Актуально
34301 перегляд
 |
Ми почнемо з кінця цієї історії, а саме, з недавньої «реанімації» справи про вбивство Кравченка.
Технологія облуди
Усе почалося 21 липня цього року із заяви Генерального прокурора Олександра Медведька про те, що ГПУ «відновила розслідування обставин смерті колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. «Кримінальну справу за фактом виявлення трупа Кравченка розслідувала Генеральна прокуратура, і нею було ухвалене рішення про її закриття. Але потім це рішення було скасовано й зараз справа перебуває у провадженні Генпрокуратури», - сказав Медведько. Він також заявив, що оскільки і. о. міністра внутрішніх справ Юрій Луценко повідомив про наявність у нього певної інформації, яка спростовує версію самогубства, то генпрокурор готовий зустрітися з Луценком. «Ми з ним обов'язково поспілкуємося із цього питання», - сказав Медведько. Виглядало все так, ніби пильна ГПУ, закривши у свій час справу «за фактом виявлення трупа Кравченка», тепер її вирішила відкрити й, крім того, вислухати аргументацію міністра Луценка, який незгоден з версією самогубства. Просто не можна не пишатися нашою ГПУ, яка так прискіпливо намагається розслідувати резонансні кримінальні справи. І за міністра Луценка, котрий надав ГПУ якісь нові факти. Трохи пізніше почалися деякі непорозуміння. В інтерв'ю «Україні молодій» Луценко розповів про те, як його «ненав'язливо пристебнули» до процесу реанімації справи про вбивство Кравченка. «Це все журналістські провокації, в кращому сенсі цього слова. Журналістка одного з телеканалів запитала мене про це, я сказав, що в мене, як і раніше, є сумніви в довершеності слідства про загибель Кравченка. Вона звернулася до Генпрокурора й говорить: «Луценко тільки що сказав, що в нього є нові докази!» І чує у відповідь, що в такому разі ГПУ, звичайно ж, порушує кримінальну справу», - розповів він. «Але на сьогодні нічого нового по цій справі немає, а в мене є ті ж самі сумніви, як й півроку тому», - підкреслив Луценко. Технологія, яку застосували до Луценка, досить проста. Якщо хтось, у даному випадку Генеральний прокурор, хоче озвучити якусь інформацію, але не хоче, щоб його вважали ініціатором озвучування, то хто-небудь із прес-служби просить журналіста поставити потрібне запитання, скажімо, міністрові внутрішніх справ. А потім інший або той самий журналіст, з посиланням на слова міністра, ставить запитання Генпрокурору. І в усіх створюється враження, що реанімація «справи Кравченка» відбулася, цього разу, із ініціативи Луценка, тобто, на випадок чого, провал чергового розслідування можна звалити на Луценка. І, головне, - усі забувають запитати, якщо зараз ГПУ знову порушує справу, за вже дослідженою нею за фактом, то чи не означає це, що в перший раз ГПУ припустилася якихось серйозних помилок або, навіть скоїла посадовий злочин? І чи не викликані всі ці інформаційні ігри ГПУ її бажанням прикрити власні огріхи? І Луценка, в цій грі, лише досить уміло використовують.
Насправді ж, усе було інакше. 29 грудня 2005 року старший слідчий з особливо важливих справ ГПУ Війтович Л.М. виніс постанову про закриття кримінальної справи №47-642 за фактом смерті Кравченка Ю.Ф. за відсутністю події злочину на підставі п.1ст.6 КПК України. Дружина покійного, Тетяна Петрівна Кравченко, звернулася в Печерський районний суд Києва зі скаргою на дії слідчого Війтовича, уважаючи це закриття кримінальної справи незаконним, тому що «під час проведення досудового слідства не було проведено жодної слідчої дії, спрямованої на всебічне, повне й об'єктивне дослідження всіх обставин події».
10 лютого 2006 року, задовго до гучної заяви Медведька про поновлення слідства, суддя Печерського суду Анжела Анатоліївна Стрижевська, розглянувши матеріали кримінальної справи й вислухавши сторони, ухвалила рішення: скаргу потерпілої Кравченко Тетяни Петрівни на постанову слідчого Війтовича задовольнити, постанову про закриття кримінальної справи - скасувати, а кримінальну справу № 47-642 направити Генеральному прокуророві України ДЛЯ ПОНОВЛЕННЯ ПРОВАДЖЕННЯ У КРИМІНАЛЬНІЙ СПРАВІ. Тобто, аж ніяк не Генпрокуратура, за своєю доборю волею, ухвалила рішення щодо поновлення слідства. Вона зробила це за рішенням суду, і, як ми побачимо пізніше, зробила досить-таки неохоче. Варто зазначити, що для ГПУ це судове рішення було досить болісним.
По-перше, тому що хвацько закриту справу тепер довелося порушувати знову, що обіцяє великі несподіванки в майбутньому.
По-друге, тому що це рішення винесла саме Анжела Стрижевська, яку ГПУ ненавидить за небажання виконувати прокурорські замовлення й прикривати недолугість слідчих. А у справі за фактом смерті Юрія Кравченка й те, і інше присутнє в надлишку.
Автор бере на себе сміливість говорити саме про «замовлення», тому що однією недолугістю слідче небажання розслідувати цю справу просто пояснити неможливо. Але повернемося до хронології.
ГПУ, незадоволена рішенням Стрижевської, подає апеляцію на її рішення й 11 травня 2006 року Апеляційний суд Києва ухвалює рішення: постанову Печерського суду від 10 лютого 2006 року залишити без змін, а апеляцію прокурора – залишити без задоволення. Тобто Апеляційний суд підтверджує правоту судді Стрижевської. І ГПУ нічого не залишається, як виконувати рішення суду. І вже після цього ГПУ затіває гру із порятунку власного підмоченого іміджу. До взаємин ГПУ й українських суддів, на прикладі судді Стрижевської, ми ще повернемося, а поки перейдемо до матеріалів хвацько закритої ГПУ кримінальної справи за фактом смерті Юрія Кравченка.
Технологія «замовлення»
У пресі останнім часом про смерть Кравченка писалося багато. Основними «неузгодженостями» цієї кримінальної справи вважалися результати експертизи, яка доводила, що покійний Кравченко був термінатором зі сталі й пластмаси. Тому що тільки термінатор міг не відчувати больового шоку після першого пострілу у власну голову й потім зробити другий, «контрольний». Однак, судячи з матеріалів справи, яку ГПУ так хутенько закрила, усе насправді, значно серйозніше.
Цитуємо рішення Апеляційного суду міста Києва від 11 травня 2006 року:
«Відповідно до вимог ст.4 КПК України, суд, прокурор, слідчий та орган дізнання зобов’язані в межах своєї компетенції порушити кримінальну справу в кожному випадку виявлення ознак злочину, вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події злочину, осіб, винних у вчиненні злочину, та їх покарання. В силу цієї вимоги, постанова про відмову в порушенні справи чи постанова про закриття впровадження в справі за відсутністю події злочину, можуть бути винесені лише у випадку, якщо по справі вжито всі передбачені законом заходи для встановлення цієї події, тобто, якщо в ній представлені повно, всебічно, неупереджено та об’єктивно зібрані й досліджені докази.
Аналіз же матеріалів справи показує, що вона, всупереч вказаним вище вимогам, у повному обсязі не розслідувана, представлені в ній докази є, в значній мірі, суперечливі й заходів для усунення цих суперечливостей не вжито. Посилаючись же на одні з доказів у своїх постановах про відмову в порушенні справи та закриття провадження в справі, органи досудового слідства ігнорують інші докази, які суперечать визнаній цими органами версії та вимагають більш ретельної перевірки оперативно-розшуковим, експертним та слідчим шляхом».
Це - преамбула, а тепер більш конкретно розповімо про те, що повинна була зробити ГПУ й чого вона не зробила.
Цитуємо документ: «Так, відповідно до протоколу огляду місця події й трупа загиблого та висновків експертизи, на місці події виявлені відбитки рук, придатні до ідентифікації, які належати не Кравченкові, а іншій особі, а також і не придатні до ідентифікації сліди рук. Слідчими органами не вживалося жодних заходів щодо встановлення особи, чиї відбитки пальців виявлені на місці події та її можливої причетності до смерті Кравченка. Зокрема, не ставилося питання про визначення принаймні групи крові особи, якою залишені не придатні до ідентифікації сліди рук, хоча такими можливостями експертиза володіє вже впродовж тридцяти років».
Тобто при огляді місця події були виявлені відбитки пальців, придатні для ідентифікації, але слідство чомусь не побажало спробувати їх ідентифікувати. Крім того, з матеріалів справи очевидно, що на місці загибелі Кравченко, крім його крові, була виявлена ще чиясь кров, але ніхто навіть не намагався визначити її групу.
Далі - більше: «На вказівному пальці лівої руки трупа виявлено довгу - 35 см. - фарбовану, вирвану зі значною силою швидким рухом волосину з голови людини, яка не належить Кравченку (за висновками відповідної експертизи), однак щодо встановлення особи, якій ця волосина належить, жодних заходів вжито не було. У тому числі не було й спроб визначити групу крові особи, якій належить ця волосина, визначити наявність інших ознак, які індивідуалізують цю особу, наприклад, слідів вживання специфічних речовин, належність волосини комусь із членів родини, обслуговуючого персоналу тощо».
Отже, як виявляється, крім невідомо чиїх відбитків пальців, незрозуміло чиєї крові, у руці небіжчика була ще й виявлена фарбована й знов-таки невідома волосина. Яке цинічне самогубство! Але й це ще не все.
«За висновками судово-медичної експертизи, мікрочастин пороху та слідів опалення волосся навкруги вхідних отворів ран НЕ ВИЯВЛЕНО».
З якої ж тоді відстані робився постріл? І чи можлива подібна картина при самогубстві?
Не менш цікаві речі містяться й у висновку судово-медичної експертизи, на які слідство чомусь не звернуло уваги.
«У внутрішніх органах Кравченка спостерігається значна крововтрата, натомість очевидних ознак швидкої смерті – повнокров'я внутрішніх органів, “плям Мінакова”, не зафіксовано, що, певною мірою, викликає сумніви у висновках експертів стосовно механізму та часу заподіяння смерті».
Автор не є фахівцем у судовій медицині, але й для нього є дивним той факт, що ознак швидкої смерті в Кравченко не виявлено, проте є “значна крововтрата у внутрішніх органах”. Звідки ця крововтрата? Чим вона викликана? Може його били перед смертю?
До речі, цікаво, що судмедексперти визначили в тілі Кравченка залишки сильнодіючого снодійного - фенобарбіталу, який він міг вживати за 4 -12 годин до смерті, а також сліди алкоголю. Коктейль із фенобарбіталу та горілки річ цілком карколомна, але слідство не поставило питань експертові, чи міг Кравченко в такому стані не тільки стрілятися, але й взагалі самостійно пересуватися. Не було з'ясовано й те, коли й з ким, і скільки пив алкоголь Кравченко, коли вживав барбітурати. Втім перелік того, що не зробило слідство, і що, очевидно, робити вже запізно, буде надто великий.
Цитуємо рішення суду: «При огляді місця події та трупа зафіксована значна кількість плям, бризок, помарок крові, однак висновки експертів щодо їх напрямів, часу та механізму їх утворення тощо не отримані, а такі висновки в справі необхідні для співставлення із іншими доказами щодо механізму заподіяння Кравченку тілесних ушкоджень.
Маючи на увазі виявлення згаданої вище волосини, яка може вказувати на наявність боротьби та самооборони в період безпосередньо перед смертю, у справі належить провести також експертне дослідження одягу та взуття Кравченка Ю.Ф. на наявність накладень мікрочастин стороннього одягу».
Слідство, як з'ясовується, не робило щонайменших спроб з'ясувати, чи не був убитий Кравченко. Застрелився, – значить застрелився.
Чимало питань викликає й так звана передсмертна записка Юрія Кравченко. Уперше її текст оприлюднив нинішній міністр внутрішніх справ України Юрій Луценко. «Мої дорогі, я не винний ні в чому. Пробачте мене. Я став жертвою політичних інтриг президента Кучми і його оточення. Йду від вас із чистою совістю. Прощавайте», - нібито говориться в записці. Луценко стверджував, що вона перебувала в кишені загиблого. Потім з'ясувалося, що на піжамі Кравченка, у якій його застала смерть, не було кишень. Але це дріб'язок в порівнянні з наступним.
Цитуємо судове рішення: «При огляді місця події виявлено записку, яку слідчі органи визнали передсмертною запискою Кравченка й поклали в основу висновку про вчинення ним самогубства і відсутність осіб, які могли б його до самогубства довести. Однак, таке рішення саме по собі не відповідає суті записки, оскільки в ній дані прямі вказівки на рішення про самогубство внаслідок інтриг таких посадових осіб, які можуть бути визначені, як керівники відносно Кравченка, тобто ці обставини певною мірою вказують на наявність ознак злочину, передбаченого ст.120 КК України (доведення до самогубства). Всіх можливих експертних дій з цією запискою не виконано, а лише проведена почеркознавча експертиза, яка, до того ж, внаслідок не повно наданих їй доказів, не змогла прийти до однозначного висновку щодо особливих умов та стану складення Кравченком цієї записки. Між тім, не вжито заходів по відшуканню на ній слідів пальців рук, мікрочастин з вмісту кишень одягу Кравченка, природи плям на папері тощо.
Більше того, за висновками експертизи, записка виконана не фарбником стержня ручки, яка була вилучена при огляді місця події.
Заходів до відшукання знаряддя, яким виконано записку, слідчі органи не вживали. Екперти-почеркознавці визнали, що записка виконана Кравченком, однак, в особливому стані здоров’я. Разом із тим можливості й цієї експертизи в повній мірі не використані.
Зокрема, низка свідків звернула увагу на виправлення в тексті записки й акцентувала увагу на грамотність Кравченка, який, на думку цих свідків, не міг допустити помилки в такому простому тексті.
Відтак у справі слід залучити для проведення експертизи також експертів-стилістів для відповіді на запитання, чи відповідає стиль тексту передсмертної записки стилю звичайної письмової культури Кравченка.
Експерти-почеркознавці та стилісти здатні також відповісти на запитання про стан здоров’я зору автора записки, оскільки наявність у ній нестандартних сполучень, заокруглень та штрихів, нерівномірності інтервалів між літерами може вказувати, наприклад, на астигматизм автора, у той час як усі свідки твердили про фізичне здоров’я загиблого».
Отже, основний аргумент слідства на користь самогубства - так звана передсмертна записка також викликає безліч питань. Питання перше: чому не були допитані ті люди, які могли довести Кравченка до самогубства? Адже доведення до самогубства - злочин досить серйозний, тим більше, якщо врахувати, що Кравченко, так чи інакше, був причетний до іншого злочину – убивства Георгія Гонгадзе. Відповідно, ті, хто, можливо, довели Кравченка до самогубства, переслідували цілком певну мету – уникнути відповідальності за скоєне. Можливо, саме цю ниточку не хотіла шукати Генпрокуратура? Втім, завдяки бездіяльності Генпрокуратури, яка має ознаки злочину, зараз взагалі не зрозуміло, чи Кравченко писав цю «передсмертну записку», чи ні.
Варто відзначити, що підстав для самогубства в Кравченка було цілком достатньо. Для нього, колишнього міністра, генерала, який був у свій час ймовірним кандидатом у спадкоємці Леоніда Кучми, напевно, був нестерпним майбутній допит у ГПУ. Виходячи з розгнузданої поведінки Піскуна, який викликає Кравченко на допит через телебачення, він цілком міг припустити, що який-небудь 20-літній слідчий досхочу познущається над його самолюбством. І для нього, виходячи з його психологічних характеристик, подібне було нестерпно.
Ще більш страшний був допит для Кравченка, якщо він дійсно був організатором убивства Гонгадзе. Реальна можливість довічного ув’язнення цілком могла змусити його піти на самогубство. Є версія, що Кравченку досить прозоро натякали, що ГПУ знищить бізнес його родини. Саме тому було дуже важливо з'ясувати психологічний стан Кравченка перед загибеллю. Для того, щоб зрозуміти, чи він убив себе сам чи йому все-таки допомогли. Але й цього ГПУ з'ясувати не змогла.
Суд відзначив, що в показах свідків щодо психічного стану Кравченка напередодні смерті існують значні розбіжності. За словами свідків Бриля, Сороки, Ходирєва, він був веселим і навіть жартував. За словами свідків Засухіна, Подоляки, Радзієвської – він був похмурий і пригнічений. Більше того, свідки Засухін, Радзієвська й Буряк кваліфікували останні слова Кравченка під час прощання з ними як передсмертне прощання.
Схибило слідство й під час допиту осіб, із якими Кравченко спілкувався напередодні смерті. Зокрема, суд відзначає, що не були допитані Гусаров, Джига, Петраш. І це при тому, що всі троє є генералами міліції й близькими колегами покійного, а Петраш – до того, ще й медик. Але їхні покази слідству виявилися непотрібними. Як й інших людей, з якими Кравченко спілкувався в останні дні свого життя.
Цитуємо: «Не встановлений та недопитаний «Герман», про якого йдеться як про партнера Кравченка по грі в теніс 3 березня 2005 року, а також «Іван Маркович», з яким загиблий спілкувався в ніч на 4 березня 2005 року».
Ці загадки для слідства виявилися нерозв'язними. Хоча будь-яка людина з оточення покійного могла сказати, що Герман - це Герман Бен’ямінов, відомий тенісист, тренер Кравченка. А Іван Маркович – Іван Маркович Куцик, міліцейський генерал, особа, наближена до Володимира Литвина. І багато хто міг назвати причину спілкування Кравченка з Куциком. Іванові Марковичу Кравченко дзвонив після довгих і марних спроб додзвонитися до Литвина. Але Литвин, із невідомих причин, спілкуватися із Кравченком не бажав. І тоді той звернувся до Куцика. Але Куцика теж не допитали, хоча цей генерал, до речі, як вірогідний кандидат розглядається зараз на пост міністра внутрішніх справ, напевно зможе відповісти, про що саме так наполегливо хотів поговорити Кравченко з Литвином. Може, про спільну тактику поводження на допитах? Або ж Кравченко хотів просити про щось «героя» жовтогарячої революції Литвина, який зберіг позиції після касетного скандалу. Або хотів його чимось шантажувати? Але слідству ці питання чомусь здалися нецікавими.
(далі буде)
До теми:
