Актуально
22675 переглядів
 |
Лише шість зі ста засуджених в Україні – жінки. Декілька років була тенденція до зниження жіночої злочинності. Держава планувала вже закрити частину колоній, утім останнім часом злочинність знову почала зростати. Так відбилася економічна криза 2008 року, вважають експерти. На відміну від чоловіків, жінки мало займаються розбоєм та грабежами. За статистикою, на першому місці серед жіночих злочинів - вбивства та спричинення тяжких тілесних ушкоджень, як правило, в побутових конфліктах.
Юлія із Запорізької області вже шість років відбуває покарання за вбивство в Приазовській колонії. В колонії вона захворіла на туберкульоз. Вісім місяців вона зверталась по допомогу до лікарів, розповідає Юлія, аж поки їй спромоглися поставити правильний діагноз. Лише коли у колонії з’явився пересувний флюорограф, дізналася правду, розповіла Deutsche Welle жінка. Неякісне медичне обслуговування – одна з основних проблем візниць. Такого висновку дійшли активісти правозахисної організації «Донецький Меморіал», які здійснюють постійний моніторинг умов утримання у жіночих колоніях. Чимало жінок залишають в’язницю з туберкульозом і цілою низкою хронічних захворювань.
Журналістам показали взірцеву колонію
Приазовська виправна колонія, де відбувають покарання понад 400 жінок, вважається «взірцевою». Більшість ув’язнених звільняються достроково. Тут прийнятні побутові умови. Аскетичні, утім цілком охайні кімнати для сну та відпочинку, школа, бібліотека, спортивні майданчики. Тут не почути гавкоту собак, жінки вільно пересуваються територією, яку самі ж і прикрашають квітами. «Умови утримання в цій колонії дійсно непогані. Тому адміністрація установи та управління пенітенціарної служби і погодилися показати журналістам цю колонію», - зазначає в коментарі Deutsche Welle керівник правозахисної організації «Донецький Меморіал» Олександр Букалов.
За словами правозахисника, в порівнянні з минулими роками, карна система стала більш гуманною до жінок. Адже ще півтора десятиліття тому люди у в’язницях вмирали від голоду, каже Букалов. Наразі і міжнародні фонди всіляко допомагають пенітенціарним службам створити більш - менш нормальні умови. Щоправда, неурядові організації нарікають, що взаємодія обмежується, як правило, фінансовими питаннями, а ініціативи з навчання персоналу дотримання прав людини, керівництвом установ, як правило, ігнорується. А якщо ув’язнений і напише правозахисникові якусь скаргу на адміністрацію, то існує тільки один відсоток впевненості, що її пропустять, каже Олександр Букалов.
Та найболюче питання - це спілкування матерів з дітьми. Адже засудженим налагодити контакт з дітьми, які або вже в дитячому будинку, або в інтернаті, практично неможливо. І ця проблема ніяк не враховується на рівні законодавства, зазначає Букалов. До трьох років за рішенням суду дітей можуть залишити разом з матір’ю в будинках малюків, що існують при деяких колоніях, далі дитина потрапляє або в дитячі будинки, або в інтернати. «Ми навіть практикували зустрічі матерів з їхніми дітьми, які наразі в інтернаті. Утім навіть на такі зустрічі немає грошей, щоб їх організувати», - розповідає Deutsche Welle керівник відділу соціально - виховної роботи Донецького обласного управління пенітенціарної служби Михайло Матангін.
Робота за ґратами
Попри найтяжчий злочин – вбивство - 24-річна Юлія сподівається вже за декілька років вийти на волю. Її взірцева поведінка у колонії дає їй такий шанс. Дівчина, як і більшість жінок у колонії, переконана, що після ув’язнення зможе почати життя спочатку. «З отриманою спеціальністю швачки, я впевнена, що без роботи на волі не залишуся.», - каже Юлія. Разом з іншими жінками вона працює у швейному цеху – шиє спецодяг, постільну білизну. «Вони можуть дати фору будь - якій швачці. У нас в Маріуполі є швацьке училище. Так не всі майстри там здатні зробити таку продукцію, як наші засуджені», - з гордістю каже заступник керівника колонії з виробництва Світлана Калинюк.
Утім, за свою роботу жінки отримують вкрай занижену платню, критикують правозахисники. За даними «Донецького Меморіалу», отриманими в різних колоніях, зарплата жінок складає в середньому 300-400 гривень на місяць. «Для того, аби розібратися, чи могли би платити жінкам більше, потрібно, як мінімум, мати доступ до фінансових документів», - каже Олександр Букалов. Він нарікає на непрозорість адміністрацій виправних закладів у фінансових питаннях.
Утім, навіть попри мізерну зарплатню, робота в ув’язненні має чимале значення, наголошують у колонії. Адже здебільшого на звільнених жінок ніхто не чекає на волі і без роботи їм не вижити. «Вони виходять на волю – сім’ї немає, дітей немає, роботи немає і здоров’я теж немає. А державні служби, які мали б допомагати жінкам, як найбільш уразливій категорії, навпаки, не звертають на них увагу», - наголошує правозахисник Олександр Букалов.
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
