Аратта - На головну

25 жовтня 2014, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Словник
Тлумачний словник сучасної української мови онлайн. Перевірка слова:

Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - «Об`єднані Мережі України» - Дата-центр, колокейшн, оптичні лінії

Застосунок Aratta 1.0 для смартфонів і планшетів на основі операційної системи Android

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Київська Русь на початку X століття: як «викручувався» літописець

Історія 12015 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 24.04.2012 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Олексій Толочко, доктор історичних наук
Олексій Толочко, доктор історичних наук
Про той період ми знаємо лише 2 відсотки реальної історії. Ніколи не дізнаємось, що думала княгиня Ольга, вбиваючи древлян, помстившись їм за смерть чоловіка. Ніколи не дізнаємось останніх слів князя Ігоря перед убивством його древлянами...

Олексій Толочко, 48 років, доктор історичних наук, медієвіст. Очолює Центр досліджень з історії Київської Русі Інституту історії України Національної академії наук України, член-­кореспондент НАНУ

- "Почав княжити Ігор після ­Олега", – записав під 912 роком автор "Повісті временних літ". Отже, минає 1100 років, як Ігор, син Рюрика, зійшов на престол Києва та започаткував тут князівську династію?

– Треба почати з того, звідки ми взагалі цю історію знаємо. До болю і розпачу істориків тієї доби, маємо лише одне джерело – оту "Повість временних літ". Тож, згадуючи дати й ювілеї, "за замовчуванням" віримо, що цей літопис таки документальний. Та з ним є одна біда – він створений на початку ХІІ століття, а розповідає ж і про кінець ІХ – початок Х століть. Звідки літописець узагалі міг дізнатися, що 200 років до нього існував такий собі князь Ігор? І що його звали Ігор?

Але в того літописця ХІІ століття, на щастя, на руках були три договори Русі з Візантією: князя Олега 911 року, Ігоря – 944-­го і Святослава – 971-­го. Це йому дало три дати, три імені – кістяк, довкола якого він нарощував "м’ясо" оповіді. Якщо був князь Олег, від імені якого підписано договір, – отже, він ходив на Візантію й переміг її. А якщо так, розумував літописець, то він був великий правитель, підкорював сусідні племена. Якщо ж якийсь Ігор теж підписував подібний договір, а візантійські хроніки згадують і про його похід на Константинополь, то він теж – великий воїн і підкорювач. Те саме зі Святославом.

Далі ж у "Повісті временних літ" ідуть дивні збіги: кожен із цих трьох князів помирає наступного ж року після того, як підписав угоду з Візантією. Договір ­Олега датовано 911-­м, а 912­-го він помирає. Ігор: 944 року підписує, 945-­го помирає. Святослав: відповідно, 971-­го та 972 року. Чому так? Бо більше відомостей про цих князів літописець не мав, окрім отих трьох їхніх договорів із греками. А між ними були величезні прогалини­. Тож він заповнював їх на свій розсуд. От чомусь йому здалося зручним "убивати" своїх князів на наступний рік після договору з Візантією.

- Яка була Русь на початку правління першого Рюриковича?

– Як ми зазвичай уявляємо Київську Русь? От вона на шкільній карті: від Фінської затоки й аж до Чорного моря – гігантська, величезна країна. Та Київ опанував її десь аж у часи князя Володимира, Ігоревого внука, тобто в ХІ столітті. А 100 років перед цим: Русь – це торговельна корпорація, що контролювала шляхи, водні артерії – річки. Київ замикав Дніпро, а Новгород – скандинавське узбережжя. Землі між ними могли й не належати київським князям. Бо в Середньовіччі взагалі дуже важко контролювати території.

Це ми зараз уявляємо державу як площинну організацію, зі своїми кордонами. Стикаємося з нею на митниці, де нам кажуть – ви в’їжджаєте до такої­ось країни, вивертайте кишені, показуйте паспорта. У Х столітті держава не контролює кордонів – їх немає просто. ­Візантійський імператор Костянтин Багрянородний описує, що таке Київська держава у Х столітті: це фактично одне містечко – Київ. І що всі руси живуть в отій фортеці. Влітку вони споряджають каравани до ­Візантії, щоб із нею торгувати. А взимку всі руси виходять з міста й ідуть у полюддя по сусідніх племенах. І збирають там усе, що можуть, – рабів, хутра, віск – щоб улітку було що везти до Константинополя.

Водночас по всій території між Києвом і Новгородом – цими крайніми точками, що контролюють руси, – могли гуляти незліченні банди. І робити все, що завгодно, допоки не втручаються у життєві інтереси цих малесеньких державок. Це ж доба вікінгів – варягів. Вони збираються в банди й рушають не лише на Русь, а й, наприклад, до Ірландії, Англії, нападають на Франкське королівство. Це добровільні дружини, які збираються задля грабунку та слави. А потім повертаються в Богом забуті фіорди в Скандинавії й розповідають про свої звитяги.
Картину “Заморські гості” російський художник Микола Реріх створив 1901 року. Полотно, олія, 85 x 112,5 сантиметра. Зберігається в Третьяковській галереї в Москві. Входить у цикл робіт Реріха “Початок Русі. Слов’яни”. Художник зобразив прибуття на Русь варягів – так слов’яни називали вікінгів. Ці скандинавські воїни гуртувалися навколо своїх ватажків і плавали грабувати й завойовувати нові землі. Нападів вікінгів у V–XI століттях боялася вся Європа. Свої човни варяги називали “змієкораблями” – давньонорвезькою “дракар”, – бо мали на носі голову дракона. Він символізував скандинавського міфічного змія Фафніра, який був покровителем убивств задля грабунку. Єдине слабке місце дракона – м’який живіт, тому варяги боки кораблів вкривали своїми щитами
Картину “Заморські гості” російський художник Микола Реріх створив 1901 року. Полотно, олія, 85 x 112,5 сантиметра. Зберігається в Третьяковській галереї в Москві. Входить у цикл робіт Реріха “Початок Русі. Слов’яни”. Художник зобразив прибуття на Русь варягів – так слов’яни називали вікінгів. Ці скандинавські воїни гуртувалися навколо своїх ватажків і плавали грабувати й завойовувати нові землі. Нападів вікінгів у V–XI століттях боялася вся Європа. Свої човни варяги називали “змієкораблями” – давньонорвезькою “дракар”, – бо мали на носі голову дракона. Він символізував скандинавського міфічного змія Фафніра, який був покровителем убивств задля грабунку. Єдине слабке місце дракона – м’який живіт, тому варяги боки кораблів вкривали своїми щитами
- Сам Ігор теж був варягом – вікінгом тобто?

– Судячи з усього – так, був скандинавом. Саме ім’я Ігор скандинавське – Інґвар (Yngwar – "захисник бога Інґа". – "Країна"). Хоча розповідь про закликання 862 року на Русь варягів – братів Рюрика, Синевуса та Трувора – це просто класична династична легенда. Усі династії в Європі "звідкись прийшли". Кожна має свою легенду – хтось від Риму, хтось від троянців. А ось у нас – із Півночі. З’явилися Рюриковичі – з’явилася держава. Держава і династія – це було одне – так тоді був улаштований світ. Але зерно цієї легенди таки правдиве. Династія Рюриковичів – скандинавська. І перші руські князі – скандинавського походження. Це доводить археологія. У розкопаних курганах, зокрема й у Києві, знаходять дуже престижні скандинавські речі.

- Не надто заплутана історія з укняженням Рюриковичів у Києві в "Повісті временних літ"?

– Автор "Повісті…" у XII столітті знайшов оті згадані три договори Русі з Візантією. І там, за 33 роки до Ігоря, фігурує якийсь Олег. І написано, що він був князь. Літописець не знав, у якому стосунку був Олег до Рюрика й до Ігоря. І почав викручуватися: що той ніби й їхній родич, але непрямий. А тоді літописець дізнався, що були ще князі – Аскольд і Дір. Скоріше за все, завдяки тому, що в Києві стояли великі кургани – Аскольдова й Дірова могили. Остання – в центрі міста. Кургани ж могли належати лише великим чинам. Отже, це теж мусили бути князі. Як же їх допасувати до всієї цієї історії? І літописець скомпілював це так, що вони теж варяги, із Рюриком прийшли до Новгорода, але були боярами, а не князями. І відпросилися в Рюрика погуляти. Куди? На південь, до Константинополя – куди ще нормальні люди тоді могли піти? Дорогою побачили симпатичне містечко – Київ. Спитали: хто тут князь? Нікого немає, відповіли кияни. Колись були якісь Кий, Щек і Хорив, так повмирали давно. І Аскодьд з Діром лишилися там правити. Тоді до Києва прийшов із півночі Олег з малолітнім Ігорем і вбив Аскольда й Діра.

Це така династична комбінація – як групували в одну нитку різні імена, що здогадно належать правителям. Хоча це все могли бути різні скандинавські князьки, які час од часу прибивалися до Києва й захоплювали тут владу. Приходив один зі своєю бандою, сідав на престолі. Тоді наступний, тоді ще наступний. Та саме з Ігоря, очевидно, в Києві почалася безперервна князівська лінія. Далі вже можна було точно сказати: сином Ігоря був Святослав, сином Святослава – Володимир і так далі.
“Князь Ігор посилає по данину до древлян.” Сторінка з Радзивиллівського літопису, XV століття. Ця копія “Повісті временних літ”, оздоблена 617 ілюстраціями, походить із колекції литовських магнатів Радзивиллів
“Князь Ігор посилає по данину до древлян.” Сторінка з Радзивиллівського літопису, XV століття. Ця копія “Повісті временних літ”, оздоблена 617 ілюстраціями, походить із колекції литовських магнатів Радзивиллів
- Ігор загинув, збираючи данину з древлян, якщо вірити ­літописові?

– Ми дуже погано знаємо, що відбувалося в цих слов’янських племенах, які жили довкола Києва, – у древлян, сіверян, кривичів, в’ятичів тощо. Про їхнє життя можна лишень здогадуватися. Історія має одну ваду – вона знає лише те, що вичитує з писемних джерел. Київ потрапив на сторінки й арабських хронік, і візантійських, і латинських – бо це була серйозна військова та економічна сила, що весь час турбувала Візантію. Адже треба було знати, що це за люди раз на покоління приходять звідкись із півночі під самі стіни Царгорода, прибивають свої щити на його брамі. А от хто жив довкола Києва, візантійців мало цікавило. Костянтин теж називає декілька племен, але вони його цікавлять лише тим, що руси беруть із них данину.

Донедавна мали кілька версій, що було в тих племен: якісь протодержавки, менші аналоги Києва тощо. Але в 2000-­х у Коростені на Житомирщині проводили археологічні розкопки – і вони відкрили несподівану картину древлянського суспільства. Престижні, вишукані золоті речі – і це серед лісів, у глушині. Виявилося, що це суспільство було досить заможне й сильне. Отже, можна припускати, що вони мали й якісь інституції державної влади.

- У Коростені, що був столицею древлян, не так давно навіть поставили пам’ятник князю Малові, який велів убити князя Ігоря.

– Свого часу Коростенська міська рада взагалі подавала до суду на Київ, щоб той відшкодував збитки за тодішній геноцид древлян, – сміється. – З літопису знаємо, що у древлян був такий собі князь Мал. У ХІІ столітті люди, які збирали відомості для літопису, мали змогу пригадати, що от існували такі древляни, вони були суперниками Києва і, можливо, навіть убили князя Ігоря. У літописі ця історія цікаво описана. Ігор прийшов, узяв данину. Потім його дружинники кажуть: "Може, ще раз сходимо?" І Ігор з малим загоном пішов знову по данину. Майже як у 1990­х із рекетирами: прийшли, все забрали, а тоді знову на джипах з автоматами приперлися. Ігореві вже докладно "пояснили", що так не можна.

Щоправда, те, що Ігоря вбили, підтверджують і "незалежні експерти" – наприклад, візантійський історик Х століття Лев Диякон. Він здебільшого описував походи Святослава, сина Ігоревого, на Балкани, у Болгарію й Візантію. І там візантійський імператор нагадує Святославові: мовляв, погано закінчиш, як твій батько, якого вбили германці. Ну, для візантійців усі північні землі – то Германія. Візантія взагалі мало собі уявляла, хто живе у світі, її це мало цікавило. Вона була собі центром світу – більш­менш, як зараз Америка.

А як у "Повісті…" описано, як Ігорева дружина Ольга вишукано, красиво й повільно помстилася на тих древлянах! Аж чотири рази: у Києві мститься на древлянських послах у три різні способи, а потім ще спалює їхню столицю Коростень до цурки. Це цікаво читати як нині, так і тоді, коли це писалося. Цей момент у літописі або вигаданий, або взятий з якогось усного переказу.

- Князь Ігор таки довго прожив, як на свій час?

– До Києва Олег його приводить 882 року, іще дитиною. А помер Ігор 945­-го. Це 63 роки. За літописом, Олег його ще на руках підіймає в Києві, – мовляв, ось справжній князь. ­Тобто, ну 10 років від сили йому тоді було. Це разом дає приблизно 70 років – цілком могла людина стільки жити.

Гірше з Ольгою – його дружиною. Бо вона, судячи з літопису, – такого самого десь віку, як Ігор. Та в рік його вбивства – 945­-го – їхній син Святослав – іще немовля: за літописом, він з’явився на світ 942­-го. Виходить, Ольга народила його десь у 60 років: це й зараз тяжко для жінки, а в ту добу – майже нереально. Але всі давні хронології мають відому властивість: вони розтягнені. Згадаймо біблійних патріархів, які по 900 років жили.

- Звідки княгиня Ольга походила, як вони з Ігорем зустрілися?

– У пізніх літописах є така чарівна романтична історія: Ольга переправила молодого Ігоря в човні на інший бік річки. Той у неї закохався. Цю історію теж приємно читати, але в неї тяжко повірити. Найстаріша традиція говорить, що Ольга походить зі Пскова. Її ім’я – Гельґа, – явно скандинавське. Це жіночий відповідник імені Олег – Гельґі. Перекладається як "віщий, віща". Очевидно, вона належала до тих-­таки скандинавів, була того ж кола людей, що й Ігор.

Загалом, про той період ми знаємо лише 2 відсотки реальної історії. Ніколи не дізнаємось, що думала княгиня Ольга, вбиваючи древлян, помстившись їм за смерть чоловіка. Ніколи не дізнаємось останніх слів князя Ігоря перед убивством його древлянами. Це назавжди залишається невідомим.

* * *

"І прибули Олег та Ігор до гір київ­ських, і довідався Олег, що тут Аскольд і Дір удвох княжать. І сховав він воїв у човнах, а інших позаду зоставив, і сам прийшов на берег Дніпра, несучи Ігоря малого. Аскольд же й Дір прийшли. І вискочили всі інші вої з човнів, і мовив Олег Аскольдові й Дірові: "Ви обидва не є ні князі, ні роду княжого. А я є роду княжого. – І тут винесли Ігоря. – А се – син Рюриків"

"Повість временних літ", про те, як 882 року захопив Київ варязький воєначальник Олег. Із малолітнім Ігорем – сином уже покійного Рюрика – пересувалися з Новгорода на південь

"І приспіла осінь, і став він замишляти похід на деревлян, прагнучи добути більшу данину. (...) І чинив їм насильство він і мужі його. А взявши данину, він пішов у свій город Київ. Та коли він повертався назад, він роздумав і сказав дружині своїй: "Ідіте ви з даниною додому, а я вернусь і походжу іще". І відпустив він дружину свою додому, а з невеликою дружиною вернувся, жадаючи більше майна.

Коли ж почули древляни, що він знов іде, порадилися древляни з князем своїм Малом і сказали: "Якщо внадиться вовк до овець, то виносить по одній все стадо, якщо не вб’ють його. Так і сей: якщо не вб’ємо його, то він усіх нас погубить". І послали вони до нього мужів своїх, кажучи: "Чого ти йдеш знову? Ти забрав єси всю данину". І не послухав їх Ігор, і древляни, вийшовши насупроти з города Іскоростеня, вбили Ігоря і дружину його, бо їх було мало. І похований був Ігор, і є могила його коло Іскоростеня­города в Деревлянах і до сьогодні"

"Повість временних літ" про вбивство князя Ігоря древлянами 945 року. Візантійський історик X століття Лев Диякон у своїй "Історії" стверджує, що Ігоря древляни прив’язали до схилених стовбурів дерев і, відпустивши їх, розірвали його тіло навпіл

"Ратникам грецьким гвіздки в голови вбивали"

Автор "Повісті временних літ" описує, як 941 року Ігор зі ­своєю дружиною пішов морським походом на Константинополь.

Руси влаштували дикий грабунок узбережжя біля візантійської ­столиці. З полоненими греками були жорстокі: "Тих розтинали, а других же, ставлячи як мішені, стрілами розстрілювали. А скіль­ки ратників грецьких схоплю­вали, то, руки назад зв’язавши, гвіздки залізні посеред голів вбивали їм".Греки випустили на русів свій флот. Перестріли Ігореву дружину, коли на своїх суднах поверталася додому. Здолали за допомогою "живого вогню" – сірки з іншими запальними сумішами: "Теофан, сановник Романа (візантійського імператора. – "Країна"), зустрів їх у човнах із вогнем і став пускати вогонь трубами на човни руські, і було видно страшне диво. Руси ж, бачивши полум’я, кидались у воду морську і намагалися подалі відбрести. І таким чином рештки їх вернулися до себе. Ті ж, які прибули в землю свою, розповідали кожен своїм про те, що сталося, і про вогонь із човнів.

"Таке, як ото блискавка, що на небесах, – казали вони, – греки мають у себе, і, її пускаючи, палили вони нас. І через се не подолали ми їх". 944-го Ігор знову зібрався в похід на ­Візантію. Автор "Повісті временних літ" пише, що "зібрав багато воїв – варягів, і русів, і полян, і словен, і кривичів, і тиверців, і печенігів він найняв" і "рушив на греків у човнах і на конях, прагнучи помститись за себе".

Імператор Роман нібито того разу просто відкупився від Ігоря. "Не ходи, а візьми данину, що її брав Олег, і я придам іще до тої данини", – запропонував через своїх посланців. Ігор уже був дійшов до Дунаю. Скликав дружину, став радитися. "Сказала тоді дружина Ігорева: "Та якщо так говорить кесар, то чого нам більше од сього хотіти – не бившись, узяти і золото, і срібло, і паволоки? Бо хто відає, хто подолає – чи ми, чи вони?" І послухав їх Ігор, і повелів печенігам пустошити Болгарську землю. А сам, узявши в греків золото і паволоки на всіх воїв, вернувся назад і прийшов до Києва, до себе", – підсумовує той рік літописець.

Невдовзі прибули до Ігоря з Візантії посли "налагодити колишній мир". Обговоривши все, "стали писати речі обох сторін на хартію". 945-го князя Ігоря вбили древляни.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Історія»:
  
Більше тем:

Публікації:

Популярні статті:
 
 

Найкращий державний устрій для будь-якого народу - це той, який зберіг його як ціле”
Мішель Монтень

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
«Аратта» рекомендує:
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2014.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.