Аратта - На головну

19 квітня 2024, п`ятниця

 

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів...
Курс валюти:
 урси валют в банках  иЇва
 урси валют в обм≥нниках  иЇва
 урси валют в рег≥онах ”крањни

Погода в Україні:

Наш банер

Наш банер


Тривалі стосунки характеризують дві основні риси

Психологія та стосунки 26183 перегляди

Опубліковано - 22.11.2014 | Всі публікації | Версія для друку

Тривалі стосунки характеризують дві основні риси
Наука стверджує, що тривалі стосунки, зводяться, як ви вже здогадалися, до доброти та великодушності.

Щодня упродовж червня, найбільш популярного в США місяця року для весіль, близько 13 000 американських пар будуть говорити «так», погоджуючись на все життя на взаємини, що будуть сповнені дружби, радості та кохання, і які супроводжуватимуть цих людей до кінця їхніх днів на цій землі.

Звичайно, якщо не вважати того, що це не працює для більшої частини людей.

Більшість шлюбів невдалі: або вони закінчуються розлученням і роз’єднаністю, або вироджуються в гіркоту і спустошення.

Як пише психолог Tай Таширо в своїй книзі «Наука жити довго і щасливо», що була опублікована цього року, серед усіх пар, які одружуються, тільки три з десяти залишаються в здорових щасливих стосунках.

У відповідь на кризу, коли подружні пари розлучалися з небувалою швидкістю, в 1970-х роках вчені соціальних наук вперше почали вивчати шлюби, спостерігаючи їх у взаємодії. Турбуючись про вплив цих розлучень на дітей у шлюбах, що розпалися, психологи вирішили ловити у свої наукові тенета подружжя та приводити їх до лабораторії, щоб, спостерігаючи за ними, визначити складові здорових тривалих взаємин.

Чи була кожна нещаслива сім’я нещаслива по-своєму, як стверджував Толстой, або ж у всіх нещасних шлюбів є щось спільне, що отруює стосунки?

Психолог Джон Готтман був одним з цих дослідників. За останні сорок років, він вивчив тисячі пар, аби з’ясувати, що стимулює розвиток взаємин. У мене недавно в Нью-Йорку була можливість взяти інтерв’ю у Готтмана і його дружини Джулі, також психолога. Разом знамениті експерти із сімейної стабільності відкрили Інститут Готтмана, діяльність якого присвячена тому, щоб допомагати парам будувати і підтримувати люблячі здорові стосунки, ґрунтуючись на наукових дослідженнях.

Джон Готтман почав накопичувати свої найбільш важливі висновки з 1986 року, коли зі своїм колегою Робертом Левенсоном у Вашингтонському університеті створив «Лабораторію кохання» («The Love Lab»). Готтман і Левенсон приводили до лабораторії молодят і дивилися, як вони взаємодіють одне з одним.

Разом з командою дослідників вони підключали подружжя до електродів і просили розповідати про свої стосунки. Наприклад, про те, як вони познайомилися, з яким найбільшим конфліктом вони стикалися або про спільні щасливі спогади. Поки вони говорили, електроди вимірювали кровообіг, серцебиття і потовиділення кожного. Потім дослідники відправляли пари додому і через шість років відстежували, щоб дізнатися, чи залишилися вони ще разом.

З матеріалів дослідження, що вони зібрали, Готтман розділив сімейні пари на дві основні групи: зразкові та бідові (прим. перекладача: автори назвали ці групи masters & disasters, що можна перекласти як «майстри» і «руйнівники взаємин», але заради збереження ритму були обрані саме такі). Зразкові після шести років були як і раніше разом і щасливі. Бідові сімейні пари або розпалися, або були хронічно нещасні в своїх шлюбах.

Коли дослідники проаналізували зібрані дані щодо цих сімейних пар, вони побачили чіткі відмінності між зразковими і бідовими. Бідові виглядали спокійними під час інтерв’ю, але їхня фізіологія, що вимірювалася електродами, розповідала зовсім іншу історію. Їхнє серцебиття було швидким, їхні потові залози були активні, їхній кровообіг був прискорений. Тривало відстежуючи тисячі пар, Готтман виявив, що чим більш фізіологічно активними вони були в лабораторії, тим скоріше їх взаємини погіршувалися з часом.

Але до чого ця фізіологія має відношення? Проблема була в тому, що бідові проявляли всі ознаки збудження - режиму бий-або-тікай (fight-or-flight) - у своїх стосунках. Вони сиділи поруч зі своїм партнером і розмовляли, але для їхніх організмів це було схоже на поєдинок із шаблезубим тигром.

Навіть коли вони говорили про приємні або земні аспекти своїх стосунків, вони були готові атакувати і захищатися. Про це повідомляло їх часте серцебиття, що робило їх більш агресивними по відношенню одне до одного. Наприклад, кожен з подружжя міг би розповісти про те, як минув його день, і надмірно роздратований чоловік може сказати своїй дружині: «Чому б тобі не почати розповідати про свій день?! Це не займе у тебе багато часу».

У зразкових, навпаки, був низький рівень фізіологічного збудження. Вони відчували себе спокійно і в контакті одне з одним, що переходило в теплі і ласкаві прояви, навіть коли у них була перепалка. Це не означає, що у зразкових були за замовчуванням фізіологічні дані краще, ніж у бідових; це означає, що зразкові створювали атмосферу довіри й інтимності, яка робила їх обох більш емоційними і завдяки цьому їм було фізично комфортно.

Готтман хотів знати більше про те, як зразкові створюють цю культуру кохання й інтимності, і як бідові знищують її. В наступному дослідженні в 1990 році він задумав лабораторію в студентському містечку Вашингтонського університету, щоб вона була схожа на чудове усамітнення в готелі типу «нічліг і сніданок».

Він запросив 130 пар молодят, щоб вони провели день в усамітненні, і спостерігав за ними, як вони робили те, що пари зазвичай роблять у відпустці: готували, прибирали, слухали музику, їли, спілкувалися і тусувалися. І Готтман зробив найважливіше відкриття в цьому дослідженні, чому деякі взаємини процвітають, а інші в’януть. І це відкриття потрапило прямо в яблучко.

Упродовж усього дня партнери приймають прохання про взаємодію, які Готтман назвав «запрошення». Наприклад, скажімо, чоловік, який любить спостерігати за птахами, помітив щигля, який літає у дворі. Він може сказати своїй дружині: «Подивися, яке чудове пір’ячко у цього птаха!» Він тут не просто повідомляє про птаха: він робить запит на відповідь від своєї дружини - ознаки інтересу або підтримки, сподіваючись, що через цю пташку станеться миттєве встановлення контакту.

Дружина тепер має вибір. Вона може відповісти або «повернувшись до» чоловіка, або «відвертаючись від» нього, як про це говорить Готтман. Хоча птах-запрошення може здатися чимось незначним і несуттєвим, воно справді може багато розповісти про здоров’я взаємин. Чоловік подумав, що пташка була досить важливою, щоб поговорити про неї, і питання в тому, чи поважає та визнає це його дружина.

Люди, які повернулись до своїх партнерів у дослідженні, залучалися, проявляючи інтерес і підтримку у відповідь на це запрошення. Ті, хто не повернулися до партнера, - відвернувшись, - не реагували або реагували мінімально і продовжували робити те, що вони робили, наприклад, дивитися телевізор або читати газету. Іноді вони реагували з явною ворожістю, відповідаючи щось на кшталт: «Припини відволікати мене, я читаю».

Ці взаємодії-запрошення спричиняють глибокий вплив на сімейне благополуччя. Сімейні пари, що розірвали шлюб упродовж наступних шести років, «поверталися до партнера» у відповідь на запрошення 33% всього часу. Тільки три з десяти запрошень до емоційного зв’язку були зустрінуті з душевною близькістю. Партнери, які через шість років ще були разом, «поверталися до» своєї подружньої половинки 87% часу. У дев’яти випадках з десяти вони задовольняли емоційні потреби свого партнера.

Спостерігаючи ці типи взаємодій, Готтман може з ймовірністю до 94% передбачити по будь-якій парі - звичайній або гей-парі, багатій чи бідній, бездітній чи ні - зруйнуються їхні стосунки, чи будуть вони разом і нещасні або разом і щасливі кілька років по тому. Багато що з цього зводиться до душевності, яку пари привносять у взаємини. Вони проявляють доброту і великодушність чи презирство, критику та неприязнь?

«У зразкових є розумна звичка», - пояснив Готтман в інтерв’ю, - «яка полягає в наступному: вони сканують соціальне середовище в пошуках того, що вони можуть цінувати і за що говорити «дякую». Вони будують цю культуру поваги та вдячності дуже цілеспрямовано. У той час як бідові сканують соціальне середовище в пошуках помилок своїх партнерів».

«Це не просто сканування середовища», - підхопила Джулія Готтман, - «це сканування партнера на те, що він робить правильно або сканування партнера на те, що він робить невірно і його критика замість поваги і вираження вдячності».

Вони з’ясували, що презирство - це фактор номер один, який розлучає пари. Люди, що зосереджені на критиці своїх партнерів, не помічають цілих 50 відсотків позитивних речей, які робить їхній партнер, і бачать негатив, коли його немає.

Люди, які холодні зі своїми партнерами, навмисно ігноруючи іншого або відгукуючись мінімально, псують взаємини, так як змушують свого партнера відчувати себе нікчемним, незначущим і невидимим, - немов би його немає. Люди, які ставляться до своїх партнерів з презирством і критикують їх, не тільки вбивають кохання у стосунках, але вони також вбивають здатність свого партнера боротися з вірусами і раком. Це передвістя кінця стосунків.

З іншого боку, зміцнює пари доброта. Незалежні від цих дослідження показали, що доброта (поряд з емоційною стабільністю) є найбільш важливим прогностичним фактором задоволеності в шлюбі та його довговічності. Доброта спонукає кожного партнера відчувати турботу, розуміння і визнання, - відчувати себе коханими. «Моя доброта безмежна, як море», - каже шекспірівська Джульєтта, - «Моє кохання таке глибоке; чим більше віддаю тобі, тим більше я маю. І те, і інше нескінченно»
(в перекладі Ірини Стешенко ці рядки Шекспіра звучать так:
«Щоб бути щедрою і знов віддати.
Таж я того жадаю, що вже маю:
Як море, доброта моя безкрая,
Як море, дна не має і любов,
Що більше їх я віддаю тобі,
То більше їх у мене зостається,
А їм немає меж...»)

Ось як ще працює доброта: є багато доказів, що доводять, що чим більше добра хтось отримує або є його свідком, тим добрішим стає він сам. І це призводить до висхідної спіралі любові та великодушності в стосунках.

Є два способи думати про доброту. Ви можете думати про це як про усталену рису: або вона є, або її немає. Або можна вважати, що доброта як м’яз. У деяких людей цей м’яз від природи сильніший, ніж у інших, але він може ставати сильнішим у будь-якої людини, якщо його тренувати. Зразкові схильні думати про доброту, як про м’язи. Вони знають, що повинні проявляти її, щоб підтримувати форму. Іншими словами, вони знають, що хороші взаємини вимагають постійної старанної роботи.

«Якщо ваш партнер висловлює якусь потребу», - пояснила Джулі Готтман, - «а ви втомилися, емоційно переобтяжені або засмучені, тоді приходить на допомогу великодушність, і коли партнер запрошує до взаємодії, ви як і раніше повертаєтеся до нього».

У цей момент, можливо, легше відвернутися від вашого партнера і зосередитися на планшеті, книзі або телевізорі, ніж пробурмотіти «ага» і жити далі, але зневага маленькими моментами емоційного зв’язку буде повільно псувати ваші стосунки. Нехтування створює між партнерами дистанцію і плодить образи на того, хто тебе ігнорує.

Найважчий час для тренування доброти - це, звичайно, час власне конфлікту. Але це і найважливіший час для прояву доброти. Дозволяти презирству й агресії виходити з-під контролю під час конфлікту, - така вада може нанести непоправної шкоди стосункам.

«Бути добрим не означає не виражати гнів», - пояснила Джулі Готтман, - «але доброта повідомляє про те, як ми збираємося його висловити. Ви можете накинутися з лайкою на свого партнера. Або ви можете пояснити, що вам боляче, і чому ви гніваєтеся, - цей спосіб добріший».

Джон Готтман ретельно вивчив ту саму сварку: «бідові говоритимуть у конфлікті інакше. Бідові скажуть: «Ти спізнився! Та що з тобою?! Ти прямо як твоя мама!» Зразкові говоритимуть: «Я почуваюся кепсько, коли ти запізнюєшся. І я знаю, що це не твоя провина, але мене дійсно дратує, що ти знову запізнився».

Для сотень тисяч пар, які одружуються щороку в червні, і для мільйонів пар, які зараз разом, неважливо, - в шлюбі вони чи ні, урок цих досліджень зрозумілий: якщо ви хочете мати стабільні, здорові стосунки, завчасно проявляйте і часто тренуйте м’яз доброти.

Коли люди думають про те, як практикувати доброту, вони часто думають про маленькі акти душевної щедрості, - такі як дарувати одне одному маленькі подарунки або масажувати одне одному спину. В той час, як ці дії є чудовим прикладом великодушності, доброта також може бути вбудована в основу системи взаємин через спосіб, яким партнери взаємодіють одне з одним щодня, і неважливо, - масажують вони при цьому спини, дарують шоколад чи ні.

Один із способів тренувати доброту - бути великодушним до намірів вашого партнера. З дослідження Готтманом ми знаємо, що бідові бачать негатив у стосунках, навіть коли його там немає. Розгнівана дружина може припустити, наприклад, що коли її чоловік залишив сидіння унітазу піднятим, він навмисно намагався її зачепити. Але, можливо він просто через неуважність забув опустити сидіння.

Або, скажімо, дружина спізнюється на вечерю (знову), і чоловік робить припущення, що вона недостатньо його цінує, не приходить на їхню зустріч вчасно після того, як він вирішив замовити столик і піти з роботи раніше, щоб вони могли провести романтичний вечір удвох. Але виявляється, дружина запізнилася, бо зупинилася біля магазину, щоб в цей особливий для них вечір придбати йому подарунок.

Уявіть, як вона приєднується до нього за вечерею, натхнена тим, що принесла чоловікові подарунок, тільки щоб зрозуміти, що він у жахливо кислому настрої, тому, що невірно витлумачив те, що було мотивацією її поведінки. Здатність інтерпретувати дії і наміри свого партнера милосердно може пом’якшити гостроту конфлікту.

«Навіть у стосунках, де люди незадоволені, майже завжди є щось хороше, і люди намагаються зробити щось правильно», - сказав мені психолог Tай Таширо, - «у більшості випадків партнер намагається робити правильні речі, навіть якщо робить це погано. Так що цінуйте наміри».

Ще одна потужна стратегія доброти пов’язана із загальною радістю. Одна з явних ознак бідових пар, які вивчав Готтман, - їхня нездатність приєднуватися до гарних новин іншого. Коли одна людина в парі з приємним хвилюванням ділиться гарною новиною, наприклад, у неї підвищення на роботі, інша відреагує черствою незацікавленістю, дивлячись на годинник або завершуючи розмову коментарем: «Ну, добре».

Всі ми чули, що партнери повинні підтримувати одне одного в важкий період життя. Але дослідження показує, що підтримувати одне одного, коли справи йдуть добре, - це насправді більш важливо для якості стосунків. Так, спосіб реагування на хороші новини партнера, може мати драматичні наслідки для взаємин.
В одному дослідженні 2006 року психолог-дослідник Шеллі Гейбл та її колеги запрошували молоді пари в лабораторію, щоб обговорити недавні позитивні події їхнього життя. Психологи хотіли знати, як партнери реагуватимуть на хороші новини одне одного. Вони виявили, що, назагал, пари відповідали одне одному на хороші новини чотирма різними способами, які вони назвали: пасивно-деструктивний, активно-деструктивний, пасивно-конструктивний і активно-конструктивний.

Припустимо, дружина нещодавно отримала чудові новини про те, що вона зарахована на навчання до медичного інституту. Вона скаже щось на зразок: «Мене взяли! Найкраще, що я могла обрати, - це медінститут!»

Якщо її партнер відповість пасивно-деструктивним чином, він буде ігнорувати її слова. Наприклад, він може сказати щось на кшталт: «Ти не повіриш, я вчора отримав чудову новину, - я виграв безкоштовну футболку!»

Якщо її партнер відповість в пасивно-конструктивному ключі, він визнає, що новина хороша, але без інтересу, стримано. Типова пасивно-конструктивна відповідь: «Чудово, дитинко». Він так само пише своєму приятелеві в смс.

У третьому виді реакції, активно-деструктивному, партнер міг би так опустити цінність щойно отриманих хороших новин своєї дружини: «Ти впевнена, що зможеш впоратися з навчанням? І яка приблизно вартість? Медінститут - це так дорого!»

І, нарешті, активно-конструктивна відповідь. Якщо її партнер відповість так, він відірветься від того, чим займався у цей момент, і всім серцем звернеться до неї: «Як чудово! Вітаю! Коли ти дізналася? Вони тобі подзвонили? Які предмети будеш вчити в першому семестрі?»

Серед чотирьох стилів відповідей активно-конструктивна відповідь - найдобріша. Тоді як інші стилі відповідей вбивають радість, активно-конструктивне реагування дозволяє партнеру насолодитися своєю радістю і дає парі можливість посилити хороші новини.

Мовою Готтмана, активно-конструктивна відповідь - це спосіб «обернутися до» партнера на його запрошення (коли він поділився гарною новиною), а не «відвернутися від» нього.

Приклад пасивно-конструктивного спілкування, що переходить в активно-деструктивне, чудово продемонстровано у відомій пісні «Давай, поговоримо!»:


Активно-конструктивне реагування вкрай важливе для здорових взаємин. В дослідженні 2006 року Гейбл та її колеги продовжили досліджувати ці пари через два місяці, щоб побачити, чи були вони ще разом. Психологи з’ясували, що єдина різниця між парами, які залишилися разом, і тими, які розпалися, полягала в активно-конструктивних відповідях. Ті, хто проявив неабиякий інтерес до радості партнера, мали більше шансів залишитися разом. У більш ранньому дослідженні Гейбл виявила, що активно-конструктивна відповідь була також пов’язана з більш високою якістю взаємин і більшої інтимністю між партнерами.

Існує безліч причин, через які стосунки руйнуються, але якщо ви подивитеся на те, що призводить до погіршення багатьох взаємин, то найчастіше - це пошкодження м’яза доброти. В якості нормальних напружень життя все разом - діти, кар’єра, друзі, родичі та інші відволікаючі фактори, - витісняють час для романтики й інтимності. Через це пари можуть вкладати менше зусиль у свої взаємини, дозволяючи розривати їх на частини дрібними образами одне на одного, які вони тривалий час зберігають.

У більшості шлюбів рівень задоволеності різко падає упродовж перших кількох років спільного життя. Однак, пари, які не тільки терплять одне одного, але живуть щасливо разом довгі роки, ведуть доброта і великодушність.

Джерело: http://anima.pro

Переклад українською - «Гармонія».

 

 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Психологія та стосунки»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Минулі покоління лишили нам не так розв`язання проблем, як самі проблеми”
Сенека

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на aratta-ukraine.com обов`язкове.