла була бути в центрі уваги, а тут на тобі!
Правда мого самовладання ще вистачило, щоб таки уступити і не розсваритися остаточно, але від того що почув, чесно кажучи, був в шоці. Навіть те, що ціни на продукти в них на базарі вищі, ніж на Тернопільщині, пояснювалося дуже просто:
– Так это специально делается! Чтобы Восток на колени поставить!
Капець просто! Я їм ціни на базарі задер, чи що? В усьому в нього були винні западенці. Я аж руками сплеснув з розпачу, – невже нещасна жменька западенців винувата в тому, кого вони обирають і хто ними керує?
Адже навіть Ющенко – їхній, з сусідньої області – сумчанин, Тимошенко – теж їхня. Про Кучму і про місцеву владу вже навіть і не кажу. 20 років Україною східняки правлять, але западенці і далі їм щось завинили!?
Правда на той момент це мене ще не настільки шокувало, – чесно кажучи не до того було, сімейні справи були важливішими, але згодом, пригадавши цей маразм, тільки зітхнув полегшено: „Як добре, що я його (дядька свого, бо маразм, боюся, бачити мені ще не раз доведеться) більше ніколи не побачу!”
Приїхали, не допоміг нічим, навіть куска хліба не приніс – і якісь претензії? Навіть уявити собі не можу, щоб так вчинив хтось на Західній – щоб приїхала близька родина, а він їх навіть не нагодував ні разу, щоб сказав „А там магазин рядом!” Та й ще щоб якісь претензії висував?
Та в нас зразу ж курку чи гуску зарубали би, прийняли б чим могли. А той тільки борщ в баночці раз в два дні приносив – мовляв як хочете ділитися з бабусею, так і діліться. А може в тому і наша, західняків, біда? Може просто ми занадто добрі? Навіть не знаю...
Але найгірше було те, що ніяк не міг зрозуміти причин такої ненависті до себе. Аж потім збагнув – „Мы украли у них победу”. В 2004-му, мається на увазі. Бо щось подібне я ще тоді бачив. Теж, в тому ж селі, – бабуся тоді ще жива була і відносно здорова.
Пішли до сусідки за маслом, бо в моєї бабки не було холодильника (син, який не за гроші голосує, не міг купити його чомусь). А сусідка тут же: „А у вас там за кого голосовать будут?”
Мама, щоб не вступати в конфлікт і відповідає щось типу того, що в нас всі за Ющенка.
– Так он же с Америкою! – ось тут вже не витримав я:
– А Кучма он все Росії продав – так що, краще?
– Так это же наши! – Ну і що тут скажеш? Нашим, виявляється можна все за безцінь здавати! Ну то нехай би взяла й пороздавала би все своє майно сусідам і колєжанкам, а сама би по світу пішла – „это же наши!”
А потім зрозумів, – здається справа в тому, що СРСР їх до третьої світової війни готував. А тут – бах” – і розпався! Ось весь сенс буття і втратився. А тепер з приходом до влади помаранчевих, вони й отримали новий сенс – „уничтожать проклятых бандеровцев!”
Тоді, в 2004-му, вони ту війну програли. Зараз – виграли. І що воно їм дало? Який сенс будуть шукати далі? Нову війну? Нового ворога? Невже не можна було жити надією на нове життя?
Невже не краще було нам усім спільно ще в 2004-му зламати ту систему влади і заставити нарешті політиків чесними стати? Може би вже й жили нормально. Не розумію, як так можна? Боюся, що вже й не зрозумію – людей, які живуть однією тільки ненавистю, мені завжди було зрозуміти важко...
До теми:
