- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
Рятуючись від невідомого катаклізму, трипільці створили перший на планеті музей, якому нині... 5 000 років!
У ТРИПІЛЬСЬКІЙ ПЕЧЕРІ ПЕРЕХОВУВАЛИСЯ УКРАЇНСЬКІ ПОВСТАНЦІ І ЄВРЕЙСЬКІ РОДИНИ
Наскільки ж то треба не знати (або й не любити!) власної Батьківщини, аби у пошуках екзотики міняти українські гривні на „зелених президентів” і везти їх до Анталії чи Єгипту?.. У літню спеку дністрові хвилі смакують не гірше ніж середземноморські, а „таємниці” фараонів й античних володарів тьмяніють перед непоказною печерою Вертеба, загадки якої старші за легендарні зикурати Вавилона щонайменш на 10 століть!
У село Більче-Золоте, на околицях якого розташувався підземний ковчег прадавньої цивілізації, раз на добу з Тернополя ходить рейсовий автобус. Від Борщева, райцентру на півдні Галичини, звідки до Вертеби якихось 18 кілометрів, стрімкими прикарпатськими схилами перевантажений „Ікарус” сунеться ледь не годину... Або часто зупиняється, як і годинник, не витримуючи пекельної задухи... Втамувати спрагу в Більчі можна біля джерела, традиційно прикрашеного капличкою з фігурою Діви Марії: крижана водичка б’є просто з товщі вапняку із вкарбованими рештками істот, що жили сотні мільйонів років тому. Поряд – дендропарк, закладений 1800 року, який нині перетворився на нетрища. Саме у цьому селі народився улюблений вчитель Івана Франка - філолог, письменник і природознавець Іван Верхратський. Саме за два кілометри звідси – найнеймовірніша таємниця найдавнішої історії усієї Європи.
У жовтні 2004 року в печері Вертеба відкрився перший і єдиний у світі підземний музей трипільської культури: екскурсійний маршрут завдовжки у 1000 метрів і спортивний спелеомаршрут. Нині у підземеллях тяглістю у більш як 8 кілометрів зимують чотири види кажанів, внесених до Червоної книги. Під час Другої світової у темних надрах містилися штаб одного із загонів УПА і підпільна друкарня; свого часу там від нацистських переслідувань переховувалося кільканадцять єврейських родин. Втім, музей трипільської культури у Вертебі фактично створили... самі трипільці 5 000 років тому, керуючись незбагненною нині метою!
“ПАРИЗЬКИЙ САЛОН” КАМ’ЯНОЇ ДОБИ
- Трипільців учені між собою називають сонцелюбами. Вони будували свої міста на підвищеннях і відкритих місцинах – ближче до світла, до неба, - розповідає Олександр Дудар, науковий співробітник Борщівського краєзнавчого музею. - Тому Вертеба – щось неймовірне, таке, що певною мірою виходить за межі наукового розуміння і пояснення. Ця печера не просто єдина у світі – вона надунікальна, оскільки фактично немає аналогій освоєння трипільцями печер на усій території поширення їхньої культури!
Вперше Вертебу дослідили 1876 року. Через 14 років члени антропологічної комісії Краківської академії Г. Оссовський і Л. Сап’єга пройшли підземеллям майже кілометр і натрапили на залишки великого вогнища, кістки тварин, цілі й розбиті посудини, знаряддя з каменю, рогу і міді. За кількістю і науковою вартістю знахідок Вертеба перевершила чи не всі відомі в Європі археологічні пам’ятки, тому її тривалий час називали „Наддністрянською Помпеєю”. На жаль, усі матеріали розкопок кінця ХІХ - початку ХХ століття було вивезено до музеїв Кракова і Відня.
Сучасні ґрунтовні дослідження печери почалися 1995 року. З’ясувалося, що трипільці щонайменш 200 років із перервами використовували Вертебу як з господарською, так і з ритуальною метою вже на присмерках своєї цивілізації. Проте й досі печера запитань ставить більше, ніж надає відповідей. У темних залах було віднайдено вживаний побутовий посуд і цілий конгломерат нетипового начиння найкращого ґатунку, призначення якого лише гіпотетично визначається як ритуальне! А чого варта збірка виробничого та господарського інвентарю з кості, каменю, металу і кременю... Вражає той факт, що добірний кремінь невідомі майстри доправляли до Вертеби з родовища, що розташовувалося на відстані 120 кілометрів, поблизу сучасного Тернополя! Відразу за входом до печери археологи розкопали залишки... невеличкого „цеху” з виробництва тканини.
Загалом феномен Вертеби Олександр Дудар лише напівжартома називає „виставкою досягнень народного господарства трипільської культури”. Бо можна тільки здогадуватися, що спонукало наших далеких попередників, які будували величезні поселення-мегаполіси, перетворити підземелля на житло і такий собі салон новітніх технологій та музей мистецтв того часу:
- Нині існує три версії. Перша: печера слугувала зимовою резиденцією, оскільки довкола було знайдено літні житла, не придатні для життя взимку. За приблизними підрахунками в підземних залах у холодний період року мешкало від 200 до 300 осіб. Друга: у Вертебі трипільці переховувалися під час навали кочових племен. І третя: маємо справу з унікальним святилищем прадавніх часів. Цю гіпотезу частково підтверджують знахідки нетипової кераміки; трипільці й так доволі ретельно ставилися до виробництва посуду і знарядь праці, а тут ми знаходимо найкращі з-посеред інших, ніби хтось невідомо для чого добирав той чи інший предмет, створюючи „колекцію” речей, які ніколи не були у вжитку.
Консервувати надбання культури у часі властиво здебільшого новітній епосі, але чи не могла слугувати Вертеба, окрім утилітарних і ритуальних цілей, якійсь ширшій і більш грандіозній меті – спробі зберегти вогнище цивілізації перед лицем невідомого історичного чи природного катаклізму?
ГЕНЕТИЧНИЙ КОД ТРИПІЛЬЦІВ РОЗШИФРУЮТЬ АМЕРИКАНЦІ
В одному із залів Вертеби було розкопано ритуальне поховання 25 чоловіків, знайдено жіночі фігурки й амулети бичків – символи Богині-Матері, земної плодючості і Сонця, а також кістяну пластинку із зображенням голови Тельця – символу сузір’я, де більш як 4 тисячі років тому перебувала точка весняного рівнодення. Через прецесію (повільне зміщення земної осі) на межі III і II тисячоліть точка рівнодення перейшла у сузір’я Овна. Почалася нова епоха, що супроводжувалася занепадом високорозвинених культур, зникненням держав, вулканічною активністю і зміною клімату; титанічним землетрусом було знищено Крито-Міноську цивілізацію – один з прообразів Атлантиди Платона. Усе це спричиняє хвилю переселення народів, нові завоювання, пошесті, неврожаї. Аграрне Трипілля швидко занепало і зникло впродовж якихось кількох сотень років. Очевидно, катаклізми сталися не раптом, а жерці (правильніше – жриці) уміли якимись незбагненними для сучасності методами передбачати прийдешнє.
У такому контексті Вертеба постає як „Ноїв ковчег” усього Трипілля, приреченого на загибель логікою космічних та історичних процесів. Нещодавні дослідження виявили, що потоки снігової і дощової води крізь карстові отвори часто заливали печеру під час перебування у ній трипільців. Якась дуже нагальна потреба змушувала людей миритися із такими, м’яко кажучи, незручностями і жити у вкрай несприятливих умовах – темряві, вогкості, кіптяві й холоднечі. І вони, намагаючись подолати оце незбагненне і страхітливе ЩОСЬ, самі не здогадуючись про це, вигадали „машину часу” - попередження тим, хто надходить, про крихкість людського буття...
...Наприкінці 2005 року вчені Каліфорнійського університету взяли кістковий матеріал з Вертеби для того, щоб розшифрувати геном трипільців. У квітні цього року вони вдруге приїхали до України, відвідали Борщівський музей і печеру, аби остаточно добудувати кільця генетичного ланцюжка. Лише після тривалого наукового аналізу можна буде остаточно стверджувати або заперечувати етнічну сув’язь українців і трипільців.
Нині ж шириться доволі навколанаукових і навколопатріотичних спекуляцій з приводу трипільської спадковості українського етносу. Здебільшого – через брак історичної самоідентичності як у національній свідомості, так і в занадто молодій національній науці. Заокеанські дослідники невдовзі або доведуть, або спростують нашу з вами генетичну наступність від величної європейської цивілізації. Втім, певна культурна наступність є безперечною – сільська хата-мазанка ХІХ століття за внутрішньою і зовнішньою архітектурою цілком подібна до трипільського житла, як і мотиви вишивки та писанкових візерунків. А шанобу до головних життєдайних сил природи – сонця і води - втілено у кольорах українського національного прапора...
Актуально
55785 переглядів
Публiкацiї за темою «Аратта - прадавня Україна»:
