Промова Стіва Джобса перед випускниками Стенфордського університету (+ відео)

Автор/джерело -  © “Аратта-Україна” 

Три історії, які варто почути кожному. Промова засновника корпорацій Apple та Pixar Animation Стіва Джобса на випускному в Стенфорді. 2005 рік.

Стів Джобс виступає перед випускниками Стенфордського університету

Для мене велика честь бути з вами сьогодні на врученні дипломів одного з найкращих університетів світу. Я не закінчував інститутів. Сьогодні я хочу розповісти вам три історії з мого життя. І усе. Нічого грандіозного. Просто три історії.

Перша історія – про з’єднання крапок.

Я покинув Reed College після перших 6 місяців навчання, але залишався там вільним слухачем ще близько 18 місяців, поки нарешті не пішов. Чому ж я кинув навчання?

Усе почалося ще до мого народження. Моя біологічна мати була молодою, незаміжньою аспіранткою і вирішила віддати мене на усиновлення. Вона наполягала на тому, щоб мене усиновили люди з вищою освітою, тому мені було призначено бути усиновленим юристом і його дружиною. Правда, за хвилю до того, як я виліз на світло, вони вирішили, що хочуть дівчинку. Тому їм зателефонували вночі і запитали: “Зненацька народився хлопчик. Ви хочете його?”. Вони сказали: “Звичайно”. Потім моя біологічна мати довідалася, що моя прийомна мати – не випускниця коледжу, а мій батько ніколи не був випускником школи. Вона відмовилася підписати папери про усиновлення. І тільки кілька місяців потому все-ж поступилася, коли мої батьки пообіцяли їй, що я обов’язково піду в коледж.

І 17 років потому я пішов. Але я наївно вибрав коледж, що був майже таким же дорогим, як і Стенфорд, і всі накопичення моїх батьків були витрачені на підготовку до нього. Через шість місяців я не бачив сенсу мого навчання. Я не знав, що я хочу робити у своєму житті, і не розумів, як коледж допоможе мені це усвідомити. І от, я просто витрачав гроші батьків, що вони збирали все життя. Тому я вирішив кинути коледж і повірити, що усе буде добре. Я був спочатку наляканий, але, оглядаючись зараз назад, розумію, що це було моїм кращим рішенням за все життя. У ту хвилину, коли я кинув коледж, я міг перестати говорити про те, що необхідні уроки мені не цікаві і відвідувати ті, котрі здавалися цікавими.

Не все було так романтично. У мене не було кімнати в гуртожитку, тому я спав на підлозі в кімнатах друзів, я здавав пляшки “Коли” по 5 центів, щоб купити їжу і ходив за 7 миль через усе місто кожний недільний вечір, щоб раз у тиждень нормально поїсти в храмі кришнаїтів. Мені він подобався. І багато з того, з чим я зіштовхувався, дотримуючись своєї цікавості й інтуїції, виявилося пізніше безцінним.

От вам приклад:

Reed College завжди пропонував кращі уроки по каліграфії. По всьому кампусу кожен постер, кожна мітка були написані каліграфічним почерком від руки. Тому що я відрахувався і не брав звичайних уроків, я записався на уроки по каліграфії. Я довідався про serif і sans serif, про різні відступи між комбінаціями букв, про те, що робить прекрасну типографіку прекрасною. Вона була красивою, історичною, майстерно витонченою до такого рівня, що наука цього не змогла б зрозуміти.

Ніщо з цього не здавалося корисним для мого життя. Але десять років по тому, коли ми розробляли перший “Макінтош”, усе це придалося. І “Мак” став першим комп’ютером із красивою типографікою. Якби я не записався на той курс у коледжі, у “Маку” ніколи б не було кілька гарнітур і пропорційних шрифтів. Ну, а позаяк Windows просто скопіювали з з Маку, швидше за все, у персональних комп’ютерів узагалі б їх не було. Якби я не відрахувався, я б ніколи не записався на той курс каліграфії і в комп’ютерів не було б такої чудовної типографіки, як зараз.

Звичайно, не можна було з’єднати всі крапки воєдино тоді, коли я був у коледжі. Але через десять років усі стало дуже, дуже ясно.

Ще раз: ви не можете з’єднати крапки, дивлячись уперед; ви можете з’єднати їх лиш оглядаючись у минуле. Тому вам доведеться довіритися тим крапкам, що ви як-небудь зв’яжете в майбутньому. Вам доведеться на щось покластися: на свій характер, долю, життя, карму – що завгодно. Такий підхід ніколи не підводив мене і він змінив моє життя.

Моя друга історія – про любов і втрати.

Мені повезло – я знайшов те, що я люблю по життю робити досить рано. Woz (Steve Wozniak - Стів Возняк) і я заснували Apple у гаражі моїх батьків, коли мені було 20. Ми посилено трудилися, і через десять років Apple виросла з двох чоловік у гаражі до $2–мільярдної компанії з 4000 працівників. Ми випустили наше найкраще створення – “Макінтош” – роком раніш і мені тільки виповнилося 30. І потім мене звільнили. Як вас можуть звільнити з компанії, яку ви заснували? Ну, у міру зростання Apple ми наймали талановитих людей, щоб допомагати мені керувати компанією, й у перші п’ять років усі йшло добре. Але потім наше бачення майбутнього стало розходитися і ми в кінцевому рахунку посварилися. Рада директорів перейшла на його сторону. Тому в 30 років я був звільнений. Причому привселюдно. Те, що було сенсом усього мого дорослого життя, зникло.

Я не знав, що робити декілька місяців. Я почував, що я підвів минуле покоління підприємців – що я втратив естафетну паличку, коли мені її передавали. Я зустрічався з David Packard і Bob Noyce і намагався вибачитися за те, що накоїв. Це було публічним провалом і я навіть думав про те, щоб утекти куди подалі. Але щось повільно стало прояснятися в мені – я усе ще любив те, що робив. Хід подій у Apple лише злегка усе змінив. Я був відкинутий, але я любив. І, зрештою, я вирішив почати все спочатку.

Тоді я цього не розумів, але виявилося, що звільнення з Apple було кращим, що могло було відбутися зі мною. Тягар успішної людини змінився легкодумством початківця, менш упевненого в чому-небудь. Я звільнився і увійшов в один із найбільш креативних періодів свого життя.

Впродовж наступних п’яти років я заснував компанію NeXT, іншу компанію, названу Pixar, і закохався в дивовижну жінку, що стала моєю дружиною. Pixar створив найперший комп’ютерний анімаційний фільм, “Toy Story” (“Історія іграшок”), і є тепер самою успішною анімаційною студією у світі. У дивовижному ході подій, Apple купила NeXT, я повернувся в Apple, і технологія, розроблена в NeXT стала серцем нинішнього відродження Apple. А Laurene і я стали чудовою родиною.

Я упевнений, що нічого з цього не трапилося б, якби мене не звільнили з Apple. Ліки були гіркими, але пацієнтові воно допомогло. Іноді життя б’є вас по голові цеглиною. Не утрачайте віри. Я переконаний, що єдина річ, що допомогла мені продовжувати справу була те, що я любив свою справу. Вам треба знайти те, що ви любите. І це так само вірно для роботи, як і для стосунків. Ваша робота заповнить велику частину життя і єдиний спосіб бути цілком задоволеним – робити те, що по-вашому є великою справою. І єдиний спосіб робити великі справи – робити те, що ви любите. Якщо ви ще не знайшли своєї справи, шукайте. Не зупиняйтеся. Як це буває з усіма сердешними справами, ви довідаєтеся, коли знайдете. І, як будь-які гарні стосунки, вони стають лише кращими з роками. Тому шукайте, - поки не знайдете. Не зупиняйтеся.

Моя третя історія – про смерть.

Коли мені було 17, я прочитав цитату – щось на зразок цього: “Якщо ви живете кожний день так, ніби він останній, коли-небудь ви виявитеся праві.” Цитата справила на мене враження і з тих пір, уже 33 роки, я дивлюся в дзеркало щодня і запитую себе: “Якби сьогоднішній день був останнім у моєму житті, чи захотів би я робити те, що збираюся зробити сьогодні?”. І як тільки відповіддю було “Ні” протягом декількох днів підряд, я розумів, що треба щось змінювати.

Пам’ять про те, що я незабаром помру – найважливіший інструмент, що допомагає мені приймати складні рішення в моєму житті. Тому що все інше – чужа думка, уся ця гордість, уввесь цей острах зніяковілості або провалу, – усі ці речі падають перед обличчям смерті, залишаючи лише те, що дійсно важливо. Пам’ять про смерть – кращий спосіб уникнути думок про те, що у вам є що втрачати. Ви вже голий. У вас більше немає причин не йти за покликом свого серця.

Біля року тому мені поставили діагноз: рак. Я зробив скан у 7:30 ранку і він ясно показував пухлину в підшлунковій залозі. Я навіть не знав, що таке підшлункова залоза. Лікарі сказали мені, що цей тип раку наразі не виліковний і що мені залишилося жити не більше трьох-шести місяців. Мій лікар порадив піти додому і привести справи до ладу (що в лікарів означає приготуватися до смерті). Це значить спробувати сказати своїм дітям те, що б ти сказав за наступні 10 років. Це значить переконатися в тім, що все благополучно улаштовано, так, щоб твоїй родині було наскільки можна легко. Це значить - попрощатися.

Я жив з цим діагнозом весь день. Пізніше ввечері мені зробили біопсію – засунули в горло ендоскоп, пролізли через шлунок і кишки, застромили голку в підшлункову залозу і взяли кілька кліток з пухлини. Я був у відключці, але моя дружина, яка там була, сказала, що коли лікарі подивилися клітки під мікроскопом, вони стали кричати, тому що в мене виявилася дуже рідкісна форма раку підшлункової залози, яку можна вилікувати операцією. Мені зробили операцію і тепер із мною усе в порядку.

Смерть тоді підійшла до мене ближче усього, і сподіваюся, ближче усього за кілька наступних десятків років. Переживши це, я тепер можу сказати наступне з більшою впевненістю, чим тоді, коли смерть була корисною, але чисто вигаданою концепцією.

Ніхто не хоче вмирати. Навіть люди, що хочуть потрапити на небеса не хочуть помирати. І все рівно, смерть – пункт призначення для усіх нас. Ніхто ніколи не зміг уникнути її. Так і повинно бути, тому що Смерть, напевно, найчудовніший винахід Життя. Вона – причина змін. Вона очищає старе, щоб відкрити дорогу новому. Зараз нове – це ви, але колись (не дуже-то і довго залишилося) – ви станете старим і вас видалять. Пробачте за такий драматизм, але це правда.

Ваш час обмежений, тому не витрачайте його живучи чиїмось чужим життям. Не попадайте в пастку догми, що говорить жити думками інших людей. Не дозволяйте шумові чужих думок перебити ваш внутрішній голос. І найважливіше, майте хоробрість додержуватися свого серця й інтуїції. Вони якимсь трибом уже знають те, ким ви хочете стати насправді. Все інше вторинне.

Коли я був молодий, я прочитав дивну публікацію The Whole Earth Catalog (“Каталог усієї Землі”), що була однією з біблій мого покоління. Її написав хлопець по імені Stewart Brand, що живе отут недалеко в Menlo Park. Це було наприкінці шістдесятих, до персональних комп’ютерів і настільних видавництв, тому вона була зроблена за допомогою друкарських машинок, ножиців і полароїдів. Щось начебто Google у паперовій формі, 35 років до Google. Публікації були ідеалістичними і переповнені великими ідеями.

Steward і його команда зробили кілька випусків The Whole Earth Catalog і, зрештою, видали фінальний номер. Це було в середині 70–х і я був вашого віку. На останній сторінці обкладинки була фотографія дороги раннім ранком, типу тієї, на якій ви, можливо, ловили машини, якщо любили пригоди. Під нею були такі слова: “Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними”. Це було їхнє прощальне послання. Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними. І я завжди бажав собі цього. І тепер, коли ви закінчуєте інститут і починаєте заново, я бажаю цього вам.

Залишайтеся голодними. Залишайтеся безрозсудними.

Усім велике спасибі!