Актуально
25370 переглядів
 |
З самого народження нас порівнюють з іншими. Потім у школі - хтось вчиться краще, хтось ще й танцює, а хтось просто красивіший.
Потім інститут - хтось поступив в політех, а хтось - в університет, а хтось у технікум. Хтось взагалі не вчиться, а відразу йде працювати продавцем.
І коли через кілька років після випуску твій однокласник знайде тебе в соціальній мережі, він не запитає тебе про погоду або про те, чого прагне твоя душа. Він запитає, ким ти працюєш, чи є сім'я і діти. А якщо є чоловік - запитає, ким він працює, скільки заробляє, чи є у вас власна квартира і так далі.
Ми вчимося все порівнювати. І вибирати, чи добре те, що у нас є, або можна мати щось краще.
Ось так живе звичайна сім'я і дивиться на сусідів: а машина у них краще, зате у нас квартира більше. А у них діти одностатеві, а у нас різностатеві. А він зате директор, а мій чоловік - інженер. А його дружина фотомодель, а моя - квочка. І так далі.
Стівен Кові якось на семінарі в Києві сказав найголовнішу для мене фразу: «Найбільша крадіжка - це порівняння». Так ми крадемо щастя - у себе, у того, кого порівнюємо, і в того, з ким порівнюємо. Ми крадемо індивідуальність своїх дітей, порівнюючи їх з однолітками. Крадемо гідність у свого чоловіка, порівнюючи його з сусідом. І так далі.
Ми всі не любимо, коли нас з кимось порівнюють. Коли в розмові рідна людина раптом вимовляє: «А от Галя готує Миколі обід із трьох страв і компот», у будь-якої дружини по спині побіжить холодний піт, а в очах заблищать червоні вогники.
Ми досхочу наїлися всіма порівняннями з самого народження - постійні перегони в намаганні відповідати вимотує, і їм немає кінця. Бо навіть якщо ти, як Галя, готуєш вже обід із трьох страв і компот, завжди знайдеться Світлана, яка щодня пече сама хліб і пироги. Завжди є місце, де тепліше. Завжди є той, хто гарніше, розумніше, більш здібний, сексуальніший...
Але при тому, що ми не любимо порівняння на свою адресу, ми обожнюємо порівнювати своїх близьких. Власного чоловіка або дружину, дітей, батьків... І таким чином ми щодня крадемо щастя у себе і тих, хто поруч з нами.
Ми весь час шукаємо щастя зовні. Ми чекаємо, що прийде хтось, і тоді ми, нарешті, будемо щасливі. Багато хто з нас виходять заміж, мріючи знайти в шлюбі щастя. Але не знаходять.
Як сказав Руслан Нарушевич, шлюб - це збільшувальне скло. Що під нього покладеш, те й отримаєш збільшеним. Якщо під нього кладеш нещасну жінку, то отримаєш ще більше нещасну. А щоб отримати дуже щасливу - потрібно покласти під нього щасливу жінку вже з самого початку.
Ми звикли робити все навпаки - ми приходимо до мрій про шлюб самотніми і з тугою про кохання. В результаті ми стаємо ще більш самотніми і засмученими, - і в такому стані розлучаємося. Про те, як стати щасливою, я напишу іншим разом. Зараз я хочу торкнутися питання вірності.
Ми не отримуємо від шлюбу того, про що мріємо. І тому більшість жінок, будучи заміжньою, залишаються «в режимі очікування». Вони не готові визнати, що їх чоловік - найкращий чоловік у світі. І не готові дати йому справжню клятву вірності (ми впевнені, чоловіки переймаються тим самим - прим. "Аратти").
Наприклад, одна моя знайома вже досить давно заміжня. У них вже є діти, і з боку все виглядає непогано. Але є одне “але”. У неї є нав'язлива ідея, що вона могла б бути щасливішою, якби одружилася зі своїм колишнім.
Звичайно, чоловік про це не в курсі жодним чином. Він взагалі навіть не в курсі, що колишній був, хто він такий і так далі. Але чомусь його дуже дратує дружина. Навіть коли вона поводиться бездоганно. Він відчуває, що її енергія тече кудись назовні. І це не може його не дратувати.
Якщо ми не поливаємо свій город (чи то пак чоловіка), а ллємо воду на сусідські грядки, то наша морквина ніколи не виросте, а сусідська ріпка вродить на славу, чим викличе ще більше розчарування.
Коли ми беремо шлюб, важливо поставити крапку. Крапку у своїх пошуках. Пошуках щастя і кращого чоловіка. І сказати собі, що це та людина, з якою я хочу прожити все життя. Єдина.
Такий настрій насправді і є вірністю. Це набагато більше і складніше, ніж просто не займатися сексом з іншими людьми. Цю вірність зберегти дуже складно, тому що у важкі часи нам здається, що десь трава зеленіша. І що напевно існує принц, з яким можна завжди бути щасливою. І що хтось візьме мене такою, яка я є, а сам буде «як принц Альберт ІІ». І що цей чоловік мене не вартий, бо він п'є, курить, лається, не працює ...
Ми всі хочемо бути щасливими. Ми хочемо, щоб ендорфіни в крові радували нас постійно. Так важко працювати над стосунками і намагатися змінити себе! Так важко зрозуміти і прийняти, що для того щоб бути щасливим, потрібно працювати - і в основному над собою (тут можна посперечатися: якщо пара в шлюбі має вроджені несумісні для спільного проживання риси характеру, що поробиш, - “гени пальцем не розчавиш”, то як себе не перероблюй, несумісність лишиться - "Аратта"). І ще важче зрозуміти, що щастя сімейного життя починається в той момент, коли ти кажеш собі: «Мені іншого чоловіка не треба. Він найкращий чоловік для мене!»
Особисто мені сімейне життя дається непросто. У мене немає картинки, що це таке, - моя мама завжди жила одна. І я, звичайно, хотіла в шлюбі зберегти незалежність і не підлаштовуватися ні під кого, - як мама. Тільки виявилося, що це не дає нічого. Всі мої спроби натикалися на, м'яко кажучи, нерозуміння чоловіка. І в мене виникала думка про розлучення, нового чоловіка і т.д.
Як тільки коли я почала вивчати ведичні знання, я зрозуміла, що це найбільша помилка. Допускаючи в своїй голові можливість «знайду собі іншого», я ставлю хрест на своїй сім'ї і щастя в ній. Тоді мій чоловік не може заробляти гроші, бути хорошим батьком і турботливим чоловіком. І це тільки тому, що я йому не даю. І це моя відповідальність.
Знання про те, що такі думки - це вже невірність, спершу шокували мене, тому що перші складні роки я так часто думала про це - може, ми не створені одне для одного, може бути, є хто-то краще для мене і т. д.
І я пишу про це, тому що я бачу на власному досвіді, як це змінює сімейне життя, як це впливає на чоловіка, на дітей, на саму жінку. Я хочу поділитися цим знанням з усіма жінками. Я вірю, що вони можуть врятувати багато сімей і долі ...
Згідно з ведичними традиціями, вірність жінки дає чоловікові:
Повагу оточення.
Захист від нещасних випадків.
Силу і рішучість для того, щоб годувати сім'ю.
Відповідну вірність.
Бажання піклуватися про дружину.
Бажання піклуватися про дітей.
Бажання захищати своїх близьких від усіх негараздів.
Одним словом, це як костюм супермена з усіма опціями. Чудово, правда?
Просто тому, що коли він відчуває, що він єдиний, що його люблять, - це дає йому крила. І для тієї, яка подарувала йому ці крила, він готовий перевернути гори.
Давайте подаруємо нашим чоловікам крила - вони створені для того, щоб літати. І тоді ми, сидячи у них на руках, теж зможемо потрапити туди, куди хочемо.
До теми:
