Триіпостасний Вакуум. Принцип Триєдності - основа Тригнозисної парадигми П. Харченка

«Свята Мова Творця у Звичаї Народу: Еніофеноменологія староукраїнської культури» | © Саннікова Любов



Постiйна адреса - http://www.aratta-ukraine.com/books_ua.php?text=4

Тему інформаційної парадигми слід продовжити дослідженням українського мислителя П. Харченка (нар. 1939), який суттєво розвинув і поглибив вирішення нагальних теоретичних і прикладних завдань щодо поняття Вакууму.

П. Харченко вважає, що поява у фізиці поняття Вакуум передвіщає переосмислення наявної картини світу і, як наслідок, - формування нового світогляду. Сучасні теорії побудовані на основі відмови від детермінізму у фізиці. В них спостерігається необґрунтована абсолютизація ймовірних методів і така ж необґрунтована відмова від детермінізму.

Інструментом наукового пізнання в сучасній фізиці є формальна логіка і, головним чином, математика. Загалом, наукові методи пізнання базуються на принципах дискретності і множинності і нема ще всеохоплюючих принципів пізнання адекватних реаліям буття. За визначенням І. Пригожина, у фізичній науці ми здебільшого маємо справу з "фізикою можливого", ніж з "фізикою реального". Обмеженість знань, набутих науковим способом, очевидна.

Харченко вважає, що сказане вище не означає заперечення фізичних теорій як абсолютно необґрунтованих і пропонує методологію розширення кордонів застосування теорій, які обмежені речовинним рівнем буття, і які всі базуються на атомістичній концепції. Відмова від абсолютизації атомістики є першою умовою подолання догматизму у фізиці, виходу з тупикової ситуації.

"Альтернативою атомізму є тринітарна логіка. Вона на диво несуперечливо розкриває континуальність на основі принципу триєдності. Принцип ТРИЄДНОСТІ повертає фізиці детермінізм, який було втрачено у квантових теоріях, і висуває на перший план ідею розвитку, - вважає вчений (Харченко 1999-2000:90).

Таким чином, існує альтернативний атомізму неелементарний принцип. П. Харченком, на основі принципу Триєдності, розроблена Тригнозисна парадигма, яка відкриває шлях постнауковим знанням.

Мислитель висунув ідею, за якою вакуум, будучи матеріальним середовищем, являє собою неспостережену триєдину неперервну субстанцію. Розроблена теорія триіпостасного Вакууму дає змогу відповісти на нерозв'язані теоретичні питання, які й не могли бути розв'язаними в рамках традиційних фізичних теорій. Для побудови несуперечливої теорії триіпостасного Вакууму в систему знань Харченко вводить поняття первинного і вторинного рівнів матерії. Таке розмежування рівнів матерії в сучасних теоріях відсутнє. Це призводить до неправомірності застосування понять одного рівня до іншого.

Первинний онтологічний рівень матерії представлений триіпостасним Вакуумом. Вторинний онтологічний рівень представлений речовиною - продуктом розвитку Вакууму.

До первинного онтологічного рівня не можна застосувати таке поняття, як дискретність, вважає вчений, що й спричинило методологічний хаос. Сучасні фізичні теорії не розмежовують рівні матерії.

Статус первинного онтологічного рівня є фундаментальним для фізичної теорії. Обидва рівні матерії уособлюють єдину матерію. У той же час між ними здійснюється взаємозв'язок на польовому й речовинному рівнях і мають місце взаємопереходи. За концепцією Харченка, Вакуум, як первинний рівень матерії, є Першосубстанцією, в якій панує поле і відсутні реальні частки. Нинішні фізичні теорії є теоріями вторинного онтологічного рівня матерії. В основі теорії Триіпостасного Вакууму лежить фундаментальне поняття Вакууму як триіпостасної субстанції, заснована на принципі триєдності. Описує процес розтроєння єдиного і взаємоперехід іпостасей.

В основі теорії Триіпостасного Вакууму лежить перегляд статусу нуля, який в науковому методі пізнання інтерпретується як ніщо. Нуль набуває нового статусу, виступає не як ніщо, а уособлює рівновагу іпостасей, їх рух у рівновазі. Для вакуумної теорії це має величезне значення. Оскільки з нулем ототожнюється матеріальна суть - Першосубстанція. Вивчення цієї матеріальної суті, представленої нульовими рішеннями хвильових рівнянь, і є предметом теорії триіпостасного Вакууму. Енергетична й інформаційна природа Вакууму - це, по суті, прообрази майбутніх речовинних форм. На думку Харченка речовина є фізичним представником вторинного онтологічного рівня матерії і на рівні своєї організації структурована на основі системи вкладених триплетів. Проявлений світ структурується подібно до голограми, тож в кожний наступний триплет вкладено аналогічні структури триплетів попереднього рівня структуризації. Система вкладених триплетів розгортається, починаючи від першоречовини, породженої Вакуумом, тому весь речовинний простір також вкладено в загальний триплетний візерунок. Найважливішим висновком з теорії Вакууму є те, що рівні матерії взаємоперетворюються. Вакуум породжує речовинний світ, речовина, в свою чергу, деструктуризується і переходить у вакуумний стан (Першосубстанцію).

Теорія триіпостасного вакууму дає змогу строго визначити місце речовинним частинкам, квантам, Першосубстанції, енергії, інформації. Вакуум проявляє себе лише при впливові на нього енергією, тобто при його збудженні. Дослідження триіпостасного Вакууму відкрили його основну властивість - бути триіпостасним і перебувати у збудженому стані. В рамках системи знань, яка базується на тринітарній логіці і яка одержала назву Тригнозису, можливе пояснення багатьох явищ і феноменів, які не знаходять пояснення з позиції наукового (атомістичного) методу. На підставі отриманих результатів досліджень П. Харченко вважає, що сьогодні стає очевидною необґрунтованість протиставлення науки і релігії з огляду того факту, що предмети і методи їх різні. Предметом релігії виступає Абсолют (Бог), а предметом науки, як уже зазначалось, речовина, - яка уособлює вторинний онтологічний рівень матерії і є предметом творення (розвитку) Абсолюту.

На думку вченого, релігія і наука є головним джерелом знань, хоча вони орієнтовані на різні предмети пізнання. "Чому атомістика, як універсальна методологія науки, не годиться для пізнання Абсолюту? - запитує мислитель, - Тому що природа Абсолюту не атомістична, Абсолют виключає складовість із дискретних часток, йому не властива множинність, історичність та інші характеристики речовинного рівня матерії. Ось причини, чому наукова логіка заперечує існування Абсолюту. В той же час віра, яка лежить в основі релігійного пізнання, не є методом пізнання. Релігія не вважає можливим збагачення Абсолюту через розум".

Звернення до тріадичної структури дає змогу осягнути сутність давніх учень, в яких речовина - сила - поле виступають як тріада проявленої матерії. А поняття Порожнечі, або Вакууму як матерії потенційної, невиявленої, але спроможної до проявлення у будь-якій формі. В фізиці вакуум визначається як основний стан матерії, який проявляє себе через флуктуації. У ведійській культурі Порожнеча виявляється загальною вихідною точкою природи реальності.

Академік Р. Баранцев уважає, що раціональний Захід доходить до синтезу знань, спираючись на тріадичну структуру. Інтуїція Сходу дозволяє безпосереднє цілісне світобачення. Принцип "від цілого до часток" уможливлюється за допомогою залучення і використання тринітарної логіки - найпрогресивнішої системи знань.

Утверджуючи Тригнозис як новітнє світорозуміння, яке йде на зміну діалектичному матеріалізму й атомістичній науці загалом, П. Харченко відзначає, що за тисяч і років до народження Христа українська національна ідея була органічно пов'язана з космічною енергетикою, виявом якої була Трійця і мала постійний інформаційно-енергетичний контакт зі своїм національним егрегором, центральним символом якого виступає Тризуб. Отже при визначенні феноменів української культури цей факт буде розглянуто докладно.

П. Харченко у своїй книзі "Тригнозис" чимало уваги приділяє вивченню питання походження біологічного виду як продукту розвитку триєдиного. "Онтологічна концепція виду стоїть на твердому оперті саме тому, що воно онтологічне. В біовиді моя точка зору впізнає відповідний продукт розвитку Триєдиного, продукт, що здатний самоутверджуватись У процесі взаємопереходу іпостасей Триєдиного вони, сказати б, розтроюються в просторі та часі, породжуючи статеві форми, які через різноманітні способи розмноження (самозапліднення, партеногенез чи репродуктивні взаємозв'язки) утворюють новий вид" (Харченко 1998:66-67). Отже, види виникають внаслідок розвитку Триєдиного, самі вони не розвиваються, не створюють інших видів, не перетворюються на інші види, хоч фенотипно і зазнають мінливості. Феномен незмінності життя став актуальним предметом у сучасній науці. Про незмінність живих форм згадує Біблія. Ідея постійності видів панувала аж до Дарвіна, який її фундаментально розхитав. Він помилково вважав, що види розвиваються, перетворюються в інші. Дофеноменальний розвиток не можна ототожнювати з феноменальним еволюційним процесом.

Ознайомлення з головною працею П. Харченка слід продовжити з осягнення ним таїни чоловічого і жіночого. "У всіх таїнствах древніх народів Людина позначалася числом "3" і виступає як перший закон істот. Пізнання природи матерії не може не мати антропоцентричного характеру. Воно нездійсненне без матеріалізації розвитку людської думки. Саме в такому контексті слід розглядати і значення "божеського" андрогіну (гермафродита). Його статус як джерела багатоманіття світу пов'язується з троїстою природою. "Жіноче, чоловіче, середнє (андрогінне) - це образи його роду".

Троїстість Абсолюту чітко виражена в образі Тригунної Пракріті. Ідея триєдності була притаманна ведійській традицій, в тому числі зримо засвітилася в українській культурі. Однак найбільш яскраво ідея триєдності позначена на категорії першоматерії - Пракріті, яка вічно модифікує себе за допомогою трьох гун у чуттєву множинну природу. Природа - це продукт розвитку Пракриті. Нерозвинута Пракриті є станом рівноваги трьох гун. П. Харченко розвиває це питання у контекст і проблеми статі. На прикладі Пракриті він доводить, що в первісній санкх'ї Пракриті означала жіноче, а Пуруша - чоловіче людське тіло. І лиш пізніше відбулося перетворення Пракриті в матерію, а Пуруші - в душу. Сполучення Пракриті з Пурушею порушує рівновагу гун і спричиняє розвиток, в результаті чого виникає "створена Природа", яка також наділена трьома гунами й уособлює собою видозмінення своєї матеріальної причини. Первісне роздвоєння Пракриті на діалектичні полюси (чоловічий і жіночий), взаємовідносини яких зумовлюють три її якісні стани, що знаходяться в діалектичній єдності, - ось істинна причина тригунності Пракриті. Так, Харченко геніально ілюструє здогадку про єдність суперечливих начал матерії, як джерела її руху і вважає, що будучи віднесеними до Бога, три гуни ведуть до концепції Тримурті. Тримурті містить у собі втілення Творця, зберігача, руйнівника, це трояка маніфестація одного й того ж божества. Великий Єдиний у самому собі містить свою дружину Пракриті тригунної природи, котра є Дівою і матір'ю богів та людей.

Древні філософи наділяли стосунки між статями космічним значенням. Вони розглядали стать у тісному зв'язку із внутрішньою природою Всесвіту. Діалектика статі і загадка триєдності міцно переплетені.

Вирішення проблем Єдиного - Множинного в християнстві пов'язане з догматом Святої Трійці. Триєдиний християнський Бог не містить у собі моменту дискретності і множинності. Всі три іпостасі Бога - це Одне.

Свята Трійця не є числом "3" звичайного арифметичного ліку. Троїстість Бога аналогічна єдності, а не сумі 1+1+1. "Триєдність Божества уособлює надчас, надпростір і вічність", - вважає П. Харченко (Харченко 1992:37). Учений вбачає розгадку таїни Бога через вирішення колізії Єдиного - Множинного на користь Триєдиного, що, в свою чергу, можливе через з'ясування антиномії статі і триєдності. А люди - чоловік, жінка й андрогіни - мають стать і створені Богом "за образом і подобою своєю", то її справжня тілесність не повинна уособлюватись індивідом. Адже Бог триєдиний і не є індивідом певної статі. Першоначально Природа осмислювалася антропоморфно. А це означає, що пізнання людиною Природи починалося з самої себе як уособлення цілісності всього світу. Людина не розділяла Природу на "мертву" й "живу". Природа і Людина сприймалися як єдиний живий організм. Ось чому моделі світу, представлені неатомістичною історією мислили й уособлювали надіндивідним Абсолютом - це моделі онтологічного тіла самої Людини.

Уважне вивчення традицій народного мистецтва переконують нас щодо висновків П. Харченка. Він доводить, що найбільш фундаментальною рисою Абсолюту є його триіпостасність, пов'язана з метафізикою статі. Триєдине репрезентує носія життя, його тілесність у вигляді онтологічної неатомістичної цілісності. На думку вченого, шлях пізнання онтологічної тілесності Людини, як і носія життя взагалі, веде до подолання геоцентризму в побудові теорії Людини, повертає нас до ідеї ідентичності всієї Природи. А це означає, що концепція космосу повинна перейти в космологічну концепцію Людини. Обговорюючи питання про людську тілесність, ми повинні усвідомлювати, що, крім онтогенетичного тіла Людини у вигляд і дискретного індивіда певної статі, існує також онтологічне тіло Людини, яке є запереченням дискретності та множинності. Воно постає в образі безстатевого надіндивідуального триіпостасного Єдиного. У наступних розділах нашого дослідження ми докладно зупинимося на виявленні прояву Триєдиного у традиціях народної культури.

Великим науковим здобутком П. Харченка є також осмислення троїстості родів у мові. Вчений доводить залежність троїстості родів від триіпостасної онтологічної (і вже потім онтогенетичної) тілесності Людини. "Саме Триіпостасність Людини "оматеріалізовує" граматичний рід, особові (первинні) займенники, форми граматичного числа тощо, прояснює витоки багатьох мовних одиниць. Вони пізніше згенезовані ідеєю дискретності і множинності. Онтологічна тілесність Людини - це праматеріальна "субстанція" первинних граматичних категорій і провідна екстралінгвістична мотивація мови та мовлення. Суто лінгвістичні чинники підключаються пізніше. Належність живого космосу до чоловічих, жіночих і андрогінних форм - ось та онтологічна передумова, що зумовила появу троїстої системи родів у граматиці.

Первісне світосприйняття не розмежовувало живу і неживу Природу. Релігійно - міфологічний світогляд розглядав її як Універсум, що живе внутрішнім життям. Весь космос сприймався живим і поляризованим у статевому відношенням. Багато уваги вчений приділяє онтології числа. Саме Триєдине пов'язує онтологічно в один вузол первісний категоріальний апарат мови - рід, число, особу, займенник тощо. Дискретні кількісні стосунки реального світу виникають при наявності атомістичного суб'єкта, який граматично уособлюється. Колізія Триєдиного і дискретного множинного виступає однією з онтологічних підвалин граматичної структури мови. Мова у функції засобу відображення містить інформацію не лише про специфіку різних етапів еволюції статі, але й дозволяє судити про характер соціальних відносин. Наявність спершу стадії матріархату, а потім патріархату підтверджується фактами мови. За матріархату не було диференціації між жіночими і чоловічими іменами.

Головний висновок щодо виявлення і дослідження феноменальних проявів архетипних сутностей полягає у тому, що "Homo sapiens" завжди тягнувся до таємниць Космосу скоріше на рівні підсвідомого, ніж свідомого, на рівні "онтологічної пам'яті": говорячи фігурально, викликав Людину до себе, до інтимного єднання з собою її абсолютний предок - Онтолюдина (Триєдине). Земний індивід, а би скуштувати абсолютної радості в абсолютно рідних обіймах свого абсолютного пращура, вдавався до найрізноманітніших прийомів - оргаїстичних дійств, шаманізму, екстатичного і "раціоналістичного" психотренінгу, транквілізаторів, про стимулюючу цінність яких у звільненні індивіда від тілесної оболонки за його прагнення сутнісно злитися з Абсолютом відомо.

"У світлі Тринітарної Логіки можна припустити, - вважає П. Харченко, - що єднання онтогенетичної Людини з Абсолютом (Онтолюдиною) в означених психостимулюючих ситуаціях досягається не на порожньому місці і не з нуля, бо насправді є лише продовженням, посиленням вічно існуючої неперервної злуки цієї невидимої відносної Людини з тією невидимою абсолютною Людиною - являє невід'ємне перебування в дофеноменальному тілі останньої (полі Вакууму).

Першосубстанція (Абсолют, Онтолюдина, Триєдине) є, таким чином, "парапсихологічною", "екстрасенсорною" формою енергії (Вакуумом) - енергією онтологічної тілесності Людини" (Харченко 1998:316-317). Першосубстанція - енергетична, відмінна від речовинно-енергетичних та інформаційних процесів, які становлять інтерес сучасних природничих наук. Першосубстанція - це передусім космічна енергоінформаційна реальність, яка західному (логіко-аналітичному) знанню, ніколи не була доступна, жодним із методів не фіксувалася й не фіксується, науці майже не відома. Однак, згадувана вище праця Г. Шипова позитивно позначилась на виправленні стану.

Філософія маніфестує знання про Першосубстанцію категоріями Ніщо, Дао, Душа, Дух тощо. Першосубстанція всюдисуща, генезисно причетна до всього світотвору (продукуючи його, вона формує його, продукує). Онтологічна субстанція ретранслюється через мозок онтологічного єства у вигляді тринітарної інформації - процес космогенетичного єднання з Вічним.

Отже, головні висновки щодо пізнання речовини феноменального світу через тринітарну логіку:

- Першосубстанція (Триначало) не сумісна з дискретною множинністю, вона одвічна, триіпостасна, безконечна;

- дофеноменальне Триначало одвічно перебуває в безупинному розвитку - породжу є феноменальну речовину, яка не розвивається, а тільки еволюціонує (змінюється);

- детермінують розвиток Триначала його іпостасі шляхом свого взаємоперетворення і тривергенції.

Пізнання засобами Тринітарної Логіки, з яким має прийти утвердження триіпостасного і тристатевого образу Людини культури континуального (цілісного) постатомістичного типу. П. Харченко стверджує, що ідея Троїстості лежить в основі української національної ідеї, центральним символом якої є знак Тризуб. З прадавніх часів цей символ впливав на свідомість і підсвідомість українців. За тисячі років до народження Христа українська національна ідея була органічно пов'язана з космічною енергетикою Трійці і мала постійний інформаційно-енергетичний контакт зі своїм егрегором. Троїстість глибоко увійшла в українську культуру: мову, мислення, національні традиції, фольклор, світосприйняття. Прийняття Православної Віри було природним продовженням традиції Трійці. Могутня містична сила Трійці (як і все містичне, що закрите для пізнання засобами формальної логіки) "проявляється" (розгортається) зримо через Тринітарну Логіку, чим буде покладено край індивідній (атомістичній) історії - історії трагічних випробувань онтогенетичної Людини.

Література для поглибленого вивчення матеріалу лекції:

Урсул А. Д., Урсул Т. А. Эволюция. Космос. Человек: Общие законы развития и концепция антропокосмизма. - Кишинев, 1986.
Харченко П. Триєдине // Космос Давньої України. - К., 1992.
Харченко П. Триіпостасне тіло людини і триалог у древніх мовах // Космос Давньої України. - К., 1992.
Харченко П. Тригнозис. - К., 1998.
Харченко П., Косинов М. Триіпостасний Вакуум // Доповіді Міжнародного Конвенту тринітарних знань. - К., 1999-2000.
Черній А. М., Саннікова Л. П. До проблеми онтології триіпостасного Єдиного // Аграрна наука і освіта, 2002, том 3, № 3-4.

 

 

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2024.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.
© Автор проекту - Валерій Колосюк.