- найдовший духовий музичний інструмент в світі - це трембіта, — конічна дерев’яна труба без бокових отворів. ЇЇ довжина може досягати чотирьох метрів. Діапазон трембіти — дві з половиною октави. Її звуки чутно більш ніж за десять кілометрів. Цей традиційний для жителів українських Карпат інструмент і досі використовується. Трембітарі сповіщають горян про важливі події. Якщо Ви включите до програми своєї подорожі один з фестивалів краю, то обов’язково познайомитеся з незвичайним інструментом.
Йдеться не про піар, хоча його роль під час електоральних перегонів важко переоцінити – особливо сумнозвісного «чорного».
Варто сконцентруватися на іншому, а саме: на нинішньому клепанні і ймовірному продавлюванні президентською владою саме такого виборчо-парламентського закону, який і надалі вможливить однозначний і вже давно неприкритий контроль Президента В. Януковича – через «керівну й спрямовуючу» ПР-партію – над майбутньою нардепівською більшістю. А отже – Верховною Радою в цілому. Затим (і що найгірше) – над «правилами гри» за кластерно-регіональними «понятіями» в масштабах усієї країни та геть у всіх сферах.
І якщо ще хтось досі вважає, що від нього особисто та його голосу нічого не залежить, а тому можна вчергове начхати на «ці брудні вибори», то вже завтра нічого буде плакатися, коли інкубаторсько-штамповані «регіональні» закони битимуть бідолаху сильно та багаторазово по голові й інших життєво-наріжних місцях. Причому, закони, що більше нагадують віртуальні бейсбольні бити; з правом же вони мають приблизно таку ж подібність, як драбина і залізнична колія поміж собою.
І знову – вибори «сліпими шлунками»?
Саме такими вони засадничо виглядають в останній – чи то президентській чи фракційно-регіональній версії за № 9265-1, яку найближчим часом має затвердити триголова регіонально-народно-комуністична більшість. Пересічно-масового й далекого від політичних матерій виборця знову змусять голосувати голодними шлунками, щоби той тимчасово – у виборчу кампанію – заповнив їх мажоритарною гречихою й протухлими консервами. А також – чинити свій вибір сліпими кротячими очима закритих партійних списків, щоби не зміг прочитати для себе у поіменному спискові кандидатів у «слуги народу» застережливо-запобіжного: «тут заховалися тушки», котрі ще вчора його тупо й цинічно зрадили.
Назагал, якщо в поверненні до кучмівської «мажоритарки» ще віднаходився недолугий і смішний ПР-аргумент «близькості до народу», то навіщо залишати закрито-віртуальні партсписки – про це не міг правдоподібно-казуїстично «збрехати» навіть перший ПР-юрист Олександр Лавринович. Вочевидь, навіть очільник «найсправедливішої у світі регіональної юстиції» не наважився аж так безсоромно передати куті меду – на тлі чіткої передвиборчо-президентської обіцянки Віктора Януковича про те, що він неодмінно відкриє партійні списки «для людей». І що до парламенту більше не пройдуть особисті водії, охоронці, двірники, масажистки й гувернантки та подібні до них парламентські «проффесіонали»… До того ж, і Венеціанська комісія (куди законопроект імені Лавриновича невідомо навіщо подавався) жорстко розкритикувала повернення нинішньої влади до фантасмагоричного мажоритарно-закритосписочного гібриду. Втім, починаючи з дня засудження екс-прем’єра Юлії Тимошенко до 7-річного ув’язнення, Європа для Януковича і камарильї відтепер – не дороговказ. Бо ж там не існує такого феномену й ноу хау як «регіональне право».
Багатьом осудним і ще не одуреним владою громадянам апріорі зрозуміло, що таке мажоритарка у виконанні сатрапів чинного Президента на місцях. Недавня заява першого заступника голови Партії регіонів, донбаського «аксакала» Володимира Рибака про те, що «губернатори» не балотуватимуться до парламенту-2012, лишень зайвий раз підкреслює очевидне. Бо ж їхня наріжна роль – за будь-яку законну чи кримінальну ціну забезпечити правлячій партії заплановані «центром» відсотки. У цьому контексті долі обласних і районних ПР-«положенців» і «смотрящих» не позаздриш – як не виграють потрібні кандидати в округах, тоді вочевидь доведеться страдницьки відростати «з м’ясом» од власних крісел, а декому – прощатися зі щільно присмоктаними до бюджету бізнесами, чи навіть міняти прописку з феодального палацу – на загратовану, темно-вологу комірчину площею три на чотири. Отже, владні ставки на всіх рівнях є надміру високі, як ніколи.
Тож геть не дивно, що місцеві «регіонал»-канцелярії адміністрації Президента фактично зірвали лідеру партії «Удар» Володимиру Кличку зустрічі з громадськістю Хмельниччини та Рівненщини, не допустивши його в школи, лікарні, на підприємства, а людей під страхом звільнення з роботи не пускали на зустрічі з політиком. І це, завважимо, аж за рік до виборів. Можна собі лишень уявити, як блокуватимуть опозиційних кандидатів під час власне виборчої кампанії.
Нечистий ховається у деталях
Попри те, що в Раді зареєстровано ще три паралельно-опозиційні законопроекти, жодної інтриги тут не передбачається. Як казав химерно-сюрреалістичний герой культової соловйовської стрічки, президентська вертикаль (в тому числі й парламентська) вже давно брутально-відверто «кладе з прибором» на опозицію. Щоправда, можливо й помнуться поміж собою мляві шкурно-«ідеологічні» списи навколо запланованого прохідного бар’єру в п’ять відсотків (зокрема, у сенсі залишення нинішніх трьох). Бо ж існують значні соціологічні сумніви щодо проходження крізь таку вузьку електоральну дірку тих, що за своєю піар-ідеологією мали б найближче стояти до народу – литвинівців і комуністів. Якщо би було властиво так – то чого тоді боятися з приводу якоїсь там жалюгідної пари відсотків?
Втім, наразі є вагомі підстави для регіоналів не відступати назад до старої цифри. Адже деякі авторитетні соцопитування показують: за умови збереження 3-відсоткового бар’єру, парламентську більшість зможуть цілком ймовірно сформувати опозиційні партії («Батьківщина», «Фронт змін», «Удар» Віталія Кличка й «Свобода»). А це вже – реальний початок кінця Януковича-Президента. Тож, заради перебування при владі та на волі геть не виключається, що «регіонали» легко кинуть свою нинішньо-«союзну» електоральну «дрібноту». Якщо та, звісна річ, не зіллється в неприродно-перверзійному (а чи, навпаки, вельми природному як для них?) політшлюбі з ПР – на взірець «сильного» й «молодшо-комсомольського брата» Сергія Тігіпка.
До речі, за ймовірно-продавленим «регіонами» законом розчинятися у мега-структурах доведеться й невеликим – в тому числі й опозиційним партіям – адже виборчі блоки не передбачаються. Знову ж таки – чому, і наскільки це кореспондується з демократією і дотриманням прав меншості? Осудного пояснення з уст виборчих технологів під орудою Лавриновича так і не прозвучало. Мабуть, «тому що небезпечно» – для Президента і його кишенькової більшості.
Те, що технологічно вищезгаданий законопроект повернутий в один-єдиний цілепокладальний бік – остаточну й беззаперечну перемогу «регіоналізму» в парламенті й тотальне панування в усій країні – свідчать численні «авторитарні» деталі, жорстко критиковані тією ж таки Венеціанською комісією і рядом вітчизняних експертів. Якщо текст буде ухвалено у його нинішньому вигляді (а це – практично поза всілякими сумнівами), то однозначно: у виборчкомах усіх рівнів голоси по-«підрахуйськи» рахуватимуть представники провладних партій; за новим законом, партії чи кандидати відкликати свого члена з комісії вже не зможуть – навіть якщо той нагло «змінить орієнтацію»; апріорі сервільна ЦВК після «двох попереджень» (наприклад, за «об’єктивним мотивом порушення норм передвиборчої агітації) позасудово зніматиме з перегонів нелояльні до влади Януковича партії і кандидатів (хоча головну свою загрозу в особі Тимошенко останній вже «ліквідував», засадивши за грати і прописавши в новому законі заборону балотуватися особам із непогашеною судимістю); бюлетені нумеруватимуться від руки, а графи «Проти всіх» не буде – і тут лишень можна собі уявити «потрібну» циркуляцію порожніх бланків по виборчих дільницях і т. д. й т. п. На такому тлі може й правий був той же Арсеній Яценюк, коли нещодавно казав: опозиційним партіям слід бойкотувати такі очевидно-ганебні «вибори-симулякри».
«Що румун, що болгарин»
А чи, власне, потрібен наріжному джерелу влади – українському народові – саме такий виборчий закон? Чи може варто поставити запитання в іншому вимірі: а хіба його хтось запитував про це? Якщо Янукович з братією, накрапавши свій проект традиційно під номенклатурним сподом, всуціль відгородився від осудних ідей і концептів опозиції і профільних громадських організацій, то тим паче – при чім тут пересічний виборець? До того ж, котрий вже надміру наївся твані українського політичного болота за всі 20 років його остаточно-«регіональної» деградації і гниття.
З іншої руки, жертва, заклання котрої освячується її власною мовчазною згодою, не вправі пізніше нарікати на «погану владу», котра затягує зашморг ката на шиї безправно-віктимної більшості. Поклавши руку на серце, хіба не слід визнати: для левової частки виборців що мажоритарка, що пропорціоналка, що закриті списки, що відкриті, зрештою, «що румун, що болгарин» (до речі, вже громадяни Євросоюзу) – все’дно й до ‘дного місця. Жалобний лемент підніметься вже опісля – коли новообрана законодавча влада надалі штампуватиме вбивчі закони, що гамселитимуть «маленьку українську людину» довбнею по голові, куди б вона не поткнулася – від ЖЕКів і поліклінік до міліції й судів. Отже, якщо не існує народного попиту на безпосередню участь у формуванні виборчих правил, то будь-яка – навіть найкраща і найдемократичніша влада – апріорі піддасться спокусі трансформуватися в мізерно-карликового дуче чи фюрера. Не кажучи вже про Януковича і його ПР-партайгеноссе.
І насамкінець: у Великобританії півроку тому народ вирішив на референдумі не змінювати виборчий алгоритм перегонів до Палати Представників – з нинішньої «мажоритарної системи відносної більшості» на «систему преференційного (або альтернативного) голосу». В Україні ж всього кільканадцять суддів Конституційного Суду за один день змінюють цілу Конституцію вкупі з необраними громадою повноваженнями Президента й парламенту, а якихось 250 депутатів – всю виборчу систему, формально візуючи – без щонайменших альтернатив, стримувань і противаг – владно-безмежне і безкарно-недолуге статус-кво однієї-єдиної людини (популярність і довіра до котрої масово вичахується на очах).
Зрештою, а як інакше? Україна ж бо – не Великобританія. І, судячи з останньої резолюції Європарламенту щодо нашої держави, за нинішньої влади ще не скоро, на жаль, житиме за британськими та європейськими стандартами.
Нація або спільнота людей, що не використовуватиме свій інтелект, уважається за тварин, котрі не мають інтелекту взагалі. Таких людей можна використовувати як робочу худобу або матеріал залежно від вибору чи уподобань” Таємна доктрина так званої «Більдерберзької групи»
Актуально
26865 переглядів
Публiкацiї за темою «Політологія»:
