- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...
Прiзвище цiєї людини, котра забула переказати на порятунок дiтей бодай щось, але пропіарилася в усіх ЗМІ — Костюк. Представник Президента, губернатор області Михайло Костюк.
Життя двох малих дiточок з далекої Долинівки на Львівщині — таку страшну цiну заплачено за самодурство високопоставленого чиновника
Те, що ви читатимете далi, не покажуть на жодному телевiзiйному каналi. I навряд чи напишуть ще у якiйсь газетi, крiм “Експресу”. Бо бiльшiсть iз них, описуючи тi драматичнi подiї, про якi далi пiде мова, скористалися тiльки офiцiйними джерелами iнформацiї.
Три днi телебачення говорило про це. Про страшну трагедiю, що сталася у селi Долинiвка. Тут у суботу вночi спалахнула пожежа. Двоє людей — мама Iрина й бабуся Марiя — загинули одразу. Трьох дiточок — дворiчного Мар’янчика, дванадцятирiчного Андрiйка та тринадцятирiчну Галин¬ку — доправили у лiкарню.
А потiм — ви, можливо, теж бачили цi кадри — призначений Президентом Януковичем губернатор пан Костюк розповiдав, як вiн та очолюваний ним координацiйний центр докладають усiх зусиль, щоб “врятувати дiтей”.
Багатьох вже тодi здивувало: при чiм тут губернатор? Чому говорить вiн, а не лiкарi, тi, хто вдень i вночi, без сну i їжi бореться за життя дiточок?
Але лiкарi мовчали. Їм не давали слова. Бо хто вони такi? Натомiсть слово було — для губернатора. I губернатора показували по телебаченню та у новинах безперервно. Найближче оточення чиновника старалося щосили: то — їхнiй шанс. То — неабияка реклама не лише новопризначеному очiльниковi областi, але й провладнiй партiї, яку вiн представляє. Ось дивiться i слухайте, ось, мовляв, як треба про людей дбати. Ось яку навдивовиж чуйну i добру владу маємо, всi ж бачать, як її представник навiть грошi сам збирає на порятунок обгорiлих дiтей.
I губернатора показували знову й знову. А далi станеться непоправне.
Станеться те, що неможливо зрозумiти та що не вкладається у поняття християнської моралi, те, що пiзнiше тисячi звичайних людей назвуть вершиною цинiзму: губернатора показували навiть тодi, коли двоє з трьох дiточок уже були... мертвi. Але жодна камера не показала, як плакали люди в бiлих халатах над дитячими тiлами: не встигли врятувати — дворiчний Мар’янчик i його сестричка Галинка пiшли до Бога.
...Ми сидимо у тiснiй кiмнатi мiської лiкарнi вп’ятьох — два журналiсти, два лiкарi та чиновник, що вiдповiдає за мiсцеву медицину. Щойно в аеропорт поїхав реанiмобiль iз хлопчиком, який дочекався лiтака, що таки повезе його до Бостона, у спецiалiзовану опiкову клiнiку.
12-рiчний Андрiйко — єдиний, хто залишився на цю мить жити. А його братик i сестричка — нi. Ми приїхали сюди, щоб перевiрити страшну iнформацiю: чи справдi двоє дiток, що померли, теж, за словами медикiв, мали шанс жити? Чи правда, що цей шанс у них украли чиновники, якi вирiшили обернути людську страшну бiду собi на користь?
У лiкаря Василя Савчина вiд перевтоми i хвилювання тремтять руки. Лiкар на межi емоцiйного зриву. Вiн п’яту добу на ногах. Усi разом ми пробуємо вiдновити хронологiю подiй. Вiдновити, аби зрозумiти: де могла статися фатальна помилка, що призвела до загибелi дiтей.
Василь Савчин пригадує, як усе було. Як у суботу пiд обiд привезли дiток, понiвечених пожежею. За його словами, вже тодi вiн знав, що не зможе тут, у мiськiй лiкарнi, порятувати їх. Тут немає необхiдного медичного устаткування для порятунку.
Але вiн бачив дитячi оченята. Вiн читав у тих зболених поглядах бажання жити. I лiкар хапався за все — вiн не може ось так змиритися. Вiн мусить зробити все, аби дiтки жили. I робив все, що мiг: телефонував, переконував, що шанс на життя дiти мають, дуже мiзерний той шанс, але є — лишень потрiбно дiяти. Дiяти швидко й рiшуче. Не можна гаяти часу. Лiкарi знали: час у таких випадках — то все. То — життя.
Але що може лiкар у наших умовах? Це лише чиновник може у нас усе, а лiкар може лише переконувати й просити чиновникiв. I чекати, чекати. Бо наступним пiсля трагедiї днем буде недiля. А в недiлю чиновники не працюють. Навiть якщо дiти криком сходять вiд болю i волають про допомогу. Але чиновники не чують того крику — у них вихiдний.
А дiти помирали. Смерть вихiдних не має.
...Понедiлок. Третiй день пiсля драми. Лiкаря Василя Савчина та його колегу викликали на високу нараду в область. До представника Президента, губернатора Михайла Костюка, колишнього залiзничника, якого у народi називають “Мiшею Костилем”. Чому викликав, а не приїхав сам? Чому вiдiрвали лiкарiв вiд реанiмацiї, вiд дiток? Лiкарi не знають, лише розводять руками. Їх запросили, чи правдивiше — наказали прибути.
На нарадi їм дали слово. Вони сказали, що врятувати дiтей в iснуючих умовах не зможуть. Як варiант — запропонували транспортувати їх до Бостона. Там розмiщується одна з найкращих у свiтi опiкових клiнiк. Але пояснили, що доставити дiтей туди доволi складно, — це час i грошi.
— У вас запитували, скiльки часу залишається, щоб урятувати дiтей? — з’ясовуємо ми.
Це надзвичайно важливе запитання, адже в стратегiї лiкування складних опiкiв саме час доставки пацiєнта в спецiалiзовану клiнiку, що обладнана всiм необхiдним устаткуванням, має вирiшальне значення. Згаяний час — смерть.
— Так, на нарадi найперше я повiдомив усiм, що час iде на години. Навiть не на днi, а саме на години. Я це особливо пiдкреслив, бо дiти були у надзвичайно критичному станi, — сказав нам пiд запис Василь Савчин.
Далi лiкарiв чиновники вiдпустили. I лiкарi знову повернулися у реанiмацiю — мовчки рятували дiточок. А за деякий час їм повiдомили, що губернатор “прийняв рiшення” — вирiшив оголосити збiр коштiв на транспортування дiтей.
Сьогоднi нiхто з лiкарiв не скаже, що коїлося в них на душi тодi. Який збiр грошей? Усi розумiли дуже добре: збiр грошей — трата дорогоцiнного для порятунку життя часу. Часу, якого у дiточок немає. Всi розумiли: згаяний час — то смерть. I лише, видається, вiн, губернатор, кандидат технiчних наук, “господар”, та ще кiлька чиновникiв, якi брали участь у цiй нарадi, не розумiли, що означає “декiлька годин” мовою професiйних лiкарiв.
Чи не хотiли розумiти, бо не вбачали у цьому вигiдної ситуацiї для себе?
А у лiкарнi йшла боротьба зi смертю. Дiти хотiли жити, лiкарi хотiли їх урятувати. Через декiлька годин пiсля “наради” Василевi Савчину зателефонує його колега з Донецька, знаменитий професор Емiль Фiсталь. Вiн — керiвник опiкового центру Iнституту невiдкладної та вiдновної хiрургiї НАМН України, керiвник кафедри комбустiологiї й пластичної хiрургiї Донецького нацiонального медичного унiверситету.
Ось як вiн дослiвно перекаже змiст тiєї складної розмови:
— Взагалi-то я не розумiю: по телебаченню прозвучала фраза, що в Українi нема можливостей урятувати цих дiток, — каже професор Емiль Фiсталь.
— А хто таке сказав? До нас привозять на лiкування пацiєнтiв з iнших країн, а тут, виявляється, можливостей лiкувати у своїй країнi немає? Вже пiзнiше я дiзнався, що питання вирiшено з Бостоном. Тодi сам зателефонував Василевi Савчину, а вiн повiдомив, що вже все вирiшено. Все вирiшено. Ким?
Я сказав, що ми могли допомогти, ми пропонували свої послуги: приїхати, подивитись i забрати при необхiдностi.
Але я на цей процес не мiг уплинути.
А взагалi питання не повинно так стояти, що у нас нема. У нас є все. У нас результати лiкування не гiршi. Нiчого було туди “тягнути”, якщо вже на те пiшло. Я думаю, що то був полiтичний акт.
У четвер, за добу пiсля смертi дiтей, ми задля перехресної перевiрки фактiв поставимо Василевi Савчину запитання, якi мали би пiдтвердити достовiрнiсть фактiв, викладених професором Фiсталем:
— Професор Фiсталь дiйсно телефонував i пропонував вам перевезти дiтей до Донецька? Вiн дiйсно готовий був узяти на себе вiдповiдальнiсть за життя дiтей?
— Так.
— Ви дiйсно сказали, що це неможливо, бо рiшення вже прийнято?
— Так. Я це сказав, бо так повiдомили менi.
— Хто, хто прийняв це рiшення?
— Губернатор Костюк.
Тут треба додати, що пiд час нашої розмови у кабiнетi був присутнiй начальник мiського управлiння охорони здоров’я Володимир Зуб.
— Рiшення прийняв губернатор, — iще раз категорично повторив Василь Савчин.
Ми поставили ще декiлька запитань, якi на нашому мiсцi мали б поставити слiдчi чи прокурори. Але ми добре розумiємо, що цi служби їх не поставлять. Бо де у губернатора рильце в пушку — правоохороннi органи, як правило, мовчать.
Ми розумiли, що ставимо у незручне становище людей у бiлих халатах. Але ми зобов’язанi були це зробити, адже хтось повинен заплатити за життя двох нi в чому не винних дiточок. Ми зобов’язанi були задокументувати цi факти.
Цi питання були болючими. По втомленому обличчю Савчина текли сльози. Через декiлька хвилин заплакав Володимир Зуб. Два дорослi чоловiки, якi бачили у своїй лiкарськiй практицi чимало людських бiд i смертей, не могли стримали слiз. Це було схоже на сльози безсилля. Бо в цю мить уже нiчого не можна було змiнити. Бо змiнити ще можна було тодi, у понедiлок, три доби до того. Дiти тодi мали шанс жити. Якби не одне “але”. Якби не це — “рiшення прийнято”.
“Рiшення прийнято”. Ось так усе просто. “Рiшення прийнято” — i двi свiжi дитячi могили. “Рiшення прийнято” — не обговорюється, бо це сказав сам губернатор, якому закортiло похизуватися перед телекамерами. Ось вiн, мовляв, який рiшучий — усе органiзував, пiдприємцiв змусив дати грошей. Ось вiн — рятiвник i захисник. Ось вона — влада.
Двi дитячi могили? А хто їх побачить, крiм найближчої родини у далекiм селi?
Хтось скаже: але губернатор хотiв допомогти, старався. Та не так це, на жаль. Добрi справи роблять мовчки. Добрi справи хвалять людину, а не журналiсти в проплачених сюжетах.
Якби губернатор дiйсно хотiв урятувати дiтей, вiн би мiг вчинити дуже просто. I швидко. I без телекамер та “показухи-благодiйностi”. У бюджетi є резервний фонд, кошти, якi передбачено на витрати в екстрених ситуацiях, таких, як у випадку з трьома обгорiлими дiточками. I вiн про це знав, як нiхто iнший.
Тож вiдразу пiсля наради, о 9.00, губернатор мав би пiдписати платiжку на видiлення грошей з цього резервного фонду i в той же день органiзувати доставку дiтей до спецiалiзованого опiкового центру. Це було б швидко. Це був би той шанс на порятунок. Не було б втраченого часу при рекламному “зборі коштiв”. Безцiнного часу, що був життям дiтей.
Вiн мiг так зробити, якби думав насамперед про дiтей, а не про свою кар’єру. Але не про дiтей вiн думав, судячи з усього. А, очевидно, про те, як виглядатиме на екранах телевiзорiв. Найстрашнiше, що вистава тривала i тодi, коли двох дiточок уже не було серед живих.
Карта Європи, на якiй позначено чисельність провiдних опiкових центрів, проігнорованих чиновниками.
Хтось може спробувати звинуватити нас у нелюбовi до губернатора, у тому, що ми навмисне згущуємо фарби. Тому далi ми пропонуємо вам не авторський погляд на подiї, а лише сухий виклад новин за цi фатальнi три доби з моменту, коли було “прийнято рiшення”. Ось вони. Тiльки факти з iнформацiйних стрiчок.
Понедiлок, 6 лютого, 11.23
З iнiцiативи голови облдержадмiнiстрацiї Михайла Костюка створено координацiйний центр для подання допомоги чотирьом потерпiлим жителям села Долинiвка. Стартував благодiйний телемарафон для збору коштiв на лiкування потерпiлих у Сколiвському районi. Про це ЗIКу повiдомила прес-служба ЛОДА.
Понедiлок, 6 лютого, 13.21
За словами лiкаря опiкового вiддiлення 8-ї лiкарнi Василя Савчина, у наших умовах навiть з усiма потрiбними медикаментами врятувати дiтей не вдасться: “У нас узагалi нема гарантiї, а в Бостонськiй лiкарнi є шанс якийсь невеличкий, i ми повиннi ним скористатись”, — каже Василь Савчин. Грошi треба зiбрати вже сьогоднi, дiти у вкрай важкому станi, найоптимальнiший варiант, щоб вiдвезти їх до Бостона, — це завтра.
Понедiлок, 6 лютого, 20.59
Збiр коштiв на транспортування дiтей з опiками у Бостон продовжено.
Станом на 19.30 вдалось зiбрати вже бiльшу частину суми — 597 тисяч гривень на транспортування дiтей, якi обгорiли в пожежi у Сколiвському районi. Проте цiєї суми недостатньо, аби допомогти трьом постраждалим дiтям. Уже зараз банки припинили роботу, тому перерахувати кошти неможливо. Проте завтра вранцi жертводавцi зможуть продовжити переказ коштiв на вказанi рахунки.
Вiвторок, 7 лютого, 12.16
Учора близько 22 години помер дiдусь, 1948 року народження, який постраждав у пожежi в приватному будинку у Сколiвському районi Львiвської областi.
За словами медика, стан дiтей залишається стабiльно важким.
У Бостонi готовi прийняти дiтей на лiкування коштом американської сторони. Єдина проблема — транспортування потерпiлих.
Вiвторок, 7 лютого, 18.25
Львiвщина в очiкуваннi лiтака для транспортування потерпiлих у пожежi дiтей. Як повiдомив голова Львiвської обласної органiзацiї Товариства Червоного Хреста Валентин Мойсеєнко, сьогоднi чекають прибуття лiтака для транспортування зi Сколiвщини дiтей, що постраждали у вогнi.
Середа, 8 лютого, 8.49
Двоє обгорiлих дiтей померло.
Тринадцятирiчна дiвчинка та дворiчний хлопчик, якi отримали важкi опiки в пожежi у селi Долинiвка Сколiвського району, померли у 8-й мiськiй лiкарнi м. Львова.
Наразi отримати бiльш достовiрну iнформацiю журналiстам не вдалося. Компетентнi особи вiдмовляються коментувати цю ситуацiю.
Де зараз перебуває лiтак, який мав прибути вчора i везти дiтей на лiкування до Бостона, невiдомо.
Середа, 8 лютого, 9.48
ЗIКу пiдтвердили смерть двох дiтей, котрi погорiли у Сколiвському районi.
У Координацiйному центрi з надання допомоги потерпiлим унаслiдок пожежi в Долинiвцi при ЛОДА пiдтвердили смерть двох дiтей. Однак давати офiцiйнi коментарi вiдмовилися.
Працiвник центру вiдмовилась назватися, зiславшись на те, що керiвник центру — голова Львiвської ОДА М. Костюк i лише вiн уповноважений давати офiцiйнi коментарi, а Координацiйний центр займався лише збором коштiв. Однак на запитання, чому лiтак, який мав транспортувати дiтей на лiкування до Бостона, вчасно не прибув, вiдповiла: “Ви уявляєте масштаб цiєї операцiї?..”
Середа, 8 лютого, 10.33
Лiтак iз бостонськими лiкарями, котрi мали врятувати дiтей, якi обгорiли пiд час пожежi у селi Долинiвка Сколiвського району, вже вилетiв. Однак чекають його на завтра, в обiд. Про це у коментарi ЗIКу 8 лютого повiдомив завiдувач опiкового вiддiлення 8-ї лiкарнi Василь Савчин. “Лiтак буде десь аж завтра, в обiд”, — додав Василь Савчин.
Двоє дiток, якi постраждали внаслiдок пожежi, за словами лiкаря, померли сьогоднi вночi.
Четвер, 9 лютого, 14.05
Сколiвським дiтям з опiками могли допомогти в Українi.
Донецький опiковий центр був готовий рятувати трьох дiтей та їхнього дiдуся, якi отримали значнi опiки в пожежi в с. Долинiвка, що на Сколiвщинi. Свою допомогу донецькi лiкарi пропонували ще в суботу.
Журналiстам “Огляду дня”, що на телеканалi ZIK, керiвник опiкового центру Iнституту невiдкладної i вiдновної хiрургiї АМН України Емiль Фiсталь розповiв:
“До нас зателефонував мiнiстр охорони здоров’я i спитав, чи можемо ми таке зробити? Мiнiстр хотiв, щоб ми допомогли”.
...Лише на п’яту добу лiтак доставить єдину дитину, що ще була на той момент живою, до Бостона.
П’ять дiб. П’ять дiб — це не лiченi години.
Чи могли дiти зостатись живими? Нiхто не знає. Тiльки Бог на небi. Але всi знають: тут, на Землi, вони мали шанс жити. Мали б, якби замiсть безглуздого багатоденного збору грошей та органiзацiї польоту за океан справу вiддали на розсуд лiкарям, а не чиновникам. Як би не оте чиновницьке “прийняв рiшення”.
По-перше, була можливiсть перевезти дiтей до Донецька. Сумнiватися у фаховостi та можливостях донецьких лiкарiв не доводиться, адже недавно тут уперше в Українi врятували жiнку з 97% опiками тiла.
“Ми могли допомогти, приїхати i транспортувати, при потребi, у Донецький опiковий центр. Але з такими речами треба визначатись першого ж дня. Єдине скажу: слiд було спочатку залучити своїх спецiалiстiв, а тодi звертатися до Бостона. Сьогоднi ми виписуємо жiнку — унiкальний випадок для всього свiту, не тiльки для України. У пацiєнтки 97% опiкiв, бiльш як половина з них — глибокi. Чотири мiсяцi вона в нас лежала, нинi пiшла додому своїми ногами”, — розповiв професор Емiль Фiсталь.
У Донецьку в дiтей був шанс, вони могли вижити. До речi, лiкарi з Бостона, котрi тут побували, захопленi можливостями клiнiки. А згодом дiтей могли перевезти навiть i до Бостона. Так принаймнi було в ситуацiї з Настею Овчар. Їй врятували життя, зробивши в Києвi три операцiї. А потiм повезли до Бостона для вiдновлення шкiрного покриву.
По-друге, шанс у дiтей був, якби їх транспортували в одну з опiкових клiнiк Європи. Це й швидше, i дешевше.
У коментарi журналiстам в аеропорту, виправдовуючись, голова ЛОДА Михайло Костюк повiдомив, що “жодна лiкарня в Українi та Європi не могла надати необхiдного лiкування для постраждалої дитини. Це могли зробити тiльки в Бостонськiй клiнiцi”.
Це була не просто неправда. Це була чергова цинiчна неправда.
Дiтей можна було доставити в клiнiку “Богенгаузен”. Тут, у Мюнхенi, є одна з найпередовiших опiкових лiкарень свiту. Тут допомагають людям навiть у найбiльш екстремальних опiкових випадках. Тут — новiтнє обладнання, банк шкiри, технологiї вирощування шкiрних клiтин з епiдермiсу пацiєнта.
Або дiтям точно могли допомогти тут, у “BG-Klinik Ludwigshafen”. Клiнiка має найсучаснiший в Європi центр для лiкування важких та надзвичайно важких опiкiв. Адмiнiстрацiя клiнiки запевняє, що гарантує виживання пацiєнтiв навiть при найважчих (понад 80% загальної площi поверхнi тiла за TBSA) опiках, здiйснює i пересадку шкiри. “Завдяки постiйному навчанню i власним науковим дослiдженням наша клiнiка пропонує видатнi досягнення в цих галузях” — написано на сайтi клiнiки.
А ось чому не звернулись в Унiверситетську клiнiку мiста Аахен? Цей центр важких опiкових травм приймає пацiєнтiв з усiєї Європи та iнших континентiв. За два тижнi в лабораторних умовах вирощують кератиноцити з власних клiтин шкiри пацiєнта, якими можна покривати великi площi обгорiлого тiла. Напрям опiкової хiрургiї центру очолює професор Норберт Паллуа, один iз провiдних європейських пластичних i опiкових хiрургiв, автор розробок у цiй галузi.
Ще одна неправда, яку тиражували чиновники. Мовляв, у свiтi лише десять спецiалiзованих лiтакiв, що могли транспортувати дiтей до спецклiнiки. Це не так. Ми знайшли щонайменше 136 таких компанiй, кожна з яких має 3 — 4 спецiалiзованi лiтаки. Спецiалiзованi — це тi, якi мають на борту комплект обладнання для контролю основних гемодинамiчних показникiв. До речi, перелiт до Бостона потребував трьох додаткових посадок для дозаправки. А до будь-якої європейської клiнiки перелiт простiший, та й коштував би усього 30 — 40 тисяч доларiв. Решту зiбраних коштiв можна було витратити i на лiкування дiтей. Але дiти жили б!
... На цвинтарi гiрського села Долинiвка копачi били мерзлу землю. У той день, коли малих дiток клали в сиру землю, губернатор на цвинтар не прийшов. Вiн знову зiбрав журналiстiв. Зiбрав, аби перед телекамерами пiдбити пiдсумок: “Я оцiнюю заходи з порятунку хлопчика на трiйку з плюсом”.
Вiн сказав лише про одного хлопчика, Андрiйка, але не промовив анi слова про його братика i сестричку. Так, наче їх нiколи й не було.
Так, їх уже немає. I тiльки могили дитячi кричать усiм нам криком нiмим...
Насамкiнець
Спiльними зусиллями за дуже короткий час люди змогли зiбрати майже 2,5 млн. грн. До збору коштiв долучились велика кiлькiсть приватних осiб, студенти i пенсiонери, фермери i пiдприємцi, банкiри i журналiсти, потужнi пiдприємства та власники бiзнесових компанiй, працiвники лiкарень i шкiл, державних установ та силових структур, будiвельнi i транспортнi органiзацiї, благодiйнi фонди та профспiлки.
На банкiвський рахунок також надiйшли кошти з Криму, Києва, Донецька, Вiнницi, Марiуполя, Херсона, Мукачевого, Iвано-Фран¬кiвська, Хмельницького та iнших мiст України.
Велика дяка всiм людям, якi це зробили.
P.S. Ми також ретельно перевiрили кожен платiж, надiсланий на порятунок дiтей. Шукали там одне прiзвище i хоча б одну гривню, що надiйде на рахунок саме вiд цiєї людини.
Нi, анi копiєчки. I ви не помилились. Прiзвище цiєї людини, котра забула переказати на порятунок дiтей бодай щось, — Костюк. Представник Президента Костюк.
Актуально
32064 перегляди
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
