X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

6 червня 2020, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в селі Лемеші (Чернігівська область) на початку XVIII століття народився хлопчик Олексій Розум. У вільний від випасу корів час, він співав у сільскому церковному хорі, де був помічений, відправлений до Петербургу й згодом став графом Розумовським й вінчаним чоловіком імператриці Елизавети (щоправда без права престолонаслідування). Брат графа Кирило у 18 років (!!!) очолив петербургську академію наук, а згодом ще й став гетьманом Лівобережної України...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Перехрестя

Україна - це Я! 31958 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 20.04.2016 | Всі публікації | Версія для друку

Перехрестя
Дорога – дивна штука. Вона розчиняє двері душ. А надто дорога нічна. Дарма що на ранок осоловілий провідник змете усі наслідки вимовлених чи вислуханих відвертостей віником на шуфельку і спалить їх у грубці, як сміття. Комусь, можливо, опісля полегшає.

Величезна споруда чужого вокзалу живе своїм життям, яке спочатку лякає, потім зацікавлює і доводить до відчаю. Заклопотані малі бродяжки совають кудись якісь лантухи, старші безхатьки, п′яні й галасливі, згодом засинають попід стінами – їх будять прибиральниці, які чомусь о другій ночі беруться мити залу. Цілий табір молодих циганів розсівся в центрі неосяжного приміщення – дівчата сміються, зачіпають півсонних пасажирів, лопотять щось своєю мовою...

Маленька сухенька бабуся, бозна-чого опинившись тут о цій порі, прагне влаштувати диспут на тему національної гордості й чомусь зачіпає саме цих смаглявих богинь вокзальних оборудок.

- Дівчата, а якою мовою ви розмовляєте?

- Мадярською, бабцю, - сміються ті.

- То ви мадяри?

- Мадяри, мадяри!

- А хто у вас президент? – серед ночі на вокзалі це запитання звучить якнайменш – дивно.

- Які ви, бабо, смішні! Той самий, що й у вас!

- Той самий? – чомусь тішиться бабця. Дівчата душаться від сміху.

Немолода інтелігентна жіночка з невимовною тугою у згаслих очах хрипким голосом питає у бабці:

- Що ж вам до їхньої мови чи президента?

- Кожен повинен любити та поважати своє! – старенька робить спробу осідлати улюблену шкапу...

- То любіть, але що вам з того? – закашлялась жіночка, приклавши руки до грудей.

- Лєно, вам погано? – кидається до неї бабця і стає зрозуміло, що й ця старенька, й жіночка живуть на цьому вокзалі...

- Ні, мені добре... Швидше б умерти...

Бабуся ще кілька хвилин уголос роздумує про Русь, про татар, від яких, на її думку, й походять мадяри, бо вони такі ж смагляві, а тоді затягує „Жив собі стрілець” – і її голос, на диво сильний та чистий, губиться під високим склепінням. Вуйки, які їдуть в світ на заробітки, перекидаються непристойними анекдотами, косячись на мовчазних військових у камуфляжі, а безтурботні цигани йдуть у танок...

Відчутно наближається кінець світу.

...Цей вокзал так далеко від моєї звичної реальності, тут сконцентрований такий біль та відчай, що його вистачило б, мабуть, щоб зруйнувати тисячі доль та вбити мільйони кохань. Він присутній у моєму житті лиш дві години, а мені вже хочеться повернутись у свій затишний світ, з якого мені чомусь хотілося утекти на кілька днів. Від себе не втечеш і літаком, а я чекаю потяга.

Молодий пронозливий провідник гендлює замінниками задоволень… Потім видає вологу постіль.

…А тоді я цілу ніч розмовляю з воїном про війну. Як розмовляю… Слухаю. Йому це необхідно… На п’ятій годині розмови, коли, здається, у мені нема вже місця для того, чого у ньому – ущерть - мені чомусь знову ввижається важка хода апокаліпсису... Янголи, на перший-сьомий розрахуйсь...

Коли я виходжу з потяга, уже світає. Я чомусь знаю, що більше ніколи не втікатиму.

Кажуть, випадкових зустрічей не буває. Мабуть…

…Хоч ця наша зустріч, здається, просто довга розмова на перехресті.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли ми не знаємо собі ціни, то чого ми варті?”
Микола Левицький

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2020.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.