- одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів...
Розвиток пізнання має свою логіку й послідовність. Очевидна річ, що по-справжньому з діяльністю ЧК-ҐПУ-НКВД, із самою суттю більшовицької влади ми познайомимося, коли за матеріалами центральних московських архівів номер за номером, вихідна за вихідною буде видано корпус відповідних законоположень і циркулярних розпоряджень.
Аналіз цих матеріалів дозволив би визначити філософську суть цих документів, філософське кредо їхніх авторів і з'ясувати реальну історію СРСР і України. Досі такого видання не було, і надій, що воно ближчим часом з'явиться, немає. У республіканських архівах повних комплектів таких документів може й не бути. Адже ці матеріали справді вибухонебезпечні, - зберігати державні таємниці в архівосховищах численних республік влада вважала за недоцільне і мала рацію.
Втім, навіть не маючи оцих вихідних циркулярів, що формували державну політику масового терору й увесь її механізм, все-таки певне уявлення про них ми можем одержати вже тепер. З одного боку, діловодство совєтських спецслужб було так жорстко реґламентоване, справи формувались остільки "правильно", що основні засади законоположень і циркулярів можна тепер реконструювати за зразками їхнього практичного застосування. З другого боку, немає в світі нічого довершеного. То там, то тут навіть у відкритих тепер справах трапляються подекуди окремі документи загальнішого значення, що відхиляють завісу над тими, що не розкриті й досі. Таких, випадково не вилучених, документів пощастило виявити досить багато.
Максимально узагальнюючи все оприлюднене досі про внутрішню політику більшовиків, можна сказати, що вся вона зводиться до двох головних напрямків:
1. Формування людини нового типу, себто такої людини, що була б придатна на роль "будівника комунізму".
2. Усунення тієї частини населення, яка для цього не підходила.
Починаючи з найперших днів совєтської влади, протягом кількох десятиріч шляхом обліків, анкетування й паспортизації було створено інформаційну базу про населення, передусім міське й чоловіче. Відповідно до марксистсько-ленінської теорії боротьби класів було одержано вичерпну картину суспільства. На те, що таку інформаційну базу почали складати ще за Леніна, маємо численні докази.
Пригадаймо, наприклад, як з'явилися справи-формуляри, - у побуті їх називають енергійним словом "досьє". Як відомчий, так і народний термін означає те саме - збірку документів, що компрометують ту чи іншу особу. Отже, 4 вересня 1922 року в Ґорках у Леніна побував Дзержинський, котрий наступного дня записав у щоденнику директиви свого шефа. Вони стосувалися висилки доволі численних представників нелояльної інтелігенції за кордон. Ленінські настанови Дзержинський розвинув і конкретизував для свого заступника Уншліхта таким чином: "Необходимо выработать план, постоянно коррегируя его и дополняя. Надо всю интеллигенцию разбить по группам. Примерно:
1)Беллетристы, 2) Публицисты и политики, 3) Экономисты (здесь необходимы подгруппы): а) финансисты; б) топливники; в) транспортники; г) торговля; д) кооперация и т.д. 4) Техники (здесь тоже подгруппы): а) инженеры; б) агрономы; в) врачи; г) генштабисты и т.д. 5) Профессора и преподаватели и т.д. и т.д.
Сведения должны собираться всеми нашими отделами и стекаться в отдел по интеллигенции. На каждого интеллигента должно быть дело; каждая группа и подгруппа должна быть освещаема всесторонне компетентными товарищами, между которыми эти группы должны распределяться нашим отделом. Сведения должны проверяться с разных сторон, так, чтобы наше заключение было безошибочно, чего до сих пор не было из-за спешности и односторонности освещения. Надо в плане далее наметить очередность заданий и освещения групп. Надо помнить, что задачей нашего отдела должна быть не только высылка, а содействие выпрямлению линии по отношению к спецам, т.е. внесение в их ряды разложения и выдвигание тех, кто готов без оговорок поддержать Советскую власть".
Обліки неблагонадійного елементу мали дуже різноманітний характер. Чекісти, скажімо, чітко відрізняли санкціоновані контакти громадян з іноземцями від контактів несанкціонованих, тож ретельно реєстрували стихійних відвідувачів іноземних консульств. Ці картотеки широко використовувались в оперативній роботі. Так, на підставі зібраних відомостей з"явився такий пасаж у винувальному висновку проти Станіслави Сороки: "В 1934 году Сорока дважды посетила польское консульство в г. Киеве, якобы в целях получения разрешения на в"езд в Польшу, гостить к своей сестре, в чем ей, якобы, было отказано". 1988 року ця картотека зберігалась, природно, у 10 відділі КҐБ, саме тоді на підставі її було видано довідку: "Сообщаем, что по картотеке учета посетителей германского консульства в гор.Киеве Тарасевич В.[алентина] И.[вановна] не проходит". У сукупності всі ці обліки призначались для збирання компромату.
Створивши в загальнодержавних масштабах велетенську й доволі точну інформаційну базу, партія почала відтак одне за другим приймати відповідні політичні рішення. Ключові рішення приймало Політбюро ЦК ВКП(б). Їх конкретизували у рішеннях Раднаркому чи ВЦВК, після чого вони проходили всією вертикаллю. Їх дублювали у Політбюро союзних республік, в окрвиконкомах. Далі певні імпульси розходились відповідними мережами, зокрема через систему НКВД. У засобах масової інформації та іншими каналами провадилася серйозна політична кампанія. Це стосується всіх заходів щодо змін у складі населення.
Час від часу йшла, наприклад, перетруска персонального складу установ. Так, 30 квітня 1924 року через ВУЦВК і РНК УСРР було проведено постанову "Про тимчасові комісії при НКРСІ для перевірки персонального складу співробітників установ, підприємств і організацій". Такі перевірки були глобальні, - їм підлягали "співробітники державних установ і підприємств, так центральних, як і місцевих, у тому числі переведених на господарський розрахунок, усіх видів кооперації, а так само установ і організацій, субсидованих державою". Мету перевірки було визначено цілком одверто, це було "усунення тих, яких перебування шкідливо відбивається на діяльности установи, підприємства або організації, а також тих, яких залишення на посаді не відповідає інтересам пролетаріяту". За певний час влада оголосила знову: "Радянський апарат повинен бути очищений від чужих елементів. Третина всіх службовців по Україні (виходить, рахували! - С.Б.) - колишні царські чиновники". Так формували нову верству совєтських службовців.
Як діяла управлінча вертикаль, легко простежити за ліквідацією поміщицтва. Як заведено, перше рішення було прийняте у Політбюро. 20 березня 1925 року Президія ЦВК СРСР (підписи голови ЦВК М.Калініна, секретаря ЦВК А.Єнукідзе та голови Раднаркому СРСР А.Рикова) прийняла відповідну постанову "136. Про позбавлення колишніх поміщиків права на землекористування й проживання у господарствах, що належали їм до Жовтневої революції" Цю постанову автоматично продублювали республіканські структури - ВУЦВК та РНК УСРР, видавши спеціальну постанову й інструкцію про здійснення тієї, що надійшла з Москви. Харківську постанову "Про позбавлення колишніх дідичів, великих землеволодільців і нетрудових орендарів права на землекористування й проживання в господарствах, що належали їм перед установленням на Україні Радянської Влади" 9 вересня 1925 року підписали т.в.о. голови ВУЦВК А.Буценко, т.в.о. секретаря ВУЦВК М.Лобанов та заступник голови РНК УСРР І.Булат.
Дальші рішення приймали за чергою все нижчі й нижчі ланки. Наприклад, на своєму рівні ухвалив утворити відповідну комісію Виконавчий комітет Київщини. Цю комісію - у складі представників ҐПУ та прокуратури (Кривенко й Ґражуль) - повинен був очолити "завокрземуправління" Кулініченко. "Пролетарська правда" перевела документи у міфологічний понятійний апарат, легкий для введення у масову суспільну свідомість: "[...] цей декрет треба використати для того, щоби остаточно викорчувати всі поміщицькі пеньки (!), що ще залишилися на нашій радянській землі". Як оголосили, було створено комісію, що має "закінчити всю цю справу" до 1 січня 1926 року й "звертається за допомогою до районних виконавчих комітетів, сільрад та всіх громадських організацій, а також до окремих осіб (!), щоби вони допомогли виявити всіх колишніх поміщиків-дворян, що ще залишилися по селах". Тут, ясна річ, не йшлося про індивідуальні якості того чи іншого колишнього поміщика, - більшовики прагнули ліквідувати клас. Викинуті із своїх гнізд люди, кращі люди своєї доби, не маючи громадянських прав, за більшовиків опинялись на марґінесі соціального життя. Індивідуальні трагедії, що супроводили їх надалі, були зовсім не випадкові і не стихійні. Такий, а не інакший розвиток подій більшовики задумали й провели у життя. Саме в акціях цього роду можна бачити розвиток і поглиблення соціальної революції, що по суті означало трансконтинентальний погром.
Серед таких політичних рішень Політбюро була "чистка" окремих місцевостей і прикордонної смуги, що опинялись у статусі частково закритих зон. Ясна річ, це робилося "для захисту правового ладу від соціяльно-небезпечних осіб". Іншим разом, 1935 року значну частину київського населення було усунуто "у порядку очистки столиці Києва від укр.[аїнського] к/р націоналістичного елементу". Із таких операцій, яким, здавалося, не буде кінця ані краю, складалось внутрішнє життя країни.
Як бачимо, більшовики здійснювали сеґреґацію (відділення). За всілякими обліками, за анкетами, що являли собою прямі самообмови, вони добирали собі населення, з яким мало намір співіснувати. Решту ліквідували. Для здійснення репресивних акцій, задуманих у Кремлі, в Москві визначали ліміти, - на місцях "виходили" із зустрічними пропозиціями. Колишній начальник ҐПУ України (1932 - лютий 1933) Станіслав (Стах) Реденс, одружений із сестрою дружини Сталіна Анною Сергіївною, тобто людина, яка брала участь у розробці стратегії репресій і в мисленні якої відбилась логіка командарма, а не "окопна правда", розповідав: "Затем началась операция по изъятию уголовных, продолжающих преступную деятельность, кулаков, быв. белых, быв. полицейских чинов, священнослужителей, быв. эсеров, бежавших из ссылки, и прочего антисоветского элемента [...]. Перед началом этой операции было созвано совещание наркомов, начальников областных и краевых управлений НКВД, которое было в июле 1937 года [...]. Были установлены лимиты для каждой области [...]. Для Московской области цифра была определена на первую категорию 6000 и вторую 30000 (в то время еще не выделены Рязанская и Тульская области). По другим областям определял цифры Фриновский [...]".
1992 року експерти комісії з приймання й передачі архівів КПРС та КҐБ Арсеній Раґінський, Нікіта Петров та Нікіта Охотін передали до однієї з московських газет низку документів президентського архіву, що ілюструють організацію Великого Терору. До відомостей про рішення ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року, що вийшло за підписом Сталіна, додалися нові - про оперативний наказ № 00447 за підписом наркома внутрішніх справ Єжова, згідно з яким за чотири місяці повинні були бути репресовані 268 950 душ, із них убиті відразу 75 950. Було опубліковано виписку з протоколу № 57 засідання політбюро ЦК "Об антисоветских элементах" від 31 січня 1938 року, перший пункт якого проголошував: "Принять предложение НКВД СССР об утверждении дополнительного количества подлежащих репрессии бывших кулаков, уголовников и активного антисоветского элемента по следующим краям, областям и республикам:
[...] Украинская ССР - 6000 ч.[еловек] по 1 категории [...]". Виписку підписав не названий у публікації Нат.Ґеворкян секретар ЦК, адресовано її було Єжову, обкомам, крайкомам, ЦК нацкомпартій.
Таким чином, більшовики створили механізм, схожий на те, як із картотек, до впровадження комп'ютерів, виймалися спицями перфокарти.
Зрештою, навіть ідея лімітів (розкладки) виникла знов же таки не у "сталінську", а в "ленінську" пору історії. Вона яскраво виявилась уже під час тієї самої висилки нелояльних вчених і літераторів. Від тієї "славної" чекістської операції в колишньому Центральному партійному архіві збереглися списки "кандидатів на висилку" з Москви (плюс додатковий у двох частинах), Петрограда (у трьох частинах) та України. Довідки ("высылается, на свободе", "содержится под стражей", "высылка отменена", "возбуждено дело" тощо) зроблено тут, як видно з доповідної Г.Яґоди, за вказівкою Леніна. Підписали списки Л.Каменєв, Д.Курський та Уншліхт. Перший список Латишев опублікував, хоч, на жаль, у переказі:
Список активной антисоветской интеллигенции (профессура).
Москва Профессора 1-го
Московского университета 2 чел
Профессора Московского высшего технического училища 4
Профессора Петровско-Разумовской сельскохозяйственной академии 2
Профессора Института путей сообщения 1
По делу Вольно-экономического общества 1
Профессора разных учебных заведений 6
Список антисоветских профессоров Археологического института 4
Общий список активных антисоветских деятелей по делу издательства "Берег" 2
Список лиц, проходящих по делу № 813 (группы Абрикосова) 4
Список антисоветских агрономов и кооператоров 12
Список врачей 3
Список антисоветских инженеров (Москва 6
Список литераторов 12
Більшовицька політика масового терору, як бачимо, мала добре продуману, глибоко наукову основу. Це німецькі окупанти могли оточити квартал, вивести звідти всіх людей і розстріляти, скажім о, кожного десятого. Такий підхід був примітивний, неглибокий. Орієнтовані на марксистсько-ленінське вчення про класову боротьбу, чекісти дбали передусім про відповідні категорії населення ("кулаки, быв. белые, быв. полицейские чины, священнослужители, быв. эсеры"). Провадились обліки есерів, меншовиків та бундівців у харківському, столичному як на той час, Окремому відділі ҐПУ: "По материалам УСО ГПУ УССР значится, что гражд.[анин] Шраг Николай Ильич (устан.[овочных] данных нет) проходил по учету группы эсэров по гор. Харькову в Харьковском ОО ГПУ. 3/Y 31 г.". 14 квітня 1938 року нарком внутрішніх справ Олександр Іванович Успенський затвердив довідку на арешт А.Ґуревича 1897 року народження, теж з покликом на результати партійної реєстрації: "По справке 8 отдела УГБ НКВД УССР - Гуревич Абрам в 1921 году Кременчугским Горотделом ГПУ обвинялся как подозреваемый в контрреволюции. По учетным материалам Харьковского ОО ГПУ Гуревич Абрам Наумович в 1920-21 г. проходил по учету меньшевиков и бундовцев. Гуревич подлежит аресту". Отже, ще в 1920-21 роках більшовицькі спецслужби здійснили реєстрацію членів буржуазних і дрібнобуржуазних партій. Чоловік протягом 18 років жив собі, одружувався, розлучався, писав статті, народжував дітей, а камера на нього чекала. Чекісти вміли чекати.
Що стосується селян, то більшовики ставилися до них як споживачі харчових продуктів, і тільки. Загальновідома Марксова думка про "ідіотизм сільського життя". Він його не знав, не розумів і зневажав. Сприймаючи селян як просто людський матеріал, на них не заводили ні обліків, ані анкет. До косиґінської реформи 28 серпня 1974 року їх навіть не паспортизували. Їх виморювали голодом просто так - десятками тисяч і мільйонами. Улітку 1933 року в мого прадіда Семена Денисовича Білоконя від голоду спухли ноги. (Він мешкав у селі Кожанці за Фастовом). Сусіди порадили вигріти їх на сонці. Він зробив невеличкий курінь, де міг заховатись до пояса, прогріваючи ноги. Але вони потекли. Коли він встав і пішов, - він залишав мокрі сліди. Пробував носити галоші, зарадити собі вже нічим не міг. За кілька днів він помер.
Пануючи протягом кількох десятиріч у такий спосіб, влада просіювала увесь людський склад кожної соціальної верстви, винищуючи найкращих. Це не могло не погіршити саму людську субстанцію народу. Але тут ми вже заходимо до сфери науки, якої донедавна в СРСР не існувало. Річ у тім, що свого часу у нас були заборонені цілі науки. Не кажу про гомілетику, патристику, патрологію й інші дисципліни богословського циклу. Тут мені йдеться насамперед про генетику та кібернетичну науку, яку називали продажною дівкою імперіалізму. Донедавна не можна було говорити ні про генетику людини, ані про євгеніку - науку про покращення людської породи. Про погіршення людської породи давні вчені, люди з ідеалами, не могли й подумати.
Свого часу євгеніка в Україні й Росії розвивалась доволі бурхливо. В Україні були свої осередки цієї науки, в яких працювало багато вчених. Не забудьмо, що членом євгенічного товариства був совєтський нарком охорони здоров'я Николай Семашко, і 1925 року, виступаючи з доповіддю в Берліні, Семашко заявив, що в СРСР справді проводиться євгенічна політика. Він не сказав тільки, що йдеться про негативну євгеніку, по суті, про політику протиєвгенічну.
Як відомо у світовій науці, діти, що народились під час облоги Парижу 1870-71 років, коли досягали потім віку мобілізації на військову службу, виявляли багато слабший фізичний розвиток, тому дістали назву "дітей облоги". А чи можуть бути здорові люди, що перебули і більшовицький терор, і Другу Світову війну? На яке фізичне та моральне здоров'я галичан, а тим більше наддніпрянців можна розраховувати, якщо протягом десятиріч населення цих величезних територій піддавалося систематичному терору, періодичному голодуванню й тотальній ідеологічній обробці?
Досі світова наука розглядала лише один бік справи. Вона брала до уваги шкідливі хімічні речовини, різного роду опромінення та інші мутагени, що здатні проходити у клітини й викривлювати їхню генетичну програму. Це явище зветься мутаціями. Коли мутагени заторкують ДНК в зародкових клітинах людини, гинуть ембріони або народжуються люди із спадковими дефектами. Крім того, мутації в соматичних клітинах викликають рак, порушення імунної системи, вкорочують життя. Уся сума викривлень генетичної інформації людини, що підриває спадкове здоров'я людности, називають генетичним тягарем. Але світова наука, не маючи нашого історичного досвіду, не вивчала чи майже не вивчала мутацій соціального походження. Українська наука має в своєму розпорядженні величезний історичний і людський матеріал.
Протягом двадцятих років фахівці ретельно студіювали досвід голоду 1921 року. Але чи вивчають тепер деформації людської породи так ретельно, як свого часу виморювання голодом українців? Погіршення генофонду в СРСР фіксують здебільшого на рівні загальних спостережень, здорового глузду (common sense). 14 квітня 1982 року російський письменник Ю.Наґібін записав у щоденнику: "Не маючи радощів від природи, я почав приглядатися до людей. Жодного інтелігентного обличчя. Раніше такого не бувало. Серед страшних свинячих мармиз неодмінно траплявся хтось, відзначений світлом людини. Невже всі повмирали та пороз'їжджалися? Інтелігентні люди зникли, як різні квіти й птахи. Єдина різниця в тому, що на них і не думали завести Червоної книги. А це ж іще відгукнеться в житті країни, ох, як відгукнеться!.."
Ще на початку ХХ ст. професор гігієни Мюнхенського університету Макс Грубер вказував, що цінність здоров'я і могутність нації незмірно вищі за вартість минущих благ культури, однак біометрія перебуває зараз у жалюгідному становищі, і про фізичні якості народу ми можемо судити лише за дуже поверховими й недосконалими ознаками.
Мусимо завжди пам'ятати, що внутрішня політика більшовиків не менше за війну була могутнім чинником контраселекторної елімінації, тобто усунення з життя особливо цінних елементів, т. зв. плюс-варіантів. Це призвело до контраселекторної селекції, себто виживання, навпаки, мінус-варіантів, іншими словами, малоцінних елементів.
Треба констатувати, що основа сучасного українського суспільства марґінальна. Наше суспільство склалось із уламків знищених класів. За більшовиків нищено-бо всіх, причому всіх кращих із кожного суспільного прошарку, кожної соціальної верстви - національну аристократію, стару інтелігенцію (вчителі, кооператори, фельдшери), духівництво, нову інтелігенцію... Різні верстви нищили в різній пропорції. Що стосується селянства, а ще більшою мірою духівництва, то тут створюється враження прямого геноциду. Виникає питання - хто ж залишився у цій країні? Невже тільки нащадки енкаведистів та стукачів? Генетики пояснюють, що "агресивний тип" знищував інші типи і дав більшу кількість нащадків. У репродуктивному процесі брали участь далеко не всі члени популяції, переважала вибірка. Ця вибірка й дала зсув амплітуди з якісними відмінностями людського фактору. От ми й одержуємо одну з причин сучасної криміналізації суспільства. Сьогодні тисячі одурманених наддніпрянців віддають свої голоси за комуністичних ватажків не тому, що дурніші чи гірші за когось іншого, а тому, що зіпсовано генетичний код.
Більшовики говорили прямим текстом, що їхня мета - формування нового типу людини. Вони не приховували, що прагнуть витворити єдиний совєтський народ. У книжці "Экономика переходного периода" такий "улюбленець партії", як Бухарін, писав дослівно таке: "С более широкой точки зрения, т.е. с точки зрения большего по своей величине исторического масштаба, пролетарское принуждение во всех своих формах, начиная от расстрелов и кончая трудовой повинностью, является, как парадоксально это ни звучит, методом выработки коммунистического человечества из человеческого материала капиталистической эпохи [...]. Диктатура пролетариата, выражая, на первых порах, самый кричащий раскол капиталистического мира, после установления некоторого равновесия начинает вновь собирать человечество [...]". 31 травня 1920 року працю Бухаріна прочитав Ленін. Проти наведеного тексту, відкресливши його кількома рисками, останній занотував: "именно!", нижче - "очень хорошо", а поруч приписав: "Вот эта глава превосходна!". Якоюсь мірою єдиний совєтський народ більшовики й створили.
Можемо констатувати, що в процесі соціальної революції в СРСР генотип населення, деформуючись, різко погіршився. Вивчення цього процесу на межі кількох дисциплін відкриває новий напрямок наукових досліджень. Думається, що потужні травми, яких масово завдають національному організму засоби сучасних технологій, найновіші досягнення науки й техніки, не досліджувані з точки зору соціальної безпеки, теж повинні притягти до себе спеціальну увагу. У наш час до всіх складників нашого генетичного тягаря додалися ще нові екологічні проблеми, катастрофа на Чорнобильській атомній станції і сучасні "тимчасові труднощі", що наближаються до геноциду.
Людина – це духовна істота. Саме тепер на часі звернення до традицій і духовності рідного народу. Чесність, щирість, мудрість – ось що вимагається від нових людей України. Потрібна Нова Січ – Духовна Січ!
” О.Бердник, український філософ і письменник, засновник Української Духовної Республіки
Актуально
28498 переглядів
Публiкацiї за темою «Національне питання»:
