- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...
Останнім часом в Україні стало модно мати приватні колекції живопису. Проте знавці мистецтва твердять, що третина картин на українському арт-ринку – фальшивки.
Заробляти гроші на підробці картин відомих художників в Україні дуже легко, стверджують деякі експерти. В Україні авторського права практично не дотримуються, тому покарати тих, хто підробки малює і тих, хто їх купує і продає, майже неможливо.
За словами мистецтвознавця Наталії Романової, зараз у приватних колекціях, за різними підрахунками, близько 30 % робіт є підробками, і це якщо врахувати лише ті частини колекцій, які експонуються публічно.
“З середини 90-х років почали підробляти роботи ще живих художників і тих, хто недавно помер. Почали підробляти майстрів, які стали класиками українського мистецтва другої половини 20 століття. Кількість таких робіт досягла такої критичної маси, що є потреба винести це питання на широкий загал”.
Для того, щоб підробку "легалізувати", за словами пані Романової, її зазвичай виставляють у музеях. Після цього така картина потрапляє у культурний обіг, і її можна вдало продати.
Підробки живопису - то потужний міжнародний бізнес: як виявили в Національному музеї Туреччини, цього Пікассо ніколи не малював...
Перший гучний скандал був пов’язаний із псевдороботами відомої української худониці Тетяни Яблонської. Два роки тому, коли художниця ще була жива, у Музеї російського мистецтва проходила виставка із приватних колекцій, де було виставлено чотири її роботи... яких, як потім виявилося, вона не малювала. Тоді цим обурювалася сама художниця, і тепер вже після її смерті обурюється її донька Гаяне Атаян.
“Йдеться не тільки про наші до когось претензії. Йдеться про досить масштабне і ганебне явище, яке псує імідж української культури. Сподіваюся, що підробки не з”являтимуться у стінах національних музеїв”, - говорть пані Гаяне.
Ту виставку проводила молода на той час галерея “Естамп” за підтримки високопосадовців та ряду поважних діячів мистецтва. Директор галереї Ольга Сагайдак каже, що тоді сумнівів у жодного з фахівців картини не викликали. Вона і зараз наполягає на тому, що то були справжні роботи Тетяни Яблонської. Галерея, яка робить на подібних виставках собі ім’я, не зацікалена у тому, щоб експонувати підробки. Претензії з боку родичів директор галереї пояснює бажанням контролювати експертизу та пересування робіт художниці. За законом про авторське право, від кожного перепродажу картини родина повинна отримувати отримувати 5%. Але оскільки в Україні ринок несформований, каже пані Сагайдак, нащадки рідко можуть скористатися цим правом.
Можливо, саме через це в Україні так поширений "художній фальсифікат".
Цей факт не є великою таємницею. Про існування підробок у середовищі приватних колекціонерів картин добре знає президент академії мистецтв України Андрій Чебикін. Він каже, що інколи колекціонери самі замовляють у художників фальшивки.
За скільки і де можна замовити копію роботи відомого художника?
На Андріївському узвозі такого майстра можна знайти за кілька хвилин. Художник, з яким я розмовляла, відмовився говорити для запису, але розповів, що такі послуги коштують кілька сот доларів. Зате потім ту картину продають набагато дорожче.
Але наскільки поширеним є це явище? Ми запитали про це художницю і мистецвознавця Ольгу Петрову:
Ольга Петрова: - Так, воно масове. Можна навіть назвати імена художників, яких найбільше підробляють. Це – Глущенко, Зарецький, Яблонська. Ці художники давно вже стали ринковими і їхні картини є дуже дорогими, тому підробники і колекціонери, які мають ці підробки, можуть перепродавати їх за дуже високими цінами. Але проблема ця значно ширша і глибша. У нас в Україні ніяк не можуть прийняти закон про меценатство, шо б навело лад в цій сфері. Оскільки художників ніхто не підтримує, вони заробляють гроші на підробці чужих картин.
По-друге, у нас незахищене авторське право. Вся ця нерозвинена система стосунків ринку, художників і власників галерей підживлює непорядність в цьому середовищі.
Бі-Бі-Сі: - Чи гарно заробляють художники, які малюють підробки, і чи свідомо колекціонери їх купують?
Ольга Петрова: - Я знаю одного такого художника, який має яхту, кілька розкішних авт... Я не думаю, що колекціонери купують підробки свідомо. Колекціонери – це нові люди, які не вчили історію мистецтв, але є дуже великими снобами. Вони бувають на Заході і знають, що кожна поважна родина має колекцію живопису.
Але інколи колекціонери опиняються не в дуже зручних ситуаціях. В Києві не так давно була виставка Лізи Кривіцької – дуже сильна андерграундна художниця, про яку мало що знали, і яку не шанували. Цю виставку організував один приватний колекціонер – не буду називати його ім’я, щоб не соромити. Так от, коли я прийшла на виставку, я відмовилася давати інтерв”ю про цю виставку, тому що з 50 робіт вісім було справжніх, решта – підробки, причому різностильові. В Ужгороді всі знають людину, яка їх намалювала. І він знайшов собі такого великого сноба, який за великі гроші купив ці картини. Ще один випадок із картиною Віктора Заревського, якого вже давно скупили і продали на Сотбіс: я таку підробку бачила на Андріївському узвозі в одній поважній галереї, що я просто підійшла до дівчат і сказала, щоб вони хоч сховали її, бо це просто сором. Сором показувати такого блискучого художника в такій низькій якості.
Актуально
66480 переглядів
Публiкацiї за темою «Образотворче мистецтво»:
