Актуально
145611 переглядів
 |
22 квітня розпочинається свято Лельника або Червоної Гірки. Після холодної зими з Вирію разом з Лелею прилітають птахи та душі предків і дітей, які в цей рік мають народитись. На світанку молоді дівчата уславлюють Сонечко ясне, і Леленою росою вмивають обличчя аби бути вродливою, та щоб шкіра була чистою.
Пісні й хороводи водять на честь доньки Лади і Сварога - Богині Лелі. В цей день відбуваються посвяти юних дівчат-підлітків у їній новий стан - дівчини, сватання, заручини та весняні весілля. Богині - покровительці шлюбу приносять пожертви білого хліба та білого півня.
Б.О. Рибаков наводить опис обряду, присвяченого Лелі: "Обряд спостерігався в українців і білорусів південно-західної частини Росії. Проводився він напередодні Ярилиного дня, 22 квітня; ці дні називалися "червоною гіркою". Під час розкопок в с. Гочев Курської обл. в 1939 мені та іншим учасникам експедиції довелося бачити, як "грали Лелю". Точний день майбутнього ігрища заздалегідь не був відомий; про нього дізналися лише напередодні. Під вечір на великій площі зібралося кілька десятків бабусь, жінок і дівчат (включаючи підлітків) в особливих, збережених для цього випадку, білих шатах. Вони всі утворили величезний, дуже урочистий хоровод і, піднявши руки до неба і повільно ступаючи, рухалися по колу. При цьому співалися весільні пісні. Чоловіків навколо хороводу не було навіть у якості глядачів."
Аналогічні свята існують у самих різних народів Європи. В Італії відзначають Прімаверу - день першої зелені, у Греції ще з античних часів святкують у цей день повернення на землю Персефони, дочки богині родючості Деметри.
Для сучасної людини ім’я Лелі асоціюється з казкою А.Н. Островського «Снігуронька» де Лель представлений як прекрасний юнак (вірогідно, мова йде про Полеля - брата-близнюка Лелі, сина Лади), який грає на сопілці. У народних піснях Лель є персонажем жіночого роду - Леля, а основними учасниками, присвяченого йому свята були дівчата.
Ці дні називалися також «Червоної гіркою», оскільки місцем дії ставав пагорб, розташований неподалік від села. Там встановлювали невелику дерев’яну або дерново лаву. На неї саджали найкрасивішу дівчину, яка і виконувала роль Лялі (Лелі). Праворуч і ліворуч від дівчини на пагорбі на лаву укладалися приношення. По один бік размещался коровай хліба, а з іншого боку знаходився глечик з молоком, сир, масло, яйце і сметана. Навколо лави розкладали сплетені вінки.
Дівчата водили хоровод навколо лави і співали обрядові пісні, в яких славили божество як няньку і подательніцу майбутнього врожаю. По ходу танцю і співу сидів на лавці дівчина надягала на своїх подруг вінки. Іноді після свята на пагорбі розпалювали багаття (олелію), навколо якого також водили хороводи і співали пісні.
Етнографи зазначають, що весняні хороводи пращурів були особливі.
Ірина Клименко, завідувач лабораторії Музичної етнографії Національної музичної академії зауважує: "Вони виробляють різні фігури, це або рух за ходом Сонця, вважалося, що тоді Сонце швидше викотиться і зігріє землю. Або ж заплітали хвилясті лінії, які ніби наслідували або швидкий плин води, або вважалося, що цим можна допомогти зелені розквітати буйніше, допомагаючи цьому співом, голосним, відкрити, щоб його було далеко чути".
До теми:
