Найсекретніший вчений СРСР

Сергій Корольов. 12.01.1907 - 14.01.1966

Про невідомі сторінки життя Головного конструктора розповідає його дочка Наталія Сергіївна Корольова.

Сергію Павловичу Корольову сьогодні виповнилося б 100 років. Розповідають, що Нобелівську премію творець перших в світі ракетно-космічних систем міг отримати двічі - за запуск першого штучного супутника Землі і за політ першого космонавта. Але, коли Нобелівський комітет запропонував назвати прізвище Головного конструктора, Микита Хрущов відповів як обрубав: "Одну людину назвати не можна, творцем нової техніки у нас є весь народ".

Чи важко бути "секретним громадянином"? Чому Корольов не любив золото і старти по понеділках? Чи хотів Головний конструктор сам полетіти в космос? Про це кореспондент "РГ" розмовляє з дочкою легендарного "С.П.", доктором медичних наук, лауреатом Державної премії, професором Московської медичної академії ім. І.М.Сєченова Наталією Корольовою.

- Наталія Сергіївна, про вашого батька вже написано стільки, що горезвісна секретність перекрита з лишком?

- Я власноруч передивлася всілякі архіви, включаючи ті, що раніше були закриті: архів президента РФ, Соціальної політичної історії, Головної Військової прокуратури, ФСБ. І, проте зовсім нещодавно, в одному зі сховищ побачила теки з РКК "Енергія", на яких ще стоїть гриф "Абсолютно таємно". Отже, думаю, сказано далеко не все. До ювілею Сергія Павловича щойно у видавництві "Наука" вийшло друге видання моєї книги "Батько". Перше включало два томи, зараз - уже три. Там багато абсолютно нових матеріалів і фотографій, значна частина яких, - публікується вперше.

- Адже ви п'ятнадцять років тому літали і на копальні, де Сергій Павлович, коли його засудили в 1938 році, видобував золото?

- Він його називав "золотко". Так, я була на копальні Мальдяк на Колимі, де батько працював разом із іншими ув'язненими, у тому числі, і з карними злочинцями.

- Вдалося з'ясувати: Корольова заарештували за чиїмось доносом?

- Я читала кримінальну справу. Доносу, як такого, не було. Просто батько потрапив під жорна репресій. Він тоді працював у Реактивному науково-дослідному інституті. Вже були заарештовані маршал Тухачевський і начальник Осоавіахіма Ейдеман, які займалися інститутом. Забрали директора РНДІ, його замісника, заарештували Глушка. А потім пришли за батьком. Його звинуватили в причетності до антирадянської троцькістської організації, затягуванні лабораторних і конструкторських робіт, які провадилися на оборонних об'єктах з метою зриву їх введення на озброєння РСЧА (РККА).

ДЕ ЗОЛОТО ЗДОБУВАЮТЬ У ГОРАХ

“Гірдівці” на полігоні

- Але правда, що в справі є якийсь "акт експертизи" про роботу Корольова і Глушка, який все-таки підписали чотири співробітники інституту?

- Правда. Серед тих, хто підписав, такий собі Костіков, майбутній директор інституту. Документ просто вбиває. Все перераховане зводиться до одного - зумисне шкідництво. Читаючи, я не мога зрозуміти: як люди, що багато років працюють пліч-о-пліч, буквально добивали своїх товаришів, знаючи, що їм загрожує?

А Костіков одразу після того прийшов до нас додому і... запропонував мамі помінятися житлоплощею. Виявляється, він жив у комуналці. Мама дивувалася: у нас залишилася лише маленька кімната, а інша була опечаткована. Але Костіков заявив, що зможе домогтися зняття печатки НКВС, а їй, мовляв, засть розраховувати на повернення чоловіка.

- Корольов із "колегою" потім не зустрічався?

- Ні. Він лише якось відзначив: "На тому світі з ним порахуємося". У 1957 році, коли готувалося нове видання Великої радянської енциклопедії, там повинна була з'явитися і стаття про Костікова. Але Валентин Петрович Глушко і Сергій Павлович Корольов звернулися в редакційну раду з листом, в якому висловили все, що вони думають про цю людину.

- Стаття вийшла?

- Ні.

- А як Сергію Павловичу вдалося уникнути розстрілу?

- Напевно, - доля. Реактивний інститут створили на основі московської Групи вивчення реактивного руху, яку очолював Корольов, і Газодинамічної лабораторії, де був начальником Клейменов. Останній став директором РНДІ, а батько - його замом. Проте, вони не спрацювалися. Клейменов був військовим і в основному орієнтувався на військові ракети. А батько мріяв про підкорення стратосфери. Розбіжності дійшли до межі.

Тухачевський високо цінував ділові якості батька. І пішов на своєрідний компроміс: татову посаду скасували, а його самого перевели інженером у відділ крилатих ракет. Звичайно, це було пониження. Але, як виявилось, ситуація врятувала і його, і нас з мамою. Клеймьонова розстріляли. Головного інженера, а по суті, - "другу особу" в інституті - Лангемака - теж, його дружину заарештували, дочок відправили до дитбудинку.

- Це той самий Георгій Еріхович Лангемак, один із творців "катюші"?

- Саме так.

- Сергій Павлович, коли повернувся, про табір розповідав?

- Тільки один раз. У листопаді 1944 року, коли він уперше, після звільнення, приїхав до Москви. До шостої ранку розповідав бабусі й мамі про допити, суди, в'язниці, табір, "туполевську шарагу"... А коли виговорився, попросив: "Більше ніколи не питайте. Хочу все забути, як страшний сон". Золото не любив до кінця життя. Не раз повторював: "Я ненавиджу золото".

- У селищі Мальдяк ви зустрічалися з колишнім табірним лікарем Тетяною Дмитрівною Рєпьєвою. Вона пам'ятала ув'язненого Корольова?

- Звичайно ні. Ні Корольова, ні генерала Горбатова, який потрапив в табір майже одночасно з батьком. Та й як запам'ятати? Усі голені, виснажені. На одне обличчя. Ліків - ніяких. Лікарі розводили марганцівку і давали її пити від кашлю, температури, болю в животі, головному болі... Приносили з будинку сиру картоплю: її соком рятували від цинги. Тетяна Дмитрівна навіть в 1991 році розповідала мені про це пошепки, постійно озираючись: "Не треба записувати, адже я підписку дала..."

З ТУПОЛЬОВИМ - ЗА ҐРАТАМИ

- А як Корольов потрапив до "туполевської шараги"?

- Перш за все, він сам звертався з в'язниць до самого Сталіна, доводячи необхідність розвитку ракетної техніки і свою невинність. Зрозуміло, що ці заяви десь осідали. Але і його мама, - моя бабуся Марія Миколаївна Баланіна, з перших днів після арешту, оббивала пороги всіляких інстанцій, домагаючись перегляду справи. Дуже допомогли відомі льотчики Михайло Громов і Валентина Гризодубова: вони добре знали батька.

На початку 1940 року його повернули до Москви, знову в "Бутирку". Півроку тривало нове слідство. А восени батька перевели в спецв'язницю НКВС на вулиці Радіо, в "туполевську шарагу". Там існували чотири проектні бюро, які розробляли нові літаки. Батька призначили в КБ Андрія Миколайовича Тупольова, де створювався пікіруючий бомбардувальник Ту-2.

- За ґратами зустрілися вчитель і учень: адже Тупольов був керівником диплома у студента Корольова в МВТУ імені Баумана. Як ви думаєте, він не міг поклопотатися про перевід Сергія Павловича "за фахом"?

- Не виключено. Треба сказати, в "Бауманці" вони познайомилися досить смішно. Одного разу батько стояв у дошки і креслив деталі свого літака СПК-4 (за першими літерами імені і прізвища). До кімнати увійшли Тупольов і ще один викладач: "Андрій Миколайович, подивіться, які несподівані рішення пропонує студент Корольов". Тупольов підійшов ближче і став дивитися через плече батька. А той увесь в роботі, нічого не бачить і не чує. Тоді викладач легенько наступив йому на ногу. Батько в роздратуванні обернувся і побачив перед собою Тупольова. Той дуже зацікавився проектом і у підсумку - взяв на себе керівництво.

- Безпрецедентний факт: Осоавіахім схвалив проект СПК-4 ще до захисту диплома і навіть виділив гроші на його побудову?

- Так і було.

- Виходить, в особі Сергія Корольова країна втратила талановитого авіаконструктора?

- Так, Тупольов готував йому велике майбутнє. Свій перший планер батько, як відомо, сконструював у сімнадцять років. На його другому планері - "Коктебель" - льотчик Арцеулов встановив всесоюзний рекорд дальності ширяючого польоту. Ще більше галасу наробив в 1930 році планер СПК-3, названий на честь газети "Червона зірка": він призначався для виконання фігур вищого пілотажу.

Мертву петлю на подібних літальних апаратах тоді вже виконували. Проте ніхто ще не ризикнув зробити це самостійно - до необхідних 3 тисяч метрів планер обов'язково буксирував літак. Так от, вперше у світі, пілот Степанченок на "Червоній Зірці" зробив без "витягування на висоту" одразу три мертві петлі. Рекорд! А конструкторові тоді виповнилося лише 23 роки. До речі, батько хотів літати сам, але захворів на черевний тиф.

- Чому ж він все-таки розпрощався з авіацією, зайнявся реактивними двигунами й ракетами?

- Весною 1929 року він прочитав книгу Ціолковського "Дослідження світових просторів реактивними приладами". Виявляється, можна літати не тільки на планерах і літаках? Не тільки в межах атмосфери. Ця думка буквально поглинула його.

УПЕРЕД, НА МАРС!

Комічна ракета “Восток”

- До цих пір багато хто сперечається: зустрічався Сергій Павлович Корольов із Ціолковським чи ні?

- Я знаю, що у когось це викликає сумніви. Так, Ціолковський про цю зустріч не залишив запису, немає і фото. Можливо, що їх не було, а можливо й інше - що вони просто ще не знайдені. Проте, батько не тільки писав про цю зустріч в автобіографіях, але і дуже яскраво розповідав про неї удома. Мене, пам'ятаю, вразила згадка про величезні слухові труби ученого, про старі, дешеві меблі у кімнаті, в якій той жив, про ескізи, розвішені на стінах.

- Сергій Павлович просто хотів познайомитися з "калузьким мрійником"?

- Не тільки. Я думаю, що йому було важливо особисто зустрітися з автором дивовижної книги, самому переконатися в реальності його ідей. Батько говорив: "Я пішов від нього з однією думкою: будувати ракети і літати на них".

- Першу в країні ракету Корольов запустив 17 серпня 1933 року. Наскільки я знаю, майбутнє вітчизняної космонавтики народжувалося в підвалі?

- Група вивчення реактивного руху - знаменита ГВРР (ГІРД) - була створена при Осоавіахімі. Всі гірдівці працювали на громадських засадах. І дійсно, - в підвалі. Необштукатурені цегляні стіни, "кабінети" без дверей... Тільки коли групу перетворили в науково-дослідну і дослідно-конструкторську організацію по розробці ракет і двигунів, почалося якесь фінансування. Батька призначили керівником.

Їх підтримував маршал Тухачевський. На відміну від багатьох інших, що казали: "Кому потрібні позатмосферні польоти, в той час, коли на Землі стільки справ?". Але ентузіазм вирував через край. Душею колективу був Фридріх Артурович Цандер. Він так вірив в міжпланетні польоти, що навіть своїм дітям дав "зоряні" імена - Астра і Меркурій. Він був кволий, постійно кутався в теплий шарф. Але завжди всіх підбадьорював і закликав: "Вперед, на Марс!".

- Космонавт Олексій Леонов не раз говорив: якби Корольов був живий, ми обов'язково б злітали і висадилися на Місяць. Така ж думка звучить в багатьох спогадах. Але ж є й інші чудові творці ракетно-космічної техніки. Чим Сергій Павлович відрізнявся від них?

- У батька була дуже сильна натура. До наміченої мети він ішов напролом. І ніякі перепони зупинити його не могли. Він умів переконати інших у важливості й потрібності справи, якій присвятив своє життя. Йому вірили і за ним йшли.

Мені здається, показова і така деталь. Навіть у "Туполевській шаразі" батько не переставав думати про ракети і ракетоплани. І раптом дізнався, що Глушко в іншій "шаразі", в Казані, працює над створенням ракетних двигунів для літака Пе-2. Не вагаючись, батько подав "нагору" прохання про переведення туди. Восени 1942 року дозвіл дали. Здається, ну то й що? Та справа в тому, що батько свідомо продовжив своє ув’язнення, оскільки туполевців після створення Ту-2 звільнили на десять місяців раніше. Улюблена справа залишалася вище за особисту свободу.

- А коли звільнили Корольова?

- У липні 1944-го. Звільнили достроково, але не реабілітували. Неймовірно, але факт: повністю його реабілітували лише в 1957 році, за півроку до запуску першого супутника. Вже коли він був Героєм Соціалістичної Праці, членом-кореспондентом АН СРСР.

ЗУСТРІЧ ІЗ СТАЛІНИМ

Сергій Корольов із Юрієм Гагаріним

- У нього ніколи ніяк не проявлялася образа на владу, через яку він втратив стільки дорогоцінного часу і здоров'я?

- Ніколи. Він не став жорстоким, не лютішав. Батько просто нічого більше не боявся. Міг сказати кому завгодно, навіть першим особам країни, що категорично з чимось не згоден або що зазначений термін здачі “іздєлія” нереальний.

- Коли відбулася зустріч із Сталіним?

- У 1947 році. Батька попередили, щоб він максимально стисло викладав свою думку. Невелику теку з листами доповіді забрали біля входу. Утім, всі необхідні дані він пам'ятав.

Батько розповідав, що, коли він привітався, Сталін відповів, але руки не подав. Поволі ходив по кабінету, покурюючи свою знамениту трубку. Слухав мовчки, іноді тихо ставив запитання. Уразила його компетентність. Батько не знав, чи схвалює Сталін те, що він говорив. Головний конструктор сподівався на підтримку й не помилився. Через два роки вони зустрілися знову. Мова йшла вже про створення ракетно-ядерного щита країни. Ігор Васильович Курчатов доповів про підготовлене випробування першої радянської атомної бомби, батько - про підготовку до випробувань ракети Р-2. І знову Сталін уразив ґрунтовністю питань, що ставилися, й думок.

- Академік Борис Черток говорив мені, що перебування в таборі на Корольова явно вплинуло. Іноді, коли треба було когось посварити, він переходив межу у виразах. Вам не доводилося чути подібне удома?

- Ніколи. Я знаю, що у батька була репутація грізного начальника. Грізного, але не жорстокого. Він піклувався про тих, із ким працював. По четвергах, коли приймав з особистих питань, його кабінет був замалий для відвідувачів. Корольов допомагав діставати ліки, влаштовував у лікарні, вибивав житло... При цьому кожен знав: якщо справа термінова, треба перехопити головного вранці біля входу в КБ. Поки проведеш до кабінету - вирішиш питання.

Один раз слюсар упустив гайку всередину космічного агрегату. Прийшов до Сергія Павловича ні живий ні мертвий: так, мовляв, і так. Думав, Корольов голову відірве, а той спокійно говорить: "Молодець, що не приховав. Йди працюй, але надалі будь уважнішим". Проте всім відомі і його знамениті рознесення. "До Москви, по шпалах!" - так це звучало на космодромі.

“А ЩО, БРАТИКИ, - ЧИ НЕ ЗЛІТАТИ І МЕНІ?”

- Співробітник дослідного заводу ОКБ-1 Володимир Зудаков розповів цікавий епізод. Коли в цеху збирали перший "Восток", йому потрібно було закріпити один з приладів у кабіні корабля. Він піднявся до люка по драбині і виявив Корольова, що сидів у кріслі пілота з напівзакритими очима. "І скільки ви вже тут сидите?" - вирвалося у працівника. "Півгодини, - говорить Головний. - А ви особисто скільки часу сиділи в кораблі?". "Жодного разу". І тут Корольов несподівано вибухнув: "А ви посидьте! І зрозумієте тоді, що за такої форми крісла, як у вас, космонавт більше доби в кораблі не витримає! Сконає і без усяких там нештатних і аварійних ситуацій! Це треба ж таке, - зліпити таку каракатицю: гірше за сідло для корови!"...

- Головний конструктор називав космонавтів "орленятами". Він часто бував у загоні, під час іспитів особисто перевіряв готовність. Відомо, що перед польотом Юрій Гагарін міцно спав. Батько ж провів майже безсонну ніч. Можна уявити, що він пережив за 108 хвилин першого польоту! Коли Гагарін успішно приземлився, відчуття щастя переповнило усіх. Заради однієї цієї події варто було жити.

Повернувшись до Москви, батько сказав: "Це я повинен був летіти. Але роки вже не ті, та й не пустили б мене". Цей жаль не покидав його й надалі. Колишній заступник голови Військово-промислової комісії Георгій Миколайович Пашков згадував: "Якось вже після польоту Титова сиділи ми в будиночку на космодромі - видалася вільна хвилина перед початком засідання Державної комісії. І ось Сергій Павлович подивився на голову комісії Костянтина Миколайовича Руднєва, на мене і сказав напівзапитливо: "А що, братики, не чи злітати і мені туди, га?"

- Він не боявся ризикувати?

- Він був неймовірно мужньою людиною. У Казані стався такий випадок. Проходили польотні випробування реактивної установки на літаку Пе-2. У черговому польоті, в якому Корольов брав участь, як провідний інженер, на висоті 7000 метрів вибухнув двигун. "Полетіло" хвостове оперення. Льотчик наказав батькові стрибати з парашутом, але той відмовився - хотів установити причину аварії. Літак вдалося посадити. У батька було обпалено обличчя, обпалені віка і брови, і найголовніше - постраждали очі. На щастя, зір удалося відновити.

- Подейкують, що у Сергія Павловича до Гагаріна було особливе, батьківське ставлення. І на місці загибелі Юрія Олексійовича знайшли фото Корольова. А ви підтримуєте стосунки із сім'єю першого космонавта?

- Я дружу з багатьма космонавтами. З Валентиною Іванівною Гагаріною ми теж зустрічаємося і передзвонюємося.

ЇХ НЕ ЗНАЛИ ТІЛЬКИ В ОБЛИЧЧЯ

Сергій Павлович Корольов з матір'ю — Марією Миколаївною Баланіною

- Ім'я Корольова було розсекречено лише в день його смерті. За життя для всіх він залишався безіменним Головним конструктором або професором К.Сєргєєвим, статті якого з'являлися в газеті "Правда". Як ви думаєте, чи не було йому образливо?

- Мені здається, в душі він переживав. Академік Борис Євгенович Патон розповідав мені, як одного разу після чергового успішного пуску він зустрів Корольова в коридорі Академії наук і кинувся до нього: "Сергій Павлович, я вас поздоровляю!". А батько йому так сумно відповідає: "Ми - рудокопи, ми - під землею. Нас ніхто не бачить і не чує".

Та про що говорити, якщо в день, коли Москва зустрічала першого космонавта, Головний конструктор навіть не зміг потрапити на Червону площу? Разом із дружиною він зустрічав Гагаріна на Внуковському аеродромі. Але їхня машина йшла в колоні одною з останніх, і потім вони не змогли пробратися крізь натовп. Дивилися мітинг по телевізору. А одного разу, на День космонавтики, він прийшов на урочисте засідання й хотів пройти до перших рядів, які охоронялися. Батькові перегородили дорогу: "Ви знаєте, товариш, ці місця тільки для тих, хто має безпосереднє відношення до цієї події". Його ж в обличчя ніхто не знав.

- Як ви думаєте, чи було відомо Корольову про відповідь Микити Хрущова на звернення Нобелівського комітету?

- Не знаю. В усякому разі він ніколи не скаржився.

- Часто доводилося чути про забобонність Корольова. Льотчик-випробувач Марк Галлай, наприклад, розповідав, що Сергій Павлович страшенно не любив пусків ракет у понеділок. Якщо ж вони траплялися, то він був на взводі. Ще ненавидів, коли натикався на старті на жінок...

- Чи був батько забобонним? Напевно, кожній людині це в певній мірі властиво. Знаю, що одного разу він знайшов підкову і прибив її до стовбура дуба у дворі будинку в Останкіно. Вірив, що підкова приносить щастя. А ще батько завжди носив у кишені дві копійчані монети на щастя. І дуже нервувався, коли не знайшов їх вранці 5 січня 1966 року перед відходом до лікарні.

Що стосується жінок на космодромі, то насправді батько прагнув обмежити їхню присутність під час запуску. Я, наприклад, була на Байконурі тільки вже після його смерті. Вперше побачила старт ракети в 70-му році, коли ми прилетіли туди разом із Ніною Іванівною, другою дружиною батька. Враження було грандіозне: дивилися на пуск з відстані 1500 метрів в бінокль із бункера.

ІМ’Я ПІДКАЗАВ ЛЕВ ТОЛСТОЙ

Наталія Сергіївна Корольова

- Наталія Сергіївна, а яким він був дідом?

- Коли народився мій первісток Андрій, батько був на Байконурі. Він дуже зрадів. Удома із задоволенням грав з внуком, дозволяв йому крутити ручки радіоприймача. Завжди говорив: "Ось він зараз маленький, а коли підросте, будемо друзями". На жаль, він помер, коли внукові виповнилося лише три роки. Інших він уже не бачив.

- Хто сьогодні продовжує рід Сергія Павловича Корольова?

- У мене троє дітей. Андрій, як і я, став лікарем-хірургом, він професор кафедри травматології і ортопедії Університету Дружби народів. Другий син, - Сергій, закінчив той самий факультет МВТУ імені Баумана, що й дід. Працював в РКК "Енергія", але пішов у підприємництво. Донька Марія - співробітник Російського наукового центру хірургії. У Сергія Павловича вже п'ятеро правнуків. І я думаю, що всіма він міг би пишатися.

- Сергій Павлович ніколи не пропонував вам стати космонавтом?

- Для першого загону космонавтів пред'являли жорстку умову: кандидати - тільки льотчики. Валентина Терешкова була не льотчиком, але парашутисткою. Узагалі батькові дуже подобалося, що я вирішила стати, як і моя мама, лікарем-хірургом. Рівно сорок років стояла біля операційного столу, зробила декілька тисяч операцій. Зараз викладаю на кафедрі госпітальної хірургії Академії імені Сєченова.

- До речі, вірно, що батько назвав вас ім'ям своєї улюбленої героїні Наталі Ростової?

- Це так. Він дуже любив Льва Толстого...

Переклад українською - портал “Аратта. Вікно в Україну”

19 квітня 2024, п`ятниця

utmx_section("Headline")Найсекретніший вчений СРСР

Найсекретніший вчений СРСР