Актуально
25173 перегляди
 |
В інтерв’ю Радіо Свобода він спершу пояснив, чому написав листа солідарності до колишнього міністра внутрішніх справ України Юрія Луценка, якого засудили цього тижня за службові зловживання. Свій лист за ґрати польський журналіст опублікував 1 березня на шпальтах «Газети виборчої», яку редагує.
– Пане редакторе, чому Ви написали такого гострого листа на захист Юрія Луценка?
– Для мене ця справа однозначна. Якщо політика такого рівня, як Юрій Луценко, одного з лідерів Помаранчевої революції, якого ніколи не звинувачували в корупції, засуджують до ув’язнення на 4 роки, то це антинародна діяльність, антидемократична, зрештою, це діяльність ідіотична. Ті політики, я не знаю, чи то Янукович, чи то Колесніков, чи ще хтось, які ухвалили таке рішення, я мушу це ствердити дуже однозначно: вони – ідіоти. Або ж вони слухають ідіотів. Це по-перше. По-друге, я сам багато часу провів у в’язниці, тож знаю, що для кожного ув’язненого слово солідарності, яке до нього доходить, є надзвичайно важливе. Я однозначно на боці Луценка, я проти тих всіх, які його арештували. Зрештою, я не представляю польського уряду. Я чудово усвідомлюю той факт, що мій уряд і мій президент мусять підтримувати з українською державою нормальні стосунки, тож вони змушені говорити дипломатичною мовою, а я не є дипломатом, тож я не мушу говорити мовою дипломатії. Тому я написав те, що думаю.
– Чому Ви називаєте ворогів Луценка боягузами?
– Тому що це боягузтво – закривати у в’язниці свого супротивника замість того, щоб із ним публічно дискутувати на телебаченні, на радіо чи в пресі. Це боягузтво.
– А що Вам дає підстави говорити про те, що Луценко – це в’язень сумління?
– Те, що використано абсолютно абсурдний привід для того, щоб його закрити у в’язниці. Його засудили не за водія, а тому, що він був лідером боротьби за демократію в Україні. Для мене це цілком очевидне.
– Як Ви загалом оцінюєте ситуацію в Україні після ув’язнення Юлії Тимошенко та Юрія Луценка?
– Я оцінюю якнайгірше, бо ідеться не тільки про ув’язнення цих політиків, а про політику копіювання Лукашенка. В Україні починає перемагати навіть не путінська модель, а лукашенківська. Те, що у вас діється – це Путін в кубі.
– Що ЄС, Польща зокрема, повинні зробити, щоб не допустити до, так би мовити, «білорусизації» України?
– Ситуацію в Україні чи в Білорусі можуть змінити не ЄС чи Польща, а самі українці чи білоруси. Висновок, що Польща чи ЄС можуть змінити ситуацію в цих країнах – це типовий спосіб думання колишніх дисидентів. Такий підхід може бути дуже шкідливим, тому що спонукає людей до бездіяльності, вони можуть очікувати, що хтось інший щось зробить за них. Ні, це самі українці повинні впоратися з Януковичем, і самі білоруси повинні впоратися з Лукашенком. Якщо ж йдеться про позицію інших держав, то вони не повинні вдавати, що нічого не діється, вони повинні це засуджувати, наскільки це тільки можливо, підтримувати українських і білоруських демократів. Більше вони зробити не можуть.
– Але Польща, яка вже не перший рік підтримує демократію в Білорусі, сьогодні визнає, що її політика щодо режиму Лукашенка в попередні роки була надто м’якою.
– Так, була м’якою. Але що, до дідька, можна було зробити?! Що, наприклад, можна зробити з Україною? Ізолювати її? Ставитися до неї так, наче це Албанія Енвера Ходжі? Потрібно шукати якусь золоту середину – якісь такі методи між батогом і пряником, щось між обіцянками та покараннями за антидемократичну діяльність.
– Лист на підтримку Луценка Ви завершили оптимістично. Що дає підстави до цього оптимізму? Чимало людей в Україні зневірені.
– Моя біографія! Я також сидів у в’язниці, ситуація також була безнадійна, та я завжди вірив, що це зміниться. В Україні ситуація мусить змінитися, тому що політика Януковича – це політика, спрямована проти реальної дійсності, проти сучасності, проти свободи, проти людської гідності і проти здорового глузду.
– Багато хто в Україні з тривогою дивиться в бік Росії, із неспокоєм. Лунають побоювання, що повернення Володимира Путіна на посаду президента не обіцяє нічого доброго українцям. Як думаєте Ви?
– Так, не обіцяє. Але його влада не обов’язково повинна зміцнюватися. Якби я вам у листопаді минулого року сказав, що вже в грудні у Москві будуть багатотисячні демонстрації, то ви б сказали, що я божевільний. Але ці демонстрації були, тож невідомо, що чекає Росію.
Публiкацiї за темою «Євроінтеграція»:
