Актуально
Регіон: 
|
Сліди на камені чи то послання, чи робота невідомого скульптора-жартівника... |
„Залишити на твердому граніті сліди могло лише щось досі невідоме”, – переконані місцеві селяни. З їх розповідей, камінь має цілющі властивості – люди з навколишніх сіл змалечку влітку рвуть тут квіти та виводять на випас корів – молоко стає смачним і цілющим, а букети, коли заносиш до хати, неначе „освітлюють” її зсередини. Тоді і спиться добре, й болячки зникають...
Першою про камінь розповіла школярка Маргарита Вдовиченко. Директор бабанської школи, де вона навчалась, Надія Жмуденко, згадує, що дівчинка дуже любила історію та відвідувала гурток „Пошук”. На одному із засідань Маргарита й розповіла про таємничий камінь у вигляді стільця, який вона знайшла, коли пасла бабусиних корів. Як виявилось, бабуся про нього знала ще з дитинства. Але ніхто з місцевих старожилів так і не зміг пояснити, звідки й коли взялись ті сліди.
Було вирішено зробити одноденний похід до каменя. Тут, як згадує Надія Жмуденко, й з’ясувалось багато цікавих фактів. Школярі описали, що вони бачили, що долина, в якій лежить камінь, має форму правильного півкола. По краях, неначе вартові, височіють червоні скелі. До долини можна потрапити тільки єдиною стежкою, пройшовши повз цих „вартових”. Знизу протікає струмок і коли розливається, закриває вхід у долину.
Діти відмили сліди від бруду і... аж присіли від подиву – на камені проступило три відбитки! Два – лівої та правої ноги однакового розміру і один відбиток меншої ноги. Вони почали приміряти свої ноги та дійшли висновку, що більші – сліди жінки. Найчіткіший слід настільки добре зберігся, що видно навіть відтиски пучок пальців. Складається враження, що людина кудись поспішала і навіть підсковзнулась на камені – один слід неначе зіслизає з нього.
Поруч знайшли відтиск собачої лапи. Школярі навіть привели собаку для порівняння. Виявилось, що собака мав бути розміром з вівчарку. Тоді дітлахи „поставили діагноз” – тут ступала нога первісної людини, яку супроводжував пес. А на руках була дитина, яку людина ненароком упустила...
Директор Уманського краєзнавчого музею Микола Вихристюк розповідає, що, разом із начальником районного відділу освіти, вони минулого тижня виїжджали на місце знахідки. Дослідили явище з науковцями музею, сфотографували сліди та відправили до Академії наук. Але від себе може сказати, що сліди напрочуд схожі на слід Божої Матері, який Вона лишила на камені в Почаївській лаврі...
Дехто гадає, що уманський камінь – „привіт із далекого космосу”. Бо долина на вигляд схожа на воронку від вибуху. А, як повідомляють численні уфологічні сайти, Уманщина славилась не лише гайдамаками, а й... візитами НЛО. На початку століття місцеві писарі навіть зафіксували оповіді селян, які, перехрещуючись, розповідали про вогняні диски, що спускалися з небес, а звідти виходили високі люди та розпитували дорогу. Щоправда, достовірність цих фактів перевірити неможливо. До того ж у ті часи Уманщина була рекордсменом за кількістю споживаної на душу населення оковитої...
Однак, варто лише поговорити з археологами, як історія уманських слідів відразу втрачає „нечесність”. Так званими „каменями-слідовиками”, виявляється, буквально всіяна територія російської Псковщини (близько 100 пунктів, де є або були камені з викарбуваним зображенням ступні, кисті руки, копита тварини та ін.). Ще більше таких каменів у Литві та Латвії. Є й на півночі Білорусі. У сусідніх землях (включно з Україною) такі знахідки набагато рідкісніші, оскільки культ поклоніння язичницьким каменям – балтійський за походженням.
У часи ж християнські подібні камені люди називали то „чортовими слідами”, то, навпаки, „Божими ніжками”, „слідами Христовими”, „стопами Богородиці”. Перші користувалися поганою славою, останні ж шанувалися як зцілювальні. Найвідомішим у Росії був так званий „Ольжин камінь” зі слідом витонченої жіночої ніжки – більшовики підірвали його динамітом у 30-х роках...
– Швидше за все, сліди в камені на Уманщині – епохи ранньої бронзи, часів так званої ямної культури. І були вони древнім святилищем, – говорить начальник Черкаської обласної археологічної інспекції Микола Суховий.
Уже днями археологи з Черкас побувають на Уманщині, щоб детально вивчити загадковий куточок поблизу Коржового Кута. Цікаво, що слідами зацікавилися і столичні уфологи, які не проти спробувати довести їх „інопланетність”. Так що найближчим часом Уманщині забезпечені додаткові „паломники” – як мінімум, фахівці з історії України, світу та... інших планет.
Більше новин за темою «За межею віків»:
