Актуально
19423 перегляди
|
Відданість подібних «українських партнерів» викликає все більше сумнівів |
Вся річ у тому, що, навчені гірким досвідом, в Москві перестали ставити на людей і віддають перевагу моделюванню криз.
Методологічно це куди вірніше: не ідея заради людини, а людина заради ідеї. Взяти того ж Президента Кучму – хіба могли в Кремлі його вважати стовідсотково своїм? Колишній червоний директор, Леонід Данилович при владі був «собі на думці». А Віктор Янукович, якого Володимир Путін, як міг, підтримував в 2004 році, – хіба російське керівництво може бути впевненим у тому, що, прийшовши до влади, він допустить російський бізнес до смачних шматків українського економічного пирога?
Роблячи ставку на примат кризи над особою, Кремль позбувається «попутників» і виявляє ті політичні сили, для яких бажання Росії, – завжди на першому місці. Взяти, наприклад, кримський конфлікт: хто з українських лівих проявив найбільшу спритність у розкручуванні скандалу навколо заходження американського корабля в порт Феодосії? ПСПУ Наталії Вітренко і комуністи. При цьому «наша Наташа» промовчала і у відповідь на скандальний запит російської Держдуми щодо Криму. А ось КПУ, на диво всім, дозволила собі висловити невдоволення щодо позиції «російських друзів». Що стосується Партії регіонів, то від неї зрозумілої реакції на реваншистські натяки Держдуми не надходило.
Вивчаючи реакцію своїх союзників в Україні, Кремль робить свої висновки щодо підтримки їх зусиль в найближчому майбутньому. При цьому відданість «українських партнерів» в даному випадку викликає куди менше сумнівів, адже діють вони не за вказівкою зверху, а «за покликом серця». Справа росіян – лише координувати дії своїх союзників в Україні. Слід визнати, з часів «освоєння Тузли» ефективність їх «командного процесу» стала на щабель вищою. І якщо «газовий зашморг», при всій економічній дієвості подібного роду шантажу, дає побічний ефект – зростання антиросійських відносин, то, скажімо, епідемія боротьби ряду облрад за визнання російської мови регіональною виглядає цілком природно. І дуже несвоєчасно для «помаранчевої» влади.
Акцентуючи свою увагу на больових точках опонента, на кризах, а не на окремих фігурах, набагато легше пояснювати народу «політику партії». Робиться це, як правило, в доступному обивателеві руслі – так говорять про побутову сварку двох сусідів. Ось, наприклад, цитата з п’ятничної «Комсомолки»:
- «Росія, звичайно, не збирається силою відбирати в України Крим. Але сам Київ поводиться абсолютно не по-сусідськи. В НАТО проситься, хоча Україна, за тим же «Великим договором» між нашими країнами, зобов’язалася в «чужі» військові блоки не вступати. До речі, самі кримчани до альянсу зовсім не рвуться. Жителі Феодосії, наприклад, заблокували в порту натівські військові вантажі, які доправив туди минулого тижня американський корабель».
Така манера викладу зручна тим, що її «споживають» і жителі Росії, і російськомовне населення України. А те, що за якихось причин залишається незрозумілим, розтлумачать Костянтин Затулін і Володимир Жириновський – кожен для свого контингенту населення.
Оновлений підхід Росії до тиску на Україну вимагає від Банкової і Кабміну належної реакції. Зараз вже недостатньо висміяти молоді роки Януковича В.Ф. і обізвати північного сусіда «імперією, яка скоро розпадеться». Коли для нас спеціально моделюють кризи, в країні повинні бути антикризові менеджери – і, бажано, не рівня Бориса Тарасюка і Антона Бутейка. Бо розмахування шаблею проти системного підходу ні до чого доброго не призведе.
Хочеться вірити, що подібні антикризові функції візьме на себе РНБО – орган, дія якого «пересічний українець» на собі не дуже й відчуває. Можливо, поява на цій посаді Володимира Горбуліна змінить ситуацію на краще. Останнє засідання Ради нацбезпеки показало, що влада не збирається відступати перед проросійською опозицією і Кремлем. Залишається сподіватися, що члени РНБО чітко розрахували можливі наслідки свого рішення.
До теми:
