Актуально
38821 перегляд
 |
Дорогий Український народе!
У моїй долоні – колосок пшениці.
Якби я міг простягти цей колосок маленькому хлопчику, який помер від голоду 33-го року біля поля у селі Крути на Чернігівщині. Маленькій дівчинці в селі Віленька на Житомирщині. Жінці в селі Красногірка на Одещині. Чоловікові в селі Теплівка на Полтавщині.
До болю і до щему в серці я хотів би цей колосок подати і своєму дідові Іванові, який помер від великого голоду разом зі своєю великою родиною в 1932 році.
Я хотів би цей колосок передати в сотні, в тисячі містечок і сіл України. На Київщині, на Донеччині, на Черкащині, на Миколаївщині і на Кубані. Якби я міг через десятиліття простягти ці зерна селам – Лютеську на Харківщині, Косенкам на Сумщині, Зайцівці на Луганщині – селам, в яких люди вимерли майже до одного. Вони гинули. 17 людей щохвилини. Тисячу щогодини. 25 тисяч щодоби.
Такі жнива збирав великий Голод в Україні. На запитання, що є Голодомор, моя відповідь: це є геноцид.
Я не знаю, якою могла б стати Україна, – та Україна, де вони б залишилися жити.
Я знаю, якою вона є сьогодні.
І я знаю, якою вона може стати, якщо забуде невинно загиблі душі своїх дітей. За дрібністю своєю, за своєю упослідженістю така країна неминуче продасть свою душу, свою мову і свою пам’ять. Вона перетвориться на безлику територію з безликим і неживим народом.
Ті, хто сьогодні заперечує Голодомор, глибоко і переконано ненавидять Україну. Ненавидять нас, наш дух, наше майбутнє. Вони заперечують не історію. Вони заперечують Українську державність.
Від імені Українського народу я стверджую:
Жертви Голодомору мають бути вшановані як мученики однієї з найбільших катастроф в історії людства.
Я не прошу, я вимагаю від Українського парламенту визнати Голодомор актом геноциду нашої нації. Це обов’язок Верховної Ради. Неминуча вимога історії. Така сама, як Акт проголошення Української незалежності. Звільніть себе від страху і неправди.
Історія вже винесла вирок вбивцям, які планували і вчинили Голод. Це – тоталітарна комуністична сталінська система, яка не має національних ознак. Бо національність – це людське. Смерть через голод і винищення є супроти людського.
Геноцид – це цілеспрявомване знищення народу або його частини. Міжнародна Конвенція ООН від 1948 року визначає геноцид як дії, скоєні з наміром знищити, цілком чи частково, яку-небудь національну, етнічну, расову чи релігійну групу – через убивство або через навмисне створення таких умов, які ведуть до знищення.
А зараз я зацитую лист Сталіна до свого політичного побратима в Україні Кагановича в 1932 р.:
«Самое главное сейчас – Украина. Дела на Украине из рук вон плохи… в двух областях Украины (кажется, в Киевской и Днепропетровской) около 50 райкомов высказались против плана хлебозаготовок, признав его нереальным… Если не возьмемся теперь же за выправление положения на Украине, Украину можем потерять».
І взялися. Терор був проведений проти всього українського. Під розстріл повели українську інтелігенцію, священиків, кожного активного носія української свідомості. Ця дія була цілком свідомою.
Публiкацiї за темою «Голодомор»:
