- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО
Молодий спеціаліст, нежонатий… Ні, правильніше буде написати: нежонатий молодий спеціаліст, прибув на село…
Коломійці не дрімали. Розгледівши парубка як слід, на сімейній раді, дали дочці настанову: «Кращого все одно не знайдемо, благословляємо!…» Анюта, дівка двадцяти років, довгих пояснень не потребувала...
Григорій Іванович прийшов до нашого села ще хлопцем, по закінченні зооветтехнікуму. В рідному селі посади не було, і його направили до нас.
Молодий спеціаліст, нежонатий… Ні, правильніше буде написати: нежонатий молодий спеціаліст, прибув на село…
Відступлю від теми, щоб пояснити цю подію, бо подія ця вносила зміни в життя сільської громади. Нова людина несла різноманітність у культурне, виробниче, та й взагалі, в життя села, де один одного знали, як кажуть в народі з пуп’янка. Про прибуття в господарство молодих спеціалістів чомусь першими узнавали одинокі бабусі. Звідкіля вони брали інформацію і яка розвідка в них працювала, для мене таємниця. Але в день прибуття вони ще зранку «тусувалися» біля контори в накрохмалених хустках і святковому одязі.
- Ти, Одарко, справді чула, що дохтор приїде?
- Ось тобі, Галино, Хрест! Внучка в управлінні працює , вона знає точно.
- Помилилась твоя внучка, — встрявала в розмову баба Олена, - на третю бригаду ветлікар приїде, голова на тім тижні казав.
- І ветлікар непогано, в господарстві згодиться…
Приблизно в такому руслі йшла розмова, яка переходила часом в «інтелігентні» суперечки з поминанням святих і не дуже святих осіб. Так відбувався тендер на поселення прибульця на квартиру. Для одинокої бабусі молода людина, та ще й при посаді-то велика поміч. Та й увечері є можливість погомоніти.
Агроном, зоотехнік, ветлікар: зораний город, виписані в колгоспі та привезені зернові відходи для курочки, доставлене на подвір’я з лук сіно… А як ще й дармовий комбікорм — то вже залюбки бабуся варитиме борщик квартирантові. Молоді вчителі цінувались трішки менше, але все одно поміч у господарстві. Самим бажаним квартирантом вважався «дохтор» чи «фельдшер», за таких осіб серед бабусь спалахували сутички, що й парламентським не поступляться. Мій товариш, дільничний лікар, після інституту став на квартиру в однієї з бабусь. Вечори в баби Ярини були смачні, але одноманітні, особливо студеної пори року. За вечерею він постійно вивчав історію бабиної хвороби.
- Їж, Івановичу, капусняк.
- Та я їм, Ярино Пилипівно, добрий дуже.
- Так оце, Івановичу, позавчора перед буревієм так боліла ліва нога!
- Завтра обстежимо в амбулаторії.
- Їж котлетки. Ба, полумиска ще не подужав — для кого ж я готувала! А ото Ользі, з райцентру таку мазь привезли, що од усього…
І точилася бесіда … Але не кожній бабусі доставався такий мешканець.
Повернуся до Григорія Івановича.
Одного погожого дня прибув до господарства молодий нежонатий спеціаліст. В правлінні його призначили помічником на велику свинотоварну ферму, як і обіцяли. Тендер на поселення виграла баба Тетяна.
Хлопець виявився хваткий, роботящий. Ось вже працює майже тиждень від зорі до зорі. Тільки після вечері з бабою біля воріт на лавочці трішки посидить, поговорить, не підозрюючи, що баба Тетяна десь на дев’яту годину вечора анонсувала всьому селу оглядини Грицька.
То вже друга дія в звичаях села. В умовний час молоді дівчата і батьки, у яких дівчата на виданні, чомусь йшли одні за другими вулицею мимо наших героїв. Чемно вітались, інколи заговорювали з бабусею і йшли далі, раз-на-раз оглядаючись. Деякі проходили і двічі, щоб краще роздивитися нового парубка. Треба пояснити, що на квартирі молоді фахівці жили, доки на візьмуть шлюб і колгосп не збудує житло. Дехто, відпрацювавши два роки, виїздив з села, але доля нашого героя складалася інакше.
А через два місяці перевозили Коломійці мотоциклом з люлькою Грицька від баби Тетяни до себе в прийми...
Баба Тетяна засумувала через півроку, відтоді як родина Коломійців, з дівкою на виданні, накинула око на бабиного квартиранта. Родина хазяйська, не бідна: дві корови, до десятка свиней, птаства свійського взагалі не перерахувати, землі і левад достатньо.
А хлопець молодий все розпитує бабусю:
- А Харченків Людмила, як?
- Нащо тобі та Людмила, вона не хазяйська.
- А в Григоренків, Олеся?
- Красива, але кровопивця. Я ще прабабу її знала, всі в них у роду такі.
Розказуючи Грицькові про дівчат, баба Тетяна знала: Коломійці свого не упустять, заберуть хлопця у прийми, як намірилися. А так шкода, господарство ж тільки наладилось.
Коломійці й справді не дрімали. Розгледівши парубка як слід, на сімейній раді, дали дочці настанову: «Кращого все одно не знайдемо, благословляємо!…» Анюта, дівка двадцяти років, довгих пояснень не потребувала. Вже за місяць водила попід руку бабиного квартиранта, як телятко на прив’язі. А через два місяці перевозили Коломійці мотоциклом з люлькою Грицька від баби Тетяни до себе в прийми. Старий Коломієць за кермом, за ним жінка однією рукою трималася чоловіка, а другою тримала плече зятя в люльці. Тримала на всяк випадок, мабуть міркуючи сама з собою: «Аби до господи довести, а там нікуди вже не дінеться». Грицько нікуди і не дівся.
З місяць - півтора, як поспіла городина, відгуляли весілля, гулянка була за всіма сільськими традиціями, тобто не гірше, ніж в інших. Та навіть, масштабніше: два села в повному складі віншували молодят на многая літа.
Приймак прижився, помаленьку господарювати почав. Заклав новий будинок поряд з тестевим, з одним спільним подвір’ям, прихопивши частину толоки, позаяк тестева хата була на вулиці крайня. Проектував будинок і нове подвір’я Григорій сам, власноруч. Все продумано, спільний двір, господарські будівлі, і ворота до нової господи: вантажівка заїжджає, розвантажується, а виїжджає вже через ворота тестевого двору. Одне слово, все з добрим господарським розрахунком і поглядом у майбутнє.
З часом ,обійнявши посаду завідуючого фермою, став Грицько Григорієм Івановичем. Справа йшла добре , ферма була однією серед кращих в районі.
Росло й домашнє господарство, діти до школи пішли.
Десять років шлюбного життя пролетіли, як один день. Як здавна заведено, після такого строку приймак ставав головним на садибі. Григорій Іванович доводив друзям: "Який же я приймак, я хату збудував!" На що йому заперечували: «Рядом з тещею, та ще й одне подвір’я — приймак. Став могорич за входження у права господаря!»
Та Григорій Іванович уже й так був господар. У дворі все жило за його розпорядком, кожному в сім’ї були доведені обов’язки. Тесть головний біля худоби, теща — на городині, жінка — на кухні з дітьми, діти — коло свійської птиці і на підхваті, сам же Григорій Іванович керував і забезпечував господарство усім необхідним. Під час важливих сільськогосподарських кампаній — садінні чи копанні картоплі, сінокосу тощо - брав участь і сам.
Марина Антонівна Коломієць - метр організації сімейного благополуччя
Всього було в житті Григорія Івановича. Заплигнув якось в гречку — «біс в ребро» — потихеньку став заїздити з города мотоциклетом до незаміжньої жіночки.
Тесть із тещею, щойно дізнавшись, як підрозділ швидкого реагування, мерщій до тієї молодиці. Почав переговори тесть:
- Ти де взялася, така краля?
-Я тут живу.
-Я знаю, що живеш. Роби, дівчино, вибір: або, або.
-Я господиня сама собі . — стояла на своєму молодичка.
- Ні, ти не зрозуміла, в Грицька є сім’я, і ти тут зайва.
- Та в нас кохання із Грицьком.
- Яке кохання? — перебила теща. — Яке кохання?
І полетіли шибки з вікна… Тікала одинока дівка городами. А тесть уже дбав, аби жінка не рознесла чужого подвір’я. Треба віддати належне Марині Антонівні, діяла вона рішуче і відразу.
На другий день старий Коломієць повставляв шиби у вікна і впорядкував після погрому двір молодиці. Зайве кохання на стороні зів’яло відразу, в родині запанував лад.
А на фермі після любовних пригод Григорія Івановича з’явилась нова трудівниця — Марина Антонівна Коломієць, рідна теща нашого героя. З’явилась заради миру в доччиній сім’ї. Та й виробничий процес на підвладній зятеві території повела так, що за рік портрет її висів під правлінням колгоспу на дошці пошани. Кадровими питаннями на фермі тепер опікувалась теща. З поля зору зятя зникли жіночки привабливого віку: дві свинарки, одна комірниця і одна молода ветеринар. Їх перевели в другі виробничі підрозділи, декого навіть з підвищенням. Натомість з’явилися загартовані кадри відповідного віку. Завершивши ці заходи безпеки, Марина Антонівна вернулася до домашнього господарства.
Потекло все своєю течією — робота, дім, сім’я. Виписані роками обов’язки інколи порушувала сама Марина Антонівна. Кожного вечора, як прогонять мимо двору череду, відкривала вона у двір від толоки ворота в вигляді шлагбаума. Заїздив зять, глушив мотоцикл і діставав з люльки мішок комбікорму. Але час від часу тут і виникала нештатна ситуація: відволікшись на непланові роботи, теща інколи забувала відкрити зятеві в’їзд. Тоді й траплялося таке дійство.
Мотоцикл, з-за повороту під гірку пірнав під тим шлагбаумом у двір і, впершись у сінник, глухнув. А водій, Григорій Іванович, якусь мить зависав на шлагбаумі із бересту, далі падав під шлагбаум на землю і лежав там, дивлячись у вечірнє небо.
- Які ви, мамо, знову …., — тут з уст Григорія Івановича злітали слова не вельми толерантні.
- Коли ми тебе, ввічливого та культурного, привезли від баби Тетяни, ти тоді таких слів зовсім не знав . -Теща вела дискусію з зятем, тримаючи безпечну відстань.
Тесть сидів спокійно на призьбі, лаштуючи сапу, та радів, що всі подають голос, отже, все гаразд. Сідало сонце, у повітрі вже чувся запах ночі, кінчався день, а завтра сонце вийде і буде новий день. А він принесе і нові турботи. Внуки вже вчаться, і їх наставляти треба, бо що ж та молодь знає про життя…
Актуально
24871 перегляд
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
