- в містечку Бердичів (Житомирська область) в костьолі Святої Варвари 14 березня 1850 року місцева красуня Евеліна Ганська була повінчана з Оноре де Бальзаком. В цьому ж містечку тривалий час жив Фредерік Шопен, окрім написання музики, він також керував роботами по реставрації тамтешнього органу...
Сьогодні, попри те, що Україна вже 22 роки, як обрала шлях побудови демократичного суспільства, тим не менше ще не позбулася рудиментів тоталітаризму.
Комуністична партія, яка не приховує своєї спадкоємності з ВКП(б), спокійно, 19 років, засідає у парламенті.
Свята, колись встановлені комуністичною владою - досі мають статус державних. Українські суди дозволяють застосування тоталітарної символіки. У населених пунктах досі стоять пам’ятники комуністичним вождям. Їхні імена носять назви вулиць і навіть населених пунктів.
А в українському Запоріжжі влада не тільки мовчазною згодою дозволила встановити погруддя Сталіна, а й притягнула до кримінальної відповідальності активістів, які спробували його зруйнувати.
Ніби не було мільйонів безневинних жертв Голодоморів, ніби не було тисяч розстріляних і закатованих у буцегарнях НКВД.
Ніби не була полита українська земля кров’ю українських селян, яких тисячами, за наказами з Москви винищували, «як ворожий клас». Але більшовики винищували не тільки українців, а й німців, поляків, греків, татар, євреїв - всіх тих, хто жив на українській землі. Але про це - ні слова у «патріотичній» кіноміфології, російського виробництва, якою «промивають мізки» українцям за допомогою телебачення.
Саме тому є нагальна потреба дещо нагадати. Зокрема, мовою сталінських документів, про події, які розпочалися влітку 1937 року...
Підготовка та реалізація наказу НКВС № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів»
Більше 70 років відділяють нас від часу, що отримав гучну назву - епоха «Великого терору». Про цей період радянської історії написано сотні книг, знято кінофільми, в тій чи іншій мірі відображають жахи політичних чисток і масових репресій. Увагу істориків приваблює не тільки сам масштаб репресій, що торкнулися мільйони людей, але і їх спрямованість. На відміну від кампаній арештів або заслань, які проводилися раніше , завжди націлених на виключно конкретні категорії населення, репресії 1937-1938 рр.. захопили всі без винятку верстви радянського суспільства, структури і установи державного і партійного апарату. Саме те, що поряд з простими громадянами репресій зазнали високі функціонери правлячої партії, і визначило основні напрямки міфотворчості в осмисленні причин і характеру чисток цього періоду. До цих пір в ходу всілякі «теорії» про те, що Сталін у 1937 р., нібито, переслідував виключно «корумповану» партійну верхівку, або що зовсім не Сталін, а місцеві «партійні апаратники» всупереч волі вождя розв’язали масові репресії. Але сукупність збережених документів Політбюро ЦК ВКП (б) спростовує ці псевдоісторичні побудови.
Зовнішні прояви масового терору 1937-1938 рр.. - Арешти видних діячів партії і держави, науки і культури, численні показові процеси над «шпигунами, змовниками і шкідниками» - широко відображені в історичній літературі. Разом з тим інша, прихована сторона, коли сотні тисяч пересічних громадян були репресовані за заданими згори рознарядками на арешти і розстріли, до цих пір не може вважатися добре вивченою. Механізм і основна спрямованість масових арештів вперше стали прояснюватися з опублікованих в 1992 р. документів Політбюро ЦК ВКП (б) про початок «генеральної чистки».
Надхненики терору проти народу своєї країни
Нижче публікується повна добірка рішень з «особливої папки» Політбюро ЦК ВКП (б) про проведення «масової операції» проти т.зв. куркулів і антирадянських елементів у 1937-1938 рр.. Ці документи наочно демонструють персональну роль Сталіна, його найближчого оточення і верхівки НКВД у розгортанні безпрецедентного за масштабами терору. Спрямованість, механізм і кількісні показники цієї акції були задані наказом НКВД СРСР № 00447 від 30 липня 1937 р.2 Ззовні ця заздалегідь спланована операція по знищенню «ворожих елементів» виглядала цілком традиційною в руслі подібних, що проводилися раніше ОГПУ, масових кампаній засудження і розстрілів селян в 1930 - 1931 рр.. за допомогою позасудових органів - трійок. Інша справа, нові напрямки масових репресій, що виникли тоді ж, влітку 1937 - т.зв. «Національні операції», або репресії проти «національних контингентів» (німців, поляків, латишів і пр.) 3. Але все ж виникає ряд питань, пов’язаних з дійсною мотивацією цієї акції і часом її початку і проведення. Саме тому в даній збірці рішень Політбюро ЦК ВКП (б) зроблена спроба висвітлити історію виникнення та реалізації наказу НКВД СРСР № 00447 від 30 липня 1937 року.
Як очевидно з документів, Сталін готував «великий терор» задовго до 1937 р. і не соромився ділитися своїми планами публічно. Так, в 1933 р. на січневому об’єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП (б) 4 він розвивав тезу про загострення класової боротьби і посилення державної влади в процесі створення безкласового суспільства, заявляючи, що «знищення класів досягається не шляхом послаблення класової боротьби, а шляхом її посилення»5. Сталін поставив завдання «розвіяти в прах останні залишки вмираючих класів» і перерахував категорії майбутніх жертв: «приватні промисловці та їхня челядь, приватні торговці і їхні поплічники, колишні дворяни і попи, кукулі і підкуркульники, колишні білі офіцери і урядники, колишні поліцейські і жандарми, всілякого роду буржуазні інтелігенти шовіністичного спрямування і всі інші антирадянські елементи»6. Але проводити в життя ці установки він не поспішав. Більше того, у травні 1933 р. навіть була прийнята спеціальна постанова7 про обмеження кампанії масових виселень і арештів8. Сталінські ідеї 1933 виявилися свого роду «рушницею на стіні», що вистрелила тільки в 1937 р.
Вбивство 1 грудня 1934 С.М. Кірова надало Сталіну можливість приступити до реалізації намічених планів, обґрунтувавши проведення репресивних кампаній наявністю в країні численних внутрішніх ворогів і колишніх опозиціонерів, нібито, перероджених в «змовників», «терористів» і «шпигунів». На початок літа 1937 репресіями були охоплені не тільки колишні члени різних партійних опозицій, але й верхівка РСЧА, Комінтерну і керівний шар партійних функціонерів і радянських управлінців.
Можна припустити, що остаточно ідея проведення широкої операції з арештів і розстрілів серед тих верств населення, які традиційно розглядалися як ворожі, дозріла у Сталіна напередодні червневого пленуму ЦК ВКП (б) (23-29 червня 1937). На цьому пленумі з розгорнутою доповіддю виступив нарком внутрішніх справ М.І. Єжов. Він повідомив про виявлених НКВД за попередні місяці «ворогів» та їх підступи і змалював схему всеосяжної «ворожого змови». Разом з тим Єжов зловісно зауважив: «До теперішнього часу, коли ліквідована в основному тільки верхівка і актив організації, вже визначилося, що антирадянської роботою організації були охоплені - система НКВД, РСЧА, Розвідупр РСЧА, апарат Комінтерну - насамперед польська секція ІККІ, Наркомзаксправ , оборонна промисловість, транспорт - переважно стратегічні дороги західного театру війни, сільське господарство»9. Подібна установка цілком могла означати початок великої чистки не тільки серед партійного і господарського активу (де вона фактично вже йшла), але й на самому нижчому рівні.
Непрямим підтвердженням того, що вже до кінця червня 1937 такий задум у Сталіна цілком сформувався, служить прийняте 28 червня (коли пленум ще не закінчив своєї роботи) рішення Політбюро (П51/66) про створення трійки в Західно-Сибірської області для прискореного розгляду справ на «активістів повстанської організації серед висланих куркулів» та застосування до них вищої міри покарання10. Крім того, дещо раніше заступник наркома внутрішніх справ М.Д. Берман двічі 21 і 23 червня нагадував начальникам місцевих НКВД про необхідність своєчасного розвантаження слідчих в’язниць від засуджених та переведенні їх у табори11, що теж може свідчити про підготовку масових арештів.
Незабаром, 2 липня 1937 р., було прийнято рішення Політбюро ЦК ВКП (б) (П51/94), в якому містилося твердження, що «велика частина колишніх куркулів та кримінальників, висланих свого часу з різних областей у північні і сибірські райони, а потім після закінчення терміну висилки, які повернулися в свої області, - є головними призвідниками всякого роду антирадянських і диверсійних злочинів, як у колгоспах і радгоспах, так і на транспорті і в деяких галузях промисловості»12. На цій підставі партійним керівникам та начальникам НКВД республік, країв і областей було запропоновано взяти на облік «антирадянські елементи» («куркулів та кримінальників»), причому найбільш ворожі підлягали негайному арешту і розстрілу в «порядку адміністративного проведення їхніх справ через трійки», а інших слід було «переписати і вислати за вказівкою НКВД». Для цього пропонувалося в п’ятиденний термін повідомити в ЦК склади трійок і кількість осіб, що підлягають розстрілу та висилці13.
У відповідь на зазначену постанову в Москву стали надходити повідомлення з місць з даними про кількість куркулів і кримінальників, які мали бути розстріляні або ув’язнені в табори. І тут з’ясувалося, що ніякого більш-менш налагодженого і достовірного обліку цих «контингентів» не існує. Більшість шифротелеграм, отриманих в ЦК, містили «приблизні» або «орієнтовні» оцінки кількості куркулів і кримінальників або фразу про те, що «процес виявлення триває» і надалі цифри можуть збільшитися. Інші нарікали на брак часу і просили додатковий термін для надання даних. Так, з Казані 1-й секретар обкому 4 липня писав: «Перевірили, більш-менш задовільного обліку зазначених категорій куркулів і кримінальників у НКВД не існує. Тому прошу змінити рішення тій частині, в якій говориться - у п’ятиденний термін ... на термін місячний»14. А 1-й секретар Бурят-Монгольського обкому 14 липня повідомляв, що «дані неповні через неточний облік, незадовільне опрацювання таких, що підлягають обліку, тому під час слідства цифри, безсумнівно, збільшаться»15.Відсутність на місцях точних кількісних даних про запланованих до арештів і розстрілів й визначило появу так званих «лімітів», коли в Москві, на підставі отриманих з периферії цифр, намагалися заздалегідь визначити, скільки осіб в тому чи іншому регіоні слід розстріляти. Звичайно, при такому підході масштаби репресій планувалися в Москві з деяким «запасом».
У наступні дні рішеннями Політбюро ЦК затверджувалися склади «трійок з перевірки антирадянських елементів» і «ліміти» для окремих республік, країв і областей. З 5 по 31 липня 1937 р. прийнято 13 таких рішень, що передували безпосередньому затвердженню на Політбюро ЦК ВКП (б) наказу НКВД № 00447.
У порядку підготовки майбутньої кампанії був проведений інструктаж керівників регіональних НКВД. Вже 12 липня всі вони були оповіщені про майбутню «оперативну нараду». На 16 липня у Москву були викликані наркоми внутрішніх справ республік і начальники управлінь НКВД тих регіонів, де операція повинна була початися в першу чергу. До них належали керівники більшості УНКВД РРФСР і України. У другу чергу були викликані керівники НКВД республік Середньої Азії, Казахстану та УНКВД Красноярського і Далекосхідного країв, Іркутської області та Якутській АРСР. Тут операцію намічалося розгорнути трохи пізніше.
Як пізніше показав на слідстві колишній начальник УНКВД по Західно-Сибірському краю С.М. Міронов, нараду проводили нарком внутрішніх справ М.І. Єжов та його заступник М.П. Фриновський. «Єжов дав загальну оперативно-політичну директиву, а Фриновський вже у її розвиток опрацьовував з кожним начальником управління «оперативний ліміт». Вказівки Єжова почалися з загроз тим начальникам управлінь НКВД, які проявили «оперативну інертність», в той час, як інші «вже взяли повний розбіг по розтину контрреволюційних формувань всередині партії і поза нею»17. Водночас Єжов вперше заявив і про майбутні «національні» операції: «всі повинні підготуватися до масових арештів харбінців, поляків, німців, учасників куркульсько-білогвардійських угруповань і антирадянських угруповань всередині партії і в апараті рад». За свідченнями іншого учасника наради - начальника Оренбурзького управління НКВД A.І. Успенського - начальники управлінь «намагалися перевершити один одного, рапортуючи про гігантську кількість заарештованих» (мова йшла про намічених до арешту). Успенський цитує вимовлені Єжовим слова про те, що «у зв’язку з розгромом ворогів буде знищена і деяка частина невинних людей, але це неминуче»18. В інших джерелах наводяться інші формулювання того ж самого: Єжов на нараді оголосив, що «якщо під час цієї операції буде розстріляна зайва тисяча людей - особливої біди в цьому немає»19. Стиль такої заяви дуже нагадує сталінський. Цілком вірогідно, що саме так Сталін пояснив Єжову деяку умовність «лімітів» і необхідність округляти надсилалися з регіонів цифрові показники намічених до арештів.
Під час наради, Єжов вперше заявив Міронову, що «в окремих випадках, якщо потрібно», за його (Міронова) санкції начальники відділів УНКВД «можуть застосовувати і фізичні методи впливу»20. Єжов дав ясно зрозуміти, що в рамках майбутньої операції «потрібно заарештовувати за соцознакою та минулою діяльностю у контрреволюційних партіях»21. Настільки певна і жорстка установка вимагала пояснень про максимальний вік людей, які потрапляють під репресії. Як згадував Успенський: «Тут же, на нараді, я підійшов до Єжова і в присутності Фриновського запитав його, як бути з арештованими 70-річними - 80-річними людьми. Єжов мені на це буквально відповів: "Якщо тримається на ногах - стріляй»22.
Листування центру з периферійними органами НКВД у липні 1937 схоже на вказівки про проведення військової операції у воєнний період. Наказувалося врахувати всі категорії «ворожих» елементів, викликати всіх начальників міських і районних відділів НКВД в обласне УНКВД для інструктажу, повернути із судових органів всі справи «сільської, куркульської, бандоповстанської та церковної контрреволюції» для передачі їх на розгляд трійок УНКВД і продовжувати облік «куркулів, білогвардійців, карателів, есерів, меншовиків». Пропонувалося також відкликати з відпустки керівних працівників місцевих органів. Початок «операції з першої категорії» (тобто арешти тих, хто підлягав розстрілу) планувався на останні числа липня, як це видно з тексту телеграми, відправленої 21 липня до Омська, присутнього на нараді начальника УНКВД Омської області Е.П. Салиня своєму заступнику С.В. Здоровцеву. Він писав про необхідність приготувати ордери на арешти, виділити потрібну кількість чекістів для направлення їх на місця в райони, з тим, щоб в обласному центрі залишалося тільки 50% особового складу для ведення поточних справ. При цьому Салинь повідомляв, що операція повинна розпочатися 28 липня.
Ця обставина пояснює поспішність, з якою деякі начальники УНКВД республік Північного Кавказу, роз’їхалися після наради на місця, почали, не чекаючи виходу в світ наказу НКВД, проводити операцію. Найімовірніше, сам Єжов, вважаючи, що наказ буде швидко підготовлений і затверджений Політбюро ЦК, орієнтував учасників наради на більш ранній термін.
Нарешті, рішенням Політбюро ЦК ВКП (б) 31 липня 1937 був затверджений «Оперативний наказ НКВД СРСР № 00447 Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників й інших антирадянських елементів»23. У його вступній частині говорилося про «осідлих» в сільській місцевості колишніх кулаках (як уже відбули покарання, так і втекли з місць ув’язнення і заслання), церковників і сектантів, колишніх членів «антирадянських політичних партій» і, нарешті, про колишніх активних учасників повстань проти радянської влади, білого руху та репатріантів. Далі містилося твердження про те, що частина з цих людей пішли в міста і «проникли на підприємства промисловості, транспорт і на будівництво». Не були забуті й кримінальні злочинці, які були раніше засуджені та які втекли з місць позбавлення волі або поховалися від репресій. Всі ці особи оголошувалися в наказі «головними призвідниками всілякого роду антирадянських і диверсійних злочинів» в колгоспах, радгоспах і в промисловості. Мета майбутньої операції НКВД проти зазначених категорій громадян була сформульована гранично чітко:
«Перед органами державної безпеки стоїть завдання - самим нещадним чином розгромити всю цю банду антирадянських елементів, захистити радянський народ від їхніх контрреволюційних підступів і, нарешті, раз і назавжди покінчити з їхньою підлою підривною роботою проти засад радянської держави».
Згідно з наказом, операцію слід було розпочати 5 серпня у всіх регіонах, за винятком Узбецької, Туркменської, Таджицької і Киргизької РСР, де вона повинна була початися 10 серпня та Східно-Сибірської області, Далекосхідного і Красноярського країв, де початок планувалося на 15 серпня 1937 р.
У першому розділі наказу № 00447 докладно описувалися «контингенти, що підлягають репресіям». Крім згаданих вище, говорилося і про тих, хто вже перебував в місцях ув’язнення (таборах, в’язницях, трудових селищах і колоніях), але «продовжували вести там активну антирадянську підривну роботу». Їх знову належало засудити. Цей принцип поширювався й на кримінальників. Але мова йшла вже не про повторні терміни покарання: тепер всіх їх збиралися розстріляти. Саме цей факт, на наш погляд, найбільш точно показує справжню мету наказу № 00447. Це була спроба «остаточного вирішення» питання внутрішньої опозиції режиму і форсоване встановлення соціально-політичної однорідності радянського суспільства. Зрозуміло, всі зазначені в наказі соціальні категорії були найбільш імовірними носіями чужих поглядів. Однак не випадково при перерахуванні категорій населення, які потрапляють під репресії, говорилося або про тих, які сховалися від репресій, або про тих, які відновили свою «активну антирадянську діяльність», а не про всіх куркулів, учасників заборонених політичних партій, карних злочинців і т.д. Ймовірно, велика їх частина, на думку Сталіна, цілком мала змогу встати на шлях «виправлення» і після певного часу ідейно та соціально асимілюватися в суспільстві. Подібні погляди Сталін висловив у доповіді про проект Конституції СРСР 25 листопада 1936 р., стверджуючи, що економічні та політичні протиріччя між соціальними групами в СРСР стираються і «стара класова винятковість зникає»24. Можна припустити, що однією з цілей «масової операції» було приведення суспільства у відповідність з теоретичними установками Сталіна і положеннями нової Конституції. Звідси, ймовірно, і бере свій початок фраза про необхідність «раз і назавжди покінчити» з «антирадянськими елементами», яка прозвучала в преамбулі наказу № 00447.
У другому розділі наказу говорилося про заходи покарання репресованих. Було встановлено дві категорії. До першої відносилися всі «найбільш ворожі» елементи, що підлягають негайному арешту й розстрілу (після розгляду їхніх справ на трійках), а до другої - «менш активні, але все ж ворожі елементи», що підлягають арешту і ув’язненню в табори або в’язниці на термін від 8 до 10 років. Далі наводилися кількісні показники репресованих в кожному окремому регіоні (квоти або «ліміти» по республіках, краях і областях), розроблені на основі облікових даних з місць, що надійшли впродовж липня.
По кожному регіону в наказі зазначалося кількість репресованих окремо по першій та другій категоріях і містилася загальна цифра. При цьому для системи таборів НКВД ставилося завдання на репресування 10 тис. осіб, причому тільки по першій категорії, тобто ніяких повторних термінів, а відразу розстріл. Ці показники дещо відрізнялися від тих, що затверджувалися на Політбюро протягом липня. Як правило, вони були округлені в більшу сторону. Так, для Омської області на Політбюро були затверджені цифри в 479 і 1959 відповідно для першої та другої категорій, а в наказі 00447 показники для цієї області склали 1000 і 2500; для Чернігівської області замість 244 і 1379 - 300 і 1300 відповідно; для Грузії замість 1419 і 1562 - 2000 і 3000 відповідно тощо. Проте у низці випадків «ліміти» згідно з 00447-м наказом були істотно меншими, ніж раніше затверджені для цих регіонів. Так, для Челябінської області замість затверджених Політбюро 2552 чоловік намічених до розстрілу, в наказі № 00447 було означено тільки 1500; для Курської області замість 1798 - 1000; для Свердловської області замість 5000 - 4000; для Азово-Чорноморського краю замість 6644 - 4000 тощо25.
Як бачимо, на заключній стадії підготовки наказу цифрові показники тих, хто підлягав репресіям були довільно змінені. Це стало джерелом подальшого коригування «лімітів» у бік збільшення вже під час розпочатої операції. І дійсно, якщо дані оперативних обліків областей містили певну кількість «ворожого елементу», про що було проінформовано Політбюро, і ця кількість була заявлена, то надалі не могла не скластися ситуація, коли «ліміти» в ході арештів вже вичерпані, а «ворожий елемент» на оперативному обліку ще залишився. Звідси і неминучі прохання ряду місцевих НКВД про збільшення «лімітів».
Звертає на себе увагу різнобій у заявлених з місць показниках оперативного обліку «ворожих елементів». Для низки автономних республік кількість осіб, спочатку намічених рішеннями Політбюро до розстрілу було невелике, наприклад, для Карелії 12 осіб, Удмуртії - 63, Комі - 211, Північній Осетії 169 осіб, а виділений наказом 00447 «ліміт» склав, відповідно, 300, 200 , 100 і 200 осіб по «першій категорії»26. Водночас низка регіонів направила до Москви в липні астрономічні цифри кількості «ворожого елементу». Так, 1-й секретар Московського обкому М.С. Хрущов 10 липня писав Сталіну про врахованих по області 41305 осіб, з них 33436 кримінальників27. Напрошується висновок про відсутність на місцях єдиних критеріїв в оцінці кількості «ворожого елементу» і, більше того, про відсутність добре поставленої системи оперативного обліку. У цьому сенсі показовий приклад Якутії, що стала єдиним районом, де зовсім не проводилася операція за наказом 00447. Пізніше причину подібного стану пояснив у доповідній записці на ім’я Єжова нарком внутрішніх справ Якутії Дорофєєв. Він описав настрої керівних якутських чекістів, які «висували теорію, що Якутія знаходиться на особливому положенні, що класова боротьба в Якутії відбувається в інших формах, що курклів в Якутську немає, що для іноземної розвідки Якутія інтересу не являє, оскільки тут немає промисловості, армії а інших об’єктів, що мають оборонне значення». Як пояснив Дорофєєв, «при такоій ситуаці, на запит Москви дати відомості про кількість осіб, по яких потрібно негайно завдати удару, ми мали змогу дати настільки мізерну цифру, що операцію за наказом 00447 нам проводити не дозволили». У даному випадку цікавий той факт, що зовсім не мізерність цифр скасувала операцію для Якутії (у Карелії з її первісної цифрою в 12 осіб операція відбулася, і цифри були у багато разів збільшені), а теза про відсутність об’єктів інтересу для іноземних розвідок і особливому, як слід вважати, географічному положенні.
Сама по собі система оперативного обліку в органах держбезпеки СРСР (в ОГПУ-НКВД) передбачала збір та класифікацію матеріалів про потенційних і діючих «ворожих елементів», перелік яких встановлювався спеціальними наказами та циркулярами. При цьому відбувалося постійне оновлення і зміна категорій громадян, що підлягають оперативному обліку. Так, станом на січень 1929 р. у переліку з’явилися виключені з ВКП (б), але ще не було куркулів. У березні 1931 р. у матеріалах оперативного обліку вже значаться «контрреволюційні куркульські угруповання», хоча і неясно, чи брали тоді на облік усіх без винятку куркулів (звичайно, якщо не вважати адміністративно висланих, які безумовно враховувалися). Однак належного порядку в справі обліку соціальних категорій, наприклад, притягнутих до відповідальності органами ОГПУ на початку 1930-х рр., не спостерігалося. Про це красномовно свідчить наказ ОГПУ від 19 червня 1933 р., в якому зазначалося, що відсоток соціально близьких прошарків, за даними обліку залучених з слідчих справ у держбезпеки, виявився «роздутим, що не відповідає дійсному стану». Цей наказ суворо наказував враховувати майнове і соціальне становище осіб до їхнього вступу в колгосп або вступу на роботу в промисловість: «Якщо, наприклад, до свого вступу на підприємство обвинувачений мав куркульське господарство або був розкуркулений, його треба кваліфікувати, як куркуля ... Категорію осіб з кримінальним минулим і сьогоденням характеризувати, як «декласований елемент», незалежно від їх перебування в колгоспі або роботи на промислових тощо». Однак ці зауваження стосувалися тільки обліку заарештованих, які перебувають під слідством по вже заведеним слідчим справам. Важко сказати, як обліковувалися ті, хто до відповідальності не притягувався. Найімовірніше, відсутність твердих установок і призвела до істотної різниці кількості взятих на облік «ворожих елементів» у зведеннях з місць в Політбюро в липні 1937 року.
Відповідно до початкових установок, як це випливало з цифр, наведених у тексті наказу 00447, загальні показники репресій проти зазначених категорій по всій країні повинні були скласти 268 950 осіб, з них 75 950 підлягали розстрілу. Проте під час реалізації наказу виділялися нові «ліміти» і таким чином загальна кількість тих, хто підлягали арешту зросла майже в 3 рази - до 753 315 осіб.
У третьому розділі наказу 00447 говорилося про терміни і порядок проведення операції. Істотним моментом тут є встановлений спочатку чотиримісячний термін проведення всієї операції. Неважко побачити, що її закінчення планувалося в перших числах грудня 1937 р. Сам собою напрошується висновок про тісну ув’язку кампанії масових арештів з наміченими на 12 грудня виборами у Верховну Раду. Адже не випадково, що питання виборів до Верховної Ради та положення про них також розглядалися на тому ж червневому (1937) пленумі ЦК ВКП (б), коли, як можна здогадатися, Сталіним було прийнято рішення про операцію проти «ворожих елементів». Відповідно до нової Конституції (1936), в СРСР виборчі права отримали всі громадяни, за винятком засуджених та божевільних, тоді як за попередній Конституції існував цілий ряд категорій громадян, позбавлених виборчих прав. До тих, чиї права були обмежені, й відносилася більша частина тих, хто потрапляв під поняття «ворожих елементів»28. Почасти виникнення і націленості наказу 00447 можна вважати необхідним сталінським елементом забезпечення успішних виборів у Верховну Раду. Адже проголошена в новій Конституції норма загального рівного і прямого виборчого права, на думку Сталіна, містила в собі і певні небезпеки. Деякі категорії недостатньо лояльних громадян могли скористатися наданою «свободою» волевиявлення на виборах у своїх цілях. І не випадково у звітній доповіді 18 з’їзду ВКП (б) у березні 1939 р. успішне проведення грудневих (1937 р.) виборів до Верховної Ради СРСР і червневих (1938 р.) у Верховні Ради союзних республік, Сталін пояснив своєчасно проведеними репресіями29. Треба відзначити, що іноземні громадяни за новою Конституцією втратили виборче право, тоді як за колишніми нормами, заснованим на ідеях «пролетарської солідарності» і які мали яскраво виражений класовий характер, таке право надавалося «всім трудящим іноземцям, що проживають на радянській території»30. Це стає особливо зрозумілим у світлі розгорнутих з другої половини 1937 р. так званих «Національних операцій» НКВД, коли були прийняті установки, про те, що особи «іноземного походження» або пов’язані із закордоном, або є базою іноземного шпигунства.
Взагалі, прийняття нової Конституції посилювало побоювання правлячої радянської верхівки про можливу активізацію опозиційних елементів. Так, на лютнево-березневим (1937 р.) пленумі ЦК ВКП (б) багато ораторів звертали увагу саме на цю проблему, підкреслюючи небезпеку, яка винкала від «куркулів» і «баїв», що повернулися з заслання, а також загрозу, в період майбутніх виборів, з боку віруючих та активістів церковних організацій31.
Звичайно, реалізація наказу № 00447 не була закінчена в 4 місяці, але ще на початку листопада 1937 керівництво НКВД плекало надії на закінчення всіх «масових операцій» до 10 грудня, тобто за 2 дні до майбутніх виборів до Верховної Ради32.
Отже, 31 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП (б) затвердило наказ НКВД № 00447 і видало розпорядження про виділення НКВД 75 млн рублів з резервного фонду радянського уряду для покриття витрат, пов’язаних з операцією. З них 25 млн призначалося для сплати залізничних перевезень засуджених до таборів. Аванс в сумі 10 млн рублів з того ж самого фонду було виділено ГУЛАГу на організацію таборів. Ув’язнених слід було використовувати на будівництвах і лісоповалі33. 7 серпня Прокурор СРСР Вишинський дав вказівки регіональним прокурорам взяти до відома наказ № 00447 і бути присутнім на засіданнях трійок. Він писав, що при цьому «дотримання процесуальних норм і попередні санкції на арешт не потрібні» і додавав: «Вимагаю активного сприяння успішному проведенню операції»34.
Впродовж двох тижнів після виходу наказу було заарештовано більше 100 000 людей35. Спочатку арештам піддавалися особи, намічені до розстрілу. Але вже 4 вересня Єжов дозволив регіональним управлінням НКВД розпочати арешти за другою категорією36. Початкові цифри тих, хто підлягав арешту і розстрілам, наведені в наказі № 00447, були неповними, і регіональні органи отримали право, і навіть стимулювалися звертатися із запитами про збільшення лімітів. Так, в жовтні 1937 р. Єжов сказав новопризначеному голові НКВД Смоленська A A. Насєдкіну, що він може отримати будь-які ліміти, які тільки йому потрібні: «Вичистіть свій апарат, і арештуйте всіх, кого слід»; «краще перегнути, ніж недогнути»37. Дуже скоро багатьом регіонам ліміти були підвищені. Західного Сибіру, наприклад, був даний ліміт в 17 000, включаючи 5000 по першої категорії, але насправді вже на початку жовтня більше 20 000 осіб було заарештовано і майже 14 000 з них було засуджено трійками до вищої мери38. Омська область отримала квоту 1000 за першою і 2500 за другою категорією. 10 грудня глава НКВД Омської області Валухін повідомив Єжову, що 11 050 осіб були засуджені за першою категорією та 5004 - за другою, і запросив санкцію ще на 50 осіб понад «ліміту» по першій категоріі39.
У відповідь на подібний обіг в період між 28 серпня і 15 грудня 1937 р. Політбюро санкціонувало збільшення лімітів для різних регіонів майже на 22 500 по першій категорії і 16 800 по другий. 31 січня 1938 воно ж санкціонувало ще на 57 200 осіб, 48 000 з них - до вищої міри. Політбюро розпорядилося, щоб операція за наказом № 00447 була завершена до 15 березня (на Далекому Сході до 1 квітня), однак у низці областей вона тривала до осені. У період між 1 лютого і 29 серпня 1938 Політбюро ЦК ВКП (б) санкціонувало репресії щодо ще майже 90 000 осіб (включаючи ліміти в 30 і 20 тис. відповідно для України і Далекого Сходу, затверджені 17 лютого, і 31 липня). Категорії тут не обмовлялися, і цілком очевидно, йшлося про вироки за першою категорією40.
Таким чином, операція, спочатку розрахована на 4 місяці, розтягнулася більш ніж на рік. У результаті виділення додаткових лімітів загальна кількість арештів зросла майже в три рази: до 753 31541. Додаткові ліміти склали 183 750, включаючи 150 500 за першою категорією. Тим часом, на місцях число розстрілів іноді перевершувало дозволене центром. Але в цілому ця місцева ініціатива відповідала політиці центру. Більше того, частина наданих лімітів (близько 300 000) була схвалена самим Єжовим без формального рішення Політбюро. Але і в таких випадках завжди мало місце прохання до центру про схвалення від місцевого партійного керівництва або НКВД. Воно спрямувалося безпосередньо Сталіну чи Єжову. Найбільш ймовірно, що і в цих випадках санкція надходила не від Політбюро, а була резолюцією Сталіна на запитах з місць, або ж давалася Сталіним у вигляді усних вказівок Єжову.
Наприклад, у вересні 1937 р. Сталін телеграфував голові партійної організації Далекого Сходу І.M. Варейкісу, який, мабуть, висловлював сумніви з приводу арештів, проведених НКВД: «Накази Єжова про арешти в Далькраї проходять зазвичай з санкції ЦК ВКП (б)»42. Ще приклад - дозвіл Сталіна про збільшення ліміту на розстріли в Омській області з 1000 до 8000, або його дозвіл (разом з Молотовим) дати Красноярському краю додатковий ліміт по першій категорії в 6600 людей43. І навряд чи Єжов взяв би на себе відповідальність - без відома Сталіна довільно збільшувати масштаб репресій. Інша справа в «національних операціях». Тут взагалі не було ніяких лімітів, і керівники місцевих органів НКВД могли заарештувати стільки людина, скільки хотіли.
Новий виток масових репресій неминуче призвів до розширення мережі таборів та відкриттю нових будівництв, що мали не тільки народно-господарське, а й оборонне значення44. Разом з тим відкриття низки таборів не мало серйозного економічного обгрунтування, а було викликане лише очікуваним напливом ув’язнених. Так, наказом НКВД СРСР № 078 від 16 серпня 1937 р. було організовано відразу 7 лісозаготівельних таборів: Тайшетський, Томськ-Асінскій, Кулойскій, Усть-Вимскій, Івдельський, Каргопольський і Локчімскій. До 1 січня 1938 кожен з них повинен був прийняти не менше 15 000 ув’язнених45.
За 9 місяців (з 1 липня 1937 по 1 квітня 1938 р.) число ув’язнених в ГУЛАГу збільшилося більш ніж на 800 тис., перевищивши 2 млн46. На короткий термін у 1937-1938 рр.. головним призначенням ГУЛАГу став прийом засуджених під час кампанії масових арештів, а по суті - ізоляція політичних і класових супротивників, як це було на зорі радянської влади у 1918 р. У цей період для керівництва країни найважливішою стала каральна функція місць ув’язнення. У самих таборах по лише первісним «лімітах», оголошених наказом НКВД № 00447, підлягали розстрілу 10 000 ув’язнених, раніше засуджених лише до табірних термінів. Так що в цей час ув’язнений розглядався насамперед як ворог, а вже потім - як господарська одиниця.
Крім регіональних НКВД і системи таборів, операцію за наказом № 00447, здійснювали і в тюрмах ГУГБ, призначених для відбування покарання. Механізм репресій по відношенню до вже засудженим був ідентичний аналогічної операції в системі таборів. Також виділялися «ліміти» по кожній тюрмі і виключно по першій категорії.
Попередні підсумки масових операцій були підведені в січні 1938 р. на нараді керівного складу НКВД. Єжов висловився про продовження «масових операцій» та існуванні трійок, зазначивши при цьому тимчасовий характер проведеної кампанії: «Тим не менш, у відношенні збереження трійок, а коли ми говоримо про збереження трійок, ми маємо на увазі продовження масової операції, тому що вони не повинні існувати поза часом і поза простором, когось треба репресувати, когось треба стріляти, отже йдеться про ліміти »47.
Торкаючись підсумків операції проти «куркулів», Єжов сказав: «Ви говорите, що операція з куркулям пройшла блискуче. Мало сказати - блискуче. Важливо, хто підтримав цю операцію: колгоспник, мужик - він вас підтримував »48. Єжов висловився за продовження масових операцій, як по «куркулях», так і «національних»: «Хоча ці операції і обмежені були термінами моїх наказів, але тим не менше я думаю, що ці операції можна буде проводити й надалі»49.
Суттєвим моментом після проведеної в січні 1938 р. наради оперативних працівників НКВД стало те, що політика терору під час реалізації наказу № 00447 посилилася. Рішенням Політбюро 31 січня 1938 р. низці регіонів були виділені нові «ліміти», причому 48000 по першій категорії і тільки 9200 по другій, тобто ставка робилася переважно на розстріли (спочатку виділеним в наказі 00447 «лімітам» розстрілу підлягали лише 75 950, або 28% із загального числа 268 950 осіб, які підлягали арешту). І це відбувається вже після знаменитого січневого (1938 р.) пленуму ЦК ВКП (б), про який в історичній літературі склався стійкий стереотип, ніби він значною мірою пом’якшив або навіть призупинив терор. Втім спроби інтерпретації рішень січневого пленуму, як спрямованих на ослаблення каральної політики за суттю, невірні, бо вони ні в якій мірі не були пов’язані з проведеними в цей час «масовими операціями», а насправді були спрямовані на впорядкування репресій, здійснених проти партійних кадрів. Трохи пізніше, 17 лютого 1938 р. рішенням Політбюро для України був виділений «ліміт» на 30 000 осіб, і при цьому навіть не обумовлювалася категорія, що найімовірніше передбачало застосування розстрілів50.
Згідно з рішенням Політбюро від 31 січня 1938 (П57/48) операція за наказом НКВД № 00447 мала закінчитися до 15 лютого, а в тих регіонах, яким виділялися додаткові «ліміти», робота трійок продовжувалась до 15 березня і в Далекосхідному краї - до 1 квітня 1938 р. у березні, квітні і травні 1938 р. серією рішень Політбюро ЦК ВКП (б) були виділені додаткові «ліміти» і продовжена робота трійок в Красноярському краї, Карелії, Грузії, Оренбурзької, Ленінградської, Читинської, Іркутської, Свердловської і Ростовській областях. Рішеннями Політбюро від 31 липня 1938 р. був виділений додатковий «ліміт» 15 000 для Далекосхідного краю і 29 серпня 1938 додатковий «ліміт» 3000 та продовження роботи трійки для Читинської області.
Дуже істотною відзнакою операції за наказом № 00447 від «національних операцій», які здійснювалися одночасно, слід вважати і те, що сім’ї засуджених за цим наказом, як правило, не підлягали репресіям.
Організація проведення арештів на місцях була цілком традиційною. Території республік, країв і областей ділилися на оперативні сектори, куди виїжджали оперативні групи на чолі з відповідальними працівниками територіального Управління НКВД. Їм на допомогу виділялися військові та міліцейські підрозділи (а в прикордонних районах особовий склад прикордонних загонів) та курсанти прикордонних шкіл та міжкрайових шкіл НКВД. Так, у Ленінградській області з Петергофскої прикордонної школи в Пскові на допомогу місцевим оперативним працівникам в липні 1937 р. направлено 60 курсантів, які не закінчили навчання51.
Порядок був такий, що списки кандидатів на арешт, складені оперативною групою, повинні були затверджуватися начальником республіканського, крайового, обласного УНКВД. Санкції прокурора при цьому не було потрібно. Зрозуміло, масштаб арештів не дозволяв розраховувати на можливість транспортування всіх узятих під варту в регіональні центри, тому наказом передбачалася можливість утримання заарештованих у пристосованих приміщеннях на місцях (у районах), де часом і проводилося слідство і виконувалися вироки. Найімовірніше, початкове положення наказу № 00447 про почергове проведення операції з першої та другої категорій пояснювалося обгрунтованими побоюваннями в неможливості одночасно розмістити під охороною всіх заарештованих одразу.
Про ведення слідства вельми коротко говорилося в четвертому розділі наказу. Крім важливого нагадування про необхідність виявлення всіх злочинних зв’язків заарештованого, говорилося про те, що «слідство проводиться прискорено і в спрощеному порядку». У папці слідчої справи повинні були міститися звичайний, для подібних справ НКВД, набір паперів: ордер на арешт, протокол обшуку, анкета обвинуваченого тощо. Однак згаданий в цьому переліку «агентурно-обліковий матеріал» (зазвичай в слідчі справи не потрапляє) і «протокол допиту» в одному примірнику означало на практиці, що основний упор робився на попередні агентурно-оперативні матеріали, а допитати арештованого достатньо один раз. У справі складався «короткий» обвинувальний висновок. Цікаво, що про можливість застосування фізичного впливу (биття і тортур) в ході слідства за наказом № 00447 не говорилося ні слова. Може бути, для цієї категорії заарештованих офіційно це й не було передбачено. Хоча на практиці з липня 1937 подібні методи були «як виняток» дозволені у НКВД у справах про змови, шпигунство тощо.52. Пізньої осені 1938 р., коли результати «масових операцій» були піддані ревізії, саме той факт, що побиття і катування в ході слідства (зокрема по операції проти «куркулів») були поставлені на потік, і був поставлений в провину єжовському керівництву.
Окремої уваги заслуговує й вимога наказу № 00447 про виявлення «всіх злочинних зв’язків заарештованого». У дійсності, при реалізації наказу в багатьох регіонах, і це зазначалося вже в ході січневої (1938 р.) наради керівних працівників НКВД, велика частина заарештованих пройшла по одиночних справах. Ця обставина розглядалося, як серйозний недолік і давало привід говорити про необхідність продовження операції й надалі. Наприклад, як зазначалося у звіті УНКВД Кіровської області від 19 серпня 1938 р. з 4612 осіб, репресованих у ході всіх операцій, 3301 осіб, або 77,5% було заарештовано за антирадянську агітацію і більшість з них - по одиночним справах. Там же зазначалося, що виконання наказу № 00447 подекуди пройшло незадовільно, «... по 15-ти районам області було заарештовано в середньому від 12-ти до 25 осіб», і на цій підставі робився висновок: «Основний актив - діючий контрреволюційний елемент в цих районах не вилучений». Подібне становище було цілком типовим. Так, в Псковському окрузі, який входив до Ленінградської області, новий начальник окружного відділу НКВД Г.Г. Карпов приблизно в липні 1938 р. провів «інвентаризацію» оперативних обліків і повідомив, що маються 1556 осіб з «наявністю компрометуючих матеріалів на арешт» і 13429 врахованих, але без матеріалів, достатніх для арешту. Ці викладки дозволили йому просити керівництво Ленінградського УНКВД, подати на дозвіл Москви питання про проведення в Псковському окрузі повторної «операції з виявлення білобандитів (колишніх), контрабандистів, куркулів і інших антирадянських елементів» з розглядом справ на трійці УНКВД53.
У п’ятому розділі наказу затверджувався персональний склад трійок в республіках, краях і областях. На чолі цих трійок завжди знаходився начальник відповідного НКВД (або його заступник). В якості членів: перші чи другі секретарі парторганізацій і прокурори республік, країв і областей. Іноді замість прокурорів у склад трійок включалися голови виконкомів місцевих рад, інші керівні працівники регіону або працівники апаратів відповідних наркоматів та управлінь НКВД. У наказі № 00447 затверджений склад трійок включав саме 3 осіб. Однак чистка та арешти серед керівних працівників партійного і державного апарату неминуче приводили до вибуття тих чи інших членів трійок, бо і вони ставали жертвами репресій. У цих випадках замість вибулих членів трійок затверджувалися нові, але часто трійки діяли або в неповному складі, або ж у них включалися кілька членів додатково (на випадок заміни одного іншим), і тоді склад трійки відрізнявся кількістю членів від 3 в більший або менший бік. Неодмінною вимогою було затвердження нових членів місцевих трійок рішеннями Політбюро ЦК ВКП (б). Тим не менш, часто це відбувалося на основі розпоряджень наркома внутрішніх справ Єжова (можливо, попередньо погоджених зі Сталіним) і повідомлялося на місця шифротелеграмами.
Після появи в регіонах на основі рішення Політбюро (П64/22 від 15 вересня 1938 р.) Особливих трійок, покликаних розглядати справи на арештованих за «національними операціями», склалася ситуація, при якій іноді на місцях діяли одразу кілька видів трійок: звичайна, персональний склад якої було затверджено згідно з наказом № 00447 і Особлива трійка, склад якої не вимагав затвержденія54. Крім них при НКВД-УНКВД діяли так звані «Міліцейські трійки», створені ще в 1935 р. для розгляду справ на «соціально шкідливий елемент». Іноді у внутрішньому листуванні НКВД 1937-1938 рр.. трійки, створені за наказом № 00447, також іменувалися «Особливими», а частіше «судовими», щоб відрізняти їх від «міліцейських трійок», що мали істотно менші повноваження55.
Порядок роботи трійок, встановлений п’ятим розділом наказу № 00447, передбачав можливість присутності на засіданнях прокурора відповідної республіки, краї та області, де він персонально до трійки не входив. При цьому трійки не були підзвітні прокуратурі. Вони розглядали справи і виносили рішення про застосування репресій по першій та другій категорії, оформляючи їх у вигляді протоколу. Рішення трійки були остаточними (не вимагали затвердження, на відміну від рішень, що виносяться на місцях по «національних операціях») і підлягали негайному виконанню. Про смертних вироках і їх виконання не повідомлялося ні родичам (їм, згідно з прийнятим порядком, повідомляли про вирок до «10 років без права листування») ні, тим більше, у пресі.
У шостому розділі наказу говорилося про порядок приведення вироків трійок у виконання. Підставою служила завірена виписка з протоколу рішення трійки, переслана за місцем тримання засудженого. Вирок виконувався «з обов’язковим повним збереженням в таємниці часу і місця приведення».
У сьомому розділі йшлося про організацію керівництва операцією і порядку звітності. Загальне керівництво всім ходом реалізації наказу № 00447 здійснював перший заступник наркома внутрішніх справ - начальник Головного управління державної безпеки (ГУГБ) М.П. Фриновський. У його підпорядкуванні була сформована спеціальна група оперативних працівників для повсякденного контролю за ходом операції. У 8-му відділі ГУГБ в Москві реєструвалися протоколи трійок і реєстраційні картки на засуджених, які надсилалися з місць . Спочатку передбачалося, що слідчі справи на засуджених по першій категорії також будуть надходити у 8-й відділ, але, ймовірно, незабаром цю вимогу скасували, і насправді справи залишилися на місцях. Регіональні НКВД зобов’язані були кожні 5 днів доповідати в центр про хід і результати операції.
Цікаво, що в заключній частині наказу висловлювалося серйозне побоювання можливих ексцесів у зв’язку з масовими арештами. Від кандидатів на арешт очікувалися втечі з місця проживання та за кордон, переходи на нелегальне становище, участь у «бандитських і грабіжницьких» групах. Про ці надзвичайні події місцеві начальники НКВД повинні були негайно повідомляти у Москву. І дійсно, такі форми опору мали місце, особливо на Північному Кавказі, де траплялися напади на керівних співробітників НКВД і їхні вбивства, звільнення конвойованих тощо.
Питома вага операції за наказом № 00447 у загальному обсязі масових репресій 1937-1938 рр.. була найбільшою, порівняно з іншими проведеними тоді ж операціями: «національної», проти «шкідників», арештами партійно-державних кадрів. Всього трійками з серпня 1937 р. по листопад 1938 р.(включно) було засуджено 767 397 осіб, з них - 386 798 за першою категорією. При цьому число виділених та затверджених в центрі «лімітів» склало 753315 осіб, з них - 356 105 за першою категорією. З цього, перш за все, напрошується висновок, що в ході реалізації наказу № 00447 регіональні НКВД практично не вийшли за межі затверджених у Москві кількісних показників репресій. І, отже, створена деякими істориками і публіцистами теза про «безконтрольний» перебіг масових репресій на місцях або про вихід у 1937-1938 рр.. регіональних керівників партійних органів і органів НКВД з-під контролю Москви явно не відповідає задокументованим даним. Звичайно, є численні факти широких репресій проти керівних партійних кадрів у зазначений період, і навіть не підтримані Сталіним заходи щодо розпуску в низці місцевостей районних партійних організацій восени 1937 р. Проте не можна переносити логіку розвитку репресій проти членів партії на хід операції за наказом № 00447. Деяка стихійність партійних чисток і репресій того періоду пояснюється, насамперед, елементами так званої внутрішньопартійної демократії, коли рішення про проведення арештів партійних кадрів приймалися на рівні райкому або обкому, на партійних конференціях, а водночас органи НКВД не знаходили часом приводів для арешту виключених з партії. Цьому явищу і поклав кінець січневий (1938 р.) Пленум ЦК ВКП (б)56.
Організація роботи НКВД передбачала наявність суворої підпорядкованості всіх низових ланок центру і виконання наказів точно і у визначений термін, що робило неможливим вихід за межі затверджених зверху кількісних показників репресій. Але в окремих регіонах це відбулося. Не випадково в спільній постанові ЦК ВКП (б) і РНК СРСР від 17 листопада 1938 р., де в цілому позитивно оцінювалися підсумки проведених масових операцій, говорилося і про «найбільші недоліки» і «перекручення» в роботі органів НКВД і прокуратури. Перш за все, малося на увазі укорінення «спрощених методів» слідства і суду, допущене в практику роботи, і як наслідок, постійні прохання про виділення додаткових «лімітів»57.
Звичайно, постанова мала лукавий сенс, який полягає в тому, щоб покласти всю провину за ексцеси під час масових операцій на НКВД і Єжова. Мабуть, саме за ексцеси і відхилення, а не за саму масову чистку! Адже ні в цій постанові, ні в інших сталінських рішеннях, які були після того, не заперечувалися значимість і необхідність проведених репресій. Та й сам Єжов в проханні про відставку з посади наркому внутрішніх справ з гордістю зауважив, що «при повсякденному керівництві ЦК - НКВД погромив ворогів здорово»58. Інша справа, в ході операцій було допущено багато помилок і не був досягнутий спочатку бажаний результат: так і «не вдавалося повністю викрити заарештованих шпигунів і диверсантів іноземних розвідок і повністю розкрити всі їх злочинні зв’язки». Тому в постанові чітко говорилося, що «очищення» СРСР від «шпигунів, шкідників, терористів і диверсантів" не завершене59.
Остаточного очищення країни від «ворожих елементів» не вийшло. І винні в цьому, на думку Сталіна, були працівники НКВД. Вони не так, як треба, провели масові операції. Хоча, почасти такий результат був запрограмований на самому початку репресій. Як зазначалося вище, прохання з місць про збільшення «лімітів» частково можуть бути пояснені тим, що початкові цифри наказу № 00447 не відображали реального стану оперативного обліку на місцях. З іншого боку, в процесі слідства при застосуванні тортур число людей, яких обмовляли підслідні зростала в геометричній прогресії. У результаті з’являлося безліч нових кандидатів на арешт. Звідси і неминучі вимоги нових «лімітів». Звичайно, і «ліміти», і тортури були легалізовані рішеннями Сталіна і його найближчим оточенням з Політбюро ЦК ВКП (б). Але на практиці виявилося, що загальна спрямованість репресій та їхній хід вийшли не зовсім такими, як замислювалися. Про тортури, наприклад, позитивно писалося в січні 1939 р. в відомій шифровці Сталіна як про метод, «який дає свої результати» і «набагато прискорив справу викриття ворогів народу». Але потім, як тут же зауважував Сталін, цей «метод фізичного впливу був загиджений мерзотниками», які перетворили його з виключення в правило і застосовували до «випадково заарештованих чесних людей». Можна говорити і про місцеві ініціативи, що вносили певний колорит і стихійність у проведення репресій. Відомі факти й «соціалістичного змагання» між різними відділами місцевих НКВД за кількістю проведених арештів. Однак все це, скоріше, ексцеси, властиві будь-якій масової кампанії. В цілому, це не змінювало керований характер репресій. У більшості регіонів (за невеликим винятком) масштаби репресій за наказом № 00447 суворо відповідали виділеним «лімітам».
Політична зумовленість появи на світ наказу НКВД № 00447 від 30 липня 1937 р. дозволяє зробити висновок про специфічні раціональні мотиви, якими керувався Сталін. Це стосується не тільки його теоретичних висновків про «загострення класової боротьби», висловлених ще в січні 1933 р. Важливо й те, що початок масових операцій проти «ворожих елементів» було ув’язано з прийняттям нової Конституції і виборами до Верховних Рад СРСР і республік, а її закінчення - з введенням в дію Закону про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік (в якому жодного слова не говорилося про можливість існування позасудових органів - Особливої наради при НКВД, і вже тим більше, про трійки тощо)60.
Взагалі, якщо розглядати операцію за наказом № 00447 як втілення сталінського задуму щодо приведення суспільства у відповідність з постулатами нової Конституції і як захід щодо забезпечення успішних виборів до Верховних Рад, то, мабуть, це наочне підтвердження тези про те, що в умовах радянського тоталітарного режиму будь-яка «демократизація» насправді означала посилення репресій. Подібний парадокс лише підтверджує злочинний характер самого режиму і злочинні задуми його керівників.
Переважна більшість опублікованих документів являє собою шифротелеграми комуністів-керівників територіальних партійних організацій ВКП (б), що надійшли в Кремль за період з липня 1937 р. по серпень 1938 р. на виконання директиви І.В. Сталіна № 863 «Про антирадянські елементи» від 2 липня 1937 року, двох постанов Політбюро: про затвердження оперативного наказу НКВД СРСР № 00447 «Про операцію з репресування колишніх куркулів, кримінальників та інших антирадянських елементів» від 30 липня 1937 року про затвердження додаткових «лімітів» на репресії від 31 січня 1938 р.
У свою чергу шифровки були ініціативними документами для прийняття членами Політбюро коротких рішень - вказівок до дії, які лише фіксували цифри репресованих та персональний склад позасудових «трійок» по всіх регіонах СРСР.61 .
Оригінали текстів, шифрувань з резолюціями членів Політбюро підшивалися в так звані «особливі папки» протоколів Політбюро, що зберігалися в «особливому секторі» Кремлівської резиденції І.В. Сталіна разом з іншими найважливішими партійно-державними секретами.
У середині 1990-х рр.. всі види протоколів Політбюро, включаючи оригінали «особливих папок», були передані на зберігання з Архіву Президента Російської Федерації в Російський державний архів соціально-політичної історії та за деяким винятком розсекречені62.
Однак аж до теперішнього часу весь комплекс зазначених документів повністю не публікувався і не отримав належного археографічного і джерелознавчого освітлення. У зв’язку з цим видається надзвичайно актуальною для фахівців та широкої аудиторії можливість оприлюднення текстів шифровок разом з їх факсимільними зображеннями.
Документи публікуються в хронологічному порядку за датою та часом їх відправлення з місць до Москви по каналах спецзв’язку. Найважливіші резолюції, адресати і штампи шифрувань введені в поле документу за винятком відомостей про розсилках виписок з постанов, прізвищ чергових шифрувальників і відсилань до протоколів попередніх засідань Політбюро.
Підготовка тексту до публікації і коментарі Н. Петрова и Н. Сидорова. Оригінал: Альманах «Россия ХХ век». Мова оригіналу - російська.
Актуально
45746 переглядів
Публiкацiї за темою «Політологія»:
