Актуально
21759 переглядів
 |
Хтось каже, що культура – це є освіта. Мені імпонує тлумачення, що культура – це те, що залишається після того, як прочитане забуте. Однак, культура – це така реальність, кордони якої сягають значно далі кордонів адміністративних і географічних.
Ми, українці, в усякому разі вижили саме завдяки культурі і залишилися у світовій історії завдяки своїй культурі. Ми страшною ціною порятували європейську культуру від азійських орд, ми стали бар'єром азійській експансії. Тож саме завдяки нам Європа змогла спокійно пройти свою еволюцію, свої етапи розвитку – Середньовіччя, Відродження, просвітництво, гуманізм.
І тепер, після падіння Берлінської стіни, ми також у ролі буфера.
Я на власні очі бачив, як упав Берлінський мур і спостерігав за тим, що відчували при цьому люди. Райнальд Круц, берлінський поет, в той час написав гарного філософського білого вірша, якого так і назвав «Берлінська стіна».
Коли ми її зводили,
Ми не сподівалися, що вона є такою високою у нас самих.
Ми звикли до її горизонту і до завітреної тиші.
В її тіні ми не кидали власної тіні.
А тепер стоїмо ніби оголені,
І від нас вимагається прощення.
Тобто, прощення по обидва боки Берлінської стіни.
Ми винні були, що мовчали,
Дивлячись на те, що твориться у нас самих.
А Європа мовчала і займала страусову позицію,
Ніби не бачила, що твориться у нас.
А тепер ми повинні просити один в другого прощення.
(Круц «Берлінська стіна»)
Щось подібне відбувається і в стосунках України з Європою.
Спочатку треба розібратися самим у собі
Багатство світової культури у розмаїтті національних культур. Багатство культури України у її розмаїтті. У час стрімкої глобалізації нам треба повністю пройти процес самоідентифікації і ніхто не має права нам вказувати, як впорядковувати власний дім.
Але нам не дають спокою, на нас тиснуть. Зі сходу принесли ідею про спільний посібник російсько-української історії, і посилаються при цьому на європейський досвід. Так, Європа має такий досвід. Спільний франко-німецький підручник, як написав керівник підкомісії зі сторони Німеччини –– «народжувався в муках» 55 років. А у нас хочуть за рік написати щось подібне і це при тому, що ми маємо невирішені внутрішні проблеми.
Як пише професор Ярослав Грицак, ми маємо сьогодні три України: Західну, Центральну і Південно-Східну. Спочатку треба порозумітися самим, піти один одному на зустріч, відкинути крайній радикалізм, а потім вже шукати спільне для спільного підручника. Натомість, зараз забороняють до вжитку підручник, який називається «Історія українського права» професора нашого університету Івана Гриценка. Чому? Бо там, бачте, він осмілився написати, що українці і росіяни – генетично і культурно різні етноси. Даруйте, якщо ми одні й ті ж, то котрась із націй не має права на існування?!
Автор заборони мабуть не знайомий з енциклопедією Брокгауза 1917 року, працями Федора Вовка чи члена-кореспондента Російської академії наук Алексєєвої. Ще у 1973 році вийшла її праця – «Этногенез восточных славян по данным антропологии».
Нині кордони України понівечені в культурному, етнічному й географічному сенсі. Односторонні зв’язки слов'янських культур дуже часто спрямовані проти нашої культури. Окрім цього є ще одна загальнослов'янська проблема – самознищення, як ми побачили у балканських війнах. 15 тисяч українців було знищено тільки через те, що вони відмовлялися воювати на боці сербів чи на боці хорватів. Усі 16 церков були знищені.
У 1980 році нараховувалося 282 мільйони слов’ян, було 15 народів. Сьогодні вже на десятки мільйонів менше. Це дуже прикра річ. Адже було три культурних центри в Європі – Рим, Константинополь і Київ. Пригадуєте, Анна писала своєму батькові Ярославу Мудрому: «тату, куди ти мене заслав, у ту глухомань, у це дике село, яке називається Париж». Тоді ніхто й не міг подумати, що вже у 18-му столітті напишуть, що слов'яни займають на землі місця більше, аніж їхня культура.
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
