Актуально
24782 перегляди
 |
Неважко згадати, що ще з самого початку коаліційного процесу почали розноситися чутки про можливі спроби підкупу депутатів з помаранчевого сектору Партією регіонів. Далі виникли чутки про те, що представники ПР вже запропонували деяким зі своїх опонентів серйозні суми в американській валюті за допомогу в зриві формування демократичної коаліції. Коли з’явилися, як продовження цих чуток, ініціативи депутатів БЮТ зафіксувати на відео спроби підкупу народних депутатів, політики та журналісти поставилися до них з іронією. Біло-сині встигли назвати це дешевим піаром, а журналісти почали жартувати, що БЮТ перейнявся зйомками нового кінофільму, натякаючи на дійсне кінематографічне минуле БЮТ: документальне кіно про українських заробітчан за участю Юлії Тимошенко та художній фільм за книгою Олександра Турчинова.
Пізніше, однак, виявилося, що чутки були зовсім не чутками, а фактами, а відеохроніки бютівців, що показують процес підкупу, - ніскільки не смішними. Не будемо дискутувати, чи може служити запис на відеокамеру телефону доказом у суді. Для виборців, принаймні, це має бути переконливим аргументом. Окрім того , є заяви самих депутатів, які засвідчують спроби підкупу, а це означає – кілька кримінальних справ, якщо правоохоронні органи відповідально поставляться до своєї роботи.
Поведінка регіоналів підтвердила, що для членів Партії регіонів закону не існує. Причому це стосується не тільки двічі судимого Януковича та низки нинішніх синьо-білих депутатів, котрі на початку 90-х застосовували увесь можливий бандитський арсенал для вибивання коштів з бізнесменів, а і багатьох інших партійців. Очевидно, вони вважають себе повністю недоторканними, адже навіть після заяв БЮТ вони відкрито пропонували кошти за те, щоб "помаранчевий" депутат трохи "похворів" або ж виїхав за кордон на час голосування по прем’єру. Цікаво, чи допоможе це їм у їх справі, адже, як заявляє Юлія Тимошенко, четверо бютівців справді взяли запропоновані гроші, однак це було зроблено навмисно, щоб додатково підтвердити факти підкупу парламентарів.
Найбільш "відзначилися" у справі з перекуповуванням депутатів троє представників Партії регіонів, а саме Олег Надоша, Сергій Тихонов і Володимир Сівкович, а також один з лідерів Партії вільних демократів Михайло Бродський. Саме ці люди, за свідченням депутатів від БЮТ, пропонували гроші за зрив коаліційного процесу, і саме вони були зафіксовані у продедених бютівцями відеозйомках.
Скільки ж коштує зараз депутат Верховної Ради? Безпосередні адресати пропозицій "регіоналів" називають цифру від 5 до 10 мільйонів доларів. Депутат від фракції БЮТ Андрій Сенченко розказує, що сума залежить від проблем та задач, які стають перед отримувачем хабаря. Інший же бютівец, Віктор Уколов, повідомив, що "помаранчевим" депутатам пропонували заплатити 5 млн. доларів за відмову підписатися під коаліційною угодою, та ще 5 млн. додатково, якщо усі спроби формування демократичної коаліції провалились би.
Насправді Україна має достатньо насичену історія хабарництва у законодавчій владі. Наприклад, багато хто в тій же Верховній Раді стверджує, що "помаранчевим" депутатам V скликання свого часу пропонувалося 3-5 мільйонів доларів за зміну своїх переконань і перехід до антикризової коаліції (тобто тарифи, як бачимо, ростуть). За даними того ж БЮТ, вже в травні цього року Партією регіонів було виділено 120 млн. доларів на хабарі депутатам помаранчевого сектору, щоб останні відмовилися складати свої мандати і таким чином зупинили б розпуск ВРУ. Серед цих випадків хабарництва окреме місце посідає історія Олександра Мороза, який поки що лишається найдорожчим українським політиком: якщо вірити неофіційній інформації про коаліціаду 2006 року, він отримав 300 мільйонів американських доларів за здачу своїх союзників НУНС і БЮТ і перехід до коаліції з Партією регіонів.
Дивлячись на такі випадки корупції, не можна не поставити питання: невже Україна вражає увесь світ практично поставленими на конвеєр товарно-грошовими (себто тілесно-грошовими) відносинами між парламентарями? Відповідь – ні, хоча це навряд чи втішить наших читачів.
Насправді практика купівлі політиків є досить поширеною у світі. В Японії наприклад, практика піднесення дорогих подарунків посадовим особам була історично загальноприйнятою, що призвело до розквіту корупції у ХХ столітті, і до жорсткої боротьби з нею починаючи з 1950-х років. У цій східній країні її найбыльш розповсюдженим видом є фінансування політиків бізнес-структурами.
Окреме місце займають Сполучені Штати зі своєю практикою лобіювання, яка є загальноприйнятною і досі, хоча фактично являє собою отримання конгресменами чи сенаторами грошової винагороди за просування тих чи інших "потрібних" рішень.
Можна також згадати й історію відомого афериста пострадянського простору Григорія Лернера, також відомого як Цві Бен-Арі, який після еміграції в Ізраїль намагався підкупити депутатів від ледь не всіх основних місцевих партій, аби ті сприяли йому в проведенні комерційних оборудок.
Однак Україні не житиметься легше від того, що вона не єдина країна, де політики купуються і продаються, тим паче що в нас такі операції проводяться настільки частно, що можна організовувати відповідну біржу. Залишається сподіватися, що матеріали, передані БЮТ до правоохоронних органів не "загубляться", а відповідні справи будуть доведені до кінця
Публiкацiї за темою «Під ковдрою влади»:
