Актуально
159354 перегляди
 |
Серед найбільш відомих ми знаємо рабовласницьку систему, феодальну, капіталістичну, соціалістичну, їх комбінації, як диктатури, королівства, республіки. Всі вони мали або мають недоліки. Вибір майбутнього шляху розвитку для України, її власної “соціальної системи щастя” для своїх людей -- є ціль цієї статті.
Спершу важливо зрозуміти психологію людського щастя. На чому вона базується? Які умови життя людині потрібні для досягнення ПЕРСОНАЛЬНОГО щастя? А щастя може бути тільки персональним, власним, хоча залежить від групових людських відношень. Які умови щастя залежать від структури держави, а які залежать від інших джерел? Якщо зможемо знайти відповіді, то можливо тоді, базуючись на цих “критеріях щастя”, можна буде зрозуміти роль держави, якими мають бути її функції, структура, і можна буде подумати, як усього цього досягти.
Почнемо з загального допущення, що досягнення персонального щастя людини обумовлене специфічними умовами її життя, які, по-перше, створює держава і на які, по-друге, створюють людські спільноти оточуючі людину.
Умови, які створюються державою, -- це є забезпечення Персональних Прав людини, серед яких найбільш важливими є Право на Власне Життя і Право на Власність.
Умови, які створюються людськими спільнотами, -- це є духовні і культурні надбання народу, до якого людина належить, які створюють Національний Спосіб Життя.
Умови щастя, які створюються державою
Держава є єдиною структурою суспільної системи, якій легально, по закону, дано право використовувати силу проти людей. Ми не маємо ні одної структури, яка стоїть над державою і здатна її контролювати, окрім самої держави, її власної структури, яка може контролюватися населенням, виборцями. Сучасні, навіть демократичні, держави є ніщо інше, як машини легального насильства! Ця суть держави давно описана багатьма філософами, соціологами, політиками. Засновники США написали конституцію і закони, по яких свавілля держави мало бути "приборканим" і людина мала отримати СВОБОДУ для пошуків Власного Щастя. Треба сказати, що деякий час це працювало. Америка була першою країною світу де люди мали свободу. Не всі і не скрізь, але святе "сонце свободи" сяяло над головами щасливчиків і приводило до результатів, які всі знають -- невиданого рівня продуктивності, добробуту, словом того, що відомо, як "американська мрія". Ця мрія збувалася не для всіх, але багатьох. Вона збувається все менше і менше, і стає все більше і більше тільки мрією. Чому так? Що трапилось? А тапилось ось що -- американці загубили контроль над своєю державою, і вона по своїй природі почала контролювати населення, його життя, життя кожної окремої людини. Загублена свобода почала негативно впливати на можливості пошуків Особистого Щастя, бо держава почала вирішувати за людей, яким їх особисте життя повинно бути. Держава вернулася до своєї природної місії -- легального насильства над народом.
Держава, звичайно, може створити дуже НЕСПРИЯТЛИВІ умови для щасливого життя людини. В той же час, держава також є ключовим елементом в створенні СПРИЯТЛИВИХ умов для щасливого життя, і без неї неможливо обійтись, вона ПОТРІБНА для існування любої нації. Все залежить від її структури і функцій.
Існують дві принципові державноі структури, які виходять із двох поглядів на розуміння людського щастя.
Перший погляд пропонує віддати державі якомога більше можливостей вмішуватися в персональне життя людини і регулювати її життя, пропонуючи життєво важливі послуги, як освіта, медицина, пенсія. Сторонники цього розуміння ролі держави вважають, що треба тільки створити “розумну” струкруру держави, яка буде працювати “для людей”. Ми вже чули про такі “розумні структури” багато раз. Кожна із них вважає, що вона найкраща, треба тільки дати їй більше влади, тільки більше часу… і.т.д., і.т.п.
Другий погляд пропонує зовсім інше. Залишити за індивідуальною людиною, а не за державою, відповідальність за пошуки і створення власного щастя, а державі віддати тільки функції ЗАХИСТУ людини в її пошуках. Обмежити державу до тих функцій, які ніхто, окрім держави виконувати не може, як наприклад, тримати армію, поліцію, суди, національне представництво. Всі інші функції залишити вільному ринку, включаючи такі функції, як освіта, медицина, пенсія, і все економічне життя країни. Це не значить, що держава не буде мати ніякої сили чи впливу на “не-державні” сфери активності, бо вона буде тримати регулюючі і законодавчі органи влади, через які її вплив на любу сферу життя країни буде значимим, помітним і потрібним.
На нашу думку, другий погляд є кращим, бо він дає людині більш сприятливі умови життя, які базуються на ВОЛІ і ПРАВАХ людини, гарантовані і захищені державою.
Право на Власне Життя
Найбільш фундаментальним правом людини є право на власне життя. Це є право людини жити життям, яке вона хоче, і як вона хоче, без обмежень чи перешкод. Це право має бути законом кожної країни, і держава, як правова сила, має захищати його. По цьому праву, людині забороняється тільки одне – чинити шкоду іншим людям, все інше дозволено і захищено законом.
Право на Власне Життя є натуральним правом природного існування людини. Багато вірять, що воно є від Бога. Проте люди часто його не розуміють. Людство тисячоліття живе в державних системах, основна функція яких – примусова підкора населення волі держави, де існує розуміння і згода, що воля людини має бути підпорядкована волі держави. Це розуміння і згода -- є рабське мислення. В світі зараз немає ні однієї держави, де людина є повністю вільною! Найбільш вільними напевно є США і деякі країни Європи. Але навіть США все більше і більше використовує державну систему для подавлення власного населення все новими законами, які обмежують особисту свободу людини, диктують її персональну поведінку, примушують платити небажані податки, постійно забирають або обмежують права людини.
Право на Власне Життя споріднене поняттю Свободи Життя. Перше є легальною концепцією другого, де друге є концепцією свідомості і поведінки.
Право на результати своєї праці
Людина має право володіти продуктами чи результатами своєї праці. Це фундаментальне право людини не повинно порушуватися ні під яким приводом, тому що порушення цього права означає просто грабіжку.
Те, що створено людиною, належить тільки їй і нікому більше. Це є фундаментальний принцип справедливості. Тут знову, найбільший грабіжник створеного людиною є держава. Вона, маючи узаконене право використовувати силу, грабує своїх людей податками, різного роду оплатами, штрафами, і т.д. Держава забирає собі те, що їй не належить, аргументуючи тим, що вона це робить для створення умов щасливого життя людей. Насправді, держава насильно забирає у одних, щоб дати іншим, без дозволу перших, або просто розбазарити чи потратити, а то і кримінально присвоїти.
Звичайно, що державі потрібні кошти для підтримування своїх функцій, але це не значить що для цього держава повинна грабувати! Підтримання держави повинно мати справедливу основу. Є інші шляхи фінансування державного апарату, без державного насильства. Вони виходять з принципу оплати за "роботу", яку держава виконує. За функції держави, як-то підтримання законів і порядку, треба платити. Хто користується законодавчими функціями в першу чергу? Це підприємці, корпорації, які заключають контракти, мають виробництво, що потребує державних гарантій, державних регулюючих інструментів. Їм потрібні функції держави, вони їм корисні, а значить мають коштувати. Невеликий податок для підтримання армії і поліції також потрібний. Він буде незначним в системі обмеженого державного аппарату. Це буде податок на прибуток корпорацій, а не на зарплату робітників. Більшість людей не будуть платити нічого, ніякого податку, тобто будуть мати повну власність на результати своєї праці. Свій заробіток люди будуть використовувати на оплату послуг, товарів, їжі, тобто будуть обмінювати еквівалент своєї праці на еквівалент праці інших, справедливо, по вільних риночних цінах. По потребі, люди будуть платити і державі, за її послуги, як то суди, легальну документацію, оформлення риночних операцій, і.т.і. Звичайно, що люди захочуть платити тільки за послуги і товари, які їм потрібні. Спосіб контролювання державних функцій оплатою за те, що потрібно і не “розтратою” на те, що не потрібно, буде найбільш ефективним.
В США податок на зарплату не існував до 1862 року. Податок був введений, як "тимчасовий" для підтримки громадянської війни. Як завжди буває, коли держава вводить “тимчасовий” податок, він ніколи не був відмінений. А в 1913 році його зробили законом. Багато людей вважає, що податок на зарплату був початком занепаду Американської свободи і прав людини. Це є дуже добрий урок для всіх інших держав, якому вони, на жаль, не хочуть вчитися.
Україна зараз має дуже великий і нездоровий державний апарат, яким вона вмішується в справи, в які вона не повинна вмішуватися. Невеликий державний апарат буде ефективним і дешевим. Більшість теперішніх державних функцій повинна бути в приватних руках. Усі міністерства, які контролюють школи, пернції, будівництво, індустрії, сільське господарство -- не потрібні. Від верху до низу звільняться тисячі бюрократів, міліарди гривень вернуться до тих, у кого їх забрали, що буде великим стимулом для економіки. Державі залишаться тільки суди, тюрьми, поліція, армія, і міжнародне представництво. Все! Нічого більше від держави не потрібно ВІЛЬНІЙ людині. Все інше буде зроблено краще, швидше, дешевше приватною активністю.
Результатом повного права на результати своєї праці, яке коротко можна назвати "правом власності" буде більш справедлива держава, яка не грабує населення, а навпаки, старається виконувати волю людей, які не тільки голосують на виборах, але є також клієнтом держави, замовником державних послуг.
Повне право на власність результатів своєї праці змінить також і саму людину. Зробить її більш відповідальною за свої дії, надасть їй більше можливостей досягнення своїх цілей, можливостей насолоджуватися результатами своєї праці, тобто досягнення щастя стане більш реальнішим.
Умови щастя, які створює Національний Спосіб Життя
Людина прагне свободи дії в своєму житті і хоче володіти тим, що вона створила. Ці бажання повинні гарантуватися державою, правами на Власне Життя і Власність. Це є особисті, індивідуальні свободи людини. В той же час людина не може і не хоче жити одна. Вона потребує людського оточення, яке можна описати різними рівнями людських спільнот, серед яких є:
сім'я
рідня
нація
людство
Для здорового Способу Життя людини УСІ рівні людських спільнот конче потрібні. Найбільш важливим рівнем є рівень нації, тому що він відіграє в розвитку людини найважливішу функцію. Він є тим джерелом, з якого людина отримує свою культуру, цивільність, з якого вона все життя черпає своє натхнення, духовну підтримку, який тримає звязок поколінь, історію, мову, стабільність життя. Всі митці, письменники, композитори, вчені, завжди мали національний початок, без якого творчісь, напевно, взагалі неможлива. Надбання національної культури створює духовний світ людини, передугадує її поведінку, її відношення до собі-подібних. Наприклад, маючи свободу дії, яку дає право на власне життя і власність, людина не буде творити зло своїй сім'ї, роду, нації, людству, бо в цьому немає потреби, і цим можна тільки пошкодити своє власне життя. Вільна людина, на відміну від поневоленої, стає скоріше людиною моральною. Основними причинами зла і злочинної поведінки є насильство над волею людини, обмеження її прав, гідності. Державна структура багато в чому винна в створенні кримінальної активності, з якою вона бореться способом ще більшого насильства.
Глобалізація національної єдності
В світі живе біля 63-х міліонів українців. Із них 49 міліонів живе на Україні, і 14 міліонів поза її межами. Ця пропорція постійно збільшується в напрямку тих, які живуть поза межами України. Чи значить це, що ті, які живуть поза межами України уже більше не українці? Звичайно ні. Українці Діаспори мають свою своєрідність, яку накладає оточення, іноземна мова, поступове змішування з іншими націями, але в більшості своїй, вони продовжують бути українцями, яким потрібна Україна!
Не тільки українці, а всі нації світу все більше і більше розпорошуються глобально. Люба країну Європи має велику частину своєї нації, яка проживає поза межами простору держави. Останні десятиліття, в звязку з розвитком інтернету і інших технологій звязку, люди однієї нації почали об’єднуватися в глобальні “етно-мережі”, як їх назвав Микола Пономаренко (див. Перехід-IV, 2(4)2000). Якість таких об”єднань постійно покращується. Цьому допомагає розвиток технологій і поверненням людей до національних початків життя.
Цю особливість сучасного розвитку нації -- її глобальні об’єднання по признаках національних культур, треба мати на увазі, коли розглядаємо структуру майбутньої держави. Забути про 14-ть міліонів українців, які живуть поза її межами, рівнозначно загубленню четверті свого населення.
Духовне відродження України
Теперішня Україна є духовно хвора. Її люди не мають духовної єдності ні на Україні, ні поза її межами. Eкономічні чи політичні заходи самі-по-собі не спасуть Україну, якщо вона, перш-за-все, не відродиться духовно! Знаходження шляху духовного відродження – це знаходження відповіді для побудови держави, яка може будуватися тільки єдністю людей.
Що роз"єднує Україну духовно? На це питяння не так важко відповісти. Україна несе багатовікову спадщину поневоленого народу, його рабську ментальність. Це наслідство затуманило розум. Немає світобачення, яке формується національною традицією. Колоніальне наслідство засмітило рідну мову, яка є духовним кодом нації. Втратився національний спосіб життя, власна культурна спадщина. Не напрацьовано достатньо національних мистецьких творів, книжок, картин, скульптур, досліджень, монументів, які створюють “критичну масу” незалежної культури і надзвичайно важливі для виховання нового покоління, національної гордості. Забута історія, міфологія, традиції, обряди, національні символи.
Існування в одній країні різних релігійних Церкв не допомагає відродженню духовної єдності. Найбільші Церкви є християнські, і як такі, проповідують інтернаціональну ідеологію, яка має своєю ціллю світову експансію. Ця ціль є важливіша для церкви за духовну єдність Української нації. Власне, духовна єдність нації навіть не входить до цілей християнської церкви і перечить її доктрині. Інтернаціоналізм християнської Церкви, який є надбанням її початкової структури, яка була створена для інтернаціональних імперій Риму, Візантії, Росії, заважає їй проповідувати дійсно християнське (Христове) вчення. Та це є тема для іншої розмови.
Україна ще не вмерла. Слава Богу! Та чи виживе вона в майбутньому?
Основні причини загибелі народів чи культур були слідуючі:
1. Природні, стихійні зміни, до яких люди не були готові.
2. Інтернаціоналізм ідеологій, чи релігій. Від цього загинули Рим, Візантія, СРСР. Люди по своїй природі не хочуть єднатися в світові системи, а хочуть жити по-сімейному в національній державі, із своєю національною вірою, яка відтворує власне духовне надбання народу.
3. Внутрішній баланс державних сил “розбалансовувався” і приводив до влади кримінальну, або просто нерозумну людину, що викликало трагедію і загибель держави.
Для порівняння, приведемо причини стабільності і довгого існування народів чи культур.
1. Спосіб життя народу, який базувався на власній духовній доктрині, або вірі. Духовна єдність нації давала силу переборювати труднощі, і бажання творити власне щасливе життя. Суспільства з духовною єдністю поколінь мали спільність свідомості, світобачення, яку створювала мова, обряди, спосіб підтримання порядку, оборони, будівництва, власні науки, власні культурні надбання нації.
2. Розумне використання природних ресурсів.
3. Соціальна структура, яка базована на гармонії владової, духовної, військової і робітничої частин нації. В такій системі персональна відповідальність гарантована, тому що вона є природною для людини.
Зверніть увагу, що спосіб життя, який пропонується інтернаціональними ідеологіями не приживається серед людей. Спосіб життя в єдності народів і рас, подібно до ідеї життя в Радянськоми Союзі, не приживається, бо перечить природнім законам життя людських спільнот – сім’я, родина, нація. Ідеологія інтернаціоналізму провалилася в Радянському Союзі, і провалюється в США. Вона також провалилась в Християнстві, тому що воно розкололось на Протестанізм (з багатьма фрагментами), Православну Церкву (з багатьма фрагментами), і багато, багато сект. Тут є та сама проблема – відсутність концентрації на національній культурі, без якої, як історія показує, людина не хоче існувати, тому що без неї досягнення щастя стає важким або неможливим.
Важливо також зрозуміти, що "духовна сила нації" породжується її духовною єдністю, або Єдиною Національною Вірою. Віра і релігія не завжди одне і те ж, але взаємозвязані. Без єдиної національної віри сильною нація бути не може. Наприклад, причиною протестанства якраз і було бажання країн створити національні віри і церкви, -- лютеранство для німців, англіканська церква для британців, і.т.д. Сучасний католицизм стримує розвиток в країнах де він існує, бо є інтернаціональним, не дає народам національної духовної єдності. Велика кількість релігійних об"єднань США заважає духовному об"єднанню людей і ослаблює країну, хоча свобода віросповідування має позитивну сторону, як одно із прав людини. Сильною є НЕ та держава, яка має сильну армію, економіку, багато державних послуг і велику казну, яка все контролює, включаючи поведінку своїх громадян, а сильною є держава, яка має Об"єднану Духовну Силу Народу, де людина є вільною і її права захищені.
Що робити ?
Як досягти вище описаних цілей, які є:
1. Національна Духовна Єдність.
2. Державна структура, яка обороняє свободу і права людини.
3. Національний Спосіб Життя.
Ми бачимо тільки одну можливість -- створення нової політичної партії, яка буде мати програму, базовану на описаних цілях.
Першим кроком нової партії буде роз"яснювальна робота серед народу її цілей і методів їх досягнення для отримання підтримки виборців і перемоги на наступних виборах. Після перемоги на виборах наступить час реформ по слідуючій програмі.
Духовна Єдність.
Перш за все, Україні потрібна Духовна Єдність. Тому першою реформою буде створення Української Національної Церкви, яка буде зацікавлена в національній духовній єдності. Об"єднання існуючих церкв буде зроблено державним декретом, який об"єднає всі існуючі церкви в одну і підпорядкує їх Києву, заборонивши їм вклонятися Москві, Істамбулу і Риму! Це буде силове державне примушення церкв служити своєму народу і зупинить їх сварки, які визвані інтернаціональною церковною політикою. Тобто Інтернаціональні церкви будуть перетворені на одну Національну Церкву. Існуючі церкви самі в цьому зацікавлені і підуть на зустріч і не будуть чинити великий опір. Самі вони це зробити не можуть, і ніколи не зроблять, в силу своїх інтернаціональних структур. Ця міра не буде підпорядкуванням церкви державі. Це буде тимчасова міра перебудови існуючих духовних структур в одну цільну, Українську, національну, після чого незалежність церкви буде їй повернена.
Після створення Національної Української Церкви почнеться духовне відродження народу в напрямку духовної єдності. Це буде натуральним, а не примусовим процесом. Коли Церква стане національною по суті, а не по назві, вона відродить наші національні традиції і обряди і знайде шляхи приваблення людей до духовного національного життя. У Нової Церкви звільняться руки від занять міжусобною церковною війною для занять духовним життям людей України. Вільний національний розвиток цієї інституції змінить і її саму в напрямку відродження і створення більш глибокої Національної Віри.
Державна Структура.
Наступною реформою, яка може бути зроблена майже одночасно з реформою церкви, буде реформа державної структури. Нова конституція буде написана, яка буде базуватися на підкоренню волі держави волі народу. Держава буде мати тільки базові функції, -- поліція, армія, суди. Всі інші функції будуть передані в приватні руки. Наприклад, пенсійний фонд можна буде передати в три нових приватних фонди, між якими люди можуть вільно вибирати, які будуть створені і будуть діяти по закону держави.
Контролювання корупції і інших проблем держави буде базуватися на принципах збалансованої влади, вільної преси, багатопартійної системи, які є реальними і працюють дуже добре. Вони перестають працювати, коли баланс влади порушується, і вплив виборців на державу зменшується. За цим треба уважно слідкувати і конституційно контролювати. Так трапилось в США. Збільшення впливу держави на різні економічні функції і послуги, як освіта, медицина, пенсія, виробництво, зробили громадян залежними від держави, що привело до втрати їх впливу на державу -- вона стала безконтрольною. Тому обмеження функцій держави тільки базовими функціями є надзвичайно важливим контролюючим елементом державної структури.
Новий Спосіб Життя.
В цому новому суспільстві, де буде відроджуватись духовна єдність нації, як всередині України, так і поза її межами, запанує свобода і права громадянина, які р"яно обороняються державою, почне формуватися нова людина і її спільноти. В межах України цей процес буде йти в напрямку створення способу життя подібного до життя Українського села. Це трапиться тому, що людей потягне до життя на природі, до близькому контакту з землею, як традиційного Українського. Більшість буде жити в нових спільнотах, але працювати в технологічних, розумових структурах, які в більшості матимуть глобальний характер. Така праця не заважатиме національному спілкуванню, яке матиме складний характер, об’єднуючи місцеві і міжнародні связки українців. Це буде тільки збагачувати персональне життя, і допомагати загальній справі -- національній духовній єдності і економічному успіху.
Нове Село не є утопія, а тенденція сучасного розвитку багатьох розвинених країн. Мова йде не про “міста-спальні”, а зовсім новий тип забудов, який відтворює стиль життя маленьких поселень, на зразок минулого, з усіма послугами але з можливістю жити життям, яке не має проблем сучасного міста. Перевага України в цьому напрямку розвитку буде її тісніша духовна єдність людей. В інших країнах така єдність слабка або відсутня, особливо серед таких інтернаціональних країн, як США, чи Канада. Ця проблема розмежовування між людьми існує і в Європейських країнах, їз-за їх історичного розвитку і формування способу життя, який не мав такої єдності, як Українське село. Ця особливість нашого села є те, що може дати нам велику перевагу в майбутньому Способі Життя.
Заключення
Описане, не є фантазією чи утопією. Сказане, є логічним, реальним шляхом державних перетворень, які мають фундаментальну теоретичну основу, досвід і приклади історії. Шлях до створення нового суспільства буде йти через уже існуючі державні структури України, які є достатньо демократичними, і не будуть чинити опір створенню нової партії з вищеописаною програмою дій. Перехід буде поступовим, але швидким, мирним, але напруженим. Він має базуватися на підтримці народу і легальному виборному процесі. Після реформ перехід буде принциповим, відмінним своєю ясністю цілі і якістю моральної суті змін. Це буде ПЕРЕХІД-IV, який приведе до нового Українського суспільства, яке буде базуватися на єдиній свідомості України, де люди будуть вільні, духовно єдині, будуть мати людські права і реальну можливість для щасливого життя.
10.08.2001
Публiкацiї за темою «Політологія»:
