Актуально
2697 переглядів
 |
Бішкек, столиця Киргизстану, жовтень 2020-го. Парламентські вибори закінчилися масовими антиурядовими протестами. Демонстранти захопили офіс президента, будівлі парламенту і уряду республіки. Президент Сооронбай Жеенбеков подав у відставку.
У 2020 році пояс конфліктів на пострадянському просторі значно розширився. Події в Киргизстані, політична криза і насильство на вулицях у Білорусі, повномасштабна війна між Вірменією і Азербайджаном в Нагірному Карабасі. Але ж нікуди не зникли Донбас і анексований Крим, Абхазія і Південна Осетія. У центрі – путінська Росія, чия роль в розпалюванні багатьох із цих конфліктів безсумнівна. Але чи здатний Кремль управляти ситуацією сьогодні?
«Років п’ять тому можна було говорити, що ну ось Володимир Путін вибудовує якийсь такий сильний регіональний блок із пострадянських держав у «цій своїй Євразії». Ось він розраховує на новий Ялтинський мир, і так далі. Така була схема». – Каже Олександр Морозов, аналітик Центру дослідження Росії празького Карлового університету. – «Але тепер, коли ми дивимося, ми бачимо, що ніякого регіонального блоку у нього немає. Навпаки, останні 5 років уся євразійська інтеграція у Кремля стагнувала. А в якихось аспектах вона просто зруйнована».
Вторгнення в Україну, а потім і переможна війна в Сирії –парадоксально, – ці кампанії лише ускладнили для Кремля відносини з сусідами по пострадянському простору. І розв’язали руки іншим гравцям, кажуть експерти.
«Чи отримав щось Путін всерйоз від своєї операції щодо Криму чи Донбасу? Де тут зовнішньополітичні бонуси?» – запитує Олександр Морозов. – «Результатом Сирії, це всі добре бачать, є тільки те, що Путін відкрив двері Туреччині. І тепер пожинає плоди ситуації, при якій Туреччина вийшла на арену, вона тепер грає скрізь. У неї там есмінці проти Кіпру та Греції, у неї тепер підтримка Азербайджану на Південному Кавказі...».
А ось у Росії руки зв’язані. Будь-яке втручання в справи сусідів може призвести до небажаних наслідків.
«Звичайно, Москву сильно турбує втручання Туреччини на боці Азербайджану, а з іншого боку допомагати якось відкрито і сильно Пашиняну росіяни теж не хочуть», – зазначає Костянтин Скоркін, публіцист московського Центру Карнегі. – «Тому що Пашинян з точки зору Кремля не дуже лояльний лідер. Він прийшов до влади на тлі народних протестів».
Страх так званого «майдану в Росії» – чи не один із головних чинників дій Кремля в другій декаді 21 сторіччя.
«Ми бачимо, до яких трагічних наслідків призвела хвиля так званих кольорових революцій! І ми повинні зробити все необхідне, щоб подібне ніколи не сталося в Росії». – Декларував президент РФ Володимир Путін на розширеній нараді Ради безпеки восени 2014 року.
«З точки зору Кремля всі ці події укладаються в концепцію дуги нестабільності, що всілякі шкідливі інспірації йдуть з півдня, півночі, заходу і так далі. Все це, нібито, спрямовано проти Росії, звичайно, і це підсилює геополітичну параною режиму, це очевидно». – Каже Костянтин Скоркін. – «Зокрема, Олександр Лукашенко може бути зобов’язаний саме цій параної тим, що Москва врешті-решт його підтримала».
А в самій Росії теж неспокійно – багатомісячні протести в Хабаровську на підтримку арештованого екс-губернатора Сергія Фургала. 10 жовтня – несподівано жорстокий розгін ОМОНом, за «мінським сценарієм».
1 листопада президентські вибори пройшли в Молдові. Дільниці відкрилися навіть у Придністров’ї! На думку опозиції, це могло призвести до фальсифікацій на користь проросійського кандидата – чинного президента Ігоря Додона. А значить, є ризики нового конфлікту у ще одній пострадянській країні.
Публiкацiї за темою «Політика»:
