Актуально
6705 переглядів
 |
Феномен Протасевича демонструє цілий ряд проблем сучасного світу – від політичної імпотенції колективного Заходу до проблеми сприйняття інформації у світі постправди та соціальних мереж.
Політична імпотенція Заходу
Аспект перший: безпековий. Примусова посадка літака з Протасевичем у Мінську та викрадення журналіста і його дівчини в черговий раз продемонстрували, що колективний Захід – це Ліга Націй напередодні Другої світової війни: політичний імпотент, не здатний напряму впливати на критичні ситуації.
Жорсткі заяви західних політиків та вибіркові санкції окремих країн жодним чином не впливають на поведінку Росії та Білорусі. А отже – не тільки не гарантують звільнення чи безпеку самому Протасевичу, але й не повторення подібних ситуацій у майбутньому. Протасевич у даному випадку – лише подія у довгій черзі подій, як то вбивство Зелимхана Хангошвілі, отруєння Скрипалів, підриви складів у Чехії, масові зґвалтування та катування у білоруських тюрмах та інше. Продовження будівництва «Північного потоку 2» та економічних зв’язків з Росією чітко демонструє, що Захід не має твердих ідеологічних засад перед економічними – як не має і реальних механізмів впливу на авторитарні режими Європи.
Харчова ланка: Навальний-Протасевич-?
Аспект другий: інформаційний. Здавалося б, після історії радянської НКВС-КДБ вже всім зрозуміло, яким чином даються подібні «зізнання», які дав і сам Роман. І справа тут навіть не у слідах на руках від щільно затиснутих наручників – коли ніхто не може дати гарантії, що інші ділянки тіла Протасевича під одягом не мають синьо-зеленого кольору від гематом.
У такій ситуації достатньо близької людини у камері навпроти – власної дівчини, після чого навіть ті, хто якийсь час витримував катування електричним струмом у підвалах «ЛДНР», підписували будь-який папірець. Але навіть в цій ситуації знайшлись люди з «ліберального» Заходу, які засудили Протасевича за те, що той «усіх здав».
Та найголовніше навіть не це. Чи пам’ятає хтось після Протасевича про Навального? – Ні: той зник з перших шпальт газет, ніби і не існував. Такою ж буде доля і Романа через деякий час: інформаційний ритм сучасного світу з’їдає та перетравлює топ-новину протягом декількох днів, якщо новина світового рівня – декількох тижнів.
А потім випльовує у вигляді двох десятків «експертних» постів у фейсбуці від офісних клерків, які так само мають відношення до політики чи катувань, як і до ядерної програми Ірану, яку вони теж готові коментувати. Світ постправди та коротких емоційних постів у мережах не дає споживачу сконцентруватись на окремій проблемі, в результаті чого колективна свідомість скаче від одного до іншого, не лишаючи місця для рефлексії, висновків, дій.
Протасевич як обмінний фонд «ЛНР»
Нарешті, аспект третій: політичний. Для України він найважливіший. Буквально днями представник ОРЛО у ТКГ Родіон Мірошник заявив, що йде погоджувальна робота у напрямку видачі Протасевича до «ЛНР» та засудження його за участь у війні у складі полку «Азов». «Слідчі ЛНР» вже допитали Протасевича у Мінську, що саме по собі є прецедентом: представники невизнаної (втому числі — і Білорусією) «держави» допитують викраденого шляхом державного тероризму журналіста з погодження нелегітимного президента Лукашенко. Але у чому тут сенс? – Все досить просто.
Перше: підвівши Лукашенка під операцію з посадки літака, Росія остаточно закрила Білорусь для Заходу, тим самим повністю поглинувши країну економічно та політично. Фактично після цього Україна має на півночі «білоруську область» Російської Федерації.
Друге: якщо відбудеться передача в’язня №1 у світі до «ЛНР», Мінськ позбавиться для себе щоденної проблеми Протасевича, Москва виявиться осторонь через риторику «це внутрішньоукраїнський конфлікт, ми на них не впливаємо», а світова спільнота буде вимушена або йти на пряму легітимізацію «ЛНР» для звільнення журналіста, або щонайменше просити Росію вплинути на «республіку» у його звільненні.
Третє: при передачі Протасевича до Луганська там він отримає «обмінну» статтю (скоріш за все – тероризм) – і його звільнення вже ляже відповідальністю і тиском на Україну, коли давня мрія Москви про «прямий діалог з народом Донбасу» нарешті буде мати вагомий аргумент для свого здійснення.
До теми:
