Дарвін — нащадок Ярослава Мудрого

Чарльз Дарвін

Чим далі від нашого часу вглиб віків, тим свіжіша пам’ять про те, що колись відбувалося. Відтак у відомому вислові «запросити варяга», щоб навів лад у державі, бо свої правителі на таке нездатні, немає чогось особливо принизливого. Це означає — покликати родича, близького по крові, доброзичливого, а до того ж ще й збагаченого досвідом життя на землях значно суворіших, аніж ті, які колись покинув.

1920 р. якійсь дівчині на прізвище Анна Андерсен перехожі не дали скочити у воду з берлінського мосту. Після року перебування в психлікарні вона назвалася княжною Анастасією — молодшою донькою царя Миколи ІІ, що дивом врятувалася від розстрілу. Добившись якоїсь симпатії від закордонних родичів, подала судовий позов, вимагаючи, щоб її було визнано законною наступницею російського престолу. Справа затяглася на 32 роки. 1964 р. померла у штаті Віргінія. Порівняльний аналіз її ДНК і речовини спадковості принца Едуарда — родича Романових — засвідчив, що схожість не вище середньостатистичної. Чим учені керуються в таких випадках?

По материнській лінії

Вдамося до паралелі з явищем, знайомим з повсякденного життя. У вашому сараї лежить купа вугілля, за вікном дме сильний вітер, але в хаті від того не буде ані тепла, ані світла, хоч і перше, і друге — джерела енергії. Бо ту енергію, щоб вона стала придатною для використання, треба перетворити на електричну, а для цього будують електростанції. Серед них є теплові, атомні, вітряні, але продукція у всіх одна — електричний струм. Таке відбувається і в клітинах нашого тіла, де також існують спеціальні силові станції — мітохондрії. Хоч би яку їжу ми споживали, а енергія хімічних зв’язків між органічними молекулами там перетворюється на універсальне паливо природи, осідаючи в речовинах з такими довгими та мудрими назвами, що краще до них не вдаватися. Та для нас це й не важливо.

А важливо те, що мітохондрії ведуть у клітинах нашого організму якесь напівсамостійне існування, розмножуючись поділом, бо ж мають власну речовину спадковості, яка передається по материнській лінії. Ось це й дає широкий простір для кримінальних досліджень та еволюційних реконструкцій.

Дуже принципове питання, чи не так? Ого скільки пристрастей віднуртувало колись навколо нього! Кажуть, дружина одного єпископа, ознайомившись з дарвінівською теорією, вигукнула: «Ми походимо від мавпи? Сподіваюся, учений помилився, а якщо це правда, то давайте дружно молитися, щоб про неї ніхто не дізнався». На адресу вченого з амвонів посипалися прокльони, а газетні сторінки заряботіли від карикатур. Врешті, Дарвін, який доти обережно висловлював свою гіпотезу, виклав її в досить категоричній формі. Ще й заявив, що не бачить для себе чогось принизливого в тому, щоб походити від героїчної маленької шимпанзе, яка ризикнула життям, рятуючи родича від зграї собак у селищі. А його сподвижник, Томас Гекслі, висловив думку, що краще походити від «жалюгідної мавпи», аніж від церковника, який використовує свій мозок для того, щоб бездарно влазити в серйозну наукову дискусію.

Нині генетика дає відповіді на багато пекучих питань, маючи в своєму розпорядженні ще й генетичний текст Y-хромосоми, яка передається вже по чоловічій лінії, бо жінки її не мають. Статистичний аналіз нагромаджених мутацій і тут дає змогу відновити древо людського роду, будуючи його від кінчиків гілок до кореня. І що ж виходить?

Ми не єдині

Що більше людина різниться від сусідів по планеті, наприклад, метелика чи птаха, то більша і генетична відмінність. Найближче ми до шимпанзе: збіг особливостей спадкового апарату майже 99%.

Тут чогось нового немає. Однак несподіванкою стало те, що люди за генетичними показниками значно менше відрізняються між собою, аніж шимпанзе в одному стаді. Чому? Схоже, ми надто «молоді», щоб мати за предка мавпу. Ймовірніше, у нас десь так 5-7 мільйонів років тому були спільні пращури, від яких відгалузилася гілка, що й дала початок давнім мавполюдям.

Відомий зі шкільних підручників малюнок, який показує, як поступово людина переходила до прямої ходи, істині не відповідає: найперші люди ніколи не мали того вигляду, що горили чи шимпанзе. Про це свідчать сліди, знайдені на півночі Танзанії приблизно 3,6 мільйона років у вулканічному попелі, який, засохнувши, зцементувався. У тих, хто їх лишив, великий палець ноги не був відстовбурчений, як у мавп, та й вага тіла рівномірно лягала на підошву. То була пара, яка кудись дружненько прямувала, а дехто розрізняє ще й третій, зовсім маленький, слід. Чи не найперша сім’я?

Отож 6—8 мільйонів років тому найперші люди відокремилися від приматів — досить різко перейшовши до прямоходіння, щоб уже без доконечної потреби на чотири кінцівки не ставати. Хіба що під впливом алкогольного чинника... Спочатку нас було кілька різних видів. Борючись за існування, вони об’єднувалися в групи й дбали один про одного. Ось тоді й почали формуватися соціальні інститути, які полегшували життя — втім, їх і серед тварин спостережено.

Генетичні дослідження засвідчили, що наш родовід — не пряма лінія, де сучасній людині передував неандерталець, а кущ, від якого лишилася одна гілка — людина розумна, або неоантроп. Ще років із сто тисяч тому він ділив планету з архантропом — людиною прямо ходячою. Що з нею сталося? І чому ми зовні так відрізнялися одне від одного, якщо генетично дуже близькі?

Де жила Єва? Там, де й Адам

Анна Ярославна

Чарльз Дарвін, автор сенсаційної книжки «Походження видів» не мав нічого проти того, що його пращуром був шимпанзе. Реально ж рід Дарвінів, що дав дуже багато славетних людей, походить від київської князівни, дочки Ярослава Мудрого Анни Ярославни. Кузен Чарльза — теж видатний учений Френсіс Гальтон — пояснює винятково високий інтелектуальний потенціал свого роду тим, що заклала його найталановитіша жінка Європи. Коли б її останки збереглися, то підтвердити достовірність генеалогічного древа Дарвінів було б неважко.

Притаманні сучасним людям особливості трьох макрогруп мітохондріальної ДНК показали, що вся наша спільнота вийшла з Африки приблизно 60 — 80 тисяч років тому й розселилася по світу. Й азійський синантроп, або пекінська людина, й пітекантроп, знайдений в Океанії, й гейдельберзька людина, яких до недавнього часу розташували в один ряд за ступенем їхнього наближення до неоантропа, — це нащадки якоїсь мітохондріальної Єви, яка жила в африканському анклаві, мала потужні біцепси й була спроможна наздогнати оленя. Там само мешкав і Адам — судячи з аналізу Y-хромосоми. А як без нього обійтися? Зате ДНК неандертальця, знайденого на Кавказі, ідентична зразкам, викопаним у долині річки Неадер, і вони дуже відрізняються від генетичних особливостей сучасної людини.

Чи схрещувалися люди розумні з архантропами? Найімовірніше — так, і це стало основною причиною виникнення трьох рас: білої — нащадків креманьйонців з незначними домішками якогось іншого генетичного матеріалу, монголоїдів і негроїдів — прямими гібридами з архантропами й неадерталоїдами. І всі три раси «майже готовенькими» вийшли з Африки, щоб поступово розселитися по земній кулі. Чи були між ними якісь суперечності?

У цьому сенсі наводить на роздуми епізод з Книги Буття, шостого розділу: «Коли люди почали примножуватися на землі, і народилися у них дочки, тоді сини Божі побачили дочок людських, що вони красиві, й почали брати їх собі за дружин, яку хто обрав... У той час були на землі велетні, особливо ж з тих часів, коли сини Божі стали входити до дочок людських, і вони стали народжувати їм: це сильні, спрадавна славні люди».

Чи не відбилися в цьому епізоді, який жодна конфесія не любить коментувати, події дуже далеких часів, але таких, що колективна людська пам’ять вже була готова їх осмислювати? Бо й справді, хто такі сини Божі? Янголи? Але вони не означені статтю, й народжувати від них «дочки людські» не могли. Це явище було розцінене як зневажання Божого духу, продиктоване потребами плоті, що завершилося великим потопом.

Авжеж, людському роду, як і всьому сущому на Землі, багато разів доводилося проходити крізь «вузьке горло» зміни кліматичних умов. Це змушувало нас жорстоко конкурувати за харч зі своїми «двоюрідними родичами» на еволюційному древі, аж доки ми залишилися в гордій самотності. Чому архантроп, пройшовши довший, аніж homo sapiens, шлях розвитку, не витримав з ним конкуренції? Не винайшов вогню, щоб зігріватися в холоді зими й готувати собі доступнішу для травлення їжу? Не розвинув духовної культури? Занадто сприятливими були колись для «плоті» земні умови, а потім змінилися? Важко тепер відповісти на ці запитання, та й багато що в популяційній генетиці залишається спірним.

І все ж таки, всі типи мітохондріальної ДНК, які існують нині, застосувавши імовірнісний аналіз, можна звести до якогось прототипу. Чому? Припустимо, що жінки мали більше дітей, аніж інші, відтак серед наступників їхній генетичний апарат траплявся частіше. Отак від покоління до покоління одні типи мітохондріальної ДНК збільшують своє представництво в людських популяціях, інші — зменшують.

Але наш геном містить і ядерну ДНК, яка перебуває в постійному «діалозі» з мітохондріальною. Відтак надто буквально факт походження нинішньої людини від єдиної праматері сприймати не треба. То ще питання, чи вижили її прямі доньки в життєвих пертурбаціях і чи всі з них встигли дати потомство.

У формуванні генотипів, які виливалися в творення зовнішнього вигляду та менталітету різних народів, проступає одна парадоксальна, на перший погляд, закономірність.

Дружина для австралійця

Ярослав Мудрий

Тур Хейєрдал ризикував життям, щоб на тростинному плотику експериментально підтвердити шляхи міграції різних народів. Нині на підставі вивчення частоти давніх типів мітохондріальних ДНК та Y-хромосом, які в Європу принесли найперші поселенці 40 — 50 тисяч років тому, можна значно точніше простежити картину заселення Азії, Європи та Америки, зокрема поширення хліборобських племен. А як поширюється культура?

Протягом багатьох років точилися палкі дискусії, чи треба для зміни традицій, технологій та панівних ідей інше населення. Виявляється, ні. Землероби, які прийшли в Європу з Малої Азії близько 10 тисяч років тому, аж ніяк не витіснили, як вважалося до недавнього, палеолітичні популяції. Опубліковані торік роботи, які вже здобули широке визнання, показали, що «генетичний внесок мігрантів» — не більш як 20%, але ця невелика кількість умільців змінила тип господарювання на цілому континенті.

Буває, дослідження мітохондріальної ДНК не збігаються з тими, які забезпечує Y-хромосома, але такі розходження теж є джерелом цінної інформації. Так, Y-хромосома показує, що в Австралію порівняно недавно проникали вихідці з Індії, а мітонондрії — що корінне населення цього континенту дуже давнє й тривалий час перебувало в глибокій ізоляції. Найлогічніше це пояснити тим, що до Австралії діставалися самі чоловіки.

Існує низка досить-таки тяжких мітохондріальних хвороб, коли людині важко зробити зайвих три кроки, і вони передаються винятково по жіночій лінії.

Та вже зовсім несподіванкою для вчених стало те, що саме з жінками пов’язане активне перемішування генетичного матеріалу. І це при тому, що мандрівки, відкривання нових континентів та островів завжди було прерогативою чоловіків! Прекрасну стать коли й пускали на корабель, то як невільницю, бо вважалося, що вона приносить нещастя. Тим часом через високу мінливість мітохондріальної ДНК ринки, де продавали рабинь, лишили на генетичній карті людства значно суттєвіший слід, аніж походи Аттіли, Олександра Македонського чи Чингізхана. Не випадково формування специфічної раси латиноамериканців пов’язують з доньєю Мариною — дівчиною з індіанського племені, що стала подругою Кортеса. Ще трохи таких досліджень — і після всяких сексуальних революцій людству доведеться повернутися до того, з чого воно починало: утвердження дівочої цноти, жіночої чистоти, яка є запорукою здоров’я цілого етносу.

На жаль, до вивчення генетичних особливостей українців у контексті європейської і світової ситуації ще не підступалися. Тож як завідувач відділу соціобіології Інституту інформаційно-хвильових технологій, беру на себе сміливість висловити гіпотезу: за мітохондріальними маркерами ми найближчі до німців, а особливо — до скандинавів. Бо північні землі довго були «краєм Ойкумени», заселилися пізно і, за логікою речей, вихідцями із слов’янських племен.

Чим далі від нашого часу вглиб віків, тим свіжіша пам’ять про те, що колись відбувалося. Відтак у відомому вислові «запросити варяга», щоб навів лад у державі, бо свої правителі на таке нездатні, немає чогось особливо принизливого. Це означає — покликати родича, близького по крові, доброзичливого, а до того ж ще й збагаченого досвідом життя на землях значно суворіших, аніж ті, які колись покинув.

16 квітня 2024, вівторок

utmx_section("Headline")Дарвін — нащадок Ярослава Мудрого

Дарвін — нащадок Ярослава Мудрого