Актуально
23223 перегляди
|
В цей компот, трохи Дзержинського, за смаком - Сталіна, трохи Андропова та від душі - Штірліца - і пальчики оближеш! |
У 1918 році до маршала Юзефа Пілсудського, який свого часу довго балувався марксизмом
з'явилися польські соціалісти і назвали його “товаришем Пілсудським”. Маршал люб'язно відповів: “Панове, я вам не товариш. Ми колись разом сіли у червоний трамвай, але я з нього вийшов на зупинці “Незалежність Польщі”, а ви їдете далі. Бажаю вам щасливого шляху, проте, називайте мене, будь ласка, “паном”.
Поляки вчинили собі люстрацію, на предмет виявлення агентів КДБ. Не вони перші з братів наших менших. Дивно навіть, що поляки, при їхньому темпераменті і любові до Росії, зробили це так пізно.
Ми з Матвієм Ганапольським днями щосили розважали аудиторію "Ехо Москви" дискусією про те, добре було б чи ні влаштувати те ж саме у нас. Прямо скажемо, обговорення носило гіпотетичний характер. З тим же успіхом ми могли б сперечатися, наприклад, про доцільність переходу, в порядку експерименту, із статевого розмноження на брунькування. Річ навіть не в тому, що цього не може бути ніколи, а в тому, що народ не підтримає. Ось і з люстрацією якраз те ж саме. В принципі, у нас неможлива ніяка люстрація. І не тому, що високому начальству довелося б безжально люструвати самих себе, що протиприродно. Головне - народ проти.
У Польщі закон про люстрацію популярний, оскільки сприймається перш за все як патріотична акція. Вся історія цього народу за останні 200 років є історія боротьби за те, щоб хоч трохи пожити окремо від Росії. "Двісті років разом" - сказав би класик. Термін достатній. І ми їх здорово дістали. Почалося ще з розділу Польщі при Єкатерині, але то були квіточки. Продовжилося при Миколі I, коли подавили польське національне повстання, а наш великий поет у громадянському пориві визначив це як "братська суперечка слов'ян між собою". Поляки були не цілком згодні з нашим великим поетом: їм хотілося б, щоб при братській суперечці один із братів, той, що міцніше, не так боляче буцав іншого брата ногами по голові. Потім було ще багато чого, але особливо вдалися фінальні акорди нашого братерства: розподіл Польщі між Гітлером і Сталіним, депортації, Катинь, потім відмова в допомозі Варшавському повстанню і, нарешті, на десерт - насильницьке насадження радянської влади, включення Польщі як однієї з провінцій до складу Східно-Європейської імперії.
Важіль дістався підлоги. Вони нас ненавидять і в царському, і в радянському, і в будь-якому іншому вигляді. Це пройде. З часом. Можливо.
А поки вони мріють про одне: бути від нас якнайдалі. Географічно це нездійсненно, так хоч би політично. І не вони одні, - але і угорці, і чехи, і українці, і прибалти. Всі ті, хто надто довго був до нас надто близько і встиг втомитися від нашого палкого дихання і пристрасних обіймів. У ЄЕС - так в ЄЕС. У НАТО - так в НАТО. Та хоч з обриву вниз головою, аби не до тебе знову, остогидлого!
І КДБ для них, навіть їх власний КДБ, не має значення, це не просто так собі КДБ, а вічне нагадування про національне приниження, гарячий привіт із Москви. І агенти КДБ суть агенти Москви, тобто агенти російського імперіалізму, тобто - вороги вітчизни.
Інша справа - ми. Їхнє національне приниження не що інше, як зворотня сторона нашої імперської величі. Для нас (під "нами" я маю на увазі реальну більшість російських громадян), замучених, як підліток прищами, постімперськими комплексами, КДБ - сон золотий, солодкий і тендітний, як пісня першого кохання. КДБ не просто відомство. КДБ - символ і живий пам'ятник імперії, вічний образ якої ненависний нашими сусідами, але чарівно привабливий для нас. КДБ овіяний легендами. Легендами про титанічну могутність, про беззавітну любов до Батьківщини, про невинне моральне чищення. Сюди ж, в цей компот, трохи Дзержинського, за смаком - Сталіна, трохи Андропова та від душі - Штірліца - і пальчики оближеш!
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
