Актуально
47232 перегляди
 |
Як повинна реагувати на свої негаразди людина? Правильна здорова сильна реакція полягає в тому, щоб усвідомити проблему (якщо потрібно – обговорити з іншими, порадитись) і шукати шляхи її вирішення. Слабка людина буде ховатись від проблеми, відволікати свою увагу на інше, використовувати алкоголь і наркотики як засіб відвернення своєї уваги від негараздів.
Які проблеми українців і України є найболючішими? Якщо про це запитати українця, то швидше всього мова піде про відсутність добре оплачуваної роботи, про мізерні пенсії, про незадовільну якість медицини, про хабарництво чиновників, про відсутність державної уваги до молоді, про побори в школах, наркоманію, проституцію, СНІД.
Для держави Україна основними проблемами є зовнішній борг, погане наповнення бюджету, залежність стану економіки від ціни на російський газ, безробіття, стан Українських Збройних Сил. Важливою темою для України і українців є також стан сільського господарства і початок продажу земель сільськогосподарського призначення.
Але є проблема, про яку говорять набагато менше, ніж про ціни на газ чи корупцію – це стан її інформаційного простору.
Ми можемо контролювати свою свідомість. Підсвідомість піддається контролю значно гірше. Справедливість цього твердження можна легко перевірити, звернувши увагу на вплив реклами, адже відомо, що товар продається значно краще, якщо його інтенсивно рекламують. Про це знають навіть політики-початківці – більше шансів перемогти на виборах у того кандидата, якого супроводжує потужна політична реклама.
Вплив засобів масової інформації на людей не обмежується цими двома прикладами. Газети, журнали, телебачення формують стереотипи сприйняття навколишнього світу і зразки поведінки, особливо у підростаючого покоління. Зважаючи на те, що середньостатистична людина проводить біля телевізора набагато більше часу, ніж у церкві, виникає побоювання щодо чіткого сприйняття межі добра і зла у суспільстві. Адже заповіді «не вбий», «не вкради», «не чини перелюбу» в інтерпретації засобів масової інформації мають, м’яко кажучи, дещо інший вигляд, ніж це задумувалось «батьками» церкви. Вже перелічені приклади показують, що ЗМІ в наш час практично всеохоплююче впливають на економіку, політику, поведінку спільноти, а отже - мають значний вплив на національну безпеку. Давайте ж поглянемо із цієї точки зору на їх діяльність в Україні.
Найбільш масовим засобом масової інформації є телебачення. Що ж може побачити на екрані свого телевізора пересічний українець. Незважаючи на те, що український телеглядач має доступ до десятків телеканалів, реального вибору в нього немає. Крім реклами значну частину ефіру зайнято серіалами російського або американського виробництва. Ясна річ, у цьому сегменті телепродукції годі шукати шляхи розв’язання українських проблем, згаданих на початку цієї статті. То може вони несуть в маси високі моральні цінності чи зразки культури. Скоріше – навпаки. Ця продукція досить часто перенасичена сценами жорстокості і насильства.
Російські серіали, окрім цього, досить часто поширюють міжнаціональну ворожнечу – подивіться кілька таких зразків телепродукції і зверніть увагу, хто виступає позитивним, а хто – негативним героєм. Росіянин в таких серіалах носій всіляких чеснот, на відміну від «чурки-кавказця», «пендоса-американця» або «хохла-бандєровца». Вважаєте, я перебільшую? Передивіться тоді ще раз фільми «Брат» і «Брат-2». Вони, звичайно, створені вже трохи давно, але їх періодично транслюють українські телеканали. А це ще досить «поміркований» варіант.
Останнім часом на екранах з’являється багато прикладів возвеличення «доблесних» воїнів НКВД, «СМЕРШ», інших «героїчних» структур. Виявляється, що це був не інструмент сталінських репресій, що взагалі-то визнали і самі совєцькі комуністи, зокрема на 20 з’їзді КПСС. В теперішніх російських серіалах цих катів, на совісті яких мільйони замордованих селян, робітників, службовців, військових, намагаються зобразити такими собі суперменами – борцями з «врагамі народа».
Показово, що на українські телеканали випускаються російські фільми, в яких негативно зображені учасники українських визвольних рухів. При цьому повністю ігнорується історична правда. Так, в одному з таких фільмів викладена версія загибелі засновника ОУН Євгена Коновальця, в якій стверджується, що його вбили свої націоналісти. Фільм досить новий, але в ньому ігноруються вже давно опубліковані мемуари співробітника совєцької держбезпеки Павла Судоплатова, в яких він визнає, що був виконавцем убивства Коновальця в Ротердамі.
Періодично випускаються і старі совєцькі фільми, де можна побачити негативні оцінки не тільки націоналістів, а й історичних осіб, зображення яких є й на українських грошах. Випадки ці не поодинокі, можна написати ціле дослідження з цього питання, але війна з визначними українськими діячами – не єдина тема, якої хотілося б торкнутися в цій статті. Скажу лише, що в українському медіа-просторі це робиться не лише з допомогою російських серіалів і фільмів.
Дискредитація українських історичних постатей робиться й руками «п’ятої колони», яка має повний доступ до загальнонаціональних телеканалів. «Лідером» тут треба визнати такого собі дегенерата олеся бузину (вибачте, але писати його ім’я з великої літери не піднімається рука) – він замахнувся на постаті Тараса Шевченка і Лесі Українки. Навіть комуністи цього не посміли.
Ще одна важлива тема – фільми й телесеріали, цільовою аудиторією яких є підлітки. Тут ми побачимо і приховану пропаганду наркотиків, і легке відношення до статевих стосунків, і легковажне ставлення до навчання. Персонажі, які з’являються в результаті намагання бути схожими на героїв таких фільмів і серіалів, ясна річ, в таких серіалах не показані. Напевно, щоб не лякати підлітків. А то показ на екрані наркомана під час «ломки», черги в кабінет до дерматовенеролога, аборт в 12-13 років буде явним дисонансом зі сценами красивого життя, які показуються на телеекрані.
А чому власне й не показати? Адже пишуть на пачках цигарок «паління шкідливе для Вашого здоров’я». З цього ряду винятків досить мало. Наприклад, в серіалі «Кадети», який пройшов на наших екранах кілька років тому, і мав шалену популярність серед підлітків, зображено героїв «без шкідливих звичок». Основна тема цього серіалу – патріотичне виховання, створення позитивного іміджу збройних сил. Потрібно визнати, що автори справились з завданням. Але, мова йде не про УКРАЇНСЬКІ збройні сили, а про російську армію, яка продемонструвала свій «позитивний імідж», грабуючи грузинські міста у 2008 році. Українських серіалів надзвичайно мало, а на патріотичну тематику ми їх не бачимо взагалі.
Ще один сегмент медіа-ринку – різноманітні шоу-програми. Вони, в основному, або російські, або в них центральні дійові особи – російські актори. Негативний вплив на телеаудиторію подібний до такого ж впливу телесеріалів. Як приклад, можна привести проект «Дом-2», російського виробництва. Проти цієї програми в самій Росії виступає низка політиків, діячів культури і, навіть, російська православна церква. Стверджується, що «Дом-2» загрожує національній безпеці Росії.
Розрахована на різновікову цільову аудиторію, ця програма пропагує розпусту, наркотики, російський мат, асоціальний спосіб життя. Рекламна кампанія навколо «Дом-2», в тому числі поїздки учасників шоу, які отримують непогані гонорари, має пропагувати успішність людини, яка відповідає таким моральним і етичним критеріям. З точки зору тих, хто створив такий «проект» ідеалом для молоді має стати не обтяжена інтелектом особа, яка матюкається прямо в ефірі, весь час зайнята інтригами проти інших, постійно змінює сексуальних партнерів, а при нагоді може й напісяти на когось іншого (був і такий випадок на цьому шоу). Зрозуміло, що й тут відповіді на болючі питання українського життя нам отримати не вдасться.
Можливо, про шляхи вирішення хоча б найважливіших проблем говориться на політичних ток-шоу? У вітчизняному телевізійному ефірі ми можемо побачити кілька передач, які претендують принаймні на висвітлення української проблематики. Але вже сама назва «ток-шоу» говорить, що завданням ведучих - не вести професійну розмову, або хоча б розмову, адаптовану до глядачів середнього рівня. Завдання їх полягає в тому, щоб створити з проблеми шоу. Тому дискусія практично з будь-якої проблеми, особливо між представниками влади і опозиції (вчорашньої влади) дуже швидко зводиться до вияснення питання: «Хто вкрав більше?» Глядачам (виборцям) пропонується вибирати між тими, хто вкрав більше і тими – хто менше, тому що тих, хто ще у владі не був, запрошують на такі ток-шоу не часто, а слово їм надають ще рідше. Створюється ситуація «вибір без вибору» або «як потрібно все змінити, щоб нічого не міняти».
Разом з тим, країна потребує змін. В них зацікавлені щонайменше 80% наших громадян, що за даними ООН живуть за межею бідності. Але в змінах не зацікавлені олігархи. Їх статки ростуть з четвертою космічною швидкістю – навіщо ж щось міняти. А саме олігархам належать основні (та й не тільки основні) українські телеканали. Така інформаційна політика ведеться, щоб український народ ніколи не піднявся з колін.
У Китаї був такий філософ і військовий діяч Сунь Цзи (VI століття до н.е.). Широко відомі його настанови про те, як ослаблювати свого супротивника і руйнувати його здатність до опору. Ось деякі з них:
Руйнуйте все хороше, що є в країні вашого супротивника.
Посилайте жінок легкої поведінки, щоб довершити справу руйнування.
Розпалюйте суперечки і сутички серед громадян ворожої країни.
Підбурюйте молодь проти старших.
Сковуйте волю воїнів супротивника піснями і музикою.
Робіть все можливе, щоб знецінити традиції ваших ворогів.
Не заощаджуйте, ні на грошах, ні на обіцянках, тому що вони приносять прекрасні результати.
Порівняйте те, що казав Сунь Цзи дві з половиною тисячі років тому з тим, що говорять і показують наші (наші?) засоби масової інформації. До сказаного вище додайте ще нашу «жовту пресу», репертуар радіо «Шансон» (та й інші від нього відстали не дуже сильно). Які ще потрібні докази того, що проти нас ведеться неоголошена інформаційна війна? Ця війна підступна своєю непомітністю, але не менш руйнівна, ніж військовий конфлікт. Руїни наших підприємств і поля, що поросли бур’янами і лісом тому підтвердження. Нас стало менше на сім мільйонів. А поки йшли вимирання нації, руйнація і грабіж, засоби масової інформації (а може – дезінформації?) «правильно» пояснювали, що відбувається в країні. І робили багато з того, що заповідав Сунь Цзи.
Україна зруйнована економічно, залежна політично, деградує морально. Той хто любить свою країну, не може обмежитись констатацією причин цього ганебного занепаду – це все одно, що поставити діагноз хвороби і не проводити її лікування. Наш, обов’язок – шукати і знайти способи і засоби для відродження нашої Вітчизни. Можна багато сперечатися про реформи, які потрібно провести в Україні, але те, що необхідна ліквідація олігархічного режиму, сумнівів не викликає. Для цього ми повинні перемогти цей режим у інформаційній війні, яка нам нав’язана.
Війна в українському інформаційному просторі – це, в першу чергу, війна грабіжників і руйнівників проти порядних людей. Порядних людей в Україні значно більше, але більшість засобів масової інформації контролюється не ними, тому що для того, щоб відкрити газету потрібні гроші, FM-радіостанцію – більші гроші, а телеканал – гроші великі. А вони – у олігархів. Звичайно, газету чи навіть радіостанцію, може відкрити і не олігарх, але виділити кошти, необхідні для їх «розкрутки» навряд чи може собі дозволити навіть український підприємець середньої руки. Якщо ж, все-таки, видання чи радіо стало відомим, олігархічні структури можуть суттєво впливати на їх інформаційну політику через замовлення реклами або роблячи власникам пропозицію «від якої не можна відмовитись» - купити такий ЗМІ.
Тому зрозуміло, що суттєво впливати на ситуацію в інформаційному просторі відкривши газету, радіо чи, навіть, телеканал не вдасться. Так само не можуть суттєво змінити картину і окремо взяті журналісти, хоча порядних людей серед них – більшість, адже інформаційну політику ЗМІ визначають не вони.
Але перемога в інформаційній війні необхідна, як запорука відродження України. Тому, відшукуючи засоби ведення боротьби в інформаційному просторі, маємо звернути увагу на всесвітню павутину – Інтернет, який поки що не можуть взяти під контроль олігархи.
Соціальні мережі, що набули останнім часом широкого поширення, сьогодні дають можливість швидко інформувати кілька мільйонів наших громадян і, в першу чергу, молодь. Крім цього стає можливим включити у справи в Україні, поки що інформаційно, багатомільйонну українську діаспору, що розкидана по всьому світу.
В мережі Інтернет практично відсутня цензура, що дає можливість організувати ефективну протидію тому потоку бруду і брехні, які в «гарних обгортках» підсовуються українському телеглядачу, слухачу або читачу.
Боротьба в інтернет-просторі вже точиться. Окремі користувачі і групи користувачів підтримують сайти, на яких розміщають багато цікавих і потрібних суспільству матеріалів. Велика кількість блогерів розміщують свої матеріали у всесвітній мережі. Багато людей ці матеріали розповсюджує. Основна проблема тут, на мій погляд, полягає у відсутності координації між учасниками цих дій. А вона вкрай необхідна. Це руйнувати можна поодинці. Щоб щось збудувати, потрібно узгоджувати свої плани і дії.
В Інтернеті - океан інформації, орієнтуватись в ньому непросто. Тому необхідно об’єднати максимально можливу кількість українських інтернет-ресурсів, які працюють на відродження, України в єдину Українську Народну Інформаційну Мережу.
Мета створення такої мережі – обмін інформацією між її учасниками і оперативне інформування громадян про значимі події в Україні і світі, обговорення нагальних проблем українського буття у всіх сферах, інформування світової громадськості про дійсний стан справ в нашій державі. Це має бути некомерційний проект, тому що будуючи його на комерційній основі, ми відразу надамо важелі впливу олігархам, два десятки сімей яких мають 70% українського майна.
Для формування такої мережі потрібні виписані принципи і правила членства в ній. Також потрібна, для початку, хоча б невелика група людей, яка підтримує ідею Української Народної Інформаційної Мережі і готова працювати над її розбудовою. Розраховувати маємо лише на власні сили. Ніхто не прийде і не буде займатися нашими проблемами. Вільна впливова преса, яка працює в інтересах українського народу, не виникне сама по собі. Вона народиться лише в результаті наших спільних зусиль.
Викладеним у цій статті не обмежуються всі аспекти проблеми інформаційної безпеки в Україні. Тут є ще багато про що поговорити. Так само, є про що говорити щодо реалізації ідеї Української Народної Інформаційної Мережі. Для висвітлення цих речей однієї статті недостатньо – потрібно писати ще, і притому не одну. В мене є надія, що в обговорення включаться нові люди. Я вірю, що процес цей буде врешті-решт успішним.
Відмінною рисою українців завжди було креативне мислення і швидке сприйняття нових ідей. Розвиток комп’ютерної техніки дає нам можливість підтвердити цю тезу, створивши нові організаційні форми в інформаційному просторі.
Ідея Української Народної Інформаційної Мережі – спроба використати нові інформаційні технології на благо Української Нації.
Довідка “Аратти”:
Джерела інформації за рівнем довіри
До теми:
