Актуально
Регіон: 
|
Юрій Шилов та Василь Нечепа |
Подібні пам'ятки сивої давнини, видобуті з небуття у багатьох місцях трьох держав від Дніпра до Пруту ще наприкінці позаминулого століття, спочатку сформували кілька найменувань однотипної культури: Кукутень у Румунії, мальованої кераміки в Галичині та на Буковині і Трипільської культури на Поділлі, Черкащині й Київщині. Врешті зусиллями науковців, зокрема В. Хвойки, Е. фон Штерна, Ф. Вовка, Б. Рибакова, В. Даниленка, інших дослідників, останнє ймення цієї культури утвердилось за назвою селища Трипілля та його околиць, де грунтовно попрацювали археологи і саме звідси винесли на міжнародний науковий загал усі базові дані щодо ідентифікації цієї культури, визначення її особливого місця і ролі у світовій цивілізації.
І це ще більше розпалило дискусії навколо її періодизації. Світ звик рахувати свій вік від Шумера, стародавніх цивілізацій Риму і Греції, Індії та Китаю. А тут - Трипілля. Ні в кого не виникало сумніву, що віднайдені тут предмети належать прадавнім людям, але щоб це стосувалося кількох тисячоліть до християнської епохи... Те піддавалося сумніву і критиці з боку усталеної науки. Особливо тези про високий розвиток і демократичну організацію того суспільства. Тож лише недавно радіовуглецевий метод дослідження трипільських старожитностей підтвердив: наука має справу з найдавнішою зі знаних досі цивілізацій.
Ось чому прадавні речі тієї епохи, знайдені археологами, тривалий час перекочовували в найвідоміші зарубіжні музеї та приватні колекції. Україна їх теж мала нівроку, але все те, на жаль, здебільшого залягало глибоко у фондах, подалі від очей широкого загалу поціновувачів старовини і дослідників своїх пракоренів.
Крига скресла в останні два десятки років, передусім з набуттям нашої незалежності. Трипільська культура стала об'єктом окремих експозицій у кількох вітчизняних музеях. Врешті ми дізналися і про дивовижні приватні колекції підприємців-любителів старовини С. Платонова і С. Тарути, які два роки тому видали своїм коштом унікальну двотомну Енциклопедію Трипільської цивілізації.
Благословляючи у світ цю грунтовну працю, видавці, спираючись на дослідження вчених, наголосили: «Результати археологічних досліджень - величезна кількість матеріальних речей у музейних зібраннях та колекціях - беззаперечно підтверджують існування на території сучасної України в давні часи унікальної цивілізації - Трипільської.
Наші далекі предки опанували культурне землеробство, виплавлення і обробку металів, унікальне гончарне ремесло, будівництво житла у складній кліматичній зоні.
За тисячу років до появи Шумерської цивілізації вони використовували колісні візки, збудували величезні поселення, вміли користуватися місячним календарем.
Досягнення Трипільської цивілізації, беззаперечно, зіграли величезну роль у розвитку людства, а матеріальні свідчення, які дійшли до наших днів, говорять про те, що саме Трипілля було колискою індоєвропейських народів...
Ми впевнені, що державоутворююча нація нашої країни, усвідомивши себе спадкоємницею цієї великої цивілізації, зробить почуття національної приналежності і національної самосвідомості предметом гордості всіх її громадян, а кожен громадянин, знаючи, що в його жилах тече хоча б одна краплина трипільської крові, буде пишатися своєю країною і її великою, поки що не визнаною історією».
Подібні помисли притаманні сьогодні вже не одиницям - ряди дослідників Трипілля поповнюють нові подвижники. І от зовсім недавно стало відомо про народження у Трипіллі приватного музею однойменної культури, творцями якого стали мистецтвознавець і видавець Олександр Поліщук, архітектор Володимир Лазоренко, народний художник України Анатолій Гайдамака та археолог Юрій Шилов.
Вони зібрали кошти, викупили на стрімкому березі Дніпра будинок бакенників, який втратив своє первісне призначення, реставрували і частково розбудували його. Свою колекцію експонатів представив тут колекціонер Олександр Поліщук. Вже є чотири виставкові зали загальною площею 250 квадратних метрів. Сьогодні доводяться останні штрихи в облаштуванні експозицій, але і те, що вже відкрито для огляду, вражає відвідувачів, навіть тих, хто добре знається на музейній справі.
Нещодавно побувала там і група київських журналістів та літераторів, митців і студентів МАУП. Цю поїздку до Трипілля організував керівник українського культурно-просвітницького центру цього навчального закладу Василь Нечепа. І хто завітав того дня до музею, надовго запам'ятає зустріч з праісторією України.
Огляд експозиції, демонстрація тематичного фільму, розповіді творців музею збагатили присутніх такою масою маловідомих фактів з життя прадавньої цивілізації на нашій землі, що хочеться хоча б побіжно передати дещо з почутого і побаченого в цьому музеї.
Досі панівною була думка, що цивілізація зародилася на Близькому Сході. Оглянувши в музеї шедеври Трипільської культури, переконуєшся: цивілізація Землі зародилася на нинішній території України. Трипільська археологічна культура з'явилася за 2,5 тисячоліття до виникнення Шумерської та Єгипетської цивілізацій. Ознаки державності тут проступають за 3,5-4 тисячоліття до нашої ери. Існувала вона, та державність, 8 тисяч років, перекинувшись і в Індію, куди переселилася частина місцевих племен, і в Іран.
Речові докази: керамічна мисочка, якій 7 тисяч років, численні вироби зі сваргами - символами того часу, зокрема зі свастикою - сонячним символом безконечності, що його прагнув прив'язати до своєї ідеології Гітлер. Нехрещений козак Мамай, бо він з'явився ще до християнства...
Усе це міцно тримається в нашому генетичному коді всупереч офіційній історіографії, яка дає не більше 1,5 тисячі років державності слов'янства. А тим часом у народній пам'яті збереглися перекази про мамонтів, які вимерли в Європі 11 тисяч років тому.
Придивіться уважніше до традиційної української народної вишивки, яка й сьогодні кладе в основу орнаменту сварги - солярні сонячні знаки.
Організатори музею називали і такий факт на підтвердження значно давнішої цивілізації на нашій землі, ніж це визнає офіційна наука: на території нинішньої Черкаської області ще не зовсім досліджені Майданецьке і Тальянівське городища. Але уже встановлено, скажімо, що 2100 років тому в Римі проживало 5 тисяч мешканців, а в Майданецькому - 15, у Тальянках - понад 20 тисяч. У третьому тисячолітті до Різдва Христового ці міста займали територію 300-400 гектарів.
З певних ідеологічних причин до них довго не доходили руки, наголошують О. Поліщук і Ю. Шилов. Позаторік стався прорив, і вже поточного року на дослідження Майданецького городища уряд виділив 1,5 млн грн. Певно, дійдуть руки і до впорядкування та вивчення фондів Інституту археології АН України, які, на їхню думку, уже значною мірою розкрадені. Тоді, мабуть, знайдеться багато що і зі зниклої колекції предметів Трипільської культури відомого археолога С. Бібікова. Невипадково ще кілька років тому Верховна Рада України ухвалила рішення про перевірку фондів названого академічного інституту, але воно, на жаль, досі не виконане.
Того дня у музеї в Трипіллі ми почули багато такого, що виходить за межі традиційного сприйняття, потребує глибшого вивчення і оцінки фахівців. Але початок уже зроблено - розбуджено нову хвилю цікавості до Трипільської культури, бажання і потребу глибше заглянути в нашу праісторію, бо вона, справді, значно давніша і яскравіша, ніж ми знали її до цього або не знали взагалі.
Приємно, що нарешті і держава повернулася обличчям до цих проблем. Як відомо, 23 лютого під головуванням віце-прем'єра В. Кириленка в Будинку уряду відбулася нарада з проблем дослідження Трипільської культури, де знову було дано вказівку компетентним органам перевірити фонди Інституту археології. Як відзначав у звіті з тієї наради кореспондент «Урядового кур'єра», тішить те, що в суспільстві та свідомості урядовців пробуджується розуміння того, що пам'ятки Трипілля - це неоціненний скарб нашого народу, його необхідно охороняти й популяризувати як усередині країни, так і за рубежем.
До цього варто додати: і глибше вивчити той скарб, осмислити і довести усьому світові, хто ми є і чиї ми діти.
До теми:
